Новини

Письменник Маркіян Камиш проаналізував запити англомовної вікіпедії й склав топ українських авторів, якими найбільше цікавляться користувачі. Про це він повідомив на своїй сторіці у Facebook.

Список очолили класики: Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка. А відразу після них, на 4-му й 5-му місцях, опинилися сучасні письменники: Маркіян Камиш та Андрій Курков.

.

Читомо попросило Маркіяна Камиша прокоментувати такі несподівані, на перший погляд, результати:

«Статистика англомовної Вікіпедії — результат закономірний і красномовний. Це — наслідок моєї співпраці з серйозним французьким видавництвом та відповідний медіаефект у Європі. Я не можу пригадати іншої української книжки, окрім «Оформляндії», яку би Monaco Hebdo включав у рубрику «вибір місяця»; про яку схвально би відгукувалися Le Nouvel Observateur, Les Inrocks, L’Humanite та інші. Окрім, звісно, романів Андрія Куркова, якого абсолютно справедливо видають та шанують у всьому світі.

Наслідок цього — не лише статистика, а і запрошення мене на найбільший літературний фестиваль у світі в індійському Джайпурі у січні 2018-го. До речі, досі такого запрошення удостоювався тільки Курков.

На жаль, дев’яносто відсотків видань українських письменників за кордоном – класичні потьомкінські села». Типовий стейтмент сучукрліту: «Нашого улюбленого\улюблену видадуть у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, США і Франції». Звучить, правда?

А за фасадом бачимо:

• США — університетське видавництво, що автоматично означає мікроскопічний тираж та непотрапляння книжки на полиці книгарень, не кажучи вже про супермаркети і аеропорти;
• Франція — всі «заходять» і друкують кілька сотень примірників через одну й ту саму кантору. Потім — книжки їдуть відлежуватися в категорію «іноземна література» (до якої у французів, скажімо так, дуже своєрідне ставлення і я можу їх зрозуміти) і продаються чи не в одній-єдиній книгарні. Дещо розбирає діаспора;
• Країни Вишеградської четвірки співпрацюють з українськими письменниками трохи активніше, але у більшості випадків картина та сама: сміховинний тираж (як вам, наприклад, 300 примірників?) або і самвидав власнокоштом. По суті — видання «для галочки».

Звісно, не може не радувати, що мої колеги якось намагаються крутитися. Проблема тільки в тому, що подібні видання не мають багато впливу на книжковий ринок та європейські голови, оскільки книжки навіть не потрапляють на полиці, й пересічний житель ЄС просто не може ознайомитися з таким літературним продуктом, навіть якби у нього це бажання раптом з’явилося.

У вітчизняному літературному просторі такі інформприводи роздуваються до масштабів, ніби автора одночасно підписали Penguin, Suhrkamp і Galimard. Звісно, про це особливо ніхто не говорить, бо враховуючи ці факти, все виглядає на те, що в Україні старанно вирощений паралельний літературний світ і він, на жаль, дуже далекий від реальності».

Читайте також: «Оформляндія». Портал в альтернативну реальність сталкера