Новини

Україна цього року пережила Врадіївку, втечу Петра Мельника, повалення Лєніна, пожежі в історичних будівлях, побиття активістів і журналістів та мільйонні гонорари президента Віктора Януковича. Окрім того, в Україні з’явилися тітушки й новий Майдан. І всі ці події просто не могли не відбитися на людях, дотичних до рідного видавничого ринку. Тому без змови майже всі друзі Читомо й знані книголюби у підсумках-2013 згадували культурну складову Майдану й висловили сподівання на збільшення культурницького контенту на Громадському радіо й телебаченні.

Окрім того, ви знайдете багато цікавих і корисних думок стосовно «Книжки–відкриття», «Події–відкриття» і «Сервісу–відкриття» у видавничому просторі. 

Олександра Коваль, президент Форуму видавців у Львові

Адріан Сливоцький, Мистецтво творення попиту. Читати всім, не лише маркетологам і менеджерам. Зараз в центрі всесвіту – споживач, а не виробник, але цей споживач вже не хоче просто споживати, він хоче бути співавтором. Це творенння як товарів, послуг, так і сенсів… Прочитавши книжку, можна зовсім інакше подивитися і на те, що робиш, і на те, як спілкуєшся з оточенням і навіть з найближчими людьми.

З художньої літератури – це книжка Девіда Мітчела “1000 осеней Якуба де Зута”. Як і попередні книжки цього автора, вона дуже вигадлива, кілька сюжетних ліній, виразні, але неоднозначні герої, надзвичайно кінематографічна. І, що завжди важливо для мене, – автор в кожній свой книжці наголошує на важливості книжок, читання, освіти. В цій справжнім персонажем є переклад. Історія цілої епохи в тому куточку світу творилася завдяки перекладачам…

Третю книжку я вибираю за її пророчу актуальність: Ярослав Мельник “Далекий простір”

Це Євромайдан. Все інше померкло і відійшло в тінь, сховалося. Це згусток енергії й сили, не тільки в Україні, а й у світі. Стоїмо до перемоги!

Оля Жук, куратор Книжкового Арсеналу, засновниця «Книжкового бюро»

 Мені завжди хотілося більше перекладів актуальних європейських авторів (маю на увазі не Уельбека чи Барікко, а нові імена), відкриттів малознаних в Україні класиків, інтелектуального нон-фікшн, доступних за ціною книг кишенькового формату із притомним, сучасним дизайном. Цього року є певний прогрес. Особисто для мене дуже цікавим був дебют видавничого проекту “Медуза”, пов’язаного з літературно-мистецьким журналом “Простори”: книги “Багато гарного за малу ціну” Крістофа Зімона та “Зона переходу” Бориса Будена, обидві були презентовані авторами на Книжковому Арсеналі. І – приємні несподіванки наприкінці року – книга “Монтекор: унікальний тигр” (видавництво “Літопис”) молодого шведського письменника Юнаса Гассена Хемірі, одного з гостей нашого першого фестивалю, та “Аліси” Юдіт Германн (видавництво “Темпора”).

Крім того, цього року вийшло декілька важливих мистецьких альбомів “Малевич” (видавництво Родовід), “Сергій Параджанов. Колаж. Асамбляж. Предмет” (Видавництво “Дух і Літера”). Дуже знаковим є видання каталогу виставки Олександра Гнилицького “Cadavre Exquis” у Національному художньому музеї України.

 Євромайдан. Те, що зараз на ньому і у зв’язку з ним спонтанно відбувається – виставки, лекції, кінопокази, збори книжок, читання, дискусії, участь письменників і культурних діячів у політичному процесі – вражає більше за будь-який літературний фестиваль чи книжковий ярмарок. Хоча цієї осені з точки зору соціалізації літератури, на рівні ідеї мені ще дуже сподобалися вуличні читання поезії у спальному районі на міжнародному поетичному фестивалі Meridian Czernowitz. Дуже вразив літературно-музичний перформанс “Альберт, або найвища форма страти”, у якому агенція Арт-Поле поєднала тексти й вокальні експерименти Юрія Андруховича, геніальний спів Уляни Горбачевської, контрабас Марка Токаря та графіку Анатолія Бєлова.

Живі трансляції. Громадське телебачення і радіо, яке фінансується глядачами, адекватне, живе і безпафосне, на яке приходять виступати люди, які мені цікаві. Ще мала нагоду поспостерігати за створенням інтерактивного, анімованого коміксу про козаків “Даогопак” у форматі додатку для iPad, який видавництво Nebeskey обіцяє запустити зовсім скоро. Це цілком новий для українського ринку продукт і дуже інноваційний спосіб читання.

Юрій Володарський, літературний критик, публіцист, книжковий оглядач журналу “ШО”

“Лавр” Євгенія Водолазкіна (до речі, уродженця Києва та випускника Київського університету), один з кращих російських романів нового століття. Мемуари Салмана Рушді “Джозеф Антон”, присвячені історії заочного смертного вироку, винесеного йому ісламськими фундаменталістами. Епічна фантасмагорія «Великі груди, широкий зад» нобелівського лауреата 2012 Мо Яня, такого собі китайського Маркеса.

З вітчизняних книг єдиною радістю став роман чудового донецького письменника Володимира Рафеенко “Московський дивертисмент”, правда, написаний він по-російськи і виданий в Росії. Останнє, напевно, радує тих наших літературних діячів, які вважають, що автори, які пишуть російською, до України відношення не мають.

З подій запам’яталося радісна наявність весняного “Книжкового Арсеналу” і сумна відсутність осіннього.

Нових українських літературних сервісів не помітив. Якщо вони є, підкажіть, буду вдячний.

Григорій Гусейнов, письменник, журналіст, редактор літературного часопису «Кур’єр Кривбасу»

Книгою року вважаю книжку Грицька Чубая «П’ятикнижжя». Видання виявилося на часі, оскільки думки і теми Грицька Чубая початку 1970-х років збіглися з потребою сьогоднішнього молодого покоління. У цих поезіях відповіді на найболючіші питання самоідентифікації молодого українця, гордість бути представником саме цієї нації. Водночас безкомпромісність і внутрішній нонконформізм, коли переважає духовне. Коли книжка виходила, ніхто не уявляв Євромайданів, а тепер „П’ятикнижжя” Грицька Чубая – це чи не маніфест для учасників мирних акцій в Україні. Водночас текст книжки – це художньо довершений зразок сучасної літератури у світі.

Подія року заснування премії імені Юрія Шевельова за досягнення в галузі есеїстики, ідея якої з’явилася давно, бо есей в Україні завжди був характерним жанром, починаючи від Лисяка-Рудницького. Та якраз Юрій Шевельов удосконалив цей жанр. А останні десятиліття висунули цілу низку молодих талановитих есеїстів. Проте харківський випадок зі знищення меморіальної дошки видатного українського літературознавця прискорив появу премії. Вже перша спроба визначити лауреата показала, що обирати достойного є з кого. Було розглянуто понад тридцять книжок, і переможці конкурсу не викликали заперечень.

Василь Теремко, директор видавничого центру «Академія», завідувач кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського університету.

Професія заважає зачаровуватися читанням. Часто підстерігаю себе на тому, що дивлюся на книжку очима ремісника: як вона зроблена і автором, і видавцем. Читаю мало, оскільки читаю щодня. Багато – коли, смакуючи і вростаючи в текст, зачаровуючись. Сподіваюсь, таке читання до мене повернеться. Із прочитаного 2013 року довго думалося над “Історією читання” А. Мангуеля та “Фізикою майбутнього” М. Кайку. Вони – про одне і те саме, але з різних часів. Цікаво було би поспілкуватися з авторами про те, що за їхніми текстами – такі мої передноворічні фантазії.

Сильних явищ, подій і всього, що могло б із ними бути пов’язаним, не зафіксував, а розчарувань – надто багато.

Наші сервіси і зрощені з ними технології не відстежував, а загалом зацікавився тим, що робить у Росії Дмітрій Глуховскій.

Мар’яна Савка, директор Видавництва Старого Лева

Володимир Лис «Острів Сильвестра». Розумію, що книга вийшла значно раніше, але до мене як читача вона дісталася саме цього року. Це на сто відсотків моя книга, тобто книга, яка дає справжню естетичну, смакову насолоду. Мені взагалі подобається стиль письма Володимира Лиса, те, як він вибудовує сюжетну канву, але головний інструмент, яким автор володіє досконало, – мова твору. Це той випадок, коли професіонала впізнаєш за першими рядками.

Болонський ярмарок дитячої книги. Наприкінці березня вдалося побувати у Болоньї. «Видавництво Старого Лева» разом із «Гранями-Т» мали стендову участь у цій найбільшій у світі виставці дитячої книги. Вразив масштаб, рівень організації, загалом професіоналізм. Коли отримуєш воднораз таку кількість інформації про світовий ринок дитячої літератури, починаєш значно краще розуміти, яким стратегічним напрямком рухатися.

Напевно, таким сервісом, яким користуюся найчастіше, є Facebook, бо саме з нього переважно переходжу на інші ресурси. Але для мене і нашого видавництва у цьому році найважливішим було створення власного сервісу. Ми довго працювали над розробкою і впровадженням нашого нового сайту і під завісу року таки встигли його пустили в дію. Ми вибрали медійний формат, де часто оновлюється інформація, де є блоги, авторська колонка, матеріали про книжковий ринок, де подаватимуться статті зі сфери психології, педагогіки, соціології та інших сфер, дотичних до процесу виховання дитини. І, звичайно, цей сайт містить зручну інтернет-книгарню. Вже в перші дні активність на сайті перевищила наші сподівання.

Юрій Марченко, директор видавництва К.І.С.
На тлі відомих харківських подій повернувся до двотомника спогадів Юрія Шевельова «Я, мені, мене… (і довкруги)». Тим самим продовжив власний читацький тренд відходу від художньої літератури до фахової (мій варіант жахливого терміну нон-фікшн). Вкотре переконався, що реальне життя може бути цікавішим за будь-які вигадки.

Громадська євромайданна активність літераторів та видавців. Цю мозаїку складають запальна Ірена Карпа, яка чи не єдина може дозволити собі з трибуни відверто розказати хто є хто; блискучий Олександр Ірванець зі своїми злободенними фб-віршами; поетичні майданні читання довкола вогнища і … друзі-видавці, разом із якими зустрів на Майдані ранок 11 грудня.

Платформа самопублікації readymag.com – відтепер можна забути про складні програми верстки і підготувати досконалу електронну публікацію самотужки. До речі, довідався про readymag з інтерв’ю на «Читомо», за що вам окрема подяка.

Анетта Антоненко, директор видавництва «Кальварія»

Як не дивно, для мене відкриттям стала книжка Євгена Водолазкіна «ЛАВР». Я прочитала її ще в рукописі, коли на неї було оголошено аукціон на продаж прав. Чимось текст  нагадав мені мого улюбленого Маркеса.  Інтуїтивно передбачила, що вона «забере» всі свідомі та несвідомі премії та стане головним російським романом року. Жалкую тільки, що саме російським, бо серед українських книжок я не можу назвати книжку-відкриття.

Для мене подією став приїзд в Україну знаного французького письменника та драматурга Еріка-Емануеля Шмітта в рамках «Французької весни». І не тому, що «Кальварія» дотична до видання його книжок. І не тому, що його візит готувався більше 3 років.  Світова знаменитість. Один із французьких авторів, якого найбільше читають і грають на сцені. Кількість людей, які хотіли поспілкуватись з відомим письменником, перевершила всі мої розрахунки. І саме це переконало мене і далі видавати Шмітта.

Запуск “Магазину розумного контенту” від Київстару. Ідея на перший погляд була дуже ризикова, але ж вона була варта того.

Завен Баблоян, перекладач, заступник директора видавництва “Око” (Харків).

Роман Наталки Сняданко «Фрау Мюллер не налаштована платити більше». Це абсолютно нестандартна книга, яка поєднує в собі свіжі та актуальні для української літератури теми, майстерність композиції та розповіді, стилістичну різнобарвність та соціальну спрямованість. Словом, у нас вийшов справжній сучасний європейський роман, який спирається на здобутки літератури ХХ-го сторіччя, починаючи від великих модерністів.

Спочатку треба винести за дужки головну подію року, а може, і взагалі одну з головних подій в історії нашої країни – Майдан, в тому числі як культурний феномен. Бо в порівнянні з ним все є лише певною окремістю. Отже, якщо брати сферу, обмежену інституційно культурними рамками, то залишився під враженнями«Гогольфесту». Знову запевнився в тому, що поєднання мистецтв в одному просторі подій дає синергетичний ефект. Сюрреалізм приміщень напіврозваленого заводу не завадив головному – спільній творчій діяльності. Я брав участь в двох заходах – «Школі літературного менеджменту» Центра літературної освіти та круглому столі з російськомовної української літератури видавництва «Лаурус». І «польові умови» в обох випадках спрацювали найкращим чином.

Цього року я із захватом спостерігав за становленням «Громадського радіо» – від збору коштів і до початку мовлення. Це дійсно унікальний експеримент, який нагадав мені відповідну новелу з «Анархії» Жадана, і він має стати взірцем того, як можуть функціонувати важливі для суспільства медіа – які, фактично, ним і формуються, а не нав’язуються йому грошовими мішками. Бажаю «Громадському» скоріше виходити в ефір: на «розмовне радіо» є попит по всій країні і не тільки в тих, хто «сидить в інтернеті».

А з іншого боку, але в тому ж аспекті самоорганізації суспільства, мене дуже тішить розширення практики літературних (і взагалі – мистецьких) флешмобів в українському сегменті ФБ. Це справжні он-лайн курси, що працюють і як тренінги (автобіографічні міні-новели, вигадані Олександром Стукало), і як освітні проекти (поетичний флешмоб і його аналоги). Думаю, це важливий індикатор зрілості української інтернет-спільноти, яка вже дає свої плоди.

Ірина Славінська, літературний оглядач, журналіст

Моя центральна книга року – це книга, над якою я працюю від жовтня і дотепер, але про яку поки що нікому не розказую.

Інша дуже важлива для мене книга – це узагальнений образ книг друзів. Мої дорогі Катерина Бабкіна та Юрій Макаров написали добрі романи. За них я безмежно втішена.

І третя важлива книга – це улюблена прем’єра року – роман “Фрау Мюллер не налаштована платити більше” Наталки Сняданко, а також чудовий інтерактивний проект Ірени Карпи “Історії моїх жінок”. Іще дитяча книжка “Хто зробить сніг” Мар’яни і Тараса Прохаськів. І доросла “Одної і тої самої” Тараса Прохаська. І “Попереднє життя” Миколи Рябчука… і ще багато книжок, які так хочеться назвати всі.

З не-книжкових, але персонально важливих – старт Громадського радіо та успішний збір грошей через Спільнокошт. З книжкових, насамперед, назву Книжковий Арсенал, над яким мені випала честь працювати разом із чудовими людьми: маю на увазі  кураторку фесту Олю Жук та загалом усю команду.

Інша важлива подія – неймовірна пригода зі створення рейтингу найкращих украЇнських письменників для журналу ШО та опитування 77 експертів – тут я знімаю капелюха перед колегами Юрієм Володарським і Олександром Кабановим.

Також це ювілейний Форум видавців, де я вперше трохи потрапила за лаштунки організаторського процесу, куруючи декілька заходів у рамках програми “Жінка у світі, що змінюється”. Дякую Олександрі Коваль за пригоду. А ще це Meridian Czernowitz, особливо їхня видавнича програма, особливо ідея читання поезії в дворі котрогось із дуже далеких від центру районів. І Слава Померанцев звично великий молодчина.

Одне з найцікавіших екстетичних переживань року мені забезпечила вистава “Альберт” за однойменним текстом Юрія Андруховича. Сподіваюся, з того виросте книжка.

Цього року це мобілізаційні можливості Facebook. Маю на увазі #євромайдан і все навколо. З книжкових сервісів назву один цифровий і три аналогових. Цифровий – це ідея Bookland  випускати таку дуже живу книжку, що постійно змінюється, тобто вже згадані “Історії моїх жінок” Ірени Карпи. Аналогові – це мої улюблені книгарні: “Чорна ящірка” в Дніпропетровську, де нещодавно з’явилася прецікава бібліотека; новостворене “Книжкове бюро”, де можна купити найкрасивіші в Києві книжки; “Чулан”, який переїхав у нове затишне приміщення.

Антон Санченко, письменник, власник сайту «Автура» і втілювач проекту «Електрокнига»

Ірина Цілик “Родимки”. Це дуже зріла, вже не дівчача, проза дуже гарної (в усіх сеснсах, тут ми маємо справу з калокагатєю) авторки. Я щасливий з того, що рівно рік тому, перед новим роком, наше видавництво “Електрокнига” видало саме цю книжку, бо практика показала, що її з однаковим захватом читають жінки усіх трьох вікових категорій дочки-мами-бабусі, і ці тексти – ц те, що їх може поєднати. В ниги гарна “прокатна доля”, урожай рецензій, а одне з оповідань, “Помин” Іра сама ж і екранізувала як кінорежисер і вже з ним трохи пофестивалила. Бо їй притаманна не тільки калокагатія, але й новий синкретизм родів мистецтва. Вона ще й тексти пісень для рок-груп пише, щоб ви не сумнівалися.

Літня літературна школа стала постійнодіючою, формалізувалася, отримала від держави необхідні папірці. Тепер спраглим до літературної освіти слухачам не має бути перешкод.

Сподіваюся, що із залученням цієї осені до лекцій кращих академічних мозків, “марусянам” вдасться скласти якусь приблизну програму своєї школи, і в лекторів буде менше свободи, а більше відповідальності перед новим поколінням літераторів.

Науково-популярна серія видавництва “Ніка-центр”, яке перекладає лауреатів американських наукових та публіцистичних премій. Досить сказати, що вони в цій серії переклалаи бестселлер усіх часів і народіфв “Зброя, мікроби і харч” Джареда Даймонда. А відкриття в тому – що таких розумних книжок, які озвучують сучасні тенденції історичних та природничих наук – перекладено Нікою доволі багато, – за рік не перечитати. Гарна нагода загнати в глухий кут свого професора, який читає вам лекції ще за якимось архаїчним Толочком.

Світлана Скляр, головний редактор Книжкового клубу «Клуб сімейного дозвілля»

Якщо говорити про уподобання читачів, членів Книжкового клубу, а їх близько 2 млн в Україні, такою книжкою варто назвати повість Осипа Назарука “Роксолана”, написану 1930 року. Це була перша спроба белетризованої біографії галицької полонянки, що стала впливовою дружиною турецького султана, але твір лишався непоміченим, навіть коли вийшов на екрани знятий за ним телесеріал з Ольгою Сумською в головній ролі. На хвилі інтересу до серіалу “Величне століття” успіх цієї повісті українською і в перекладі російською був надзвичайний. Це лиш підтверджує, що популярні теми підживлюють читацький інтерес. Варто відзначити і нову книжку Дена Брауна “Інферно”, яка в чергове підтвердила для Брауна статус автора всесвітніх бестселерів.

Із заходів я б відзначила масштабний авторський тур Макса Кідрука з технотрилером “Твердиня”. За три місяці було проведено близько 50 презентацій у 30 містах країни, у половині з яких взагалі не було книгарень, але автор через соцмережі збирав зали по 200 людей. За цей період, всласне, було розпродано перший наклад твору.

Варто відзначити роль соціальний мереж у формуванні читацьких смаків і поширені інформації про книжки, старт роботи з соцмережами відбувся ще 2012 року, але темпи зростання активності і відгуку передплатників змушує ретельніше планувати акції у 2014 році. Наразі у 5 провідних соцмережах (Facebook, twitter, google.plus, Вконтакте й Одноклассники) ми маємо 55 тисяч передплатників. Потужно заявив про себе сервіс для електронних книжок “Київстар”, але про результати говорити ще зарано.

Ростислав Семків, директор видавництва “Смолоскип”

Книжкою року, напевне, все ж доведеться назвати «П’ятикнижжя» Грицька Чубая – не лише добра поезія, а і дизайн/поліграфія, і громадський фанд-рейзинг. Чудовий проект! Хоча я, звісно, волів би, назвати якийсь роман. Були толкові романи, але до рівня минулорічного «Танго смерті» Юрія Винничука жоден не дотягує. Також уваги заслуговують антологія «З непокритою головою. Українська жіноча проза» Віри Агеєвої (Комора), три томи праць Віктора Петрова і книжка про Петрова від В’ячеслава Брюховецького (Темпора), поетична серія А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ.

Безперечно, Книжковий Арсенал. Різноманітний, але толково сконцентрований захід. Сподіваюсь, ця виставка сильнішатиме.

Саме цього року всіх накрила хвиля різноманітних аплікацій для андроїдів. Але це лише початок… Ну, і приємно, що поети жваво включилися в мирні протести! Це ще раз доводить, що яскрава естетика веде до високої етики.

Катерина Федоренко, директор ТОВ Книгарня “Є”

Найбільшою приємністю стало те, що наші “дорослі і серйозні” літератори взялися за написання дитячих книжок: Тарас Прохасько, Надійка Гербіш, Богданка Матіяш, Андрій Курков. Це дуже потішило, бо якщо дорослій українській літературі нічого не бракує, то якісних дитячих книжок українських авторів – катма. Думаю, Прохаськи виграли у номінації “Дитяча книга року 2013” від ВВС цілком заслужено.

Несподіваних гучних подій, напевно і не було. Як завжди, потішили Львівський книжковий форум, Книжковий Арсенал. А щодо тенденцій, то приємно бачити появу нових видавництв, які займають раніше неосвоєні ніші книжковоо ринку (добрий приклад “Електрокнига”).

Знову ж, радикальних змін не сталося. Українці все таки надають перевагу читанню паперових книжок. Власне, ще на початку весни придбала електронний рідер і, на влесне здивування, досі його жодного разу не вімкнула: просто забато цікавої літератури на папері, яка не продається в електронних форматах. Інша справа – переіодика, як-от електронна версія “National Geographic”.

Також варто відмітити, що завдяки соцмережам почали спілкуватися читач із видавцем і автором. Власне, стало зрозуміло, що всі вони живі люди, а не просто імена чи назви. Це, напевно, і є головним відкриттям, можливо, навіть всієї електронної епохи.

Олексій Авраменко, директор ТОВ “Обрій Контент Менеджмент Україна”

Для онлайн магазину ліцензійного електронного контенту Bookland.com 2013 рік був насичений цікавими проектами, тому Книжок року буде декілька. Цього року вперше масово запрацювала схема одночасних прем’єр паперових та електронних видань. Зокрема хотілось би відмітити книжки авторства Любка Дереша, Юрія Макарова, Тараса Прохаська, Юрія Іздрика. Це демонструє визнання видавцями електронних каналів розповсюдження!

Наприкінці року в компанію найпопулярніших книжок потрапили Ірена Карпа з проектом «Історії моїх жінок», Надійка Гербіш з «Теплими історіями», а також Євгенія Кононенко зі збіркою есеїв «У черзі за святою водою».

Дитячий Форум у Львові цього разу здивував масштабністю і кількістю подій. Спеціально для Дитячого Форуму Bookalnd.com започаткував нову ініціативу – пункти завантаження ліцензійного е-контенту. Впродовж всієї виставки спеціалісти пунктів завантажували книжки в пристрої дітей та їх батьків абсолютно безкоштовно.

Дуже радий, що цього року запрацював сервіс Громадське радіо. Дуже подобається команда, контент. Люди задля потрібного сервісу згуртувалися – тому наспільнокошті потрібні для функціонування гроші були зібрані за рекордно короткий час.

Варто відзначити Магазин розумного контенту від «Київстар», який почав працювати на весні 2013 року. Магазин розумного контенту – потужний канал розповсюдження ліцензійного електронного контенту.

Ще один сервіс, який пригорнув до себе увагу, – рейтинговий ресурс ReadRate.На ресурсі можна не тільки поділитися своїм власним рейтингом, але і дізнатися, що рекомендують прочитати відомі люди – письменники, співаки, спортсмени.

Романа Романишин й Андрій Лесів, творча майстерня “Аґрафка”

Це Юнас Гассен Хемірі “Монтекор: унікальний тигр”. Переклад цієї книги українською –  величезна подія. Це література з найвищої полиці. Хемірі відкриває нам завісу, демонструючи гострі проблеми в європейському суспільстві, про які ми знаємо і говоримо дуже мало. Книга написана унікальною “хемірівською” мовою – мовою емігрантів, мовою вулиці – сумішшю шведської, арабською, французької і т.д. Тому переклад такого тексту – надзавдання, з яким блискуче впоралася Софія Волковецька (Косарчин).

Друга книга – дитяча, “Хто зробить сніг” Мар’яни і Тараса Прохаськів. Це нова сторінка в сучасній українській дитячій літературі, яка йде в контексті сучасних тенденцій дитячої літератури в Європі, при цьому зберігаючи унікальне національне забарвлення.

Це проект “П’ятикнижжя”, куратором та ідейним натхненником якого є Соломія Чубай. Відправним пунктом всього проекту є книга, а навколо неї розвиваються супровідні події в різних мистецьких жанрах (відеоарт, театр, музика, малярство, інсталяція), це досконалий приклад правильної промоції книги.

Онлайн книгарня bookdepository.co.uk – з безкоштовною доставкою до України і з величезним асортиментом книг з дизайну та ілюстрації. А в цілому це громадське телебачення – абсолютно новий формат суспільного інформаційного простору, без штучної напудрованості, цензури, наживо, мінімум засобів – максимум ефекту.

Ірина Вікирчак, культуртреґер, літературний менеджер, поетеса

Автор року для мене – Роза Ауслендер та її поезія. Глибоко зануруюся у її тексти, написані за період життя у США і відчуваю близькість із ліричною героїнею. Сподіваюся перекласти ці вірші наступного року на українську мову.

Важко говорити про подію-відкриття цього року – таким насиченим виявся рік. Тут і Ляйпцигзький книжковий ярмарок, і Форум у Львові, і Книжковий Арсенал і
Поетичне Турне. Мабуть, таки найзнаковішою для України подією було вручення літературної премії Angelus пані Оксані Забужко.

Це однозначно Літня Літературна Школа, організована Центром Літературної Освіти. Я неодноразово була лектором на аналогічній школіб що проводиться навесні у Києві. Але коли всі учасники разом живуть у Карпатах, там же навчаються, спілкуються між собою і лекторами, оточені дивовижною карпатською природою – це щось зовсім особливе. Ми вси потрошки ставали не лише письменниками чи поетами-початківцями, але трошки мольфарами теж.

 Дмитро Стретович, засновник Центру літературної освіти

Михайло Бриних – «Шидеври української літератури» та «Шидеври святової літератури» – дійсно щось нове в нашому літпроцесі. Хочеться, щоб Бриних продовжив серію, це дійсно цікаво, весело і чомусь здається, такі книги популяризують читання серед молоді більше, ніж інтелектуальні романи «високої полиці».

До традиційного переліку найцікавіших подій – «Форум видавців» та «Meridian Czernowitz» – варто додати київський «Книжковий Арсенал». Вони вперше спробували в таких масштабах поєднати літератури і книжки з іншими видами мистецтва. І з цього зробили велику і досить цілісну подію.

«Магазин розумного контенту» від «Київстар». Це справді важливий проект для українського книговидання, для промоції читання і популяризація легального контенту. Сподіваюсь, що проект «піде», від цього виграють усі, а не лише одна компанія.

Богдана Павличко, директор видавництва «Основи»

Я виділила три книги. «Американська сага Павла Лазаренка» Сергія Лещенка. Цк журналістське розслідування про одного з найвпливовіших політиків і чиновників України 1990-х рр. Книга захоплююче написана і вже стала посібником для вивчення сучасної історії України. Сьогодні корупція в Україні ще більш закореніла, а чиновники і політики ще більш знахабнілі, тому “Сага” – дуже актуальне читання в наш час.

Книгою року для мене став й кулінарний бестселер «Солодке печиво» Дарії Цвек, що перевидається з 1960-х років. У трьох розділах книги – «Печиво», «Солодкі страви» та «Домашні заготівлі» – подано понад п’ятсот рецептів. Це справжній екскурс в українські десерти, де ви знайдете креми, начинки, помадки, торти, тістечка, баби, пироги, рулети, медівники, коржики, мазурки, і т.д. “Солодке печиво” має чудовий дизайн і стане

Іще один крутий проект від Nebeskey (Даогопак) – “Зоряна байка про козака Чубенка”, О. Ком’яхова . Це графічна новела про козака Чубенка, що поєднує українську минувщину, сьогодення та альтернативний фантастичний світ. “Чуб”, як і “Даогопак”, може легко їхати на Comic-Con!

«Книжковий Арсенал – 2013». Як споживач і продавець, захоплена цьогорічним Книжковим Арсеналом. Вразила легендарна виставка найкращого дизайну дитячих книг зі всього світу “Білі ворони”, що проходила у рамках секції графічної прози.

Інформаційний центр “НЕ ЗЛИй Майдан”, в рамках якого діє Відкритий Університет Майдану – прорив, сервіс і відкриття! Можливість піти на євромайдан і послухати лекції на різноманітні освітні теми – неможливо переплюнути.

Ілля Стронґовський, книжковий дизайнер, блогер

Відкриттям року для мене став “Гаррі Поттер”. Так, чекав довго, старанно іґнорував і все для того, щоби впродовж двох тижнів всі сім томів проковтнути. Отримав масу задоволення і поставив галочку в читацькій біографії. Другим відкриттям стала кількамісячна робота над поетичною книгою Катерини Калитко “Сезон штормів”. Неквапність і особиста моя перейнятість дозволили, сподіваюся, зробити книгу на тому рівні, якого вона заслуговує як текст. У процесі роботи довідався, серед иншого, що є особливий стан сприйняття поезії – вже не як автора, читача чи перекладача – а як оформлювача, і весь період роботи я в цьому стані жив.

Події дві і кожна з них, безсумнівно, революційна. Книжковий Арсенал навесні проявив кілька небачених форматів подачі та сприйняття книжкового і навколокнижкового ринку, ну, а про майдан вже багато говорено і ще будуть. Тут ж найособливішою стала серйозна мистецька заточеність Майдану, небувалий розквіт жанру протестного плакату і перетворення чи не всіх політичних символів події на мистецькі.

Соцмережі ще раз підтвердили свою користь. Поява юстріму та ґуґл генґаутс революціонізувала поняття трансляції – тепер її джерелом може виступати будь-хто з камерою та вайфаєм, що приводить до думки, що кожен мистецький захід – від камерних і локальних, до, скажімо, сотень тих, які одночасно відбуваються на Форумі Видавців – може бути трансльований і негайно викладений для перегляду. Нарешті всі літературностурбовані зможуть дистанційно відвідати все те, що вони не змогли наживо.

Яна Дубинянська, письменниця, літературний критик

З найбільшим захопленням прочитала цього року новий роман киянки Марини Козлової «Пока мы можем говорить» (раніше теж із захватом читала її роман «Бедный маленький мир» та повість “Arboretum”) і дві поспіль збірки оповідань і повістей Марії Галіної (до речі, колишньої одеситки) — давнішу «Краcные волки, красные гуси» та нову «Куриный бог». Неймовірно, що роблять обидві ці письменниці з реальністю.

Літературні дискусії, набагато гостріші за тематикою і градусом, ніж зазвичай. Про «антисовєтчину» (спричинену моєю статтєю на «Українській правді»), про мовну приналежність письменника, про сепаратизм. Як бачите, теми далеко виходять за межі літератури як такої. Очевидно, це було передчуття Майдану — письменники завжди ловлять заздалегідь соціальні вібрації.

Освоюю акаунт на Facebook, куди, на жаль, перемістилося українське літературне життя. Коли в мене назбирається тисяча френдів, я їх неодмінно запитаю: люди, ви правда не бачите, що в ЖЖ краще?!

Микола Ковальчук, текстовий дизайнер, викладач типографії

«Книга про буквы от Аа до Яя» Юрія Гордона, видання друге — справді перероблене і значно доповнене. Є речі, щодо яких я з паном Юрієм не погоджуюся, але його книжка — чудова енциклопедія для текстового дизайнера. Вона досить повно окреслює конвенцію щодо форми знаків сучасної ґражданки (її не зовсім коректно заведено називати кирилицею), тож допомагає не тільки глибше розумітися з нюансами під час історичних стилізацій, але й просто-таки запрошує бавитися зі знаними формами і шукати нових, адже й сам автор визнає, що ґражданка — проект незавершений і придатний до розвитку.

Цього року Ігор Дудник вперше організував і провів «Кирилівські читання», присвячені 1150-літній річниці започаткування кирилівської писемності (захід тривав з 24 по 30 травня в межах «Книжкового арсеналу»). З усіх українських шрифтових заходів цей видався найближчим до академічного, наукового формату, хоча практичні заняття з історичного письма також були. Впевнений, що це гарний початок, вартий розвитку та продовження.

Тут мені одного буде замало. Fontshop розвинув минулорічну ідею з безкоштовним тест-драйвом шрифтів і пропонує чудовий інструмент для веб-розробників — WebFonter. Extensis оновив свій чудовий шрифтовий менеджер Suitcase Fusion. І насамкінець — неймовірний онлайн-конструктор для модульних шрифтів та логотипів — FontArc (не захоплюйтеся, ця штука затягує).

Поліна Городиська, координатор проекту «LITFEST», літературний менеджер

Відстежую насамперед поетичні видання. Й справжнім відкриттям стала книжечка Мирослава Лаюка «Осоте!» (Смолоскип, 2013). Новий, досить потужний поетичний голос, як на мене.

Вразив «Євромайдан» єднанням, турботою одне про одного та, головне, небайдужістю в усіх її проявах. А щодо книжковий подій, то це, без сумніву, «Форум видавців» та «Книжковий Арсенал». Не знаю українських аналогів, кращих за насиченістю та якістю програми й організації. Дай їм бог сил та здоров’я, ресурсів та можливостей для продовження цих величезних, неоціненно важливих у культурному плані проектів.

«Спільнокошт» як інструмент, що неодноразово продемонстрував свою дієвість. Зібрано кошти та реалізовано низку важливих проектів. Наразі «Спільнокошт» став одним з реальних варіантів підтримки цікавих соціальних, творчих та культурних ініціатив.

Анастасія Левкова, арт-менеджер львівської книгарні “Є”

“Шидеври світової літератури” і “Шидеври вкраїнської літератури” Михайла Бриниха. Автор переосмислює давно всім знаних (а подекуди обридлих ще зі школи) авторів, висуває цілком нові й оригінальні судження і робить це так дотепно, такою чудовою мовою… Ніколи б не подумала, що суржик (хоча це не тільки суржик — тут задіяно ще чимало шарів української мови) може читатись так приємно і бути таким доречним у розмові про класиків (але для цього треба, щоб текст був написаний вправним стилістом). З поетичних відкриттів року — Мирослав Лаюк зі збіркою “Осоте!”

З найцікавіших подій року — презентація результатів опитування українців щодо читання і купівлі книжок (опитування було проведене компанією GfK Ukraine на замовлення компанії “Київстар”) у рамках 20-го Форуму видавців у Львові. Хотілось би, щоб соціологічних досліджень на таку тему (як і на всі інші) було більше і щоб їх представляли широкому загалу.

Ще одне відкриття року (але воно менш книжкове, а більш культурне в широкому сенсі) — Відкритий університет Євромайдану. Чудова, дуже доречна, надзвичайно актуальна ініціатива і прекрасне втілення!

Можу згадати про групу на Facebook “Моя книга” — просто (бо що може бути простіше, ніж створити групу на Facebook) і геніально водночас: люди — звичайні читачі — обмінюються думками з приводу прочитаних книжок, які їм подобаються або не подобаються.

Ще можна сказати про те, що часопис “Критика” тепер має свій сайт (і це дуже добре, і там можна читати рецензії та анотації), а також — знову ж таки, менш книжково, більш культурно в широкому сенсі — відкриттям року однозначно і щонайбільше є Громадське телебачення.

Оксана Щур, літературний критик, головний редактор видавництва «КОМОРА»

Мала проза Еліс Манро відволікла увагу від улюблених товстих романів. Я згадала, що існує такий формат: новела, де відточене кожне речення, де протягом тексту тобі передбачувано розтоплять серце, а у фіналі ще й вивернуть душу. Солодкувато звучить, але це зовсім не солодка насолода.

А з українських книжок – це «Шидеври…» Бриниха, особливо перший том: той, де про світову літературу. Окрім думки «давно було пора це з ними зробити», це ще й захват від впізнавання ремінісценцій, по кілька у кожній фразі, від того, що текст з тобою «одної крові».

Майдан. У даному разі – ще й тому, що він дав багатьом митцям можливість висловитися, об’єднатися, виявити себе «більше, ніж поетами»; їхній голос набув суспільної ваги. А з подій, ближчих до суто літератури, – це Книжковий Арсенал – 2013, організатори якого послідовно рухаються до того, щоб Київ мав ярмарок-фестиваль європейського рівня

Спільнокошт на Великій ідеї. Це спосіб трошки змінити світ під себе за допомогою банківської картки.

Найбільше я вболівала за KORYDOR – насамперед через важливість присутності такого майданчика в україномовному просторі; і в моєму приватному просторі теж, бо я потребую регулярно, до ранкової кави, читати глибокі, цікаві, гарно написані тексти. Це дуже важлива опція: хотіти, щоб той чи інший проект відбувся, і мати легку можливість допомогти в реалізації.

Олександр Стукало, редактор видавничих проектів у видавництві «Темпора»

“Школа для дураков” Саші Соколова і “Лавр” Євгена Водолазкіна. Одна давня, інша найновіша – вирішив для себе помалу відкривати світ російської літератури, бо зрозумів, що, на жаль, мало про неї знаю. В українській літературі можна назвати хорошу товсту помаранчеву книгу “Найкращий сищик імперії” Владислава Івченка, видану нещодавно у “Темпорі”. Фактично це перший детективно-пригодницький роман української літератури такого обсягу – 700 сторінок.

Літній Книжковий Арсенал, де були хороші лекції, багато людей і нових знайомств, а також ятка з футболками “Зберігайте спокій” додавала спокою.

Сайт, де можна весело вчити іноземні мови, duolingo, і Facebook.

.

.

.

.

.

Як і минулого року, Читомо просить читачів ділитися з нами своїми відкриттями у книжковій сфері-2013 у коментарях. Дякуємо! Щасти!

У матеріалі використані фото Ольги Закревської, Оксани Ґаджій та з особистих архівів опитаних