Дискусія

У межах 23 Форуму видавців у Львові вперше відбувся фестиваль «Місто Лема», присвячений відомому польському письменнику-фантасту, який народився у Львові. Ідея проведення фестивалю належала екс-директору Польського Інституту книжки Ґжеґожу Ґаудену та директору літературної частини програми «Вроцлав — європейська столиця культури-2016» Іркові Гріну. Під час фестивалю пройшли віртуальні та реальні екскурсії, кінопоказ, науковий семінар та дискусії.

Читомо також пройшлося стежками Лема й підготувало конспект дискусії «Дилеми Лема: дискусійні питання біографії Лема та його рецепції Львова», під час якої було окреслено особливості стосунків Лема зі Львовом, проблематику вивчення його творчої спадщини та історію видання перекладів його творів.

Андрій Павлишин

перекладач, історик:

«Високий замок» Станіслава Лема, принаймні мене в цьому переконали польські літературознавці, – це певний парафраз, реакція, певний спосіб рефлексії на твори Бруно Шульца, на галицький міфічний світ дитинства, де багато батька і зовсім мало матері, де світ повен чудес і де дитина дивиться на нього крізь кольорове скельце. І цю схожість можна простежити також в інших творах. Для мене Лем – це Шульц, який залишився живим, який вижив під час війни.

Якщо говорити про біографію Лема, то чи не в усіх його інтерв’ю, текстах, розмовах простежується одне й те ж: ідилічний світ дитинства; робота на німецьку компанію під час війни, де він займався фасуванням сировини, збором металів, тканин, макулатури та інших речей, які можна було б пізніше використати в німецькій промисловості; згодом переховувався; врятував єврея, та через це йому довелось змінити криївку; батьки, які врятувалися просто дивом; переїзд в Польщу і життя в Кракові…

Все це Лем неодноразово повторював і це така собі характеристика вимарних наративних структур. Людина пам’ятає не те, що відбулося, а те, що вона сформувала в певні наративні структури, в текст, який вона повторює раз у раз. І чим більше повторює, тим більше в нього вірить, навіть в те, чого насправді не відбулося. І ми, коли звертаємося до документів, бачимо, що багато чого відбулося геть по-іншому. У зв’язку з цим хотілося б відзначити останні дослідження в цій галузі.

У видавництві Познанського університету вийшла книжка Агнєшки Гаєвської «Шоа і зірки. Минуле в прозі Станіслава Лема» («Zag?ada i gwiazdy. Przesz?o?? w prozie Stanis?awa Lema»), яка заслуговує на увагу. Зорі на обкладинці – зірки Давида, що відсилають до його єврейської ідентичності Лема, яку він весь час приховував, від якої намагався дистанціюватися, не наголошувати на цьому. Я дуже рекомендую цю книжку, і ми обов’язково перекладемо, бо там справді багато сенсацій. Для прикладу, Лем з батьками виїхав зі Львова 17 липня 1941, вони виїхали одними з перших, а не одними з останніх, як він часто казав.

Також рекомендую до перегляду прекрасний документальний фільм про Лема польських кінематографістів, знятий на замовлення франко-німецької студії ARTE «Автор Соляріса». У цьому фільмі можна знайти багато сюжетів, що можуть стати відповідями на питання, що нас хвилюють.

Ще цікаво, що у 50-х роках Станіслав Лем написав цілу трилогію «Невтрачений час», що присвячена Львову. У цю трилогію входить роман «Шпиталь перетворення», який був доволі знаменитим і тривалий час асоціювався з Лемом, за цим романом знято культовий у Польщі фільм. Два інші романи досить реалістично розповідають про Львів, про життя в гетто, містять багато комічних сюжетів і завершуються дуже патетичною історією геніального хлопця-математика, члена комуністичного підпілля, який бореться проти нацистських окупантів. Тексти були опубліковані в 50-х, навіть були перекладені й видані німецькою.

Пізніше, в 60-х, Лем заборонив видавати ці твори, вважаючи їх зразком соцреалізму, стверджував, що його змусили до цього, а він – молодий письменник-початківець – був надто м’яким, щоб відмовити. Згодом він зняв заборону, однак тільки з першого роману. В наших львівських бібліотеках ще можна знайти старі видання цієї трилогії польською, але нових перекладів немає, бо навіть по смерті Лема його родина й секретар продовжують виконувати його волю, його заповіт.

Таким чином я бачу цілу низку завдань, які потрібно буде розв’язати львівським лемологам. Сподіваюсь, що фестиваль буде розвиватися, заглиблюватися в контекст, зачіпати ширшу й глибшу історію».

Читайте також: Перекладачі про іншомовну фантастику в Україні та Європі

Станіслав Бересь

професор, дослідник творчості Лема (Польща):

«Творча спадщина Лема дуже різноманітна й багатогранна: маємо прозу, есеїстку, публіцистику, науково-популярні твори, два томи інтерв’ю… Аналізуючи всю цю творчість та її рецепції можна написати не одну докторську дисертацію. На жаль, поки що такої комплексної праці , яка б проаналізувала, які зміни відбулися в рецепції Лема після його смерті немає. Однак ніщо нам не заважає почати про це говорити тут.

Дуже важко обговорювати й аналізувати того, хто, безсумнівно, є генієм. Невідомо точно, яким був коефіцієнт інтелекту Лема за шкалою Векслера, однак за деякими вимірами він міг сягати 200, а це один з найвищих рівнів, які можна собі уявити. Той, хто розмовляв з Лемом, мав нагоду переконатись, що ця людина має талант до творення гіпотез та поєднань парадоксів. Інколи навіть складалось враження, що ви говорите з людиною, в якої під черепом схований маленький комп’ютер, недарма Лем у своїй творчості часто апелював до образу мислячого комп’ютера, що можна простежити на прикладі твору «Голем XIV», де комп’ютер 80-го покоління розповідає нам про історію людства. Як собі дати раду з таким феноменом?

Критики та літературознавці намагалися трактувати прозу Лема спрощено, говорили переважно про сюжети, що розігруються на орбітах чи в міжгалактичних подорожах, передусім звертали увагу читачів на фабулярну, зовнішню, розважальну сторону, другорядні елементи, не заглиблюючись в аналіз ідей, закладених глибше.

Натомість, щоб глибоко проінтерпретувати ту суму ідей і пророцтв, які містяться в творах Лема, треба мати знання на рівні цілих наукових інститутів, адже не так легко проінтерпретувати інколи жартівливий, а інколи й серйозний виклад ідей та концепцій найвидатніших умів світу.

Станіслав Лем приятелював з цікавими й непересічними особистостями, у нього були досить приязні стосунки з кількома нобелівськими лауреатами: з космічним конструктором Корольовим, американським професором Франком, геніальним фізиком слов’янського походження Капицею. І вони у своїх розмовах розуміли одне одного так, як можуть порозумітись тільки генії. А потім він запозичені ідеї перекладав на мову метафор розсипав перлами у своїх творах.

Навіть були певні такі моменти сумніви у тому, чи справді Лем все те написав сам, бо не може ж такого бути, щоб людина була такою освіченою і знаючою в найрізноманітніших царинах. Це мало досить кумедні наслідки. Так, в 1964 році після того, як Лем опублікував свою знамениту «Суму технології», його викликали на дискусію члени Польського філософського товариства, бо вони не вірили, що людина може пізнати стільки аспектів, стільки сюжетів і нюансів. Однак Лем дискутував з найвідомішими польськими філософами як рівний, переконатись в чому можна прочитавши запис тієї дискусії у «Віснику» Польського філософського товариства.

Станіслав Лем

Світлина culture.pl

Подібне трапилось, коли Лем написав працю «Філософія випадку», що стосується літературної теорії структуралізму. Польські філологи знову ж таки не могли повірити, що він, маючи всього лише базову медичну освіту, може настільки глибоко орієнтуватися в останніх трендах структуралізму. Станіслава Лема на ще одну дискусію в Інститут літературних досліджень Академії наук Польщі, і група філологів на чолі з проф. Маркевичем опонували йому, в результаті з’ясувалось, що Лем і в цій галузі без проблем може доводити свої рації. Запис цієї дискусії теж можна прочитати в спеціалізованому виданні.

Тобто можна зробити висновок, що для того аби повноцінно проаналізувати його творчість та впливи потрібно зібрати групу вчених з різних галузей, які зуміли б запропонувати читачеві своєрідний синтез досліджень. Зараз же такої інституції, яка б стабільно займалася Лемом, на жаль, немає і бути не може, адже загалом в польських умовах це можуть бути хіба приватні ініціативи окремих вчених.

Фестиваль Лема у Львові можна назвати однією з перших спроб створення систематичного знання про Станіслава Лема, і це дуже символічно що така ініціатива реалізовується там, де народився цей визначний письменник. Пізніше учасники цих розмов перейдуть на інші майданчики, зокрема, буде великий семінар на цю тему в Барселоні, а потім низка заходів у Вроцлаві, і це теж закономірно, адже Лем творчо реалізувався саме у Польщі».

Віктор Язневич

лемолог, перекладач (Білорусь):

«За радянських часів завжди наголошувалося, що Станіслав Лем народився у Львові, що на той час вже був частиною Радянського Союзу. Його вважали письменником соціалістичних країн, тому в 60-ті роки багато перекладався російською і був досить відомим. Ця популярність пояснюється також і тим, що на той час перекладів зарубіжних сучасних письменників було не так багато, а твори Лема були доступні.

Умовно його творчість можна поділити на два періоди: до 1956 року – «утопічний» період, – коли він описував світи, сприятливі для жителів, і період, що настав після подій 1956 року в Польщі, коли його погляд змінився і письменник почав описувати антиутопічні, недоброзичливі світи. Таким чином можна простежити, як зміни, що відбулись в Лемі, відобразились і в його творах. Через те, що він більше не описував світле майбутнє, в багатьох його творах щось вирізали, працювала цензура. Тут можна згадати знаменитий «Соляріс», звідки викинули окремі моменти, пов’язані з релігією, а от «Голос Бога» було скорочено взагалі на третину.

Тим не менш, він ставився до цензури з розумінням, мав її на увазі, коли писав твори. Це підтверджує хоча б той факт, що всі переклади романів, написаних в 60-ті роки – «Соляріс», «Непереможний», «Голос Бога» – він авторизовував, тобто перекладачі надсилали результати перекладу Лему на затвердження.

Інколи його дивували скорочення, але він попри те дозволяв видавати текст, а інколи чинив досить суворо. Наприклад, коли роман «Астронавти» було вперше перекладено російською, там було багато скорочень. Лем не погодився на це й вимагав видання повного тексту роману, і хоч не одразу, а через рік-два, та «Астронавтів» було видрукувано повністю. Лем відстояв це. Але багато з творів другого періоду почали перекладати російською вже в 90-х роках, в період з 1993 по 1995 було видано 13-томне зібрання художніх творів без купюр. Я долучився до роботи над перекладами спадщини Лема в 1999 році й перекладав його філософсько-публіцистичні роботи. Зараз же російською перекладено фактично все».

Володимир Арєнєв

письменник-фантаст, упорядник 5-томника видань творів Лема українською:

«Якщо говорити про історію перекладів Лема українською, то можна сказати, що вона досить давня. За радянських часів його видавали і видавали доволі багато, він виходив у «Всесвіті» та в інших часописах, окремими книжками. Найбільш популярною книжкою було «Повернення з зірок», яку видав «Каменяр» абсолютно неймовірним накладом – 165 тис. примірників.

У 90-х повторно видали «Соляріс», вперше «Голема XIV», також «Апокрифи». Було видано і «Високий замок» з фотографіями тих місць, які описані в книзі. Так, наприклад, у романі був фрагмент, де описувалися жолуді на стелі, які розглядав Лем і які були важливою частиною його спогадів, фотографу вдалося знайти ту квартиру і сфотографувати те ліплення. Сам Лем бачив це видання, ці фотографії, і навіть є есе, в якому він пише про те, що був дуже розчулений тими фотографіями.

Видавництво «Навчальна книга- Богдан» погодилося видати 4 томи, звернулося до правовласника, а той запропонував видати 5. Однак і це не повне зібрання, тут вміщено не всю його художню прозу. Зумовлено це тим, що у нас є чітке усвідомлення деяких речей, насамперед того, що це зібрання має бути цікаве для широкого кола читачів, бо, погодьтеся, видавати спочатку збірку есеїстки – це одразу провалити книжки в продажі, відповідно впаде й інтерес видавців. З іншого боку, хотілося також зробити видання цікавим для тих, у кого вже є Лем.

Читайте також: Видавці, письменники і перекладачі про новинки фантастики

Тому, наприклад, у 1 томі вміщено класичні ілюстрації до «Кіберіади» та «Казок роботів», які намалював Даніель Мруз, культовий польський художник. Інші концептуальні моменти – це компонування текстів за однією темою. Таким чином окремий том присвячено пригодам пілота Піркса, окремий том Ійону тихому. Другий том, який вийшов до Форуму видавців, містить найвідоміші позациклові науково-фантастичні романи («Соляріс», «Повернення з зірок», «Едем»). До того ж до кожного тому є примітки, в яких йдеться не тільки про те, коли і де виходив роман, там також є різні цікавинки, які я вишукував, працюючи з епістолярієм Лема.

Є й інші додаткові матеріали. У 1 тому це оповідання Яцека Дукая, творчого спадкоємця Лема, під назвою «Хто написав Станіслава Лема?». До речі, це перший переклад Дукая українською. У 2 томі вміщено післямові від Віктора Язневича, відомого на пострадянському просторі знавця творчості й біографії Лема.

Це все робиться для того, аби показати читачам ширший контекст, пояснити ким був Лем, чому і за яких обставин писав свої твори, чому вони саме такі. І ці 5 томів це лише перший крок. Сподіваємося, що буде продовження».