Новини

31 серпня літературознавиця Тамара Гундорова у книгарні «Є» в Києві прочитала лекцію «Який Франко потрібен нам сьогодні?», приурочену 160-річчю письменника, де розповіла про різні міфи навколо Івана Франка, які почали формуватися ще протягом його життя.

Тамара Гундорова

Світлина Нати Коваль

Франко незнаний

Євген Маланюк у 1956 році, коли святкували сторіччя з дня народження Франка, написав статтю «Франко незнаний», де назвав цей час роками неприсутності письменника. По-перше, до імені Франка було прикладено тавро каменяра, яке довгі десятиліття душило передовсім Франка-поета. По-друге, зникло відчуття Франка, яке мало покоління, що жило з Франком.

Сьогодні, попри те, що Франко присутній у пресі, є його ювілеї й дні народження, його вивчають у школі й в університеті, він залишається неприсутнім і неактуалізованим, незрозумілим. За 25 років нашої незалежності письменник фігурував у різних іпостасях. Передовсім це Франко-каменяр, Франко як національний Мойсей, як антимодерніст у дискусіях навколо «Молодої музи», як антифемініст (завдяки працям Соломії Павличко).

Читайте також: Як роман Франка став графічним: кілька секретів «коміксної кухні»

Початок міфологізування

Аналіз міфології, закріпленої за Франком, почався у прижиттєвий період. У 1898 році, коли Франко вже був хворий, Микола Євшан назвав його найбільшим сучасним письменником Галичини, каменярем поступу, вічним революційним духом. Ці складові міфу відсилають нас до образів із самого Франка.

Праці Тамари Гундорової

Розпочавши аналізувати цей міф у 1913 році, Євшан сказав, що міфотоворча акція полягала в тому, щоб канонізувати Франка як батька народу. Євшан спостеріг, як відбувається ця міфологізація: «Ми маємо такого заслуженого чоловіка», «Наш Франко», отже і його заслуги автоматично стають «нашою гордістю і заслугою». Так ми привласнюємо наших класиків і стаємо байдужі до складної реальності, яка існує поза цими міфологічними формулами.

Читайте також: Франкова криниця в Тухлі

Франко соціалістичний

За радянських часів твори Франка були проглянуті крізь сітку радянської соціалістичної ідеології. Акцентуація була передовсім на творі «Борислав сміється», бо в ньому фігурує тема робітників, а дослідникам ішлося проте, що він писав про знедолене селянство. Ще одна тема, за якою письменника оцінювали за шкалою радянськості, була Франко і боротьба проти Австро-Угорської імперії. Звичайно, замовчувалося все, що не вкладалося в ці рамки.

Ілюстрація Pictoric/ Тетяна Цюпка

Наголошували, що Франко був соціалістом, при цьому замовчували, що письменник, бувши учасником першого соціалістичного процесу в Галичині, на той час не знав, що таке соціалізм і фактично дізнався про нього, потрапивши до в’язниці.

Читайте також: Заповідник «Нагуєвичі» – родинне село Івана Франка

Поема «Похорон» як осердя сучасних інтерпретацій Франка

Осердям різних інтерпретацій Франка сучасного можна вважати поему «Похорон». Поет Микола Зеров відгукувався про неї дуже несхвально, казав, що вона дуже риторична і не проявляє талант Франка-поета, тим не менш у сучасному світі поема стає перехрестям різних ідеологічних інтерпретацій, які мають стосунок до сучасності.

Мотив живопоховання, присутній у «Похороні», існує у Франка з початку його творчості, ще від «Каменярів», адже «Каменярі», яких ми знаємо, – тільки частинка айсбергу. В архіві Франка є автограф цього вірша, в якому було три строфи, які письменник пізніше викреслив. Темою цих рядків була ідея живопоховання. Також первісна назва була «Я був», а «Каменярі» народжуються пізніше, із драми Франка.

Той період у житті письменника був важким: він відбув перший соціалістичний процес, втратив надію навчатись в університеті й зробити кар’єру, не складалось особисте життя. У Франка в листуванні того часу проступають ідеї самогубства. Тоді ж він прийняв свою місію каменяра і залишив нам у вірші саме каменярів, а не рядки про живопоховання.

Поет зради

Інша важлива ідея для Франка – зустріч двох двійників, один є зрадник, а інший – цілісний боєць. Дослідник Григорій Грабович аналізував поему «Похорон» через ставлення Франка до Міцкевича. Це цікава сторінка, що мала свою історію. Франко написав статтю «Поет зради», де назва зрадником Міцкевича, що було сприйнято як образа з боку поляків.

Грабович вважає, що тема «Похорону» – це також тема валенродизму і зради. У «Похороні» є проекція Франка на ціле ХХ століття, на право експерименту, на стосунки вождя і народу, питання зради. Про це ніхто не писав, але Франко теж є поетом зради. Він відшукував у Міцкевича те, що він мав у себе в творчості, адже майже в кожному з його великих творів ми маємо цей мотив.

Як пояснює Франко смисл своєї поеми «Похорон»? В епілозі його герой промовляє важливі питання:
Чи вірна наша, чи хибна дорога?
Чи праця наша підійме, двигне
Наш люд, чи, мов каліка та безнога,
Він в тім каліцтві житиме й усхне?
І чом відступників у нас так много?
І чом для них відступство не страшне?
Чом рідний стяг не тягне їх до свого?
Чом працювать на власній ниві – стид,
Але не стид у наймах у чужого?

Ці слова лягають на наш сучасний світ і звучать так, ніби Франко запитує нас самих.

А от для Дмитра Донцова поема «Похорон» стала основою, щоб сформувати три прикмети «володарської касти», тобто касти войовника, діяча, вождя. Для Донцова трагедія людини, яка зрадила, є неважливою.

Франко-мужик

У переважній більшості книжок і підручників Франко залишився письменником з бідної й нещасної простої родини, з мужиків, хоча він насправді народився у досить заможній сім’ї коваля, а його мати була зі збіднілого шляхетського роду. Тут він сам долучився до конструювання образу себе самого як каменяра і мужика.

Читайте також: Мандрівка до Нагуєвичів, польова бібліотека й поетичні батли

Франко на перехресті

Франко – це межа ХІХ і ХХ століття, підсумок постромантичного уявлення про людину і світ, передчуття того, що буде в ХХ столітті. Якщо проаналізувати тексти на межі століття («Із днів журби», «Перехресні стежки») стає очевидно, що у письменника були есхатологічні настрої. Він казав, що найбільший набуток ХІХ століття – це емансипація, а в ХХ столітті постане проблема рівності. Якщо ми подумаємо про досвід ХХ століття, то ми зрозуміємо, що це було своєрідне прозріння.

Франко також казав про себе як про «хрест, поставлений на перехресті». Вмирання на шляху – його постійна ідея (Мойсей, що показує шлях у майбутнє, але не дійде до кінця цього шляху).

Праця Тамари Гундорової

Франко-гуманіст

Ми пережили зацікавлення молодим Франком і Франком з його драмами, роздвоєннями, напевно зараз нам потрібен Франко-гуманіст, його етична позиція.

Невідомим до цього часу є його постать як дослідника і культуролога, творця гуманітарної й цивілізаційної концепції. В останній період, з кінця ХІХ століття, він видає цілий ряд збірок («Із днів журби», «Мій Ізмарагд»), де подає різні притчі й говорить про моральну поезію. Франко був цікавим дослідником, зробив докторацію у Відні, написав про «Варлаама і Йоасафа», де від Будди і до Відродження говорить про генеалогію європейського роману, досліджує притчі.

Читайте також: Мультяшний Лис Микита порадує чи злякає дітей?

Це сторінка Франка, де він постає дослідником і є одним із представників культурно-історичної школи, де були такі відомі імена як Олександр Веселовський і Михайло Драгоманов. Можливо, це була та віддушина для письменника, стежка, якою він міг би піти, і тоді ми не мали б відомого нам Франка.

Зображення із книжки «Франко від А до Я» Видавництва Старого Лева і Art Studio «Agrafka»

(автори текстів – Богдан Тихолоз і Наталя Тихолоз)