Дискусія

У рамках першого фестивалю української есеїстики «Шерех» відбувся круглий «Українська есеїстика: як це було, як є і як буде». Публіцист, перекладач, президент Українського центру міжнародного ПЕН-клубу Микола Рябчук, дослідниця історії, літературознавиця, професорка Києво-Могилянської академії та Варшавського університету Оля Гнатюк, літературознавець, критик, письменник Михайло Назаренко, літературознавець та письменник, директор видавництва КІУС Марко Роберт Стех і філософ, редактор видавництва «Дух і Літера» Олексій Сігов  говорили про тенденції української есеїстики. Модерував подію літературний критик Євгеній Стасіневич. Читомо публікує найцікавіші тези. 

Микола Рябчук: Есеїстика принципово не є ієрархічною

Ми знаємо, хто створив перше есе – це Мішель Монтень. Очевидно, що треба танцювати від нього. Монтень зазначав, що мета його есеїв – це запис певних рис характеру і настрою. Есей – це розмірковування на будь-яку тему, вільний політ думки. Ці всі речі дуже особисті. Автор має «підморгувати» читачам. Автор ніколи не завершує абсолютно чітким висновком.

Безумовно, літературна критика теж особиста. Відрізняється від літературознавства тим, що дозволяє собі певні алюзії, метафори. Так само політичні тексти можуть бути есеїстичними. Ми повинні розуміти, що це явище дуже різноманітне, але ми маємо пам’ятати, з чого це починалося та що є основою есею.

Це нереально, і, напевно, непотрібно. Очевидно, що есей мутує. Есеїстика принципово не є ієрархічною.

Читайте також: Рябчук: Сплеску вісімдесятників передував прихований літпроцес

Оля Гнатюк: Есеїстка неможлива без свободи

Якимось чуттям я відчуваю, чим не є есей. Він не є будь-яким жанром, який неможливо вписати в інший короткий жанр. З іншого боку есей плутають часто з літературно-критичною статтею. Есей – це не тільки неозначеність жанру чи певна розпливчатість. Він і є форма, дуже особлива і специфічна. Мені здається, це не тільки витонченість стилю і думки, і гармонійне поєднання, а насамперед іронія та автоіронія.

Для мене важливий досвід інших культур і, очевидно, що кожен із нас має інші зразки есеїстики. Для мене надзвичайно важливий досвід польської. Сама по собі есеїстка неможлива без свободи. Якщо ми читаємо Дмитра Донцова, то ми розуміємо, що багато хто із сучасників називає це есеями. Але даруйте, це зовсім не вони.

Для мене дуже важливо пам’ятати про цю невіддільну частину історії української есеїстики, якою є Галичина. Якщо ми згадаємо про «Українську хату», ми не можемо не згадати про «Літературно-науковий вісник». Про Галичину і про есеї взагалі неможливо говорити, якщо не згадати Михайла Рудницького.

Друга точка опори в моїй індивідуальній мапі української есеїстики – Євген Сверстюк та Михайло Водницький. Якщо ми стрибаємо з 1929 року до 60-их, то ми забуваємо про те, які несамовиті речі пишуть під час війни та есеї Юрія Шевельова.

Ми розуміємо, що Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Світличний не можуть вийти поза межі радянського, але вони не є радянськими. Їх обмежує сила та тоталітарна система.

Марко Роберт Стех: Суть есею – це спроба оживити явище

Щоб зрозуміти есеїстку, думаю, найкраще піти до кореня цього слова. «Есей» – «спроба». Можна сказати, що це спроба висловити якусь думку, представити якесь явище, показати щось.

В есеїстиці для мене набагато важливіше – переосмислити явище і показати його із зовсім несподіваного боку. Але ще глибша для мене насправді суть есею – це спроба оживити явище.

Читайте також: Українська есеїстика: уроки критичного мислення

Михайло Назаренко: Есей більше розкриває людину, ніж автобіографія

Для мене визначальною є англійська традиція. Одна з ознак есею – я не зовсім серйозно кажу про речі, які для мене важливі. Важливі риси есею: особистісність і необов’язковість (це не є остаточною думкою). Я можу відкрити збірку Честертона на будь-якій сторінці, тому що для мене важлива саме його думка. Есей може бути будь-якого розміру. Та ж таки «Анатомія меланхолії» Бертона – три великих томи. Есей більшою мірою розкриває людину, ніж автобіографія. Хочеться акцентувати на тій термінологічній плутанині, яка досить часто трапляється.

Ані український класицизм, ані український романтизм не мали історичного дискурсу. Для існуваня есею потрібні певні майданчики. Ними були періодичні видання. Щось подібне могло виникнути в 1861 році в «Основі». Якщо подивитися під таким кутом, то першим есеїстом був Пантелеймон Куліш (його «Листи з хутора» за підписом Хуторянин). Далі можна простежити появу есею в пресі межі ХІХ-ХХ століття. Це автори «Української хати» (Сріблянський-Шаповал). Далі вже 20-ті роки в усьому різноманітті від «Нової генерації» до «Літературного ярмарку». На межі 20-30-их років це переривається. Ці півстоліття стають колискою для есею як жанру.

Юрій Шевельов пропонує нам завдяки новим технікам подивитися на хрестоматійні речі. І в цьому сенсі це літературознавча гіпотеза та водночас есеїстичні техніки.

Олексій Сігов: Есеїстика пропонує прорив

Есей – це втома від великого наративу та відчуття відрази, які виникають у читача, який стикається зі спробою глобалізації. Дуже часто це інтимні пошуки самого себе. З іншого боку – це потреба у читачі. Есей – це провокація для автора, який відчуває, що він не може не написати. Есей глибоко вкорінений в людину Відродження. Також для мене це явище, яке з’являється в рамках європейського способу мислення. Якщо обрати улюблену характеристику, то це буде гостинність – це наче двері, які відкриває автор і запрошує у свій світ.

Це стиль мислення, це певна динаміка мислення, Мені важко сказати, чи це те явище, яке виникло в нашому контексті. Есей існує поміж. Це простір, який відкриває себе. Мені дуже легко говорити про яскраві приклади філософської есеїстики, бо тут є і Володимир Ярмоленко, і Вахтанґ Кебуладзе. Есеїстика пропонує прорив, можливість ввести в дискурс певні імена, певні значення та перспективи.

Якщо повернутися до етимології, есей – це дійсно інтелектуальна спроба. То чи можна віднести до есеїстики також лекції Сергія Кримського? Чи може усне слово керуватися критеріями есеїстки?

Читайте також: Леонід Фінберг: Що інтелектуальніша книга, то краще вона продається

facebook.com/kmbs.ua

Чільне зображення wanderingstorytellers.blogspot.com