Новини

7-10 вересня у Чернівцях увосьме пройшов Міжнародний літературний фестиваль Мeridian Czernowitz. 

Подія продовжує формувати чи радше відновлювати імідж Чернівців як міста поезії, акцентувавши на німецькомовних текстах. Організатори не бояться говорити на складні теми, тому цього року події були сфокусовані на інтернаціональний діалог як шлях вирішення конфліктів пам’яті. 

Традиційно багато іноземних гостей, серед яких чимало молодих авторів, нові музичні експерименти Сергія Жадана та Юрія Іздрика, як завжди багато поезії від близько 80 європейських авторів, дебютний проект «Міжрегіональна поетична сцена» та перша презентація роману «Інтернат» – таким Читомо побачило цьогорічну подію.

Про фестиваль та Чернівці

«Єдиний модерний спосіб розповісти про Чернівці – організувати фестиваль. Він почав жити активним різномовним життям. Традиція багатомовності реалізується, є зрізом сучасної європейської поезії. Фестиваль вихоплює актуальні речі, які обговорюються найбільшими німецькими газетами. Ми свідомо робимо акцент на німецькомовній поезії. 

Чернівці – це таємна столиця німецької лірики. Чернівецька німецька поезія є унікальним феноменом, який можна порівняти лише з празьким колом німецьких письменників, з яких, як ви знаєте, вийшли і Кафка, і Рільке. Так само чернівецькі німецькі поети творили німецьку лірику».

(Петро Рихло, літературознавець, перекладач)

Сергій Жадан, Євгенія Лопата, Петро Рихло, Макс Чоллек, Святослав Померанцев

Святослав Померанцев

«Мeridian Czernowitz – це технологія зі створення культурного обличчя міста. І вона має 5 елементів. По-перше, це осмислений вибір. Наприклад, Чернівці –  місто поетів. По-друге, драматургія, продуманий сценарій події  та прогулянка містом, знайоство із ним. Третій – найвідоміші учасники. Червертий елемент – іноземні журналісти, які напишуть про фестиваль, і про нього дізнаються закордоном. Останній і дуже важливий – поезія, перекладена з української та українською. Це формує поле знайомства, думок, комунікації на фестивалі».

(Святослав Померанцев, президент Мeridian Czernowitz)

 Читайте також інтерв’ю зі Святославом Померанцевим

Ігор Померанцев

«Чернівці завжди були містом поетів – Гете, Шиллера, Кобилянської та Емінеску. Чернівці завжди були містом слова. І це наша доля. А долю не вибирають, а навпаки – вона обирає нас».  

(Ігор Померанцев, письменник, журналіст)

Іван Малкович і Дмитро Павличко

«Від думки людини залежить її поведінка, від думки народу залежить його історія. Я сьогодні на цьому поетичному фестивалі, де присутні німецькомовні поети, представники західної Європи. І всі ми думаємо, що Україна має перемогти у цій жахливій війні, ми всі у цю перемогу віримо».

(Дмитро Павличко, поет)

«Організатори сказали дуже важливу річ: основними учасниками фестивалю є самі чернівчани. Це місто дійсно стало дуже важливим для творення німецькомовної поезії. Мeridian Czernowitz продовжує писати велику історію літератури цього міста. Цей фестиваль також ще раз нагадує європейцям, що місто Чернівці належить до кульутрного європейського простору».

(Себастьян Ґроміґ,керівник відділу культури,

освіти та національних меншин Посольства Німеччини в Україні)

Про важливість діалогу

«Багатокультурність у нашому світі є ознакою розбіжності культури. Відомо, що ми різні, але варто показати її.
Целан назвав Чернівці краєм людей і книжок. Але ми маємо розуміти, що живемо у часи після катастрофи. Мусимо пізнати і відкрити те, що залишилося, пізнати пам’ять. Ми живемо в епоху «після»: після війни, після Голокосту, постмодернізму, постправди.

Митець часто зайнятий індивідуальною свободою, але мені сьогодні того вже замало. Мені треба культура солідарності. Хвора сполучна тканина – це діагноз, який можна поставити сучасному світові. Окремі клітини живуть досить добре, але з тим, що їх об’єднує у нас проблеми. Мені йдеться про культуру, яка стане органічною тканиною, яка об’єднає. Це процес на роки.

Ми стоїмо на порозі зміни парадигми культури, ми переходимо до моменту іншої парадигми, де йдеться про співпрацю, співвідповідальність та діалог».

(Кшиштоф Чижевський, польський поет та есеїст)

«Тема цьогорічного фестивалю нагадує, що саме завдяки діалогу, саме завдяки розмовам ми можемо почути іншого, подолати свої комплекси та травми. Нам справді є чого вчитися один в одного, є що один одному розповісти. Але я хотів сказати про інше. Міжнародний діалог дуже потрібний, але ми, українці, українські поети, зокрема, часто забуваємо одну важливу річ. Діалог необхідний не лише на міжнародному рівні, а й всередині країни.

Звісно, я розумію, що в країні, де вже чотири роки йде війна, саме поняття діалогу може викликати автоматичне відторгнення.  Оскільки багато хто автоматично це сприймає, як необхідність вести діалог із ворогом.  Натомість я говорю не про діалог із ворогом, а про можливість чи радше неможливість проведення діалогу поміж своїх. Інколи здається, що оця неспроможність українців вести цивілізовану розмову, вміти говорити і чути один одного, незмінна. Очевидно, всі ви слідкуєте за тими дискусіями, які зараз проводяться в культурному середовищі, про Схід та Захід, протиставлення Сходу та Заходу. І як на мене, ці засоби, якими ці дискусії ведуться, ці аргументи, а точніше їх відсутність свідчать про те, наскільки потреба діалогу є важливою у нас.

Читайте також репортаж з минулорічного фестивалю

Нам дуже важливо зараз починати говорити та навчитися чути один одного. Нам страшенно важливо триматися зараз разом. Я не знаю, чому нас можуть навчити наші закордонні колеги. Мені здається, що це ті речі, які стосуються твого серця, твоєї любові, і навчити їх неможливо. Але я так само переконаний, може це якась наївна віра, що у нас їх вами достатньо сердечності, достатньо любові, щоб знайти в цій ситуації потрібні слова і включити здоровий глузд. А культура в цьому випадку може бути дуже корисним чинником, який сприятиме включенню здорового глузду. Можливості культури справді не варто недооцінювати. У поета значно більше можливостей говорити відверто, аніж у політика».

(Сергій Жадан, письменник)

Олександр Бойченко й Ігор Померанцев

«Так вже історично склалося, що Чернівці та Буковина до Другої світової були домівкою для дуже багатьох національностей,  і жодна з них не мала більшості, їх було десь 10-20%, і вони мусили домовлятися. Українці з євреями, євреї з румунами. У Чернівцях завжди існувала традиція толерантності. Зараз ми можемо сказати лише про те, що діалог та толерантність це якраз те, що веде до миру на війні».

(Олександр Бойченко, публіцист, есеїст, перекладач, редактор)

Про молодих поетів

«Завжди цікаво слухати молодих поетів: їхні тексти все ще цікавіші за їхню біографію. Страшенно цікаво спостерігати за тим, наскільки різною є поезія з різних наших регіонів, а також наскільки різною поезія різних за віком поетів. Страшенно цікаво за цим спостерігати, та страшенно приємно говорити, що з молодою поезію у нас в країні все гаразд.

Я намагався знайти хоч якусь тенденцію в біографії наших учасників. Цікаво, але більшість наших учасників не є філологами. Який можна зробити з цього висновок? Та ніякого. Хіба що той, що література зараз живе своїм життям та нею цікавляться всі, від академіків до філософів. Це хороший знак. Бо для філологів писати вірші – природньо. А ось коли стоматологи пишуть вірші – це обнадійливо».

(Сергій Жадан, письменник)

 Про новий роман Сергія Жадана «Інтернат»

«У романі є один раз прямо висловлена думка, що, мовляв, «всі ви такі інтернатські». З таким співчуттям ніби. Усвідомлення того, що якось живуть, як нерідні, без хати. Але от я якраз думав, що перше прочитування – звичайно, Донбас як інтернат. Але мені здається, що цей символ є ширшим. Цілу нашу бідну Україну можна називати таким ось інтернатом, яка впродовж двадцяти п’яти років для величезної кількості людей так і не стала домом. І це лиш тепер починається якесь усвідомлення того, що або це – дім, і ми стоїмо за нього, або це – інтернат, і його заберуть і ми лишимося без нічого взагалі».

(Олександр Бойченко, публіцист, есеїст, перекладач, редактор)

Сергій Жадан та Олександр Бойченко

«Коли я писав роман, мені здавалося, що це якась така дуже очевидна річ, яка лежить на поверхні. У головного героя проблеми з рукою, вона в нього всохла.І мені здавалось, що той, хто уважно читав Новий Завіт, знає, в кого із апостолів була проблема із рукою, хто із апостолів до кінця не вірив в очевидне, хто потребував, власне, торкнутися своїми пальцями тих от роз’ятрених ран Ісуса, щоб переконатися, що він таки помер, що все-таки все, це кінець. Мені здавалося, що цей пласт зрозумілий, але, може, після того, як я сам підказав, наступні 20 рецензій будуть про всохлу руку.

Мені також не йшлося про Донбас як інтернат. Безперечно, мені йшлося про всіх нас. І ця бездомність, недолюбленість, недокоханість, недоглянутість, мені здається, вона є і на Житомирщині, і на Волині, і на Луганщині. Інша річ, що Донбас – у фокусі загальної уваги. Він відповідає за всі ці речі. Хтось може сказати, що Донбас сам це заслужив. Але мені здається, що це загальна проблема. За великою мірою, до початку цієї війни це була країна, яка сама себе не відчувала, сама себе не усвідомлювала.

Читайте також рецензію на роман Сергія Жадана «Інтернат»

Можна скільки завгодно закидати вихованцю інтернату те, що у нього немає відчуття дому, але ти ж розумієш, що це проблема амбівалентна. Дитина не винна, що у неї немає батьків. Якщо це переносити в метафоричному плані на все суспільство, то от так сталося. У нас таке суспільство. Можна його критикувати, ненавидіти, заперечувати, намагатися в ньому знаходити «своїх», намагатися відгороджуватися, а можна все-таки ставитися до нього як до свого суспільства, до країни як до своєї країни, до кордонів як до своїх кордонів. Ми маємо купу нюансів, купу протиріч, купу несимпатичних речей, але, так чи інакше, це вирішення їх залежить від нас».

(Сергій Жадан, письменник)

Світлини Meridian Czernowitz

У Чернівцях побували Ганна Гнедкова, Юлія Клебан, Катерина Котвіцька