Новини

Шведська письменниця Ліна Екдаль уперше побувала в Україні 10 років тому, в рамках українсько-шведського культурного проекту SWIЖЕ. Відтоді неодноразово була гостею Форуму видавців, презентувала свої вірші в українських перекладах. Цього року видавництво Старого Лева видало першу книжку авторки для дітей «Ку-ку! Ми тут!». Український письменник Тарас Прохасько, відомий своїм циклом есеїв «FM Галичина” та романом «НепрОсті», дебютував із дитячої книжкою «Хто зробить сніг» у 2013 році. На дискусії під час Форуму видавців Екдаль і Прохасько спробували відповісти, як «дорослий» письменник може стати «дитячим”, у чому відмінність літератури для дорослих і дітей, які теми припустимо зачіпати в дитячих книжках та як зацікавити дітей до читання.

Писати для дорослих і для дітей: у чому різниця?

Ліна Екдаль: «Ку-ку! Ми тут!» — моя перша книжка для дітей, хоча раніше я писала багато дитячих п’єс. Для мене немає великої різниці між тим, щоби писати для дорослих і писати для дітей. Я надаю велику увагу ритмові, мелодії, якісним показникам тексту, тому як текст для дорослих, так і текст для дітей мають відповідати певним стандартам. Чому я вирішила написати цю дитячу книжку? Тому що вона є від імені «нас», а не «мене». У ній ідеться про багатьох дітей. Це дуже різні діти, які називаються різними іменами та роблять зовсім різні речі. У Швеції, як на мене, панує егоцентризм, усі постійно говорять: «Я, я, я». Тому для мене було важливо створити книжку, яка б говорила від імені «ми».

Читайте також: 10 зіркових гостей Форуму видавців 2017

Тарас Прохасько: Мені здається, що так звана доросла література працює переважно на ретроспективу. Доросла література розповідає про проблеми, які вже сталися. Це свого роду спроба розібратися в тому, що ми наробили із собою, з іншими. Це також шанс все осмислити, тому що добра література не є розважальною, вона спрямована безпосередньо в серце і в голову читача. Натомість дитяча література дає можливість перспективи, можливість показати дітям, що їх чекає в різних ситуаціях. Добра дитяча книжка показує дітям різні можливості ще до того, як вони почали робити помилки і дурниці. У цьому є велика радість писання для дітей, бо можна дійсно показати щось наперед.

Не хочу сказати «навчити», не йдеться про дидактику, а просто розширити горизонт, показати, які різні можуть бути речі. Ми забуваємо про це, але одна з найбільших дитячих драм полягає в тому, що діти дуже багато, в різні періоди, думають про сенс життя. Вони не завжди про це говорять з дорослими, але ці питання постають: «Куди це все і нащо це все?» Дитяча література не відповідає на ці питання, бо на них кожен, в тому числі дитина, мусить відповісти собі сам. Але дитяча література дає якусь перспективу і горизонт різних відповідей, шляхів і моделей.
.

.

Відповідальність за зміст: про що допустимо писати в дитячій книжці?

Ліна Екдаль: Звичайно, я часто запитую себе, як зрозуміють мене діти. Але, зрештою, це не так важливо: будь-що можна розуміти дуже по-різному.

Я не хотіла написати педагогічну книжку, в Швеції видають багато таких книжок, я хотіла написати більш відкриту книжку.

Читайте також: Вішліст: Найбажаніші дитячі й підліткові книжки до Форуму видавців

Ти завжди відповідальна за те, що пишеш. Я це часто відчуваю, коли пишу п’єси. Мене запитували вчителі, чи не засмутяться діти від моїх п’єс. Наприклад, коли йдеться про смерть. Але я думаю, що ми маємо пробувати про це писати, бо навіть якщо хтось засмутиться, це не так страшно. Завдання дитячої літератури в тому числі — дозволити нам бути сумними. Наскільки ми можемо бути вільними в тому, що проговорюємо? У Швеції ми вільно говоримо на теми різних моделей стосунків і родини, хоча є люди, які проти цього. Але останніми роками стає все вільніше і вільніше.

Тарас Прохасько: Я вважаю літературу найдоступнішим способом емпатії, способом виховати розуміння. Ми сприймаємо те, що є довкола нас, і таким чином складається уявлення про норму. Але потрібно розуміти, що такою самою нормою є дуже багато відчуттів, переживань і так далі. Дитяча література є тим джерелом, з якого можна дізнатися, як живеться іншим людям, тваринам, ельфам, і зрозуміти, що вони проживають так само вартісне і повноцінне життя.

.

.

Книжка дає відчути іншого і зрозуміти емоційний, а не тільки аналітичний зв’язок, зрозуміти біль, страх, сором іншого. Тому мені здається, що говорити про різне можна і треба. Так пізнаєш інших людей і так можеш їх прийняти. Звичайно, що є особиста відповідальність, ти думаєш, що можеш дозволити собі сказати. Не йдеться про те, щоби діти чогось не витримали, бо діти витримують страшні речі, такі, що й дорослі не можуть. Ідеться про власне мірило: що ти готовий представити і що не дозволиш собі сказати.

Читайте також: Тарас Прохасько: Мені достатньо публіцистики, щоб почувати себе творцем

Цінність літератури в тому, що книжок є багато. Різноманітність книжок уможливлює не робити якогось остаточного цементного вибору. Данило Кіш казав, що люди, які прочитали багато книжок, не є небезпечними. Люди, які не прочитали жодної книжки, також не є небезпечними. Небезпечними є люди, які прочитали одну книжку. Тому що коли хтось прочитав одну книжку і вирішив, що вона єдина і правильна, це страшно. Розмаїтість тем, розмаїтість підходів виховують емпатію до різності.

Як і що читати дітям

Ліна Екдаль: Не потрібно вибирати за дитину, що їй читати. Потрібно показати, які є варіанти. Наприклад, я бабуся двох онуків, і я хочу читати своїм онукам якусь книгу, а вони хочуть читати іншу, яка, на мою думку, є нудною. Так постійно відбувається, але я завжди з ними погоджуюсь. Опіка над дитиною не має переходити у вибір за дитину.
.
.
Я вважаю, що насамперед книжки потрібно пропонувати. Вони мають бути на кухні, в туалеті, всюди. А ще коли дитина бачить, що хтось читає, то задумується: «Чому ж вона сидить і читає, що там є таке? Ага, значить щось цікавить мою бабусю чи маму».

Тарас Прохасько: Сьогодні ми з моєю співавторкою Мар’яною Прохасько говорили про одне дуже важливе поняття. Це поняття «достатньо добра мама». Достатньо добра мама —  це найкращий варіант мами. Головне —  це базова потреба дитини у любові, а далі вже можна так дуже не старатися. Не можна сказати, що якщо хтось знає всі тонкощі харчування дітей від 3 до 4 років, то є доброю мамою. Найголовніше — це любов.

Я бачу зараз багато квартир, де не лишилося книжкових полиць, а один знайомий столяр сказав, що востаннє робив книжкову шафу 10 років тому. Тому коли в хаті нема книжок, а потім дитині дають книжку і кажуть, що її треба прочитати, що це так файно, то дитина просто не може повірити.

Нагадаємо, що ця подія відбулася у межах 24-го Форуму видавців у Львові:

Форум видавців №24: замість точок творення – відстоювання території свободи

Форум видавців–2017: ставка на переклади, «радикальний чорний піар»

Читайте також:

Найочікуваніші новинки української прози до Форуму видавців 2017

Найочікуваніші новинки перекладної прози до Форуму видавців 2017

8 нон-фікшн книжок Форуму видавців

Найбажаніші дитячі й підліткові книжки до Форуму видавців

 Як і скільки читають українські батьки з дітьми: дослідження