Читомо > Новини > Українські видавці порадили, як видавати книгу (частина 1)

Новини

Українські видавці порадили, як видавати книгу (частина 1)

15.07.2014 0 Автор:

Цими вихідними, а саме 12-13 липня, пройшов курс «Як видати книгу». Відомі українські письменники та видавці поділилися секретами ефективної співпраці молодих авторів із видавництвами. Організатором виступив «Центр літературної освіти». 

yak_vydaty_knygu7

Читомо відвідало всі 16 лекційних і практичних годин і законспектувало поради від лекторів. Звісно, далеко не всі.

.

yak_vydaty_knygu8

Завен Баблоян, літературний та видавничий менеджер, перекладач, працював у видавництвах «Фоліо», «Треант», «Око»

  • Робота видавництв, навіть маленьких – дещо статистична, у певних моментах доведена до автоматизму. Видавці намагаються менше про це говорити авторам, бо їх це шокує, для них розмови про бюджет книжки і все таке – це щось нелюдське, бездушне. Але треба розуміти, що видавець просто мусить мислити таким чином, щоб продати важу книжку.
  • Видавець зазвичай не мислить вас як окремий проект. Він одразу думає, в яку нішу, в яку серію ви можете потрапити. Втім, можуть бути винятки, іноді проект переважає – видавець розуміє, чого хоче читач, і тоді сам шукає під це авторів. Це більше стосується нон-фікшну, але буває, що видавець  думає у таких категоріях про художню літературу. Антології, яких багато з’являлося в останні роки – це продукт такого мислення.
  • Синопсис твору, який ви надсилаєте у видавництво – це не схоже на анотацію, тому, коли ви пишете до видавця, взагалі не згадуйте це слово. Анотація – це реклама для читача, вона не те що бреше, але показує твір з того боку, з якого потрібно, щоб зачепити читача. Видавцеві це не потрібно, він сам напише вам анотацію, якщо буде така необхідність – йому треба суттєвий короткий зміст твору. Якщо у вашому творі є теми, що можуть здатися дражливими – про це краще у синопсисі не писати.
  • Особистість самого автора має велике значення для просування книжки. Якщо ви, наприклад, рок-зірка, або телевізійник, або ви працюєте у медіа – це важливо про вас знати не лише тому, що ви маєте відповідні зв’язки, а й просто для того, аби показати, що ви щось розумієте у тому, тому й тому. Може, це не дуже раціонально, але мій досвід показує, що це так, бо це речі, які підказують видавцеві подальшу стратегію просування вашого твору – а практично кожна книжка її має.
  • Надсилаючи видавцеві уривок вашого твору, покажіть йому те, що вам справді хочеться показати – якийсь яскравий фрагмент, яким ви справді пишаєтесь. Показувати початок твору –  може це й правильно, хоча мій досвід говорить про те, що початок – це, як правило, не найсильніша частина тексту. Ясно, що це логічно – спочатку читати початок –  але ж ви хочете зацікавити видавця, тому обирайте щось більш яскраве.

 

yak_vydaty_knygu10

Ростислав Семківвидавець, літературознавець, директор видавництва «Смолоскип», викладач Києво-Могилянської Академії

  • Слід пам’ятати, що видавець від початку трохи упереджений, тому що він знає, що зараз буде запущено наратив «мій текст – геніальний, ви заробите купу грошей, я – новий Джойс чи Вірджинія Вульф, і якщо ви випустите мене з цього кабінету, будете потім усе життя шкодувати». Це – «синдром Голохвастова», на який часто страждають молоді автори. Не варто цього робити, треба одразу переходити до конкретних речей.
  • Видавцеві потрібен текст, який буде якісним та цікавим хоча б для певної групи читачів. Цікавий і якісний – це не одне і те саме, звичайно: коли ми говоримо про якісний текст, ми вступаємо в боротьбу з тими ж Джойсом та Вульф, це вже замах на безсмертя. В мене є своя точка зору на текст, яку мене ще ніщо не змусило переглянути, її я собі сформулював так: якщо до десятої сторінки не з’являється тіло – мертве або голе – то текст не буде вдалим.
  • Будуйте свою аудиторію – зараз цей процес набагато легший, ніж колись, бо є багато шляхів доступу до читача, зокрема – інтернет. Активізуйте свої профілі у соцмережах, заведіть блог, де будуть зібрані уривки ваших текстів, ваші міркування на літературну тематику – якщо є можливість, краще створити окремий сайт. Беріть участь у читаннях, намагайтеся потрапляти на фото і відео – неважливо, який ви там матимете вигляд, головне, що ви там є.
  • Живе спілкування – незамінне. Листів до видавництв пишеться багато, і насправді більшість з них не отримує відповіді. Чим більше видавництво – тим більшу кількість рукописів воно отримує, і не скрізь є спеціальна людина, яка б їх перечитувала. А якщо ви домовитеся про безпосередню зустріч, принесете портфоліо – це збільшує ваші шанси.
  • Не треба боятися відмов – треба боятися відсутності натхнення. Життя довге, молоді автори з часом стають зрілими авторами, потім – мудрими авторами, і врешті, мають досить часу, аби працювати над рукописами і пробувати співпрацювати з видавцями.

 

yak_vydaty_knygu3

Світлана Склярвидавець, головний редактор видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля»

  • Гарний автор – це людина, яка пише хороші тексти, вміє розповідати історії. І ці історії не мають обмежуватися текстом, який автор представляє видавництву. Якщо приходить просто рукопис у конверті і більше нічого – це дається навмання якомусь рецензенту, який прочитає і напише якийсь там відгук. Треба вміти добре розповісти про себе, знайти цікаві факти свого життя, які б запам’яталися.
  • Письменник має бути працелюбним. Йдеться не лише про вміння гарно писати – треба вміти переписувати власний текст, увесь час вчитися, читати інших авторів. Ми обов’язково радимо молодим авторам книжку Стівена Кінга «Як писати книги» – він там дуже гарно визначає, що таке муза. Усі думають, що це легкокрила дівчина, що прилітає і дарує натхнення – а насправді це здоровенний м’язистий мужик з товстезною п’ятою точкою.
  • Найголовніше для письменника – не бути відомим, а бути прочитаним. Важливо, коли тебе знають саме через те, що твої книжки читають люди, а не тому, що ти створюєш навколо себе скандали чи інформаційні приводи, не читаючи при цьому твоїх творів.
  • Автору-початківцю важко знайти об’єктивного критика. Він щось пише, дає читати своїм друзям, а ті йому кажуть: все, ти вже письменник! Не треба чіплятися за ці ілюзії, ображатися, коли вам скажуть щось виправити або переписати. Слід дослухатися до видавця, бути лояльним, адекватно сприймати критику.
  • Важливо, якщо ви, приходячи до видавництва, маєте у голові купу сюжетів та цікавих ідей. Якщо говорити про комерційне видавництво, таке як наше, то ми даємо авторові шанс, і коли бачимо, що книжка не продається, значить, ми зробили щось не так, а якщо книжка продається добре – ми починаємо питати: а що у вас є ще, коли ви можете надати наступний твір? Для нас хороший автор – це той, хто спроможний писати по книжці на рік.

yak_vydaty_knygu2

Марина Гримич, письменниця, директор приватного видавництва «Дуліби»

  • Якщо ви звертаєтесь до приватного видавництва, де головний редактор і директор є і власником – майте на увазі, що він рахує кожну копійку, постійно зводить дебет з кредитом. Тому він не може з сентиментальних почуттів видати книжку якогось просто «хорошого хлопчика», знаючи, що його книга не продасться – бо через це він не заробить грошей на те, аби видати наступного автора.
  • Один з важливих критеріїв відбору для видавців – це вміння автора представити себе на презентаціях, вміння говорити так, щоб публіка слухала його з цікавістю. В цьому плані прикладом є Любко Дереш, який фактично сам продає свої книги, бо коли він говорить, здається, ніби в нього є якась магія, через яку люди йдуть і купують його книжки.
  • Є теми, яких усі вже просто «переїли», яких краще уникати. Наприклад, працюючи в журі «Коронації слова» я перечитала велику кількість творів на актуальну зараз тему – про колгоспи, про голодомор. Самі по собі тексти ніби й хороші, але не покидає відчуття, що ти усе це вже сто раз читав. Є кілька імен, чиї книжки на цю тему стабільно продаються, але щось нове про це зараз навряд чи можна сказати.

yak_vydaty_knygu

Антон Санченко, письменник, директор видавництва «Електрокнига»

  • Зараз, після Майдану, зрозуміло, яка тема буде користуватися найбільшим попитом. А за попередні три роки я можу виділити два книжкові феномени, які стали бестселерами попри прогнози літературних критиків та видавців. Це «Вічник» Мирослава Дочинця, якого я назвав би «українським Кастанедою, але без грибів», і «Теплі історії до кави» Надійки Гербіш – зараз, здається, «Теплі історії» є вже до всього. Тому повністю передбачити, що саме буде користуватися попитом – неможливо, можна видати десять книжок, а «вистрелить» лише одна.
  • Існує така закономірність: у нас за електронну книжку платить приблизно кожен сотий читач, як не викручуйся. Той, хто кричить, що не хоче годувати ненажерливих видавців, а хоче платити самому авторові, все одно не платить авторові, якщо йому це запропонувати. При цьому цікаво, що кожен двадцятий замовляє і купує паперову версію, якщо вона доступна. Тому, куди б не йшла цивілізація, у нас паперова книжка не має іншого вибору, окрім як залишитися.
  • Ще один феномен, пов’язаний з електронними книжками – їх перестають купувати, як тільки про них перестають говорити, писати, розсилати спам – що завгодно. Видавцеві й авторові може здаватися, що, видаючи електронну книжку, вони економлять на папері – але ті ж самі гроші все одно доводиться вкладати в інтернет-рекламу, щоб цю книжку читали.

Світлини Центру літературної освіти, Музею книги й друкарства

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

code

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe