Тексти

Читомо продовжує серію публікацій перекладного проекту видавництва «Вавилонська бібліотека» – це переклади літературної критики, рецензій, аналітики та інтерв’ю з письменниками за виданнями The New York Times, The New Yorker, Paris Review, The Independent та інших. Мета проекту: ввести українських читачів у контекст творчості автора та звернути увагу на найкращі зразки американської та європейської літературної критики.

Переклади виконували студенти профільних факультетів під наглядом викладачів та професійні перекладачі на громадських засадах.

Цього разу читаємо першу частину великої статті Річарда Лока про німецького письменника Генріха Белля.

У 1972 році Генріху Беллю присудили Нобелівську премію за «внесок у відродження німецької літератури». Однак «Груповий портрет з дамою» не справив особливого враження на Америку, незважаючи на хороші відгуки на його попередні одинадцять книг. Солженіцин, Беккет та навіть Неруда, які нещодавно ставали лауреатами премії, здається, справляють більше враження на нас. Багато романів, оповідань, статей та п’єс прославили Белля як у Західній, так і в Східній Європі, окрім того, він є помітним порушником спокою у німецькій політиці.

Проте більшість американських та європейських письменників і критиків надають перевагу творчості зухвалого та винахідливого Ґюнтера Ґрасса. Менш відомі Яков Лінд та Петер Гандке з Австрії, Уве Йонсон з Німеччини та Макс Фріш з Швейцарії є також яскравими літераторами, які допомагають німецькій мові відроджуватися.

Опосередковано визнаючи цих авторів і віддаючи належну шану відносному консерватизму техніки Белля, Нобелівський комітет зазначає: «Белль рідко відходив від усталених канонів реалістичного наративу. Він виявив менше здатності та зацікавлення експериментувати, аніж багато інших письменників, які роблять вагомий внесок у сучасну літературу Німеччини та світу».

Звичайно ж, від лауреатів Нобелівської премії очікується дотримання традиційних норм, грандіозності та величі, а моральне піднесення автора часто має, здається, більше значення, аніж його письменницька майстерність. Проте, як і у випадку з Солженіциним, твори Белля насправді характеризуються взірцевою моральною відвертістю. Він був непохитним та успішним письменником протягом 25 років: йому першому вдалося повстати з руїн німецької мови (як вважає Ернст Павел), і він продовжував виступати проти корумпованості та безглуздості післявоєнної Німеччини з тією ж виразною силою, яка була такою привабливою багато років тому.

Як і Джозеф Геллер, практично єдиний відомий американський письменник, який віддавав йому належне, Белль є спеціалістом з військового жаргону та тупості бюрократів, яка особливо помітна з позиції нижніх верств суспільства. Крім того, Белль є також іронічним реалістом, який жертвує привабливим зображенням на поверхні заради різкої «комічної» правди; він дуже уважно стежить за соціальними деталями та до дрібниць передає саме мовлення; він не соромиться говорити про добро та зло, любов і ненависть.

Читайте також: Поза межами видимого: Цікава кар’єра Олдоса Гакслі

Нобелівський комітет справедливо виділив нову книгу Белля «Груповий портрет з дамою» як «його найбільш грандіозно продуману роботу». Вона несе тепло та розкіш, як і будь-який іноземний роман, опублікований тут протягом останніх кількох років і, безперечно, заслуговує на таку ж популярність, яку здобули книги «Бляшаний барабан», «Сто років самотності» та «У колі першому». Це далеко не ідеальний твір мистецтва і його літературну цінність не варто порівнювати з цими трьома книгами, проте цей твір насичений сильними людськими емоціями, він показує все німецьке суспільство протягом п’ятдесяти років, де не менше шістдесяти людей оточують «даму» з назви.

Необхідно додати, що Белль з надзвичайною чутливістю зображає жіночі персонажі: серед американських письменників-чоловіків тільки Апдайку вдалося наблизитися до його рівня.

Рішення Белля зробити жінку центральним персонажем нового роману, здається, звільнило його від серйозної фабульної простоти та нудної, нав’язливої іронії, які дещо заважали багатьом з його попередніх книг.

Можливо, більш пряме вираження його еротичної та моральної прихильності до жінок вивільнило літературну енергію, якій перешкоджав гнів, що його він так часто відчував до німецьких чоловіків та маскулінного суспільства. Белль, можливо, занадто затягує текст у цій книзі, але у нього немає проблем із формою: цього разу численні спогади не сповільнюють розвиток сюжету. Автор плавно описує події, не перериваючи їх, як це було у романах «Очима клоуна», «Більярд о пів на десяту», як, проте, добули визнання.

Читайте також: Джон Фаулз: віртуозний автор «Колекціонера» та «Жінки французького лейтенанта»

Сюжет нового роману навмисне банальний та другорядний. У ньому описано події повсякденного життя. У сорокавосьмирічному віці Лені Пфайфер доводиться виселитись зі своєї квартири в Кельні. Вона не може виплатити гроші за оренду, хоч отримує їх від інших орендарів. Лені – вдова, а її єдиний син займався підробленням чеків з метою допомогти матері виплутатись зі скрутного становища, через що зараз перебуває за ґратами. Без його доходів (він працював сміттярем) вона не може звести кінці з кінцями.

Недбалий шлях, який обрала Лені (цілковита байдужість до матеріальних цінностей та власності) для Нової Німеччини вважається ненормальним. Будинок, в якому перебуває Лені, не приносить їй достатнього доходу. Його мешканці – іноземні робітники. Власник дому зазначає, що саме в такій атмосфері «колективістські, щоб не сказати комуністичні, ілюзії процвітають». Байдуже, що жінка прожила тут усе своє життя, що вона знає власника дому уже 30 років, що його онук є хресним батьком її сина, якого охрестили під час авіанальоту наприкінці війни. Часи змінюються. Змінюються пріоритети. Завжди треба заробляти гроші, незалежно від панівної ідеології. Тільки дурня турбують такі поняття, як порядність, милосердя, любов. Навіть у католицькому Кельні часів Белля.

Читайте також: Один у полі воїн: Вільям Бойд про Вільяма Ґолдінґа

Люди вважають Лені жінкою легкої поведінки: вона відмовила декільком чоловікам, і через заздрощі вони почали розповсюджувати плітки про те, що в неї інтрижка з одним із турків, який орендує в її домі кімнату. Але, незважаючи на свій «непідробний дар похітливості» (який Белль описує як своєрідну невинну еротичну витонченість, знак духовного заступництва, і аж ніяк не хіть), вона мала інтимний зв’язок тільки з чотирма чоловіками у свої майже п’ятдесят років. Цій темі присвячена більша частина роману.

Першого залицяльника Лені вбили ще перед тим, як він мав їй освідчитись; у свої сімнадцять у 1939 він поїхав додому та надто соромився прискорювати події, хоча Лені цього хотіла. Чоловіка Лені вбили через три дні після весілля.

Її справжнім коханням та батьком її сина був радянський військовополонений, який загинув у безглуздому нещасному випадку на шахті в Лотарингії, після вісімнадцяти майже ідилічних місяців з Лені, якщо слово «ідилічні» може описати таємний любовний роман у воєнні часи між російським в’язнем (який насправді був палким шанувальником німецьких пісень та поезії) та чистокровною арійською дівчиною, яку зовсім не хвилювала політика. (Вони кохались на кладовищі в останні дні війни, коли змога побачитись випадала тільки під час повітряних бомбардувань). І, врешті-решт, флегматичний турецький сміттяр, від якого вона завагітніла та якого вона радше жаліє, ніж кохає.

Зараз, здається, все, що їй приносить задоволення, – це їсти хрусткі булочки, грати сонати Шуберта на піаніно і працювати над цікавою науковою картиною, присвяченою черниці, яку вона знала з часів навчання в школі-інтернаті у 1930-х роках. Це черниця, яка народилася єврейкою, стала єретичною католичкою, загинула під час війни, і яку Лені богохульно асоціює з Дівою Марією. (Белль створює тут свого роду гру, оскільки його роман є також «портретом», і, зрозуміло, що як дама з заголовка Лені сама є світською інкарнацією Богоматері).

Переклали Віра Новицька та Ангеліна Яцух за редакцією Юрія Великороди

Переклад за публікацією The New York Times, «Portrait of a woman, a city and modern Germany – Heinrich B?ll’s best novel», by Richard Locke, May 6, 1973