uncategorized

Камиш Маркіян. Оформляндія або Прогулянка в Зону. – К.: Нора-Друк, 2015. – 128 с.

Останнім часом стали популярними офіційні екскурсії в Зону Відчуження. Заплативши певну суму турист зможе відвідати Чорнобиль, Прип’ять, побачити Чорнобильську АЕС і відчути себе екстремалом, а пізніше хизуватися поїздкою, розповідати байки та показувати фото. Та в дійсності – він звичайний турист, який і не бачив справжньої Зони Відчуження. Адже вона не обмежена покинутими містами, 4-м енергоблоком та саркофагом. Насправді це важкопрохідні ліси з дикими тваринами, запустілі села, звалища металобрухту та люди. Вони – шукачі пригод, нелегальні туристи, мародери, самопоселенці, сталкери. Одним з них є Маркіян Камиш, молодий письменник, який, опираючись на власний досвід відвідин Чорнобильської Зони нещодавно опублікував свою першу книжку «Оформляндія або Прогулянка в Зону».

Звідки назва? Сталкери-нелегали похід в Зону між собою часто називають «оформленням», адже після затримання охоронцями оформляється протокол та слідує «депортація».

«Оформляндія» – це документальний тревелоґ, що ґрунтується на досвіді одного з небагатьох справжніх сталкерів, адже Камиш біля півсотні разів перетинав межу між звичним нам світом та Зоною, там він провів загалом більш ніж 200 днів, кілька разів був затриманий міліцією.

У книжці епізодично згадані туристи, яких водив до Зони автор, зустрічі з міліцією, контрабандистами та навіть риссю. Але, безперечно, головним героєм «Оформляндії» є автор. Декораціями – Зона з усіма її болотами, закинутими селами, звалищами та артефактами, у вигляді труби 4-го енергоблоку ЧАЕС (на сьогодні демонтована) чи антен Чорнобиля-2,  відокремлена від решти світу парканом з колючим дротом.

Це світ, який, в силу об’єктивних обставин, людина змушена була покинути. Здавалося б, він завмер в певному просторово-часовому континуумі. Але ніщо не вічне. І територія Зони поступово піддається змінам. Навіть ті місця та будівлі, що не зруйнували будівельники, рятівники та не розібрали (розікрали) збирачі металобрухту та сталкери, все одно піддаються впливу часу – будинки розвалюються, хащі стають більш непролазними, сліди цивілізації відступають в минуле.

Життя в Зоні має власні правила. Люди тут часто не шукають зустрічі одне з одним. Як правило, метою їхньої появи тут є не спілкування, а якісь інші, в кожного свої, цілі. Тема втечі людини від цивілізації в оточення постцивілізаційне є центральною в «Оформляндії». Камиш зізнається: «Для мене Зона – місце релаксу. Замість моря, Карпат, териконів, замість пересипаної засмаглими шалавами і залитої прохолодним мохіто Туреччини. Разів двадцять на рік я – нелегальний турист у Чорнобильську Зону, сталкер, пішохід, самохід, ідіот, – називайте як хочете. Мене не помічають, але я – є». З іншого боку, він відверто визнає, що «Адекватним людям на радіоактивній помийці не місце».

Зона для Камиша – це не тільки віддушина, де можна сховатися від світу. Ця terra incognita, що манить не затишком, у звичному сенсі слова, а випробуванням на силу характеру та здатність мімікрувати, на вміння пристосуватися до навколишнього середовища.  Відвідини її для багатьох стають своєрідним наркотиком – побувавши тут вперше, їх сюди тягне знову і знову. Ось і автор збирає рюкзак і не зважаючи ні на що, вкотре сам, з дівчиною, знайомими чи туристами, прямує до загорожі, що є порталом в інший світ. Та все ж, він добре усвідомлює шкоду, яку несе радіація та що наслідки подорожей, можливо, наздоженуть його в майбутньому. Мабуть, це форма його власного танатосу. Відповідно, перед читачем Зона постає антагоністичною: раєм та пеклом водночас.

Камиш не вдається до аналізу впливу наслідків аварії на ЧАЕС. Йому, в першу чергу, цікава Зона як унікальний феномен, що повинен бути досліджений. Тому автор в книзі постає своєрідним пророком Зони – землі обітованої. Його «Оформляндія» це не тільки нотатки подорожнього, але і спроба поділитися особистим досвідом, власним баченням навколишнього світу і свого місця в ньому, а також розповісти про унікальну локацію, єдину таку на всій планеті.

«Оформляндія» читається легко. Не надто великий за обсягом текст є монологом автора та структурно поділений на шість розділів-новел, які не мають загального цілісного сюжету. Подекуди текст здається-уривчастим. Він щедро насичений сленгом та обсценною лексикою, які, мабуть, мали б наблизити наратора до потенційного читача, хоча й змушують переглянути його вік.

Читаючи оповіді часто виникає бажання поглянути на карту з описаними локаціями. Та, на жаль, у книжці її немає. Зате видання містить вкладку з кольоровими фотографіями, що зроблені Камишем під час вилазок.

Крім того, доволі дивним та недоречним здається використання п’яти різних шрифтів (враховуючи назву серії та видавництва) при оформленні титульної сторінки обкладинки. Та й про кому перед «або» начебто забули.

До речі, варто зауважити, що «Оформляндія» ніяким чином не є закликом покинути все та втікати за межі комфорту. Навпаки, Камиш дає читачеві чітко зрозуміти, що реальність за парканом з колючим дротом відрізняється від описаного в рекламних проспектах для туристів чи фото викладених в мережі. Відповідно, людині легше поговорити про поїздку і на цьому зупинитися, ніж робити спроби щось собі довести чи самоствердитися. Потрібно розуміти, що «Оформляндія» – це література, а не путівник чи довідник з виживання в екстремальних умовах.

Загалом літературний дебют Камиша вдалий. Опублікована книжка є доволі цікавою та актуальною – за півроку маємо тридцяту річницю катастрофи на ЧАЕС. Відповідно, можна очікувати підвищений інтерес до цієї теми. Це добре, що Камиш у «Оформляндії» звертає увагу на те, що неподалік столиці є величезна територія, де життя, не зважаючи на радіацію та забуття, все-таки триває.

• екстремалам;
• любителям нон-фікшн;
• тим, хто хоче стати сталкером;
• шанувальникам пригодницької літератури.

• охоронцям Зони;
• дітям до 16 років;
• рідним сталкерів, щоб не хвилювались;
• домосідам.

Світлини з ФБ Оформляндії та persha.kr.ua