Новини

Конспект презентації

Нещодавно у Києві, в приміщенні київської книгарні «Є» відбулася презентація нової книжки Георгія Почепцова – професора, доктора філологічних наук, заслуженого журналіста України і автора численних книг. У дев’яності роки  він був відомим автором книжок у жанрі фентезі для дітей та юнацтва, а зараз є знаним фахівцем у питаннях феномену «кольорових революцій», інформаційних війн, маркетингу та масових комунікацій. Нову роботу Почепцова присвячено проблемі конструювання нематеріального світу в масовій культурі, створенню соціальних систем за допомогою оперування розважальним дискурсом у віртуальному та інформаційному просторі.

 Пропонуємо вашій увазі конспект цієї події і передаємо слово самому авторові – часто суперечливому й неоднозначному.

Емір Кустуріца у одному з інтерв’ю говорив: якщо ХХ століття було століттям кіно, то ХХІ – це століття серіалів. І саме вони найкраще управляють нашими головами. Увесь процес виробництва фільму, разом з розкруткою, займає близько чотирьох років. Уявіть собі – це значить, що потрібно передбачати наперед, що буде актуально через чотири роки! Наприклад, я читав одну статтю – більше, на жаль, не міг на неї вийти – у ній йшлося про кіносценарії Голівуду. Стаття була 2008 року, коли настала світова економічна криза, і там говорилося що, оскільки у нас зараз криза, то надалі людям потрібні будуть комедії, розважальні фільми, щось веселе – ніяких драм! Тобто люди вирахували, що нам буде потрібно у 2012 році, і що – не буде потрібно. Тобто, це таке «управлінням наперед» нашою головою.

Нещодавно я ознайомився зі списком десяти сучасних найуспішніших серіалів. Вісім з цих десяти серіалів крутяться у нас. Про що це говорить? Про те, що якщо є економічний інтерес, продукт обов’язково сюди увійде.

Те ж саме і з книжками. Нічого немає нового у літературі – вона нікому не потрібна, навіть наукова. Коли ми дочасно отримуємо американські переклади, то радіємо, як діти. Я не люблю фразу про те, що ми «першими переклали Гаррі Поттера» – бо першими треба щось писати самим, а якщо ти першим переклав – то це вторинність принципова. А радість від того, що ми на тиждень перегнали Росію – це фальшива радість. Треба створювати свій продукт.

Це неправда, якою нас годують, що у нас неможливо створити свій телесеріал. От, наприклад,  Естонія створює свій власний серіал.  А Естонія – це десь як Шевченківський район міста Києва. Уявіть собі, якби Шевченківський район мав свою мову, утримував власні видавництва, телекомпанії, кінокомпанії, власне посольство. А у нас 45 мільйонів населення не можуть дати свій продукт. Ми маємо ось ці незрозумілі тисячні тиражі друкованих книг – незрозумілі для багатомільйонної країни.

Ґутенберґ колись надрукував триста Біблій. Ось ми зараз рухаємося до цього рівня, ще трошки – і ми теж будемо друкувати ці умовні «триста примірників» і казати, що ми нарешті чогось досягли.

Сфера віртуального приносить великий прибуток, крок за кроком. Це та сфера, як мені здається, у якій було виграно холодну війну. На рівні ідеології виграти її було б неможливо, бо ця сфера, що б там не казали, охороняється, а на рівні мультфільмів можливо все. Інформація, що могла зруйнувати країну, йшла на рівні мультфільмів. Примітка до сказаного: зараз математики підрахували, що йде принципова зміна стабільності до нестабільності через 50 років. Значить, це були 20-ті роки, 70-ті роки і зараз ми знову йдемо до нестабільності. До цього треба готуватися.

Говорять, що наближається зміна покоління, яке зараз при владі, на покоління тих, хто народився і ріс у дев’яності роки. І це вивчається так прискіпливо і детально, що у мене закрадається сумнів, чи хочуть вони насправді цю владу передавати чи лише хочуть привернути до цієї проблеми нашу увагу. Щоб нам так здавалося, але реально цього не відбудеться.

Згадаємо 1968 рік... Чехія, Франція, США, у яких проходили студентські протестні рухи. І як по-різному зреагувала на них кожна країна. Прагу закрили танками. У Парижі провели позачергові вибори, на яких обрали партію де Голля, проти якого, власне, і були протести – бо народ злякався цих протестів: підпалених машин, розбитих вітрин. В США було по-іншому. Зокрема дослідник Пауел тоді написав: «Ми вкладаємо гроші в університети, а вони випускають бунтарів проти нашої системи!» У США вирішили вкласти великі гроші в інші книжки, інші типи телепрограм, інші кафедри – і таким чином з університетів виходили не бунтар, а ті, хто хотів заробити мільйони.

Достатньо серйозні дослідження зроблені стосовно імплементації необхідної поведінки – здорової з точки зору медицини й емоційності – усі ці експерименти проведено, і вони працюють. Звертаю вашу увагу ще раз, що віртуальний простір – кіновиробництво, телебачення – здатен імплементувати нові моделі поведінки. Англія почала випускати книжки, які лікують депресію!

Сучасний студент розучився сприймати складні тексти, він не здатен довго втримувати увагу, бо «людина Інтернету» може прочитати тільки дві сторінки – потім вона клікає на щось інше. Люди докладають зусилля, вигадують різні програми та заохочення дітей до читання, і ми з вами – наочний приклад того, що відбувається, коли люди перестають читати.

Питання з залу: чи потрібно широко розповідати людям про життя в інформаційному суспільстві, як ви гадаєте?

Почепцов:  у мене таке враження, що врятувати ситуацію на сто відсотків неможливо, можна виключно хіба якісь осередки. Наша вища освіта зруйнувалася, коли зруйнувалася школа. У радянській школі були три чіткі сильні компоненти – географічний, фізико-математичний та історичний. А оця «шкільна матриця», яка є сьогодні в голові – туди не можна нічого покласти, бо воно якось не кріпиться, якась мозаїка пішла. У нас зараз 900 вишів – умовно, і ми не здатні витягнути таку кількість. Значить, треба витягати 3-5 вишів, бо для управління країною потрібно десь 2% людей з гарною освітою. Єдиний шлях – це повернення до інтернатів, як були раніше, що даватимуть спеціалізовану освіту, і утримувати при цьому 10-15 вишів, не більше.

Питання з залу: хто має сьогодні нести виховну функцію?

Почепцов: можливо, треба повернути сімейну частину у виховання. До цього весь час цим займалася держава, забираючи дитину якомога раніше, для того, щоб „промити їй мізки”.

Питання з залу: Яка ціль маніпуляції свідомістю?

Почепцов:  якщо ми не знаємо, хто маніпулює, то не здатні розуміти, але пошук повинен відбуватися. Існують різні теорії, які пояснюють, умовно кажучи, наші новини: впав будинок, поїзд зійшов з рейок, пожежа… Дивишся новини, а таке враження, що це надзвичайні новини. Одну з відповідей написав у своїй книжці Глєб Павловський. Дивіться, якщо держава не може займатися медициною, освітою, наукою – то для чого вона?  З його точки зору, держава продає страхи, і чим яскравіше демонструє, яке страшне те, від чого вона нас захищає, – тим стає потрібнішою нам. «Управління терором» – людям демонструють смерть, а вони міняють свою поведінку.

Питання з залу: чи працюєте ви зараз над дитячою книгою?

Почепцов: не так давно Москва перевидала одну мою стару книжку «Золота куля» через 25 років – здивувався: це ж хтось пам’ятає! Я отримав лист особисто від редактора, у якому він зізнався, що читав цю книжку своєму синові. Цей лист – ніби з минулого. І потім захотілось написати ще. Наразі тексти є, і тепер чекаю кроку з боку видавців. До речі, Москва видала книжку у такій дивній обкладинці, яку я б ніколи не купив, там зобразили якогось індуса. Треба бути ненормальною людиною, щоб купити таку книжку. Але ось цікава річ: після цього мені писали читачі щось на кшталт «книжка змінила мою уяву і зробила мене іншим».

Питання з залу: я на днях усвідомила, що школа 80-х, де навчалася я, і сучасна школа – це зовсім різні речі, і мене охопив культурний шок. Як відбувся цей розрив і хто його скоїв?

Почепцов: я теж цього не знаю. Можливо, через різке збільшення візуальної комунікації і перехід від вербальної подачі до візуальної виявився страшним: ми втратили знання. Наприклад, японці зрозуміли, що їхнє майбутнє – у головах їхніх дітей, вони винайшли систему, де три дні трієчники і відмінники вчаться разом за стандартною програмою, а ще протягом трьох днів держава дає відмінникам курси, які вони самі хочуть вивчати. А наша радянська модель – це «робота з усіма», намагання усіх витягнути.

Питання з залу: наскільки за останні 20 років Україна стала частиною світового суспільства?

Почепцов: У всьому світі студенти не читають більше двох сторінок – і це світова тенденція. Але ж з світу можна брати і найкраще, і найгірше. Так же? Але ж ви бачите, що відбувається: не виходять наукова книга, науково-популярне телебачення, газети і часописи – лише комерційний продукт. Одночасна світова прем’єра комерційного американського кіно, навіть комерційна їжа, вино – до речі, мої студенти, що повернулися з Чилі казали, що в нас тут продається таке «чилійське вино», якого в Чилі нема. А наш продукт не може боротися з міцним міжнародним – наприклад, останньою у списку тридцяти українських письменників, що найкраще продаються, була людина, що за рік продала «аж» 440 своїх книжок у країні з 45 мільйонами людей.

 Записала Ольга Герасименко

Світлини авторки