Новини

Книжковий Арсенал #5 відзначився більшою увагою до візуальної частини, й не лише у контексті тексту й ілюстрацій, тенденцією до спеціалізації і заміною старих форматів новими. І хоч багато хто із зіркових письменників їхати в Україну побоявся (ну, немає сучасних Гемінгвеїв), зате ті, що приїхали презентували вартісні новинки й взяли участь у важливих дискусіях.

ІНОЗЕМНІ ГОСТІ

Попри заявлені 50 іноземних письменників із 12 країн, автори так званого першого ешелону в Україну їхати відмовилися – переважно через нестабільну ситуацію. Серед топу сміливців – білоруська письменниця і кількаразова номінантка на нобелівську премію Світлана Алєксієвич, яка представила вже знайомий українському читачеві роман «Час секонд-хенд» (Дух і літера, відео з презентації) й видатний німецький історик і соціолог, один з провідних світових експертів з російського тоталітаризму Карл Шльогель. Проте вже традиційно найбільші черги вели до стенду «Махаон-Україна», де сотні читачів твердо чекали автографа на новій книжці «Інтимно. Розмови не тільки про кохання» Януша Вишневського.

Поляк обігнав за чергами й італійського містифікатора-міфотворця дизайнера Луїджі Серафіні. І не останньою причиною у цьому була ціна на бестселер: Codex Seraphinianus коштував більше за мінімальну зарплату українця – 1700 грн.

Читайте також: Книжковий Арсенал #5: антикризові стратегії, тренди ринку та черги

Тим часом три свіжі романи балканських письменників ще чекають свого обговорення й післясмаку. Так видавництво «Темпора» презентувало книжку сербського письменника та критика Михайла Пантича «Прогулянка хмарами». Письменник вже відомий українській аудиторії завдяки перекладу роману «Якщо це любов. Читати о четвертій годині ранку», який з’явився 2012 року. За словами автора, презентоване видання про людину, що все життя проводить на 3-му поверсі багатоповерхівки. «Це достатньо старий прийом дивитись на все з горішнього поверху. Це виглядає так, ніби ви оточені життям людей, про чиє життя ви нічого не знаєте», – вважає він.

Темпора також привезла й іншого сербського письменника Мілету Продановича з гротескним романом «Аркадія» про взаємини сербів і росіян. Проданович говорить, що «і Україна, і Сербія – це землі, яким не пощастило бути між двох великих блоків – це будинки на роздоріжжі; існування на кордоні в часи мирного розвитку є дуже вигідним для цих країн, але коли все летить шкереберть така позиція є трагічною».

Читайте також: Зіркові іноземні письменники Книжкового арсеналу

Видавництво «Комора» та Фундація «Центр сучасного мистецтва» організували зустріч ще з одним сербським письменником Срджаном Срдичем, що презентував свій переклад роману «Саторі». «В певний період війна стала основною темою. З’явились люди, які порахували, що війна як тема добре оплачується. Пишімо про війну, знімаймо фільми! Існує інша думка про те, що письменники мали б вирішувати великі суспільні питання, а це ще більше дурість»,  Що стосується самого роману «Саторі», то за словами перекладачки Алли Татаренко «це роман про те, як війна залишає слід в людях навіть тоді, коли вони безпосередньо не брали в ній участі».

Видавництво «Комора» презентувало ще й роман чеської письменниці Ірени Доускової «Гордий Будьщо». Сама письменниця упереддень Арсеналу відмовилася приїхати в Україну. Презентували книжку Оксана Щур, Оксана Забужко, Ігор Померанцев та перекладачка Ірина Забіяка. Так Забужко відзначила: «Більшість читачів цієї книжки вражає швейківська легкість, яка притаманна чеській культурі. Цей примружений погляд і це зневажання зла через посмішку і через несерйозне до нього ставлення. Це чеська свобода у стосунку до зла».

Фізично Чехію представив ілюстратор Мартін Содомка зі своєю новинкою «Як змайструвати автомобіль?» (ВСЛ). Автор називає її технічною казкою для хлопчиків будь-якого віку. «Діти – це зовсім не діти, вони абсолютно дорослі, хіба що невеликого зросту. Основна мета цієї книжки – не навчити чогось дитину, а бути для неї цікавою», – заявив Содомка на зустрічі.

Для багатьох найочікуванішою стала презентація забороненої у Росії книги «Блокада мозга. 2014» (Віват) російського опозиціонера Віктора Шендеровича. «Кажуть, коли Господь карає людину, позбавляє її розуму. Це можна сказати й про націю. Історія не пробачить таких речей Росії: історична відповідальність – колективна, рано чи пізно доведеться за них платити», – вважає Шендерович.

Польську делегацію представили Яцек Денель (Сатурн. Темні сторони життя чоловіків родини Ґойя, Комора), Лідія Осталовська («Акварелі», Книга XXI століття), Станіслав Лубєнський («Степовийпірат», Книга XXI століття) тощо.

ДИТЯЧА ПРОГРАМА

Цього року дитяча програма принесла несподіванки: події, на які найбільше ставили організатори, не зібрали багатьох відвідувачів. Так презентація «Добрий день, любий вороже» про те, як говорити з дітьми про війну, від Тані Льойте та Софії Хайсбауер, співробітниць відділу роботи з громадськістю Міжнародної молодіжної бібліотеки Мюнхена, пройшла у досить тісному колі. «Досі думаю, де схибили. Начебто розголос був серйозний, інформацію про тренінги поширювали, але чомусь не спрацювало», – зазначила кураторка дитячої програми Юлія Козловець. Мабуть, війни настільки багато у кожній сім’ї, що українські батьки не готові до її переосмислень і нагадувань про неї своїм дітям.

Найбільше людей було там, де організаторам вдавалося залучати медійних персон. «Безперечно, Іван Малкович та Ірена Карпа збирали більшу кількість людей. Водночас, не оминала цьогорічна публіка й нові та не такі популярні обличчя – слухачі збиралися біля кожної сцени, слухали кожного, хто говорив у мікрофон, і не цуралися розмов про складні та проблемні теми українського дитліту», – зазначає Міра Київська, засновниця порталу «Букмоль».

Чимало прийшло на зустріч із французькою письменницею Барб-Ґалль і на презентацію книги «Як розмовляти з дітьми про мистецтво?» (Видавництво Старого Лева).

«Було дуже багато учасників динозаврячого квесту «Від Вінчі до Едісона» від видавництва «Фонтан Казок», які задіяли всю територію Мистецького Арсеналу! Діти були у захваті від формату, активної власної участі, рухливих ігор та накупили купу книжок в результаті! Багато народу прийшло на дискусію  «Книжки жанру антиутопія для підлітків», причому це були підлітки практично цілими класами», – ділиться Козловець.

Традиційно велелюдно було на майстер-класах, наприклад, виїзного Читаки-клубу від «Чуланчику», проекту «Новий дім дитячої класики: інтерактивні читання від «Букомолі». Зокрема на них знайомили із ще невиданими в Україні й незвичними зразками сучасної дитячої літератури, без мімішного підходу.

Проте й на ринку сталося переосмислення дитячої книжки, з’явилося місце для непростих, серйозних, навіть філософських тем і сюжетів, для обговорення життєвих викликів. Цікаво, що й покупці на ярмарку надавали перевагу не старій-добрій класиці, а видавничим експериментам й складній літературі. «У багатьох дитсадках, школах є діти вимушених переселенців, необхідно допомогти їм адаптуватися, а тим, хто поряд –прийняти їх. Назву лише декілька книг, що є серед моїх фаворитів, які придбала для племінників: “Маєчка” з чудовими ілюстраціями Поліни Дорошенко, “Мій дідусь був черешнею” Анджели Нанетті, “Дзеркалинка” Брейдіна Фернворта, “Війна, що змінила Рондо” Аграфки, сучасне перевидання “Хуха-Моховинка” Короліва-Старого з ілюстраціями Андрія Щербака», – розповідає кураторка Книжкового Арсеналу Оля Жук.

Щодо самих книг, то мапа дитліту змінюється на очах, як і стають вибашливішими смаки аудиторії. «Це шлях від тривалої “монополізації” трендових авторів та ілюстраторів кількома провідними видавництвами. Кожне окреме видавництво в нас сповідує власний зручний для себе, “нішовий”, формат, тож досі “споживачам” пропонувалася обмежена кількість типів видань, зовсім мало експериментів. Тепер завдяки успіху менших старіших та нових видавництв маємо ширший вибір. Ну і не можу не подякувати організаторам зали малих видавців і книгорозповсюджувачів, вона справді була однією з найцікавіших! При тому, що це “перший млинець”!», – вважає Тетяна Щербаченко, редакторка порталу Барабука.

До речі, видавці дитячої книги просто полювали на ілюстраторів і свіжі, ще невидані книжкові проекти. Тож ще одна приємна тенденція: “модними” й запитуваними стають зовсім молоді художники.

ФОРМАТИ

Найбільше експериментів відбулося саме з форматом поетичних читань. Так Любов Якимчук намагалася під час свого проекту «Аеробіка для обличчя» не лише здивувати глядачів поезіями про старість, а й пояснити, як «зберегти лице». Були ще диктаторські читання й поетичні перевертні (переробки й осучаснені варіанти текстів класиків), поетичні фешн-перформенс й пасьянс.

Поєднувати вірші з музикою стало не ноу-хау, а звичайним геппенінгом (ось лише три проекти «Ті, що бачити їх разом» від Катерини Бабкіної і Антона Байбакова, «Глухота», або ж з «Звуки сказу» від Олесі Здоровецької).

Були й міжнародні музичні читання, як-от «Солона вода» з віршами німкені Ульріке Альмут Зандіґ під музику Григорія Семенчука. Український літератор і музикант запускав пульсуючий електронний ритм, на який нанизувалися авторські вірші німецької поетки, після чого сам Семенчук, не змінюючи мотиву та обертів, зачитував власний переклад творів. Кожен із учасників імпровізованого дуету виглядав так, ніби виступає в ньому давно, а німецькомовний супровід Зандіґ в оригіналі наближували вечір до атмосфери концерут якого-небудь старого-доброго краут-рок гурту.

Тим часом барабанщик Махмуд Баха та колектив «Congo Folkloriques» (соліст Дієдонне Нгелека) забезпечили автентику афро-українських читань «Я на тебе чекатиму під деревом каїсе-дра». Українські поети читали власні твори, так чи інакше пов’язані з темою Африки, а опісля – тамтешніх поетів. Відтак, учасники заходу мали змогу посмакувати україномовними перекладами Кріса Манна (ПАР), Седара Сенгора (Сенегал), Ремі Раджі (Нігерія), Ани Паули Тавареш (Ангола).

«Дуже вдалим виявився експеримент з поетично-музичною сценою openair – майданчик був повний. Мені передавали чиєсь смішне зауваження, що, мовляв, музичний концерт на Книжковому Арсеналі збирає більше людей, ніж літературні події. Дивно таке чути, враховуючи, що ми спеціально робимо концерти, коли вже всі вільні після літпрограми, щоб їх мали можливість послухати всі, відпочити, трохи “перемкнути” себе з тексту на інший модус сприйняття. Втім, я дуже щаслива, що література на нашому фестивалі співіснує з музикою і мистецтвом. Ця синергія не применшує роль літератури, а навпаки, показує її ширші можливості, її привабливість для інших видів творчості», – зазначила кураторка Книжкового Арсеналу Оля Жук.

Цього року більше збирали людей не презентації зі звичним вихвалянням одне одного, а події, що породжували нові ідеї і смисли. Наприклад, презентації книги можна перетворювати на обговоення найважливіших інформаційних блоків із неї, пропонує кураторка історичної програми Олена Брайченко.

Важливість трансформації форматів помітили й у дитячих заходах. «Абсолютно зрозуміло, що формат презентації дитячої книжки, коли автор-ілюстратор-видавець в мікрофон розказують про своє життя-буття, або монотонно читають уривки з книжки вже нікого не дивує, дітям банально нецікаво, і вони не будуть сидіти струнко на м’яких пуфах. Такі презентації ще траплялись цього року, але вони були поодинокі. І навіть їх учасники після закінчення зголошувались, що цей формат себе віджив», – поділилася спостереженнями Козловець. Натомість майбутнє за практичними форматами. Так батькам було цікаво почути рекомендації щодо правильності вибору книжок для дітей від книжкових експертів із «Рейтингу критика».

СПЕЦПРОЕКТИ

Цього року Книжковий Арсенал все більше спеціалізувався. Досить вдалими були розмови про Донбас від «Донбаських студій», історичний лекторій, проект CSM «Культура. Завтра», майстер-класи від клубу ілюстраторів Pictoric, майстерня шрифтового дизайну Літери, що пройшла хоч і вперше, але залучила нову аудиторію. Менше вдалося зацікавити людей до обговорень бібліотекарів від «Української бібліотечної асоціації», що аж ніяк не свідчить про неактуальність піднятих питань, а радше про потребу зміни форматів програми й кута подачі проблемних моментів.

Найменш успішною виявилася та частина Книжкового кварталу, що пройшла у Музеї книги й друкарства: майже всі події у мезеї відбулися без очікуваного аншлагу, люди не хотіли покидати простір Арсеналу, а можливо, просто не знали про існування паралельної програми. Як вдалося з’ясувати, організатори вже шукають дієвого рішення щодо використання цього майданчика наступного року.

Історичний лекторій Книжкового арсеналу цьогоріч також підготував декілька цікавих проектів. Особливо слід відзначити лекцію «Після війни: що далі? Пам’ять і примирення у суспільствах повоєнної Європи», яку прочитала кандидатка історичних наук, Ірина Склокіна. Вона розповіла про важкі соціальні процеси, через які довелося пройти Європі після завершення війни.

«Спокій післявоєнної Європи базувався на тому, що перші десять років вона просто намагалася забути війну, стерти усі спогади про жахливі розправи, геноцид, співпрацю з нацистами. Натомість сформувалась досить героїчна і патріотична версія пам’яті. У 70-ті – 80-ті роки пам’ять про війну вже не використовувалася у героїчному та патріотичному контексті. По-іншому стали писатися ті ж підручники. Бо чим більше розвивався процес євроінтеграції, тим більш важливими ставали не національно-патріотичні аспекти війни, а розуміння війни як страждання цивільного населення», – зазначила Склокіна.

Олена Брайченко, кураторка історичного лекторію:

Створюючи ці заходи та запрошуючи лекторів, я орієнтувалася на різну цільову аудиторію. Тобто, коли відбувався історичний лекторій цільово запрошувала (телефоном, поштою, у відповідних інституціях. типу НАН України, виші та ГО), але на лекціях я бачила людей, які прийшли на захід, обвівши подію маркером в газеті. Друге багато з тих, хто планували йти на лекторій, губилися і не доходили до нього застрягаючи на подіях та презентаціях по дорозі (що теж добре), натомість були люди, які проходили повз лекцію, зупинялися, і або слухали стоячи або знаходили місце і сідали.

А ще з моїх висновків – прочитати програму і знайти відповідний зал для маси – це хайлевел.

У підсумку конгресу незалежних книгарень, який проходив вперше в Україні, виокремився невеликий, але енергійний колектив, який точно буде підтримувати спілкування та співпрацю надалі й навіть вирішив взяти участь у такому форматі у майбутньому Форумі видавців.

Вікторія Наріжна, кураторка незалежних книгарень:

В цілому все відбулося навіть краще, ніж я очікувала. Із розчарувань лише одне: з близько 30 людей, які зголосилися брати участь в Конгресі незалежних книгарень без стенду, приєдналися насправді одиниці. Також представники не всіх книгарень-експонентів бували на заходах. Втім, ті, що бували, компенсували це своєю активністю вповні. Загалом менша кількість учасників, ніж очікувалося, дала, можливо, вищу якість: було видно, що дискусії, воркшопи та інші події відвідували тільки люди, гаряче зацікавлені в своїй справі.

П’ять днів не минули намарно: нам вдалося виокреслити основні проблеми малих книгарень, між собою та разом із майстрами пошукати рішення цих проблем, поділитися своїми спостереженнями та знаннями. На фінальній зустрічі було вирішено продовжити наше спілкування в інтернет-форматі за допомогою сторінки та групи на Фейсбуку, а ще жваво обговорювалася можливість проведення наступного такого “зльоту” вже під час Форуму видавців у Львові.

Микола Ковальчук, куратор майстерні текстового дизайну «Літери»:

Найбільший успіх мали майстер-класи та воркшопи — лектори ледве встигали дати раду всім відвідувачам. І це при тому, що частина заходів були платні, адже передбачали використання певних матеріалів чи інструментів: фактична кількість відвідувачів учетверо перевищила кількість зареєстрованих учасників.

Покращувати можна дуже багато всього, але почати треба саме з моєї організаційної роботи. Я від душі наробив помилок, зокрема в тому, що стосувалося пошуку спонсорських коштів, поширення інформації про захід загалом та про конкретні події, реєстрації учасників, сайту (його так і не вдалося нормально запустити), у формуванні програми та монтажі експозиції. Тобто якщо говорити про захід з погляду дизайнера, це був прототип — уже не чернетка, але ще не серійний продукт.

Разом з тим, була низка обставин, сподіваних і несподіваних, з якими мені важко було щось змінити — розташування приміщення та недоліки навігації, нестерпний холод, проблеми електромережі, недоліки освітлення, відсутність інтернету, голуби, що літали зі стіни на стіну та скидали згори каміння і послід… Але навіть із цими форсмажорними штуками ми намагалися дати собі раду — нашвидкоруч зліпили та почепили внизу при вході на сходи велику афішу з програмою, цупили в сусідніх приміщеннях обігрівачі та вмикали їх, коли не потрібні були софіти (електромережа не витримувала їх разом), підняли власний слабенький вайфай, годували голубів сухпайком (жарт), відбивали чи принаймні зносили назад стільці й пуфи, грілися всіма можливими способами.

Оскільки «Літери» після «Книжкового Арсеналу» живуть власним фестивальним життям, плани є не тільки на наступний рік, але й на найближчий місяць. Готуємо на основі експозиції меншу виставку «Літери: Afterparty» в «Білому Просторі» (це в Могилянці, там тепло). А наступного року, як доживемо, все буде набагато краще — якщо навіть за цих умов та обставин захід не просто відбувся, а відбувся цілком пристойно, з заробленим досвідом та скоригованим підходом до планування та фандрайзингу я сподіваюся зробити справді масштабний міжнародний захід наступного Книжкового Арсеналу.

ІЛЮСТРАЦІЇ

Цього року Книжковий Арсенал відзначився акцентом на візуальній частині – від численних виставок графіки й ілюстрації до розмов про фотографію і леттеринг. Слабшою, ніж у попередні роки, була хіба що мінімалістична виставка артбуків.

Те, що впадало в очі відразу, виставка «PAPER / WORLD / ART», під яку організатори віддали чотири зали. Дехто із видавців навіть жалівся, що напівпорожні приміщення із мистецтвом зайняли надто багато місця, яке могло б згодитися для тісних рядів у ярмарковій частині. Інші, навпаки схвалювали європейський підхід.

«Папір – традиційний зручний матеріал, а проекті саме він є основною формою втілення мистецтва. Цей матеріал можна використовувати будь-яким чином – не лише безпосередньо наносити фарбу, а й видозмінювати. 29 художників талановитих художників долучилось до проекту, мені подобається, що метри українського мистецтва повертаються до паперу», –зазначила під час презентації каталогу до виставки кураторка проекту Марина Щербаченко.

Ще однією із найцікавіших виставок був проект «Забобони» Андрія Хіра. Автор вважає, що забобони проникають у повсякденне життя «дуже непомітно, змінюючи свою форму та не змінюючи суть».

Все краще з кожним роком виглядає програма PICTORIC, цього року – у співпраці із Чехією. На виставці були представлені  роботи 30 чеських та українських ілюстраторів.

Окрему експозицію складала виставка плаката «Видатні діячі України», у якій ілюстратори клубу Pictoric показали нову, але вже досить відому серію художніх інтерпретацій портретів відомих українців.

Ще одна цікава виставка розмістилася на другому поверсі. Куратор Отар Каралашвілі, у співпраці із арт-проектом Niice, представив на Книжковому Арсеналі воркшопи, лекцію і виставку грузинської книжкової ілюстрації і експериментальної арт-книги — вперше поза межами Грузії.

Читайте також: Книжковий Арсенал №4. Виставки, дискусії та спецпроекти

Висловлюємо вдячність усім коментаторам за враження і надану інформацію.

Над матеріалом працювали: Ірина Батуревич, Анастасія Івашина, Галина Листвак, Настя Трепитьон, Наталія Корнієнко, Тетяна Калитенко, Тетяна Петренко, Оля Герасименко, Пилип Пухарєв, Галина Танай, Анастасія Семерей, Анастасія Савченко.

Світлини прес-служба президента, Оксани Хмельовоської, Книжкового Арсеналу

Читайте також: Книжковий Арсенал №4. Книговидання після Майдану