uncategorized

Леонід Кантер, Павло Солодько «З табуретом до океану». – Харків: Фоліо, 2014. – 319 с.: іл.

У неблизькому 2005 році чотири табурети стояли на звичайнісінькій київській кухні. Сьогодні вони (хочеться сподіватися, що природа та негода їх пожаліли) перебувають на берегах чотирьох океанів. Відвезти табурет до океану – це як зіграти у гру з світом, перевірити обох – і його, і себе – на міцність, позбувшись обмежень у вигляді щоденної рутини, упереджень та страху перед невідомим. Про останню з подорожей, яка закінчилася на правдивому краю світу – поблизу містечка Ушуая, між Південною Америкою та Антарктидою, розповідає сам натхненник цього сміливого проекту Леонід Кантер.

Книга «З табуретом до океану» читається швидко й легко, бо складається з коротких щоденникових записів та особистого листування, проте, через різкі стрибки у часі та просторі, недосвідчений читач, який ніколи раніше не чув по «табуретників», може не зорієнтуватися. Але, з іншого боку, кожен із понад ста записів є невеличкою і часто самостійною історією. Одні – про героїв проекту, інші – про конкретні пригоди, треті знайомлять з внутрішнім світом та переконаннями самого оповідача, четверті є короткими екскурсами в історії попередніх трьох експедицій.

Це важко назвати лише подорожніми записками, бо у книзі є практично детективна історія зі зниклою шкатулкою росіянки Мар’яни, поради для батьків щодо виховання малечі, філософські роздуми про споживацьке суспільство, де «люди довіряють одне одному, якщо це підтвердив телевізор» чи про навмисне створені стереотипи міста, «бо так комусь вигідно».

Усі чотири експедиції розпочиналися з-під пам’ятника Григорію Сковороді на Контрактовій. «Світ ловив мене, та не впіймав», – щось таке може сказати і кожний учасник проекту, адже їм довелося потрапляти за ґрати і в аварії, страждати від негоди та браку грошей (за умовами гра розпочалася зі стартових 33 доларів й 33 центів), нелегально перетинати кордони, втрачати цінні речі і навіть загубити сам символ проекту – «табуретку».

На кілометрах американського континенту героям доводилося підпрацьовувати вантажниками, масовкою, що аплодувала на зйомках якогось голлівудського шоу за 8 доларів за годину, барменами й відбілювати карму, допомагаючи іншим будувати житла, заглажувати сімейні скандали чи просто розважати оповідками далекобійників. За це доля майже ніколи не залишала мандрівників без харчу й даху над головою, часом посилаючи їм койко-мєсто поряд із безпритульними, часом – хай-тек апартаменти із басейном.

У розповідях – сотні облич і відшліфована навичка спілкуватися із незнайомцями, хай це людина з інвалідністю Тед, що ненавидить місто і живе у глушині біля канадського кордону, куди ніколи не заходять люди, індус-далекобійник, який жертвує кілька доларів для подорожніх, поліцейський Фернандес, що хоче збити гроші з гінго, губата Павер оф Лав, що без зобов’язань любить чоловіків, чи Натан, що пише книжу Як Жити Щасливо.

І серед багатьох, хто зустрічається на різних континентах, має інший колір шкіри, є рідні, свої люди – як-от мексиканка Крістіна, француженка Стефані, яка доєдналася до мандрівного театру, фін Юкко, що, не зважаючи на свої 64, гайнув у мандри з українцями. «Я досі не знаю, звідки виникає таке відчуття спорідненості, але такі люди траплялися мені в різних кінцях землі», – розповідає Кантер.

Персонажів цієї пригодницької історії важко назвати ідеальними – вони помиляються, туплять, зраджують, сваряться, ниють і, часом, бісять одне одного, це трохи витвережує, коли у читача виникає неконтрольоване захоплення проектом.

Дорогою до океану учасники проекту не лише активно потрапляють у неприємності, але й розширюють власні можливості – вивчають мови, співають, танцюють, слухають казки, ставлять вуличні вистави, організовують культурні фестивалі, а сам Льонька (автор і оповідач) з дружиною Діаною ще й встигають зачати і народити дівчинку Патагонію, старша сестра якої, дворічна Маґда, також подорожує з батьками і навіть має свою власну, крихітну, табуретку.

Читайте також: Діана Кантер: Маґдалена збирала казки в США, Мексиці, Гондурасі й Перу

Попри те, що ця книга має застереженя «18+», сцени, котрі можна було б назвати відвертими, значно більше простору для уяви і є швидше провокативними, ніж еротичними.

«Табуретна» історія дуже кінематографічна, адже Леонід Кантер, перш за все, є режисером та кінопродюсером.

Зрештою, це не лише захоплююча історія з чужого життя, а й виклик сучасному світовому порядку запланованих цілей і стабільних доходів, мрія про світ без кордонів, політики, війн та ксенофобії, про вільне спілкування, творчість, обмін емоціями та культурою.

Книжка може розчарувати тих, хто шукає у ній правдивих порад подорожі по десятках країн чи визначних місць, які варто відвідати, перш ніж померти, зате ви дізнаєтесь про дрочильню XXX, як перетнтути кордон Гондурасу нелегально, про первісне життя кунів на острові Сан Ігнасіо і особливості бразильських москітів. Читаючи розповіді, треба бути обережними, чужа нестримна свобода сприяє вивільненню ваших власних хотінь, серед яких домінуватимуть бажання негайних мандрів та сексу.

Про росіянізми

Поки звикнеш до манери авторської розповіді, читача можуть відштовхнути деякі кострубаті, заважкі речення, які посилу покращити вправному редакторові. А ще „ріжуть” вухо росіянізми, як-от комок, запрокинути, пострибали на носочках, настучати, упливати, угнати, яким щедро пронизаний текст.

Про оформлення

Співпрацю із художницею Владою Сошкіною можна назвати більш ніж вдалою – табурети, пташки і люди на сторінках додають книжці про митців мистецького, фестивального присмаку. Функціональною є і карта четвертої табуретної експедиції, і карта всіх чотирьох експедицій. Проте з поліграфією точно щось не склалося – здається, вибляклий сірий за задумом мав бути сірим і чорним із багатьма відтінками.

Продивитися ілюстрації

Про співавтора

У книзі вказані два співатори – Леонід Кантер і Павло Солодько. Проте уся розповідь іде від особи Кантера, читачам важко здогадатися, яку роль виконував Солодько, оскільки він і не мандрував разом із табурентниками, і свої п’ять копійок у текст не вставляв. У коментарі Читомо Солодько зазначив, що виконував роль упорядника і за розповідями Кантера дописував певні частини. Таку важливу деталь варто було б вказати у передмові книжки.

• романтикам, мрійникам, мандрівникам, баламутам, шибайголовам, авантюристам;
• тим, хто давно не був у відпустці;
• у пошуках гарного копняка, який допоможе вирушити в дорогу;
• друзям уголос.

• занудам, трудоголікам, моралістам, туристам, перфекціоністам;
• якщо немає можливості поїхати у подорож;
• тим, хто купує туристичні тури й не відстає від екскурсоводів;
• якщо усе йде за планом.