Новини

Нещодавно на сайті Держкомтелерадіо України з’явився перелік книжкових видань, передбачених до випуску за програмою «Українська книга» на 2014 рік – і ми з цікавістю почали його вивчати. Перше, що слід врахувати – через недофінансування за попередній рік, цього року програма фактично складається з двох списків: з «українських книг» за 2014 рік (94 позиції) та «кредиторської заборгованості» за 2013 рік (162 книги). У будь-якому разі, усе це вважається планами на рік, тож і говорити будемо про книжки та видавців з обох списків.

Всього в програмі опинилося 69 видавництв та видавничих організацій. І цілком вірогідно, що навіть ті, хто має безпосередній стосунок до галузі книговидання, про них почує вперше або не зможе пригадати жодної виданої ними книги (ПП «АВІАЗ», ДП ДСВ «Техніка», ДП «Ордена “Знак Пошани” ВДБВ “Донбас”»). Тут же опинились і передбачувані «всеукраїнські державні багатопрофільні видавництва» («Карпати», «Каменяр»), Спілка письменників (ВНСПУ «Український письменник»), та  МПП «Букрек», з деякими плодами роботи якого ми мали можливість познайомитись на цьогорічному «Книжковому Арсеналі» і яке має за вдалих обставин цьогоріч видати за державний кошт 5 книжок. Наведені приклади – з тих, яким вдалося затвердити більше, ніж три книги для фінансування за програмою.

Добір книжкових проектів викликав хвилю обурення з боку практиків книжкового ринку, що намагалися знайти логічне пояснення критеріям цього відбору. Щоправда, про які критерії може йти мова, якщо серед обраних кандидатів на отримання фінансування є й такі, чиї назви зареєстровані без дотримання норм української мови (чого варте формулювання ПП «Агентство по розповсюдженню друку»).

Кількома словами охарактеризуємо деякі з видавництв. Наприклад, «Техніка» – попри свою назву може вважатися багатопрофільним, бо видає літературу, яку складно зарахувати до окремого сектору видавничого ринку – окрім публікацій про вчених, «Техніка» пропонує видавати українські романси, автобіографії та історичні романи.

«АВІАЗ» – спеціалізується на дитячій літературі у «м’яких палітурках» (!). Більше того, продукти творчості цього видавництва, здається, не завадило б відправити на санітарно-гігієнічну експертизу, зважаючи на оформлення книжок для найменших читачів.

«Каменяр»  – давнє львівське видавництво. Тут без слів, тільки картинки:

У списку кандидатів на отримання державного фінансування практично немає видавництв, які добре зарекомендували себе на ринку (кілька компаній зі списку у майже 70 видавництв вважаймо винятком) – ви не побачите тут ані «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», ані «Основ», ані «Видавництва Старого Лева», ані «Темпори» чи «Книги – ХХІ». З іншого боку, феноменальним видається видавництво «Фоліо», найпублічніше і найуспішніше з усіх компаній з цьогорічного списку – з 32 книжковими проектами. Тут велике розмаїття: від Т. Шевченка та класиків української літератури до сучасних авторів України та світу (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, Г. Сковорода, М. Хвильовий, Б.-І. Антонич, Л. Улицька, А. Курков, Г. Манкелль, М. Уельбек, П. Хьоґ, П. Естерхазі, Р. Ґарі, Ж. Сарамаґо). Проте, здається, що більшість видавців, які створюють конкурентноспроможну продукцію, просто оминають програму «Українська книга».

У разі погашення кредиту та виконання цьогорічного плану можна визначити, хто стане лідером за державним фінансуванням (статистика наведена у грн):

Серед 69 видавництв з програми «Українська книга», майже третина – державні, зате зі списку перших десяти, про які йшлося вище, третина – приватні організації.

Серед книжкових проектів програми чимало привертають увагу – і знову викликають запитання.

Видання українських авторів

З поданих списків пересічного читача (за нашими суб’єктивними оцінками) можуть зацікавити всього кілька назв. Можливо, це будуть вибрані твори Аґатанґела Кримського  (ТОВ «Видавництво “Книга”»), поетична збірка В. Шевчука «Місто днів», приурочена до 75-ліття від дня народження автора (ДП СВ «Либідь») чи книга есе Є. Сверстюка «Світлі голоси життя» – теж приурочена до 85-річчя від дня народження філософа («Кліо»). Або для більш вузької аудиторії – аналіз радянських кулуарних практик 20-х років та творів Леся Курбаса – «Перетворення Шекспіра» Ірини Макарик  (ТОВ НВП «Ніка-центр»).

На перший погляд, актуальною видається книга «Журналісти стріляють не кулями» – військові конфлікти сучасності очима журналістів (ТОВ «Агентство новітніх технологій “АНТ”») під редакцією колишнього директора Департаменту преси та зв’язків із ЗМІ Міністерства оборони України Олександра Клубаня.

Дитячі книжки про книжки

Це єдині дитячі книжки, про які захотілося сказати. По-перше, за умови якісної реалізації, цікава тема. По-друге, таких книг аж дві. По-перше «Мандрівка у книжковий світ» (ТОВ «Імекс-ЛТД»), де молода авторка Олеся Копецька (до речі – магістрантка Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка) у казковій формі обіцяє розповісти малюкам про шлях створення книги – від написання, оформлення малюнків до виготовлення у друкарні. По-друге, «Історія дитячої книги зі стародавніх часів до сьогодення» («АВІАЗ»), яку планують видати накладом аж у 8 тисяч екземплярів.

Як видно з діаграми, лідерство впевнено тримають «сучасні українські письменники». Щоправда, мало- або невідомі широкій аудиторії.

Перекладна література

По-перше, привернув увагу автобіографічний роман Ж.-Ж. Руссо «Сповідь» (ДП ДСВ «Техніка»). Насторожує тільки те, що перекладач цього видання – В. М. Верховень, якого Юрій Винничук ще з часів його роботи для «Фоліо» підозрює в перекладанні «на невідому мову».

По-друге, «Мобі Дік» Г. Мелвілла  (ТОВ «Бібколектор»). Але також виникають запитання до майбутнього перекладу, який має зробити Д. Радієнко (цікавий збіг (?) з Д. Родієнком, згадуваним у тій же статті Ю. Винничука як «перекладач уже перекладеного»). До речі, видавництво «Дніпро» ще 1984 року видало «Мобі Діка» в перекладі Юрія Лісняка, який навіть був за це відзначений премією імені М. Рильського.

По-третє. Замість того, щоби видати «Може, це все» Віслави Шимборської, за якою полюють українські читачі у Польщі (а до нас постійно приходять листи із питаннями «Чи можна придбати цю книгу в Україні?»), Держкомтелерадіо вносить у програму «Ярмарок чудес» – двомовне (мовою оригіналу і в перекладі українською) «видання вершинних творів сучасної видатної польської поетеси»,  поданий «Каменярем». З іншого боку, це видання буде цікаво порівняти з «Може, це все», особливо, зважаючи на оформлення видань цього видавництва.

І по-четверте – це «Злочин і кара» в українському перекладі (з ілюстраціями С. Якутовича), приурочене до 195-річчя від дня народження Ф. Достоєвського («Либідь»).

Книжки про Шевченка та твори Шевченка

Скільки необхідно цього року книжок про Шевченка (або ж його творів)? Рівно 42 книги на суму 5 687 856 грн.

Спогади

Спогади – це завжди особлива фішка програми «Українська книга». Цього разу завдяки видавництву «ЕКСПРЕС-ПОЛІГРАФ» можемо отримати аж два видання про двох журналістів і педагогів – Володимира Здоровегу (голови НСЖУ О. І. Наливайка)  та Анатолія Москаленка (доц. Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка Ю.В. Бондаря). Окрім того у списку фігурують спогади про письменників. Наприклад, про Василя Стуса («Кліо»), Павла Загребельного (авторства його сина, видавництво «Фоліо») та інші.

Довідкові видання

Довідкові видання навівають сум – бо невідомо, кому потрібні такі довідники в друкованому вигляді. Наприклад, «Документальна скарбниця Шевченківських лауреатів» («Кліо») або «Українські письменники» («Велес»). Чи не єдиним корисним виданням з цієї серії міг стати довідник УДК, який готує Книжкова палата ще за 2010 рік («Універсальна десяткова класифікація (УДК). Зміни та доповнення (2010)»). І хоча на неї виділено всього 25 тис. грн, цієї суми вистачило б для видання електронного довідника, який не треба було б так часто перевидавати – і до того ж із таким запізненням. Чи уявляє Держкомтелерадіо, скільком науковцям-платникам податків це би полегшило життя?

Енциклопедичні видання

Тут привертає увагу «Енциклопедія європейської цивілізації. Рим» Умберто Еко – «сучасний підручник історії Європи, зроблений провідними європейськими вченими під загальною редакцією найвідомішого європейського інтелектуала». Книга має бути ілюстрована відомими та першодрукованими матеріалами з музеїв світу (ТОВ «Видавництво Фоліо»).

Мовне питання

Тут, звісно, вчергове не можемо не згадати про утиски російської мови)) В інфографіці представлені дані за мовною ознакою як одномовних, так і багатомовних видань.

Що думають про «Українську книгу» експерти?

Олександра Коваль, президент Форуму видавців у Львові:

«Вже кілька років на програму не дивилася, щоб не дратуватися. Але тоді неможливо було нічого змінити, а зараз всі свистять про готовність до змін. Ніхто ні до чого не готовий, забудьте. Весь цей сморід і бруд залишиться на своїх місцях, якщо якась критична маса людей не скаже «досить». Діяти треба дуже просто: змінити правила на такі, які діють в цивілізованих країнах. Не повне фінансування, а дофінансовування збитків. Ніякого насильного розподілу по бібліотеках, а лише приймання замовлень від них. Навіщо 1000 бібліотекам мальована історія Кам’янця-Подільського, при всій моїй повазі до цього чудового міста? Книжки для бібліотек видаються за потребою, а не за «вартісністю». Навіщо бібліотекам 117-е видання «Кобзаря» та ще й по 100 чи більше грн за примірник? Вони давали запит? Але ж книга вартісна, хто б сперечався. Всі вони вартісні, а підхід неправильний».

Микола Шейко, директор «Видавництва Старого Лева»

«Ми були минулого року серед «переможців» цієї програми. Книги подають усі, хто має бажання і має, що подати. Чому одні книги і видавництва вибирають, а інші ні – треба запитувати в тих, хто вибирає. Я належу до числа видавців, хто переконаний, що ці програми і ці гроші не можуть бути основою бізнесу для видавців. (Хіба що в тебе регулярно щороку вибирають не менше 10-20 книжок). Від держави хотілося б, в першу чергу, щоб не заважала і запровадила однакові «правила гри» для всіх. А ми собі дамо якось раду. Головне завдання держави – турбота про ЧИТАЧІВ. Вона має створити умови, щоб книжка потрапила до бібліотек або магазинів, де її можна придбати. І якщо держава зробила все для знищення колишньої системи книготоргівлі, то зараз має зробити так, щоб книготорговий бізнес був привабливим не тільки для російських власників українських книгарень.

Окрім того, я не знаю, за якими критеріями вибирали ці книжки. До речі, цілком можливо, що всі видання задовольняють ті критерії, за якими їх і мали обирати. Адже не факт, що головний критерій у цьому випадку – вибрати найкраще. Вирішення ситуації – у прозорості. Хто вибирав? З чого вибирали? Чому вибрали саме це? Чи вирішить проблему, якщо передати право вибору не чиновникам, а представникам бібліотек? Так, якщо буде прозорість в усьому. Гласність. Докладний звіт. Зробити це неважко. Було би бажання».

Елеонора Симонова, директор видавництва «Нора-друк»:

«Ми жодного разу не потрапляли до списків видавців-щасливчиків. Для мене нічого не змінилося. Насправді я вважаю цю програму непотрібною: книги можуть бути закуплені через Мінкульт, а Держкомітет, на мою думку, взагалі краще б книжками не займався – не розумію, для чого цей департамент в структурі Держкомтелерадіо. Раніше Держкомітет організовував виставки, в тому числі влаштовував участь у закордонних, але останнім часом це перетворилося на суцільний сором, а цього року, здається, на це взагалі гроші не передбачені. Якщо департамент в якомусь вигляді перейде до Мінкульту, це буде логічний крок і економія коштів, оскільки зникне дублювання допоміжних відділів – бухгалтерії, юридичного управління тощо.

Це атавізм радянської цензури, коли все надруковане контролювалося відповідними органами, а при створенні комітету ніхто особливо не замислювався, навіщо це робиться в новій державі. Мені здається, що книжки мають закуповуватися вже видані, коли видавець ризикнув своїми грошима і випустив на ринок книжку, а не публікуватися спеціально під якісь програми.

А якщо хтось дбає про «соціально значущі» неринкові видання, то можна розробити якусь систему грантів при Мінкульті, на які видавництва будуть подавати свої проекти, в будь-якому разі це для держави буде дешевше. І бажано, щоб в комісії входили видавці, які дуже швидко розберуться, чи кошториси правильні, і взагалі – наскільки проект важливий. У Франції видавці завжди є членами подібних комісій при обговоренні ґрантів на підтримку перекладів чи стипендій.

На мою думку, краще підтримувати програми читання, стипендії перекладачам і авторам, ніж видання певних книжок. Ніхто не знає, чим погані книжки відрізняються від хороших. Це вирішує тільки читач, коли купує».

Олександр Красовицький, генеральний директор видавництва «Фоліо»:

«Головною відмінністю від минулих років цієї програми є те, що  2013 року залишився борг у 21 млн грн, тому ця програма при тій же кількості грошей – 37 млн грн є насправді фікцією, і сума з неї – лише 16 млн грн. Як на мене, якщо цього року держава не віддасть грошей, то всі видавці, які мали справи з державою минулого року, можуть отримати серйозні збитки. 16 млн грн – це зовсім малі гроші для галузі, і вони ніякого значення на ринку не мають. Я вважаю, потрібно або давати нормальні гроші, або не робити зовсім нічого, щоб не створювати конкуренції, ажіотажу, скандалів.

Як вдається видавництву «Фоліо» потрапити? Ми щороку подаємо найбільше пропозицій, і щороку ми беремо кількістю – 250 одиниць. Четверта частина списку подавалася від видавництва «Фоліо» й структур афільованих із ним – це видавництво «Фоліо», ТОВ видавництво «Фоліо» і ТОВ «Бібколектор». На мою думку, у нас є такі книжки, які не мають шансу не бути вибраними. Наприклад, щороку виграшною є серія «Знамениті українці», перекладна сучасна класика (що займає у всіх бібліотечних опитуваннях про невиконаний попит перші місця). Оскільки інформація про невиконаний попит бібліотек відкрита, то ми на неї регулярно звертаємо увагу.

Ситуацію можна змінити завдяки публічним громадським обговоренням. Формат таких заходів – це захист конкретних проектів конкретних видавців, висновки спеціалістів, наявність оригінал-макетів – і конкуренція за державні гроші. Це не повинно виглядати так, що громадськість усе вирішує за спеціалістів, але думки журналістів, письменників і бібліотекарів дуже важливі. Мені було б цікаво, аби хтось обговорив ті книжки, які видає видавництво «Фоліо» для державних програм.

Відмінність програми «Українська книга» Держкомтелерадіо від аналогічної програми Міністерства культури у тому, що ці книжки замовляються, а міністерство – купує готові. Це відбувається таким чином, що бібліотекарі можуть обрати книжку з готового каталогу за замовленням видавців.

У будь-якій складовій програмі, де розподіляються бюджетні гроші, у будь-якій країні є елементи корупції. І це не завжди гроші, адже корупція – це і відносини, домовленості, знайомства».

Божена Антоняк, співвласниця видавництва «Урбіно»:

«Ми вийшли минулого року з участі в цій програмі, до якої можна потрапити лише погодившись на відкат. А попередньо в нас зарубали видання «Маргаритко, моя квітко» Крістіне Нестлінгер і «Енн із Зелених Дахів» Люсі-Мод Монтгомері. За програмою Міністерства культури відкати були ще вищі. Будь-який видавець це знає, як і знає “смотрящіх”. Не впевнена, що видавниче середовище, яке роками з того користало, готове чесно все оприлюднити».

Василь Теремко, директор видавничого центру «Академія», завідувач кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка:

«Потреби в програмі не бачу, жодної проблеми в Україні вона не вирішила і не вирішить. Ці кошти можна було би використати зі значно більшим толком для галузі. Наразі потрібен новий погляд на галузь і на роль держави в її реформуванні. Але найближчим часом цього не відбудеться, щоб це сталося, потрібні нові погляди, нові розуміння, нові підходи і практики, а передусім – нові люди. Цього немає, галузь знову втрачає шанси. Причини – банальні меркантильні інтереси одних, інтелектуальна і вольова неміч інших, намагання монополізувати суспільну дискусію – ще інших».

Детальніше обговорення триває у Facebook.

Насамкінець

Всього держбюджет на цей рік передбачає 37,5 млн грн на програму «Українська книга 2014». Обсяг кредитної заборгованості за 2013 рік не дає жодних підстав, що її не буде у 2015. За таких умов складно уявити, що наявні кошти можуть бути  розподілені нераціонально, як це видно лише з цього поверхового аналізу. Уже з цього можна зробити припущення, що:

1. Держкомтелерадіо не слідкує за галуззю – через відсутність такої потреби чи компетенції.

2. Держкомтелерадіо не звертається до експертів для визначення найдостойніших кандидатів для фінансування книг державним коштом або не створює рівних умов для подання книжкових проектів.

3. Держкомтелерадіо не має прозорих механізмів та критеріїв відбору видань для участі у програмі «Українська книга» або не вміє їх застосовувати.

4. Програму «Українська книга» варто кардинально змінювати шляхом публічних обговорень, максимальної прозорості й конкуренції, зважаючи як на читацькі опитування, так і на думку експертів, зокрема бібліотекарів, літературознавців, журналістів, вчителів тощо.

Ми звернулися до Держкомтелерадіо прокоментувати ситуацію й закликали до діалогу.

Ірина Батуревич, Оксана Хмельовська

 Візуалізація: Ірина Батуревич, Анастасія Івашина