Місця

Під час візиту до Книжкової палати України Читомо встигло не лише поспілкуватися з керівництвом установи, але й побувати в приміщенні Державного архіву друку, за зберігання й поповнення якого відповідає установа. Це головне сховище української друкованої продукції, яке формують з обов’язкових примірників. Його заснували в 1917 році в Києві, але потім столицею став Харків, Книжкова палата переїхала й почала збирати обов’язковий примірник у Харкові. Там архів функціонував до 1989 року, потім його перевезли до Києва, де він і діє нині. За останніми даними, у сховищі Книжкової палати налічується понад 14 мільйонів одиниць зберігання, які згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів від 22 жовтня 2008 року, становлять національне надбання. Тож яким є це національне надбання та в яких умовах його зберігають – у нашому репортажі.

 Умови зберігання

Ідеальна температура для зберігання видань повинна бути +18±2 градуси за Цельсієм, відносна вологість – 55±5%. Коли ми перебували в сховищі, термометр показував +4, а напередодні температура опускалася до нуля.

Фото: Юлія Курова

Термометр у газетному сховищі

«Перепади температури впливають на стан збереження всіх видань, надрукованих на папері. Папір стає крихким, ламким. Особливо це критично для видань 1917–1940 років, бо термін «життя» паперу залежно від його якості складає близько 70 років», – зазначає заступниця директора з наукової роботи Галина Гуцол.

Читайте також: Відкрита бібліотека кра?сних мистецтв: безперешкодний доступ до видань з fine arts

За правилами, у сховищі не має бути розташовано жодних систем опалення й водопостачання. Тому регулювати температуру тут можна лише за допомогою централізованої системи кондиціонування повітря. Під стелею сховища – повітроводи, через які взимку має подаватися підігріте повітря, а влітку охолоджене. «У 2012 році систему кондиціонування модернізували. Кондиціонери, а це дуже потужні установки, що розташовані в підвалі та на даху сховища, замінили на сучасні, повітроводи ж у сховищі залишилися від попередньої системи, бо потреби в їхній заміні не було», – коментує Гуцол. Однак для запуску системи кондиціонування потрібно близько 700–800 тисяч гривень на рік на оплату електроенергії. Такого фінансування, за словами керівництва Книжкової палати, їм не надають.

Фото: Юлія Курова

Книжкове сховище

«На моїй пам’яті нам ніколи не виділяли достатньо коштів для підтримання належної температури. Ми підігрівали взимку, наскільки вдавалося за допомогою кондиціонерів, до 12–13 градусів. Це останні два роки ми зовсім не опалюємо взимку», – каже співрозмовниця. Через відсутність кондиціонування влітку температура в сховищі також не відповідає нормам і може сягати 30 градусів.

На питання про те, до яких заходів вдавалася Книжкова палата, щоб вирішити проблему опалення і чому не намагалася донести це до громадськості, заступниця директора зазначила: «Книжкова палата з року в рік подає у Держкомтелерадіо всі необхідні розрахунки в бюджетних запитах, у тому числі й на експлуатацію системи кондиціонування, і на збереження національного надбання (реставрація, консервація), і на оцифрування фонду. Однак виділеного фінансування не вистачає навіть на те, щоб виплачувати зарплату працівникам. Керівництво Книжкової палати звертається з листами в Держкомтелерадіо, Кабінет міністрів, Верховну Раду, Адміністрацію Президента. У 2015 році було написано кільканадцять таких листів. Директор Книжкової палати Микола Сенченко особисто зустрічався з народними депутатами, членами бюджетного комітету, іншими особами, від яких залежить прийняття рішень, розповідав про унікальний фонд, про який, до речі, мало хто з можновладців знає, брав участь у теле- та радіопрограмах, неодноразово говорив про проблеми Книжкової палати на засіданнях Колегії Держкомтелерадіо, на круглих столах у рамках виставок-ярмарків».

Із позитивного – те, що національному надбанню в Книжкові палаті не загрожує вогонь, бо разом із новими кондиціонерами в 2012 році модернізували систему пожежогасіння. Це автоматична система газового пожежогасіння. Якщо виникає пожежа у сховищі, то спрацьовує спочатку звукова сигналізація, яка означає, що співробітники мають терміново вийти з приміщення, бо через 60 секунд подається газ, який витісняє кисень і припиняє горіння.

Фото: Юлія Курова

Книжкове сховище

Серед правил зберігання також те, що сховище має бути затемнено бо видання жовкнуть від сонячного світла. То ж вікна тут зафарбовані.

Доступ до Державного архіву друку дуже обмежений. Якщо науковці хочуть попрацювати з виданнями, то мають принести лист від установи, де працює, про те, що досліджує певну тему, і довідку про те, що потрібних видань немає в бібліотеках.

«Таких запитів не дуже багато – до 20 на рік. Робота користувачів з фондом платна. Ціна залежить від віку видання, а вони в нас умовно розбиті на три категорії: 1917–1945 роки, 1946–1980 роки, після 1980 року. До тарифів на роботу зі «старшими» виданнями застосовується коефіцієнт», – розповідає Гуцол.

З її слів, найбільше запитів, які надходять до Палати, пов’язані з інформацією про наявність видань у фонді, виконання тематичних бібліографічних довідок, фактографічних довідок. «Наприклад, нещодавно виконувався запит про наявність у фонді видань одного з видавництв, яке працювало у 1920-х-1930-х роках. Знайдено 19 видань цього видавництва. У бібліотеках їх немає», – зазначає співрозмовниця.

Читайте також: Відкритість Бібліотеки в Амстердамі

Газетний фонд

Найціннішим фондом у Державному архіві друку є газетний 1917–1925 років, що зберігається в окремій кімнаті сховища, бо, по-перше, більшість з цих видань унікальні – єдиний примірник, що зберігся в Україні. По-друге, газетний папір руйнується найшвидше.

Фото: Юлія Курова

Полиці в газетному сховищі

«Наші газети 20-х років – у ветхому стані, деякі по краю осипаються, адже їм вже майже 100 років. Вони надруковані на папері низької якості, іноді дуже грубому і темному. Газетний папір зі всіх видів паперу зберігається найгірше, бо має підвищений вміст кислоти, через що він швидко руйнується. Реставратори так і називають цей папір – кислотний. Ще однією проблемою є випаровування з часом поліграфічної фарби. Таке явище зветься «згасання тексту». Тому якщо цей фонд не оцифрувати найближчим часом, ми можемо його втратити», – зазначає пані Галина і додає: – «Деякі сучасні видавці з метою здешевлення видань друкують журнали і навіть книги на газетному папері, не замислюючись над тим, що тим самим скорочують термін їх використання і зберігання. Такі книги дуже швидко стають не придатними для використання у бібліотеках».

Газети 20-х років

Зі слів пані Гуцол, Книжкова палата здійснила два пробні проекти з оцифрування. Один з них втілили спільно з іноземною компанією, відсканувавши підшивку газет, книжку і підшивку журналів. Другий проект готували з українською компанією «Електронні архіви України».

«Тут відсканували дві підшивки газет найбільшого формату. Для оцифрування використовували сканер формату А2+, однак він не охоплював всю сторінку тому, доводилося сканувати окремо верхню і нижню частини, а потім поєднувати їх у графічному редакторі», – каже Гуцол.

Фото: Юлія Курова

Газети 20-х років

Читайте також: Оціум-Бібліотека: як громаді зробити радянську книгозбірню «своїм» місцем

На наше питання про те, чи намагалася Книжкова палата шукати спонсорські кошти саме на закупівлю сканера, подавати заявки на гранти, співрозмовниця відповіла: «Книжкова палата намагалася шукати позабюджетні кошти, однак грантові програми такого спрямування орієнтовані на бібліотеки, і Книжкова палата в них не потрапляє. Крім того, благодійні фонди дуже неохоче підтримують бюджетні організації. Велике сподівання було на державну програму «Бібліотека—ХХІ», затверджену ще у 2011 році. За цією програмою мало бути здійснено оцифрування бібліотечних, архівних і музейних фондів. Книжкова палата мала отримати понад 15 мільйонів гривень на оцифрування фонду 1917–1940 року. Однак програма не працює, кошти не виділяються, зате звіти вимагають щороку».

Фото: Юлія Курова

Згасання тексту в газетних виданнях

Газети на постійне зберігання до архівосховища здають раз на рік, а комплектують їх у допоміжному сховищі на першому поверсі Книжкової палати. Їх обліковують і зберігають, сортуючи за областями. «Усі газети ми переплітаємо у річні підшивки. Це називається фазовою консервацією. Два роки після надходження газети ще мають лежати не переплетені, бо ми відшуковуємо ті примірники, яких не вистачає, і доукомплектовуємо річні комплекти», – зазначає Гуцол.

Книжковий фонд

Книжкові видання, у тому числі й ті, що виходили в 20-х роках, мають найбільш прийнятний стан. Частина книг переплетена в однакові цупкі палітурки. Це зробили в Харкові, коли Книжкова палата була там. Звідти до Києва фонд перевозили впродовж 1989–2000 років (загалом перевезли 11 мільйонів примірників).

Фото: Юлія Курова

Полиці в книжковому сховищі

«Частина тамтешніх видань (на щастя, небагато) були заражені грибком, тому їх не забирали. А ті, що перевезли, опрацьовували тут, у дезінфекційній камері. Зараження в Харкові відбулося через те, що коли фонди розросталися, їм надавали підвальні приміщення в житлових будинках, які були зовсім не пристосовані до зберігання таких видань. На землі навіть стояла вода, тому там розкладали цеглу, на неї ставили дошки, щоби ходити між стелажами», – пояснює заступниця директора і додає, що нині у сховищі заражених видань немає.

Читайте також: Музейні практики, або Як зберігати книжки

Фонди журнальних й аркушевих видань

Частину аркушевих і журнальних видань зберігають у спеціальних картонних коробках. Так, приміром, в один футляр складають річну підшивку того чи іншого часопису.

Однак нині гроші на футляри не виділяють, тому часописи розміщують на стелажах без них: ті, що мають більш цупку обкладинку, стоять як книги, вертикально, а ті, що з м’якшою обкладинкою, розташовані горизонтально. Це, зі слів заступниці директора, погано, бо видання можуть з’їжджати з полиці. Водночас футляри – це ідеальний спосіб зберігання, в них часописи не падають, не вигорають і не припадають пилом.

Фото: Юлія Курова

Журнальні видання зберігаються у спеціальних футлярах

«Ми хочемо зробити в себе реставраційну майстерню й майстерню, в якій ми б могли самі виготовляти такі футляри. При чому було би оптимально робити їх під кожен формат видання», – каже пані Галина.

Фото: Юлія Курова

Примірники, які комплектуються, розміщують на будівельних піддонах на підлозі

Крім цього, не вистачає місця для того, щоб комплектувати журнали, які надходять (загалом Книжкова палата отримує понад 2400 назв), тобто складати їх, поки назбирається річний комплект. Тому вони лежать на будівельних піддонах на підлозі.

До речі, серед журналів, багато рекламних, розважальних видань. На питання про те, чи не раціональніше було б відмовитися від зберігання різноманітних сканвордів-кросвордів, заступниця директора зазначає: «Законодавство зобов’язує нас зберігати все, хоча такі видання не несуть ніякої наукової або історичної цінності і лише займають місце у сховищі».

Фото: Юлія Курова

Журнальне сховище

Натомість дуже цінними є аркушеві видання, які виходили в період визвольних змагань 1917–1921 років, адже саме тут міститься оперативна інформація про перебіг революційних подій, наприклад, зведення з фронту. «На основі нашого фонду було встановлено, що Денікін зайшов у Харків раніше, ніж вважали історики. У нас зберігаються листівки, що були надруковані Денікіним на два тижні раніше від тої дати, яку спершу вважали правильною», – пояснює Гуцол.

Читайте також: Бібліотека як бренд – досвід Мюнхена

Вільний простір сховища

Одне з приміщень архіву на третьому поверсі, де раніше були орендарі, модернізували в 2012 році, а з 2013 року почали заповнювати. Цьогоріч його майже заповнять.

Фото: Юлія Курова

Вільні полиці у Державному архіві друці (на фото – Галина Гуцол, заступниця директора з наукової роботи)

У цьому приміщенні є окрема кімната, спеціально обладнана для зберігання образотворчих видань. «Тут встановлена окрема система кондиціонування, бо для таких видань варто підтримувати оптимальний мікроклімат. На них найбільш згубно впливає вологість, адже вони переважно надруковані на крейдованому папері, тому сторінки, приміром, альбому або комплекти листівок можуть злипатися, роз’єднати їх потім можливо лише в реставраційній майстерні спеціальними розчинами. Також ми залишили місце для шаф, які хочемо закупити, щоби належним чином зберігати плакати і афіші великих форматів. Звісно, в цьому приміщенні всі образотворчі видання не помістяться», – каже співрозмовниця.

У Державному архіві друку є лише один вільний простір – це другий поверх, на якому ще кілька приміщень зайнято орендарями. «Ми їх поступово виселяємо, бо треба десь розміщувати видання. Зараз залишилось лише четверо орендарів. Половину орендної плати йде у фонд Держмайна. Сума, що залишається, складає близько 20% від витрат Книжкової палати», – коментує пані Галина, зазначаючи, що загалом Книжкова палата заробляє на платних послугах близько 2 млн грн на рік, якій витрачають на оплату комунальних послуг, закупівлю матеріалів тощо.

З її слів, на цьому поверсі потрібно зробити капітальний ремонт так само, як зробили на третьому – зламати міжкімнатні стіни, набудовані орендарями, провести систему кондиціонування, охоронну та протипожежну сигналізації, систему газового пожежогасіння, закупити стелажі. «Цього приміщення вистачило б ще на кілька років, однак коштів на ремонт і модернізацію, як і на будівництво нового корпусу, немає», – каже Гуцол.

Читайте також: Вахтанг Кіпіані про Музей-архів преси: зі шкіл, з діаспори, з-під землі