Новини

Щоб коротко пояснити, для чого українцям, погано ознайомленим з контекстом польського літературного процесу і з не найкращим знанням польської мови їхати на фестиваль Конрада у Кракові, треба глянути на список головних іноземних гостей, який з’явився на сайті фестивалю задовго до його повної програми. Цими гостями стали Букерівські й Пулітцерівський лауреати Елінор Каттон, Майкл Каннінгем і Річард Фленаган. І такого рівня письменники з’являються на фестивалі щороку. Тож ми не уникли спокуси поїхати послухати англомовних авторів, підписати книжки і відвідати інші події фестивалю.

Організація фестивалю

Восьмий Фестиваль Конрада тривав тиждень, з 24-го до 30-го жовтня. Основних локацій було три, і всі вони розташовані у центрі Кракова. Більшість подій фестивалю відбувалася у Czeczotka Palac. Це будівля, з якої відкривається огляд площі Ринок. Світле приміщення з кав’ярнею внизу, інтернетом і точкою продажу книжок.

Достатньо світле й сучасно обставлене, щоб подумати, що тут насправді мають відбуватися бізнес-тренінги чи телевізійні шоу, а не літературні зустрічі. Зовнішній вигляд багатьох модераторів теж наштовхував на таку думку. Це добре ілюструє, що розмова про літературу може бути іншою, не такою андеґраундною, якою вона є в Україні. І, здається, що в такому разі ставлення до літератури реципієнтів є геть іншим.

Друга локація – кінотеатр Під баранами, сусідня будівля, де відбувалися кінопокази і обговорення фільмів. Ще в одній, Cafe Szafe, відбувалися зустрічі з претендентами на премію Конрада. Загалом протягом кожного дня відбувалося близько 8 подій тривалістю 1,5 години кожна.

Крім зустрічей з різноманітними польськими й закордонними літераторами, на фестивалі присуджують премію Конрада за найкращий літературний дебют. Цьогоріч нагороду здобула Жанна Слоньовська за роман «Дім з вітражем». Крім найкращого дебюту цього року також було влаштовано конкурс на найкращого модератора і перекладача фестивалю, яких визначали гості заходу, ставлячи їм оцінку на бланках, які волонтери видавали після кожної події.

Жанна Слоньовська під час нагородження

Якщо учасники заходу не є поляками, розмова відбувається їхньою мовою. На більшості таких заходів був синхронний переклад. Навушники можна взяти перед початком події, залишивши свій документ. Щоправда, синхронний переклад – це не обов’язкове правило. Деякі зустрічі перекладалися зі сцени. Пояснити таку вибірковість не беремося.

Читайте також: Від найстарішої книгарні Європи до квартири Мілоша

Аудиторія

На око важко зробити соціологічний зріз аудиторії фестивалю. Протягом 7 днів однозначно запам’ятовуєш регулярних відвідувачів. Це як особи молодшого студентського віку, так і люди у віці, які однаково цікавляться подіями і ставлять питання. Заходів, на яких ніхто не поставив питання ми не бачили.

Що дивує – стабільність кількості відвідувачів, не залежно від того, із ким відбувалася зустріч. Від невеликої кількості відвідувачів, які приходили на перші події фестивалю в обідній час, і до істотного збільшення людей до закінчення дня. Місця вистачало всім. Якщо відвідувач приходить перед самою подією, то шукати собі місце доводилося деінде ззаду або у сусідній залі, де стояв монітор для трансляції зустрічі. Загалом, щоб близько і зручно сісти, треба приходити одразу по закінченні попередньої події (проміжки між ними на основній локації – 30 хв), якщо приходиш не заздалегідь – сидітимеш у сусідній залі, де чути трохи гірше.

За сім днів можна було поспостерігати звички аудиторії. Відвідувачі не так багато фотографували чи записували аудіо (що на всіх українських подіях спостерігаєш повсякчас). Натомість у багатьох відвідувачів є блокноти, де вони роблять нотатки чи подекуди цілі конспекти, адже фестиваль – чудова нагода дізнатися щось нове про літературу.

Випадкових відвідувачів на фестивалі теж вистачало. Деякі відвідувачі іноземних гостей, які ставили питання, казали, що є просто туристами, яким стало цікаво, що це за фестиваль, і які знайшли у програмці цікаві для себе події. Тож локалізація фестивалю в самому серці міста, банери по всьому центру і прапорці фестивалю поруч з вежею ратуші робили свою справу для залучення найширшої аудиторії.

Читайте також: Літературний Сопот: Ізраїль, книжки зі знижками та зустрічі на пляжі

Дискусії

Здається, що дискусії на фестивалі і зустрічі передбачали дещо краще знання теорії літератури, ніж в Україні. Слово «деконструкція» вживалося повсякчас. Модератори могли, наприклад, сказати таку річ: «ось ця книжка Фуко, якого ви всі знаєте і читали…» Це фраза, яку, видається, більше личить використовувати викладачам щодо своїх студентів, яка насправді не передбачає, що всі студенти дійсно того Фуко читали, але є натяком на те, що всім студентам варто би того Фуко прочитати. І подібних згадок різних прізвищ було вдосталь. Якщо учасники говорять, що це треба читати, отже, аудиторія, яка так чи інакше цікавиться літературою і її різними аспектами, має взяти до уваги Фуко і ознайомитися із його працями.

Нагадаємо, що багато хто з відвідувачів робить регулярні письмові нотатки. Конспектує важливі моменти. Тож навчальний момент протягом усіх подій і розширення літературних знань – це також важливий елемент фестивалю.

Певна академічність стосувалася також вибору гостей і тем. Зокрема відбулась розмова про Йозефа Рота, презентація третього (!) польського перекладу «Майстра і Маргарити», зробленого родиною Пшебінда, на якій активно обговорювались стильові аспекти цього твору, історія його створення і труднощі перекладу. Відбулась зустріч із членами УЛІПО, об’єднання письменників і математиків, які активно експериментували з мовою і її можливостями. Певно найвідомішим членом цього об’єднання був Жорж Перек, про якого учасники багато говорили на заході.

Читайте також: Ростислав Семків:  10 концептів, що рухають літературу

Хедлайнери

Як ми вже зазначали, головними іноземними гостями фестивалю стали Каттон, Каннінгем і Фленаган, три «світила» англомовної літератури, лауреати найпрестижніших премій. Вони часто звертались до питання ідентичності (зокрема й літературної), особливостей процесу читання і письма.

Елінор Каттон розповідала про важливість для її письма процесу читання. За її словами «Світила» постали з читання нею роману Італо Кальвіно «Замок перехрещених доль»: Каттон не подобався твір і вона думала, як можна було б написати його краще. На її думку з такого бажання переписати твір і постає література (її так точно). Каннінгем багато говорив про музичність літератури. Він вважає, що роман – це музика. Навіть якщо ти не знаєш мови, якою написаний роман, ти чуєш і вловлюєш його ритм.

Елінор Каттон

Не обійшлося і без обговорення нового Нобелівського лауреата Боба Ділана, яке насправді було більше обговоренням потреби змінити ставлення до того, що є і що не є літературою.

Взагалі відомі англомовні письменники – це свято, якого бракує в Україні. Бо здається, що можливість послухати їх наживо – це можливість долучитись до всеможливих світових трендів. Тут важко уникнути спокуси подумати, чому ніхто не запрошує їх в Україну.

Одразу відповісти собі на це питання. А чи буде у нас достатньо світла аудиторія з нормальним інтер’єром, де ці письменники так добре виглядатимуть? Чи буде вдосталь навушників для синхронного перекладу? Чи знайдеться відповідний модератор, який жартуватиме і красивою англійською оперуватиме всеможливими літературними контекстами і фактами? І, головне, чи буде аудиторія?

Посиплемо трохи солі на рану перекладу сучасної літератури українською: польською перекладені обидві книжки Каттон і більшість книжок Фленагана і Каннінгема. У нас є тільки «Світила» Каттон. І в тих тираж не досягає 2000 екземплярів. До речі, про український переклад «Світил»: позначка «18+», яка стоїть на нашому перекладі, видалась Елінор Каттон дуже кумедним доповненням до її книжки.

Тож прекрасний світ англомовної літератури залишається для нас закритим.

Читайте також репортажі із Лондонського книжкового ярмарку та

Літературного фестивалю у Бірмінгемі

Питання ідентичності й мультикультурності

Відчувається, що одним з найважливіших порушених питань на фестивалі – питання ідентичності. Часто йшлося про деконструкцію образу Польщі й польської культури. Зокрема мова про стереотипний і широко поширений образ цієї культури як культури шляхетської і католицької. Учасники багатьох зустрічей говорили про те, що це також культура селянська, єврейська (з не лише міфологізованими євреями-лихварями, а й бідними євреями). Відбулася розмова про літературу польської периферії, чи точніше літературу про села й невеликі містечка, яка ставить у центр твору вихідця з такого місця і його переживання, для якого його периферія є його центром і який є найближчою постаттю до традиційної культури.

Читайте також: Перекладацький літтур: чого повчитися у поляків

Час від часу також виринало католицьке питання. Чорний протест привернув увагу світу до католицької проблеми в Польщі. Видається, що на літературних подіях це питання є чимось на кшталт комплексу питань в Україні про двомовність, уряд, російський вплив і т.д. Одна з відвідувачок щиро ображалася на атеїзм акторки і співачки Марії Пешек, інші відвідувачі щиро дякували їй же за те, що не боїться висловлювати свій атеїзм.

Цікаво, що питання ідентичності також торкалося іноземних гостей. Присутні англомовні письменники – це не письменники Англії, серця англомовної культури. Колм Тойбін, ірландський письменник, розповідав про те, як за часів своєї молодості зовсім не цікавився ірландською літературою, оскільки в Ірландії все є сірим і нудним, тож його більше цікавили письменники на кшталт Гемінґвея, які зображували життя цікаво і яскраво.

Цікавість Тойбіна до власної культури і писання про цю територію було пізнішим явищем. Річард Фленаган говорив про свою австралійську ідентичність. Він не зараховує себе до цілої традиції англомовної літератури і вважає себе австралійським письменником (при тому, що за його словами австралійська література молодша за нього). Маркес і Борхес мають для нього значно більше значення як джерело натхнення і певне коріння для його письма, ніж англійська література. Тож спільна мова не обов’язково означає спільну традицію.

Про інший момент ішлося письменникам і дослідникам Конго Девіду Ван Рейбруку (Бельгія) і Гражині Плебанек (Польща). У своїх книжках вони намагаються представити Конго очима мешканців країни, наблизитись до розуміння їхніх проблем, не бувши самим вихідцями з Конго.

Читайте також: «Інше звучання» в Любліні: Східний експрес у західному напрямку

Загалом порушене питання ідентичності й мультикультурності не є дивним, оскільки патроном фестивалю є Джозеф Конрад, поляк, який досить пізно став володіти англійською, але став видатним англійським письменником. На думку організаторів фестивалю він є постаттю, що стирає кордони і об’єднує.

Істотна частина проблем, озвучених польськими й іноземними гостями, є спільними. Наприклад, Колм Тойбін порівняв співіснування сирійців з європейцями та співіснування польських католиків з не католиками: не важливо, якими саме є несхожості людей на одній території, вони мають знаходити шляхи взаємодії, бо їхній світ не є гомогенним, й ігнорувати одне одного чи ставитись одне до одного з ворожістю – це не вихід із ситуації.

Сучасний світ є й лишатиметься мультикультурним, тож представники різних культур і поглядів потребують взаєморозуміння і взаємообміну досвідом.

Читайте також: Книгарня в Synagoga Wysoka: подорож до Кракова

Світлини facebook.com/ConradFestival