2017-го знані книголюби читали Катерину Калитко, Сергія Жадана, Маріанну Кіяновську, відзначали збільшення кількості перекладів, раділи появі Інституту книги, зростанню активних блогерів-читачів і нарощенні м’язів Запорізької книжкової толоки. Попри збільшення кількості інтернет-магазинів електронних книг, обговорювали піратство в електронному книговиданні. І попри виходи на іноземні ринки й отримання престижних міжнародних премій, водночас згадували ситуацію із книжкою «Майя і її мами» Лариси Денисенко. 

Вже традиційно Читомо підбиває підсумки року, опитуючи колег, дотичних до видавничої справи, про цьогорічні: «Книжку–відкриття» / «Подію–відкриття» / «Сервіс–відкриття».

…Євген Нищук,

…..міністр культури України

Книжку року, визначити досить непросто бо цього річ ми побачили багато яскравих видань. Це і «Земля загублених» Катерини Калитко, яку відзначило ВВС, «Троща» Василя Шкляра, «Тринадцятий місяць у році» Галини Кирпи, «Як у Тіні» Павла Гудімова та Поліни Ліміної. Також продовжує вражати якість дитячої літератури, і це дуже важливо, яку презентують видавництво «Старого Лева» та “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.

Втім, для себе окремо, я можу виділити твір Сергія Жадана «Інтернат» та загалом його творчість. Я часто чую від друзів – “Жадан пише так, ніби про мене”. Своєю майстерністю автор дійсно вміє зачепити найтонші емоції кожної людини, іноді повеселити, а часом – не дати вчинити помилок. Творчість Сергія Жадана надихає не лише його численних читачів, які готові годинами стояти за автографом улюбленого письменника, а й інших творчих людей – музикантів, які створюють пісні на його тексти, режисерів, що ставлять у театрах вистави та знімають кіно. Наприклад, у Театрі Франка з величезним успіхом йшла п’єса за твором Сергія «Гімн демократичної молоді», а також спектакль за його романом «Депеш Мод» Харківського театру для дітей та юнацтва, що гастролював містами України. А нещодавно закінчилися зйомки повнометражної стрічки за його романом «Ворошиловград», яка вийде в прокат восени цього року під назвою «Дике поле». Це яскравий приклад правдивого митця, який певен, ще одноразово нас вразить.

Сьогодні надзвичайно важливо говорити про українську книгу у світовому контексті, адже позиції України все міцнішають. Однією з основних книжкових подій, яка отримує державну підтримку та демонструє широкі можливості української видавничої справи, на мій погляд, залишається представлення на високому міжнародному рівні українського національного стенду на Франкфуртському міжнародному книжковому ярмарку. За короткий період ми пройшли величезний шлях від маленького, виключно представницького стенду, до досить широкої експозиції видавничих можливостей України. Це відбулось завдяки злагодженій співпраці – Міністерства культури, музейного комплексу «Мистецький арсенал», Українським інститутом книги, а також багатьох креативних дизайнерів, архітекторів та авторів. Цьорічний стенд, площею 100 квадратних метрів, мав свій унікальний стиль з фантастичним змістом і формою, дизайн усієї національної виставкової площі натхнений українським мистецтвом модернізму. Значно збільшилася кількість видавництв, які булим представлені саме на Національному стенді цього престижного книжкового форуму – це 17 українських видавництв, а також кращі книги, відзначені різноманітними преміями. Україна продемонструвала свій великий потенціал, розмаїття та сучасність мислення.

Велика зацікавленість міжнародного співтовариства саме до української книги викликає переконаність, що нашій країні є чим пишатися саме в сегменті книговидавничої справи – українськими авторами, видавцями, дизайнерами. Нам є що продемонструвати світу, українська культура стрімко розвивається, все більше зміцнюючи свої позиції на міжнародному книжковому ринку та має високий потенціал.

Без перебільшення  знаковим моментом для розвитку вітчизняної книговидавничої справи є запуск повноцінної діяльності Українського інституту книги. Саме ця інституція є центром прийняття рішень для перетворення видавничої справи на культурну індустрію європейського зразка, формування єдиного книжкового ринку в Україні та відродження культури читання. За результатами конкурсу на посаду директора призначено українську журналістку, кураторку книжкових проектів та літературних програм Тетяну Терен.

Також, я впевнений, що Інститут книги дасть нове дихання заскорузлій та достатньо скомпрометованій програмі «Українська книга». Інститутом уже розроблено програму її оновлення, розпочалось громадське обговорення. Все це дасть можливість осучаснити бібліотеки, поповнити їх фонди актуальними виданнями та все ширше промотувати українську книгу, як в Україні, так і за її межами.

Тетяна Терен,

директорка Українського інституту книги

Завжди складно говорити про одну книжку року, оскільки є різні жанри, категорії, і взагалі кожна книжка ?«працює?»? по-різному: з однієї починається заповнення раніше порожньої ніші, інша важлива для розвитку літератур?и, ще в іншій проговорюються важливі для нинішнього часу теми. Під цим кутом – «Інтернат» Сергія Жадана знаковий твір, завдяки вмінню автора вийти поза межі локального й говорити про війну в глобальному значенні. «Земля Загублених» Катерини Калитко і «Долгота дней» Володимира Рафєєнка розпочали новий відлік в нашій літературі – відлік іншого письма, іншого способу оповідання історій і осмислення сучасної історії.

«Не озирайся і мовчи» Макса Кідрука – приклад доброго поєднання містично-фантастичної форми й гостроактуальних тем. «Бабин Яр. Голосами» Маріанни Кіяновської – взагалі книжка поза межами літератури. Це навіть не збірка віршів, а один великий текст, реквієм, який повертає голос тим тисячам людей, яких не просто позбавили життя, а й навіть права лишатися в нашій пам’яті.

«Декомунізовані: українські радянські мозаїки» – ?надзвичайно якісне і вчасне видання, яке актуалізує і переводить у формат дискусії тему майбутнього радянського культурного спадку. «Господи, ти відкриєш уста мої… Йосиф Зісельс у розмовах з Ізою Хруслінською» – ще один приклад і досі мало представленого на нашому ринку жанру інтерв’ю-ріки, якого бракує не менше, ніж українських біографій.

А ось дійсно виокремити я б хотіла збірку есеїв «Точка нуль» Артема Чеха. Як на мене, це одна з найсильніших книжок про нинішні події на сході й ще одне підтвердження, що ми маємо потребу не ?так у ?«своєму Ремаркові», як у документальній правді й живих свідченнях?.

Головна подія цього року для мене – це перепрочитання, реактуалізація поеми Івана Котляревського «Енеїда», яка розпочалася з фокус-теми «Книжкового Арсеналу» і переросла в мистецьке видання «Енеїда Базилевича» та масштабний виставковий проект Національного художнього музею, яким курували Павло Гудімов, Діана Клочко, Поліна Ліміна та Данило Нікітін.

Я б розпочала з антивідкриття року – каналу в Telegram, через який безкоштовно поширювалися ?українські ?електронні книжки. З іншого боку, саме ця ситуація спонукала до обговорення у книжковому середовищі ?питань піратства і захист?у? інтелектуальної власності.

З інших відкриттів – активізація Instagram у книжковому сегменті зокрема. Якщо минулого року годі було не помітити збільшення кількості українських буктюберів, то цьогоріч впадає у вічі зростання якості й кількості книжкових Instagram-оглядачів.

Олександра Коваль,

президент ГО «Форум видавців»

У цьому році видано багато вартісних перекладів, і це прекрасно, що тепер усі важливі для цивілізації книжки можна читати українською одночасно з усім світом. Вийшло також кілька, а може й кільканадцять, сильних українських книжок, практично всі топ-10 наших улюблених авторів опублікували щось новеньке.

Чимало з них вже отримали якісь відзнаки, нагороди й премії. Можливо, саме через такий великий вибір «великих» я не назву жодної з них. І не зможу обрати однієї, адже «Бабин Яр. Голосами» Маріанни Кіяновської (видавництво «Дух і Літера») – це суцільна рана і біль, від якого можна лише вити й кричати, а «Дорога Святого Якова» Дзвінки Матіяш (ВСЛ) дає можливість жити з цим болем далі.

Попри все більшу кількість цікавих подій, які сприяють популяризації української книжки й читання, попри Франкфурт та інші міжнародні ярмарки й фестивалі, в яких ми брали участь, найважливішим для мене (і я розраховую на розуміння і поблажливість шановних читачів) залишається «Форум видавців у Львові», який у цьому році відбувся просто феєрично.

Але подією року для мене стало небувале єднання і перемога українських видавців у боротьбі з «соціальною» ініціативою безкоштовного поширення українських електронних видань у такій собі електронній бібліотеці, для якої ініціатори легально закуповували по одному примірнику електронних книжок, а потім викладали їх у вільний доступ на Телеграмі. Нам ще потрібно осмислити цю подію, але згуртованість видавців на чолі з Антоном Мартиновим («Наш формат») у боротьбі з піратством заслуговує на увагу і повагу.
Сервіс.

Напевно, я щось пропустила, але якогось нового видавничого чи книготоргового сервісу згадати не можу. «Укрпошта» безкоштовно, в рамках партнерства, доставила на Форум видавців у Львові 80 тонн книжок, але сервісом це можна буде назвати, коли така практика стане регулярною. Видавці заговорили про електронний каталог для бібліотечних закупівель. От його створення стане справжньою подією, на яку чекаємо у 2018 році.

Олександр Афонін,

президент Громадської спілки «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів»

Серед книжок, прочитаних упродовж 2017 року, я відзначив би такі три. Це твір американської письменниці Айн Ренд «Джерело», з яким читачі світу були знайомі ще з 40-х років минулого століття, а до нас цей роман дістався лише зараз, та гостросюжетний роман українського письменника Яна Валєтова «Лучший возраст для смерти». Ці два абсолютно різні за сюжетами твори мають шалений філософський підтекст, змушують задуматися про роль особистості в цьому світі, її вплив на процеси, які відбуваються у суспільстві, та вміння залишатися вірним своїм ідеалам, незламним під тиском обставин.

Ну і третя книжка — Еріка-Емманюеля Шмітта «Концерт пам’яті янгола». Кожне з оповідань, які увійшли до збірки, вимальовує психологічний портрет людини у складних життєвих ситуаціях.
Із задоволенням рекомендую твори цих авторів до прочитання.

Важливою подією для мене особисто стала цьогорічна «Запорізька книжкова толока» — книговиставковий захід, який за рівнем організації, кількістю учасників та заходів цілком може претендувати на почесне третє місце у компанії із вже знаковими «Форумом видавців» та «Книжковим Арсеналом». Треба відзначити ключову роль у цьому заході та організаторський талант Ігоря Гармаша.

На жаль, 2017 рік не приніс нових помітних сервісів, які б впали в око і стали знаковими для гравців книжкового ринку та споживачів вітчизняної книги. Сподіваюся, що 2018-й буде щодо цього успішнішим, й у нас врешті-решт з’явиться електронний каталог, який забезпечить доступ до всіх видань, які упродовж року випускатимуться у світ українськими видавництвами.

Оксана Забужко,

письменниця

Книжка-відкриття року – це, як я вже не раз мала нагоду розповідати, «Дорога на Асмару» Сергія Сингаївського. Вона, правда, вийшла торік, але я її прочитала таки цього року. Потрясіння було подвійне від того, що в моїй культурі, виявляється, існує такий роман і такий автор, і чи не більше – від того, що така книжка могла лишитися геть зовсім не поміченою нашими критиками. Тоді само собою виникає питання, «що з нами не так»?

Докладніше про все це можна довідатися з відеозапису нашої з автором розмови на Книжковому Арсеналі, куди я його запросила (в межах моєї авторської програми «Розкажи мені про мене») саме як своє «відкриття року», і навіть, мабуть, не одного року, бо справді важко згадати, коли я востаннє отримувала стільки втіхи від політичного роману сучасника про сучасність.

Подія – мабуть-таки, створення Інституту книги. Тут, правда, все поки що на стадії проектування, і цього року наш книжковий ринок перебував ще в сірій зоні «міжвладдя», але це справді «тектонічна реформа», яка, в разі якщо колективові Інституту вдасться хоча б третина задуманого, покликана змінити цілу галузь. Тож тримаю кулаки за Тетяну Терен та її колег.

Дуже цікаве явище, яке я помітила цього року (з’явилось воно давніше, але оформлятися в щось подібне до «книжкової самопомочі» почало в Україні таки зовсім недавно), – це те, що, за аналогією з «громадською журналістикою», можна, мабуть, назвати «громадською літкритикою»: книжкове блогерство. На Заході, де літературна критика є респектабельною й добре плаченою професією, його все ще трактують як такий собі самосійний бур’ян.

Пам’ятаю, як редактор «Times Literary Supplement» бідкався, що через блогерів література деградує, бо люди почнуть купувати погані книжки. Але в нас воно стрімко стає «інформаційним сервісом», адже видавничий ринок уже 3 роки як переживає справжній бум, а навігаторів по ньому як не було, так і нема: ні книжкових журналів (а ще в минулому десятилітті було аж два!), ні книжкових програм в ефірах (а були ж!), ані розділу «книжки» в недільних вкладках газет, ні бодай авторитетних премій, що впливали б на продажі, – нічого з того, що є необхідним атрибутом повноформатного національного ринку.

А читач не має коли чекати реформ галузі, йому треба знати, що вибрати для себе в книжковому морі «тепер і вже». В цих умовах українські блогери несподівано виявились для ринку свого роду «інформаційними волонтерами».

Молоді українські буктюбери швидко множаться ліком, і вже серед них є свої «зірки». В соцмережах утворюються «книжкові клуби», люди віртуально знайомляться, обмінюються відгуками й т.д. Це, звичайно, не стільки ринок, скільки базар, «торгівля з землі», але не будьмо снобами, ми ж не в Об’єднаному Королівстві, виживаємо як уміємо.

Страшенно цікаво спостерігати, як стихійно формується в умовах дефіциту інформаційної складової ринку «самодіяльне експертне середовище», яке вже не раз виявлялося ефективнішим від «офіційного». Сама купила кілька книжок на підставі таких «непрофесійних» інтернет-обговорень, а кількома, навпаки, перестала цікавитися. Тобто свою інформаційну функцію цей «сервіс» таки виконує.

Катерина Калитко,

письменниця

Мій «мастрід» цього року – історична розвідка, збірник «Українські жінки в горнилі модернізації» під редакцією Оксани Кісь. Непросте, але й мотиваційне, емансипаційне читання, робота з лакунами в традиційних уявленнях про жіночі ролі у розвиткові українського суспільства. Власне, книжка працює на те, що видається мені принципово важливим як для художньої літератури, так і для літератури факту: повертає імена та голоси тим, кому було штучно нав’язано німоту. Жіночі голоси сильні й важливі, й до цієї думки треба послідовно привчати навіть наше патріархальне суспільство.

З художньої літератури назву дві знакові для мене особисто книжки. «Точка нуль» Артема Чеха, здається, отримала незаслужено мало уваги цьогоріч, хоча це саме той людський досвід, який варто обережно перебирати по крупинці щодня. Ми багато дискутували про те, коли і як постане з донбаських окопів новий письменник, а ось же він і є, цей новий Артем Чех, дуже людяний і справжній, з живим письмом.

«Дім для Дома» Вікторії Амеліної сподобався тим, як елегантно авторка показує вузлики на споді зужитого лискучого міфу Львова. Знову повернуся до теми «віднайдення голосу»: тут починає промовляти й реставрувати тяглість пам’яті покоління умовних «онуків», чиїми інтересами часто прикривалися, знищуючи або переписуючи цю саму пам’ять. Важлива розмова складається.

І ще за підсумками року дуже тішить можливість мати вдома «Дюну» українською.

Подія року для мене – початок повноцінної роботи Українського інституту книги, від презентації на Форумі видавців до англомовного каталогу з новими книжками, яким Інститут завершує рік. Подобаються підходи до роботи загалом і з професійними спільнотами зокрема, подобається відкритість, уміння слухати й чути зауваги та пропозиції. Зрештою, подобаються жінки на керівних посадах у держструктурі – саме тому переконана, що все задумане поступово вдасться.

Ще одна подія року – Франкфуртський книжковий ярмарок. І справа не тільки в гордості за гідний український стенд з його продуманою програмою. Кожна подія такого калібру міцніше привчає бачити себе на мапі світу, а не у вакуумі, адекватно оцінювати свої сильні й слабкі сторони, говорити про національні гризоти тонше, але переконливіше, напрацьовувати важливі зв’язки й інформаційні канали. Ми багато спілкувалися з колегами з дружніх іноземних стендів – це дуже допомогло усвідомити, як на кістяк внутрішніх національних уявлень про себе наростає м’ясо діяльної присутності країни на міжнародному ринку.

Сервіс року – очевидно, Google Play Books. Паперова бібліотека розростається, поглинаючи рештки вільного простору, тож я залишаю місце на полицях лише для знакових книжок і подарунків друзів. Уже майже два роки читаю переважно з електронних носіїв, причому принципово легальний контент. Тут би принагідно й закликати українських видавців робити більше електронних книжок з можливістю легальної купівлі, але нещодавній скандал з піратським каналом в Telegram залишає мало приводів для оптимізму в цьому питанні. Тому краще закличу читачів бути свідомими й купувати українські електронні книжки офіційно. Здоровий ринок потрібен усім гравцям.

…Ростислав Семків,

…..літературознавець, директор видавництва «Смолоскип»

Попри багато цікавих дебютів цього року, де до прози взялися і відома поетка Катерина Калитко, і доктор філософії Володимир Єрмоленко, і магістр філології Остап Українець, попри нову гірку прозу Чеха та яскраву анекдот-утопію Ірванця, центральним романом року залишається «Інтернат» Сергія Жадана. Він емоційно напружений, як ми і чекали, лірично багатий, як ми могли б передбачити. Дуже важливо, що Жадан озвався цією художньою реплікою, проте його глибше й повніше осмислення подій на сході, думаю, ще попереду.

Для мене це початок роботи Українського інституту книги, котрий має шанси перезапустити програми підтримки національної видавничо-бібліотечної сфери «Українська книга», «Цифрова бібліотека» та інші й зробити це з більшою прозорістю та, головне, ефективністю, ніж було досі. На Інститут покладають значні надії й вони мають бути виправдані. Тим більше, що команда в цій новій установі зібралась цілеспрямована, фахово грамотна та оптимістично налаштована.

Для мене це SoundCloud, який дає просто нескінченні можливості відкривати для себе нові напрямки музики, а також дозволяє зорієнтуватися у світі англомовних аудіокниг. …

Мар’яна Савка,

письменниця, головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева»

Ключовою подією нашого року був вихід книжки «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова» і приїзд на Форум Видавців її автора – Філіпа Сендса, міжнародного правника, людини, яка повернула Львів на карту творення міжнародної правової системи. Філіп є посланцем України у світі. Він, як й інший наш британський автор – відомий нейрохірург Генрі Марш – робить неймовірну справу, розповідаючи своїми бестселерами світові про Україну.

Франкфуртський Ярмарок – одна з найпотужніших інтелектуальних подій у світі. Саме тут тисячі розумних, талановитих, освічених людей планети творять гіпермережу професійних контактів, тут зароджуються книжкові тренди, запалюються й гаснуть зірки світової літератури. Національний стенд України, якоюсь «некрикливою привабливістю», органічно вписувалася у загальну стилістику ярмарку. Книжковий вибір українських видавців, програма заходів, а також чудова організація роботи командою Мистецького Арсеналу позитивно вплинули на концепцію стенду і загальну атмосферу. Впевнена, Україна має усі шанси, щоби за кілька років стати спеціальним гостем Франкфуртського книжкового ярмарку.

Безперечно, найбільш резонансною подією для українського культурного простору було створення Інституту книги. На цей ресурс чекали як українські, так й міжнародні учасники книжкової сфери. Адже УІК – це не лише промоція читання та підтримка книжкової галузі в Україні, а й той місток, що покликаний прокласти міцний шлях українській літературі у світі й світовим бестселерам у нас. І дуже добре, що попри стислі терміни та складні умови, Інституту книги вдалося сформувати команду кваліфікованих спеціалістів.

Ірина Славінська,

журналістка, літературна оглядачка, кураторка культурних проектів

Цього року таких книжок у моєму списку літератури дві. Перша – «Інтернат» Сергія Жадана. Друга – «Земля загублених» Катерини Калитко. Дуже різні тексти, голоси та способи говорити про війну. Але близькі суто емоційно тому, про що я думала 2017-го. У Катерини – це анатомія ненависті та спосіб створювати Чужого з Іншого. У Сергія – перетворення маленького громадянина, котрий свідомо не має і не хоче мати суб’єктності, на громадянина, який спроможний і діє.

Відкриттям став Книжковий Арсенал в оновленому форматі. Спеціальна тема «Сміх. Страх. Сила» та її епіцентр – «Енеїда» – були дуже доречними та резонували з вібраціями, що їх можна було відчути протягом року. Також мені імпонувала ідея мікропрограмного підходу, що передбачав запрошення кількох кураторів, кожен і кожна із яких опікувалися подіями своїх програм. Мала за честь бути частиною такої команди, вдячна за запрошення долучитися і в 2018 році.

Також великим відкриттям став Форум видавців і події навколо нього – маю на увазі погрози. Загалом зростання рівня агресії та тенденція погрожувати мистецьким подіям – фестивалям, виставкам і лекціям – дуже мене тривожить. У цьому сенсі варто згадати про ще одну книжку року – «Майя та її мами» Лариси Денисенко. В колі гопників, які називають себе «націоналістами», книжка підняла справжню бучу, тим самим показавши, як сильно їхні тези про «традиційні цінності» нагадують «скрєпи» російських колег.

Юлія Козловець,

Співзасновниця книгарень «Чулан» і «Чуланчик», кураторка дитячої програми Міжнародного літературно-мистецького фестивалю «Книжковий Арсенал»

Цей рік я б назвала роком вдалих і невдалих спроб, сюрпризів, урізноманітнення та осучаснення укрдитліту. Одночасно зменшуються наклади книжок, що видаються, падає кількість найменувань, але при цьому з’являються нові ніші, стилі, жанри, продовжується проникнення нашої книжкової індустрії у світовий контекст.

Серед моїх книжок року – графічна повість «Джейн, лисиця і я» Фанні Брітт з ілюстраціями Ізабель Арсено. Жанрово й тематично оригінальна для нашого ринку книжка. Вітаю видавництво «Віват». Не впевнена, що вони самі себе вітають із нею (не знаю, чи добре вона продається), але як на мене, вихід цієї книжки – це подія.

Також хочу відзначити картонки «Читаріума» і серію «Читальня для порівневого читання» видавництва «Ранок» – тому що наші-наші, і при цьому – сучасні, продумані, візуально та змістовно якісні. Не так часто це все збігається, тому – вітаю причетних. Там і там відчутно, що долучились до створення цих книжок професіонали – дослідники дитліту, люди, які знають та добре розуміють «як треба».

Події року:

• Відновлення української секції IBBY (при всіх нюансах, це безумовно дає надію на майбутнє). Будемо сподіватися, що поступово діяльність секції інтегрується в загальний укрдитліт-процес. Це буде всім на користь.
• Подія зі знаком мінус: відсутність у 2017-му «Рейтингу критика». Зрозуміло, що ініціатива не могла триматись довго на чистому ентузіазмі, але мені особисто дуже шкода, що не знайшлось механізму підтримати таку потрібну справу.

Сервіс року – Літературна лабораторія Мистецького Арсеналу. Думаю, що цього року вона лише брала розгін. Без великого розголосу, Лабораторія стартувала подіями, які відрізнялися змістовністю, рівнем організації, системністю, врівноваженістю, актуальністю тем. Не менш цікаво, впевнена, буде спостерігати за «лаборантами» й далі.

Олена Заставна,

програмна директорка Міжнародного фестивалю «Запорізька Книжкова Толока»

2017-й приніс багато нових та цікавих творів, але одне з найяскравіших видань року для мене – книжка «Майя та її мами» Лариси Денисенко. Хтось вважає її шкідливою, хтось не дуже майстерно написаною, мене ж вона вразила простотою любові, з якою подається оповідь для дітей. Любов є наскрізною темою «Майї», вона пронизує й оповідь героїні про своїх друзів, і пояснення вчительки. Оповідачка наголошує, що ми всі різні, але всі гідні любові та поваги. Образ вчительки пані Юлії – це взагалі взірець педагогічного таланту, я б радила цю книжку для обов’язкового прочитання не лише дітям, а й педагогам.

В цьому році було достатньо значних подій, але найважливішою стало відкриття Книгарні «Є» у Запоріжжі. Тішить не тільки те, що на мапі міста, яке не може похвалитися великою кількістю книгарень, з’явилася нова, а ще й те, що це ще один українськомовний простір і ще один осередок культурних подій – зустрічей з письменниками, круглих столів та літературних читань.

Мене особисто вразив новий сервіс «Book Box» – доставка книжкових сюрпризів. Сама я ще не мала нагоди ним скористатися, але вже чула про враження. Ідея – об’єднати людей, для яких читання є способом життя, – викликає в мене неабияке захоплення.

Антон Санченко,

письменник, засновник видавництва «Електрокнига» та проекту «Книгарня першодруків ім. Швайпольта Фіоля»

На книжку року в мене два номінанти. Видавництво «Темпора», серія «Наші 20-ті», Олександр Мар’ямов «Береги дванадцяти вод». Вже детективна історія видання цієї книжки зробила її моїм фаворитом. Набір книжки в з0-ті роки було розсипано, тираж знищено, 1 примірник (сигнальний) залишився в синів автора в Москві, з якого її й перевидали майже через 90 років. Це якнайкраще підтверджує мою максиму, що в українців не пропадає нічого.

Після її прочитання розумієш, що в у нашої літератури вкрали 40 років, оскільки ця книжка про рейс 1929 року на льодорізі «Літке» нагадує настроєву мандрівну прозу Леоніда Тендюка й нескінченні «Випадки з життя» Віктора Сильченка. Якби ці два поважних українських мариніста хоча б одним оком могли підглянути до книжки Мар’ямова, то усі б стверджували, що вони його учні.

В категорії нон-фікшн – Стівен Вітт, «Як музика стала вільною: Цифрова революція та перемога піратства» («Наш формат», переклад Юрія Семенова, редакція Ольги Дубчак). Книжка унікальна вже тим, що показує нам, українцям, що об’єктом журналістських розслідувань можуть бути не тільки корупціонери й кримінал, але й німецькі інженери-акустики, які створили формат МР3, американські пірати (в поганому значенні цього слова), директори найбільших музичних концернів світу, робітники на фабриці дисків, британські й норвезькі власники піратських сайтів і торентів тощо. І як ця індустрія (в особі її представника з найбільшою зарплатою) все ж знайшла вихід з такого скрутного становища, перевернувши все до гори ногами.

Сподіваюся, українські журналісти-розслідувачі теж колись напишуть книжку про якусь індустрію (наприклад, про Чорноморське Морське Пароплавство), а не зливатимуть в інтернет компромат на депутатів на замовлення інших депутатів.

Подія року – третя Запорізька Книжкова Толока. Мені й перших дві подобалися, хоча там були прорахунки організаторів, а Толока цього року показна саме тим, наскільки цілеспрямовано й осмислено Ігор Гармаш та Олена Заставна з тими прорахунками розібралися. Також додали й новенького, як от експедиторські послуги для видавців, коли вантажівка кур’єрської доставки централізовано збирає книжки усіх видавництв, які потрібно переслати додому по закінченню ярмарку, й під’їздить просто під стенди. Не знаю, чому за десятиліття до такого не додумалися ні Форум видавців, ні Книжковий Арсенал, як і з безкоштовною кавою та обідами для учасників, що сидять на стендах.

Думаю, це ще не межа їхньої винахідливості, тож з усіма проблемами, що виникатимуть зі зростанням цього книжкового фестивалю вони належним чином і в належний час розбиратимуться, а запорізька публіка їх підтримуватиме.

Сервіс року пов’язаний з видавництвом «Наш формат» і їхньою книжкою, яку я вище рекламував. На піратському каналі в Telegram, де поширювалися електронні книжки (переважно «Нашого формату»), в мініатюрі відтворена психологія «халявщиків», якій присвячена згадувана книжка про вільну музику.

Пірати навіть не зламували для цього сайт видавництва, як чинили гонорові американські, а збирали в складку по гривні й купували один електронний примірник книжки, яку викладали у відкритий доступ. Прикольна, оригінальна схема. Сервісом же року його для мене зробило те, що піймані видавництвом на гарячому шановні добродії навпаки – висунули свої претензії до видавців. Це показує, що якщо не звертати на піратів уваги й просто мовчати, то рано чи пізно люди приходитимуть до авторів і вимагатимуть від них безкоштовних книжок.

Але сам хід думок піратських «нашформатівських» читачів мені подобається, бо в мене є сайт «Книгарня першодруків ім. Швайпольта Фіоля», де саме спільнокоштом інші читачі допомагають авторам видати нові книжки в електронному та паперовому форматах. Ось там вже ніяких претензій не буде, бо автори самі на такий формат погоджуються.

Анетта Антоненко,

директорка «Видавництва Анетти Антоненко»

Стосовно особистих вподобань, то це безперечно Ісабель Альєнде «Японський коханець», неймовірна історія любові й страждань крізь все життя. Радує, що ця тема зачіпає не тільки мене, а й інших видавців. Читала небагато, бо багато працювала в 2017, але зачепило.

Марта Холл Келлі «Бузкові дівчата», видавництва «Нора-Друк». Неймовірна історія трьох жінок, доля яких перетнулась на різних континентах і подіях. Тренд великих романів стало займає перші позиції в рейтингах книжкового світу.

Основне відкриття року для мене – початок і стале формування активного книжкового ринку. Працювати стає все більш цікаво. Зростає Запорізька книжкова толока, без коментарів прекрасний Книжковий Арсенал та Форум. Хочу окремо зазначити, що зміна керівництва Мистецького Арсеналу (директор Олеся Островська) не змінила курсу Книжкового Арсеналу. І це надихає.

Вперше відкрила для себе арабський книжковий світ на Бейрутській книжковій виставці завдяки невтомному промоутеру Марині Гримич та Послу Україні в Лівані Ігорю Осташу. Зацікавило і спонукало до думок. Будем працювати.

За стилем своєї роботи я все більше заглиблююсь в інтернет (дається в знаки базова освіта прикладного математика) й тому ретельно відслідковую всі інтернет-сервіси. Продовжує надихати поява професійних інтернет-магазинів у видавництвах. У 2017 році нарешті з’явився потужний сайт на новій платформі у видавництва «Фоліо», і треба відзначити, що там є дуже цікаві креативні знахідки.

Порадували зміни в «Укрпошті». Я була дуже скептично налаштована на те, що такий державний монстр може змінити моє особисте ставлення до сервісу, та у них вийшло! Друзі-видавці переконували спробувати. Навіть процес підписання угод в мене не був ані болючим ані довготривалим. Видавництво тільки розпочинає переводити деякі послуги на цей сервіс й тому про результати – це вже у 2018-му.

З негативного. Сильно засмутили управлінські рішення «Книгарні Є», коли весь тягар логістичних послуг вони переклали на видавців. Так не працюють в світі й це явний крок назад.

Олександр Красовицький,

директор видавництва «Фоліо»

Книжки року: «1917» Яна Валєтова, та перші три томи Андрія Валєнтінова. Українська, російськомовна література, яку автори тепер принципово видають в Україні. Далі вона буде й українською. «Лютеція» Володимира Винничука та Ірина Лобусова з 5 одеськими ретророманами. Взагалі, цей рік в країні вважаю неврожайним на якісні твори. 2018 принесе набагато більше.

Антиподії – літературні премії. Всі.

Сервіс року: робота мережі КСД в новому форматі, з товаром українських видавців.

Романа Романишин та Андрій Лесів,

Творча майстерня Аґрафка

Нам складно виокремити лише одну книжку, тому відзначимо декілька наших фаворитів.
В художній літературі – це книжка Катерини Калитко «Земля загублених» («Видавництво Старого Лева»). Катерина неймовірно талановита і глибока письменниця, яка творить на дуже близькій нам частоті. Багаторівнева, складна, густа і насичена книжка.

Нон-фікшн – Стівен Котлер, Джеймі Уіл, «Викрадачі вогню. Таємна революція змінених станів» («Yakaboo Publishing»).

І проект, який цього року вразив нас фаховістю і цілісністю – Volker Kutscher, «Moabit» (ill. Kat Menschik, «Galiani Berlin»). Ілюстроване видання одного з романів Фолкнера Кучера з ілюстраціями Кат Меншік в стилістиці реклами 20-х років ХХ ст. Окрім чудово виданої книжки створено серіал «Вавилон Берлін» і ще серія видань, які творять багатогранний образ Берліну 20-х років, з найменшими деталями стилю, дизайну, графіки, моди тощо. Для нас як візуалів – це справжнє свято і насолода.

Події року:

• Повноцінне створення і початок роботи Українського Інституту Книги, на який ми покладаємо великі сподівання і бажаємо всіляких успіхів.
• Старт видання українських перекладів Ернеста Гемінґвея і Террі Пратчетта у «Видавництві Старого Лева» – велика перемога для книжкового ринку та іміджу України загалом. Тішимося, що маємо змогу долучитися до обидвох цих важливих видавничих серій.
• Скасування віз для подорожей до шенгенських країн – епохальна для нас усіх подія, яка, ми переконані, в перспективі матиме значний вплив на розвиток культури й книжкового ринку зокрема.

У сервісах року однозначно головною подією є відкриття Центру Шептицького у Львові – місця сили, де гармонійно переплітаються архітектура, книжки, мистецтво і культура загалом.

Олена Гусейнова,

координаторка культурних програм мережі Книгарень «Є» в Києві

2017 був таким роком, коли нарешті читати про війну стало дуже простою і прозорою читацькою потребою. Вже не працювало відсторонення і не можна було обійтися чужими текстами. «Пастки -22» Джозефа Геллера було так само замало як і «На Західному Фронті без змін» Ремарка. Тому визначити одну книжку буде не просто. «Земля загублених» Катерини Калитко, «Довгі часи» Володимира Рафєєнка та «Інтернат» Сергія Жадана були книжками, які чекалися і читалися.

Спроби втягнути у прозове письмо те, що відбувається з нами останні чотири роки, очевидно, не дозволять визначити з чим ми маємо справу: з доленосним поштовхом, подоланням минулого, розбиранням (або навіть секціонуванням) панцира, який нас довго захищав, або ще з чимось. Утім, це три дуже різні книжки, в яких війна виходить війною слабкого. Того, хто водночас існує і не існує, хто постійно переживає дефіцит самого себе. Війна як велика тема, напевно, так і залишається непроникною і відстороненою. Натомість до нашого арсеналу потрапила мова.

Серед подій можна було згадати й Місяць Авторських Читань, і старт оновленого формату на Радіо «Культура» 2 жовтня, але десятий день народження Книгарні «Є», який випав на початок різдвяних свят затулив собою решту подій року. Це історія про ландшафт Києва, який змінювався за ці десять років не менше, ніж змінювався книжковий ринок, на який ми дивимося з такими великими сподіваннями.

За повним зібранням творів Семенка можна зайти в книгарню і на Дарниці, і на Хрещатику. Це історія про те, як короткі письменницькі тури Київ-Львів-Харків перетворилися на тури, які можуть тривати місяцями й тепер називаються «східний», «західний», «центральний». Це історія про тридцяту Книгарню «Є» в Слов’янську, яка від 11 грудня стоїть у цьому місті, мов книжковий форпост. Але передусім це історія про команду і солідарність.

Сервіс року — безапеляційно – програма Asana. Мобільний додаток для управління проектами. Система інструментів, яка дозволяє командній роботі не потонути в мейлах і щоденникових записах.

Юлія Орлова,

генеральна директорка видавництва «Vivat»

Цього року вийшло багато різножанрових, неймовірно якісних книжок. Через це, мені не хочеться виділяти лише одну. Топ-виданнями, на мою думку, стали Петер Гюс «Лінія часу», Катаріна Маренгольц, Дон Парізі «Література! Мандрівка світом книжок» і «Книга-мандрівка. Україна» Ірина Тараненко, Юлія Курова, Марія Воробйова, Марта Лешак.

Я обрала ці книжки, тому що вони мають не лише розважальний зміст, а велику повчальну і мистецьку складову. Коли книжка не лише цікава, а ще й корисна, це найкращий варіант. Кожне з цих видань має унікальні ілюстрації, які роблять їх гарним подарунком і окрасою домашньої бібліотеки.

Подія-відкриття. Безперечно це нова книжкова премія «Еспресо. Вибір читачів». Відмінною рисою цього заходу є те, що переможця обирають читачі. Завдяки цьому є можливість побачити, що цікавить саме їх, і в якому напрямку потрібно рухатись. Крім того, фінальний етап був проведений у бібліотеках. Це призвело до розширення кола читачів і надало конкурсу ще більшої об’єктивності.

Сервіс-відкриття. В цій категорії я обираю Інститут книги. В цьому році вони запрацювали як дієздатний орган, що регулює роботу всього літературного процесу України. Дуже приємно, що їм вдалося зібрати команду професіоналів і швидко розпочати активну роботу з покращення іміджу України на міжнародній книжковій арені та зробити перші потрібні кроки по врегулюванню внутрішнього книжкового ринку.

Ілля Стронґовський та Лілія Омельяненко,

«Добра листівка»

Не будемо оригінальними, нічого важливішого за початок роботи Українського інституту книги не сталося, і на щастя команда, яка його очолює не тільки варта повної довіри, а й уже почала її виправдовувати.

 

Володимир Рафєєнко,

письменник

Книжка року для мене – Гамлет Шекспіра, котрого перечитав поспіль разів з десять.
Я викладаю курс лекцій у Києві у «Майстерні Корпункт». Один курс – Філософія мистецтва, інший – Теорія та аналіз Драматичних творів. І той й інший будуються саме на конкретних розборах конкретних творів.

У курсі Драми наразі маю 3 трагедій Шекспіра: Гамлет, Макбет, Ромео і Джульєтта. Щоб зробити адекватний розбір Гамлета, мені довелося перечитати його щонайменше 10 разів. І коли нарешті я спромігся щось зрозуміти у творі, це було таке тихе та яскраве щастя, що мені навіть це важко передати. Сподіваюся, мої студенти відчули мою радість при роботі з цими текстами.

 

Подія року полягає в тому, що я спромігся прожити цей рік і годувати якось родину.

 

 

 

Дмитро Стретович,

директор видавництва «Pabulum», співзасновник і координатор «Центру літературної освіти»

З «художки» – це «Інтернат» Сергія Жадана. Тут мій вибір банальний, але роман справді сподобався. Немає нав’язування чиїхось позицій. Є добре розказана історія, над якою вже сам можеш думати й давати оцінки. Ну і як завжди, Жадан написав усе смачно, деталізовано, кінематографічно.

З нон-фікшн – «Психологія впливу» Роберта Чалдині. Справді багато нової та корисної інформації та мало «води» (що нечасто трапляється з бізнес-книгами).

Для нашої команди подією стала участь зі стендом у Книжковому Арсеналі. Одна справа – відвідувати щороку, проводити презентації, а інша – це стояти на стенді. Це дає краще уявлення про свою аудиторію, її запити, дає можливість донести важливі для нас меседжі й т.д.

Різні тематичні літературні та книжкові канали в Telegram. Вони зручні, цікаві, корисні. І чим далі, тим більше вони важитимуть в інформаційному полі.

 

 

Оксана Щур,

літературна оглядачка, кураторка літературних програм «Мистецького Арсеналу»

Найяскравішими в цьогорічній сучасній українській прозі стали, безперечно, «Інтернат» Сергія Жадана та «Земля загублених, або Маленькі страшні казки» Катерини Калитко. Про них багато хто скаже.

Але також хочу відзначити дві книжки «важковаговиків»: «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється» Оксани Забужко та «Коханці юстиції» Юрія Андруховича. Обидві не є повноцінно новими книжками у тому сенсі, що сюди увійшли також і тексти, які ми давно любимо і знаємо. Однак це прекрасні приклади того, що нова книжка – це необов’язково свіжий текст.

Новаторство криється також у формі. Завдяки новій концепції, старі та нові тексти здатні зазвучати цілком оригінально й свіжо. Цьому у метрів варто повчитися молодшому поколінню, яке часто запозичує лише сміливість зібрати давно читані тексти під однією обкладинкою, видати й називати книжковою новинкою. А книжка ж – це не лише зшиток, що пахне типографською фарбою, це ще й множина сенсів.

У лютому вже втретє відбувся Конгрес «Література в дії», і це дуже класний зразок того, як ініціатива може тривати, розростатися у інші окремі проекти, єднати цілковито різних людей. У вересні Львів приймав Міжнародний конгрес ПЕН-клубу, і це стало нагодою перевірити, як можна використовувати можливості репрезентації свого міста / країни / літератури / суспільства на міжнародному рівні. Дуже важливою регіональною ініціативою є Черкаський книжковий фестиваль: команда проекту систематично промотує читання серед жителів міста, а також ініціює співпрацю з місцевою владою – і поряд із Запорізькою книжковою толокою та Меридіаном Черновіц цей проект є зразком того як можна власноруч організувати культурне життя там, де ти є.

Що ж до окремих організацій, то варта поваги діяльність Центру літературної освіти. Їм вдалося монетизувати речі, які раніше уявлялися цілковито безкоштовно-високодуховними (від просвітницьких лекцій до прикладного навчання письму) – і все це в галузі гуманітаристики, літератури та книжкової справи.

Маємо вже перші практичні результати – в сучасній літературі з’являється дедалі більше авторів «навчених», тих, що є по суті продуктом курсів творчого письма чи черпають там мотивацію й натхнення. Цікаво порівняти результат з ефективністю університетських відділень літературної творчості.

 

 

Кирило Ткачов,

дизайнер, каліграф, співзасновник Innerspace

 

Найкращою книжкою для подорожей (якби десь існувала така номінація) назвав би «Шостий» Євгена Магди. Мало того, що книжка компактна і легка для прочитання, так ще й з гарною обкладинкою.

Для мене головною книжковою подією року є «Книжковий Арсенал», адже окрім великої кількості нових книжок та презентацій там відбуваються події пов’язані з каліграфією та шрифтовим дизайном. Особисто для мене, Арсенал є обов’язковим для відвідування останні 4-5 років.

Іншою важливою подією для мене є «Простір літер» — луцький фестиваль каліграфії, шрифту і книги. У 2017 році в межах фестивалю нам вдалося провести не тільки майстер-класи, лекції, круглі столи, але й кілька виставок (у тому числі — виставку каліграфії 17 століття). Взагалі, цей рік був насичений подіями, пов’язаними з каліграфією та шрифтами. Окрім згаданих вище, відбулася ще й конференція «Type Kyiv» та фестиваль «Букви і море».

Надзвичайно важливим вважаю видання каталогу українських шрифтів «Живий шрифт» від «Арт і я».

 

 

Ганна Улюра,

літературна критикиня

Серед книжок цього року важко назвати одну-дві, бо насправді є з чого обирати. Мабуть, вкажу дві, які ні за яких умов не можна пропустити. (Уже коли вибрала, зрозуміла, що ці книжки між собою змістовно міцно пов’язані). Перша – мемуари Прімо Леві «Чи це людина?» (ВСЛ). Книжка 1947 року, свідчення в’язня концтабору, який пережив Голокост. Це базовий текст для сучасної культури: перші й найпотужніші свідчення про Катастрофу. Не знаючи цієї книжки, не можна говорити, що розумієш, як нині художня і нехудожня література працює з травмами (конче актуальна для нас тема). Нарешті Леві є українською мовою (і прекрасно перекладений Мар’яною Прокопович).

Друга книжка – «Ефект Люцифера: чому хороші люди чинять зло» Філіпа Зімбардо (Yakaboo publishing). Це грубезний, цікавезний том, який описує й аналізує відомий Стенфордський в’язничний експеримент, котрий змінив уявлення соціальної психології про мотивацію людської агресії в групі. Що це за умови такі, в яких людина за лічені години знеособлюється і добровільно бере на себе роль ката чи жертви? Питання теж не втрачає своєї актуальності. А Зімбардо знає на нього відповідь.

 

По-перше, цього року мене щиро захопила програма «Альтернативний Альбіон» на Книжковому Арсеналі. Здається, це формат, який добре працює: фестиваль «дружить» із фестивалем. Гостем «Альтернативного Альбіону» була делегація британських письменників, які живуть і працюють в Бірмінгемі й активно беруть участь у тамтешньому літературному фестивалі. П’ятеро авторів – настільки різних, наскільки таке можливо; і все ж презентують один фест. Такі собі «культурні глобалізації», наочно й елегантно щодо формату і послання.

З іншого боку, другою важливою подією (в моїх особистих рейтингах) є якраз така, що пов’язана із «вузько профільним» підходом. Я завжди радію появі тематичних, «нішових» видавництв. А ще й коли книжки роблять класні, то взагалі щастя. Цього року з’явився львівський «Човен», який спеціалізується на репортажній прозі. Наразі результати їхньої роботи безумовно тішать: і тексти добрі, і книжки якісні, і промоція грамотна.

Щось у цьому є. Масштабність і специфікація, «вшир» і «вглиб». Здається, йдеться про одну й ту саму тенденцію в культурному виробництві.

 

Відзначила для себе «жирною червоною галочкою» відкриття книгарні-кав’ярні «Видавництва Старого Лева» у Києві. Потішив апгрейд «Книгарні Є» на Лисенка. Весь час шукаю собі тихі та затишні «книжкові» робочі простори. Цього року їх аж два новенькі.

 

 

Андрій Маслюх,

перекладач

Книжок було багато, тому виокремлю кілька. Щодо автора року, то тут мої враження збігаються з думкою журі конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі»: для мене це Катерина Калитко, причому в обидвох своїх літературних іпостасях – і як власне авторка («Земля загублених»), і як перекладачка («Дервіш і смерть» Меші Селімовича, «Сараєво для початківців» Озрена Кебо).

Як перекладач, зокрема, італійської літератури, я завжди стежу за тим, що приходить до нас звідти, і цього року видавництво «Нора-друк» потішило романом Франчески Меландрі «Ева спить» у бездоганному перекладі Мар’яни Прокопович. Також сильно зачепив роман Халеда Госсейні «Ловець повітряних зміїв» у, знову ж таки, чудовому перекладі Катерини Міхаліциної – може, тому, що багато в чому перегукується з книжкою, над перекладом якої працював цього року я сам: це «Бог дрібниць» Арундаті Рой.

Щодо події-відкриття, то нею особисто для мене став, безперечно, «Книжковий Арсенал» у Києві, бо лише цього року вперше вдалося туди потрапити й порівняти з львівським Форумом. І Києву, і Львову є ще куди рости, але й зроблено вже дуже багато.

Сервісом року, мабуть, назву інтернет-книгарні видавництв. Як на мене, найзручніший спосіб поповнювати домашню бібліотеку.

.

…Катерина Аврамчук,

…….креативна директорка видавництва «Наш Формат»

 

 

 

Для мене книжкою року стала збірка есеїв Артема Чеха “Точка нуль”, яку видало цього року видавництво Vivat. Це книжка, з якої до мене говорить не тільки автор, а й всі, про кого він пише. Ця книжка не лише про війну, про неї навіть в меншій мірі. Ця книга про те, як бути людиною в подекуди нестерпних умовах. І про те, що там, де є геройство, завжди є місце для страху і лицемір’я. Ця книжка про те, що болить. Саме тому я не можу підібрати слів, щоб про неї написати. Сильна, вчасна, необхідна.

Подією-відкриттям для мене стала поява видавництва «Човен». Я люблю дізнаватись про світ або з власного досвіду, або через призму чужого. Те, що видає зараз «Човен» — саме про це. Якісна нетривіальна репортажистика. З нетерпінням чекаю наступних видань, впевнена, вони зможуть втримати планку.

Також хочу сказати про створення Інституту книгу. Впевнена, мої колеги також це відзначили, тож не буду окремо на цьому зупинятись. Я дуже сильно вірю в Таню Терен і команду, яку вона зібрала.

Сервіс-відкриття, як на на мене, це позитивні зміни Мистецького Арсеналу в роботі з відвідувачами. Запровадження електронних квитків, наприклад, і активна промоція цієї опції. Дрібничка, скажете ви. Так, скажу я, але приємно не стояти в кілометрових чергах 🙂 Також хочу відзначити появу на Якабу розділу «Електронні книжки» і активну його промоцію.

Наші підсумки вже стали традиційними.

Дізнайтеся про книжкові відкриття 2016, 2015, 2014, 2013, 2012 років.

Вам цікаво також буде дізнатися про міжнародні перемоги українців у книжковій сфері 

і бестселери 2017 року.