uncategorized

Книжки потребують того, щоб про них говорили. Не завжди із захопленням – критичний погляд, зважена оцінка, перелік недоліків та переваг теж важливі. Та найгірше, що може бути для книжки, – мовчанка.

На жаль, жанр фантастики в Україні для багатьох лишається terra incognita — землею непізнаною, а отже — апріорі неприязною, а то й відверто ворожою. У кращому випадку ті, хто не дуже обізнаний із фантастикою, вважають її літературою для підлітків. У гіршому — всерйоз звинувачують у пропаганді відьмовства та сатанізму.

Тому і з’явилася ідея цієї серії авторських матеріалів під назвою «Terra фантастика». Цей цикл буде присвячений новим текстам, виданим українською, тенденціям, що стоять за цими текстами, темам, які вони зачіпають. Звісно, майбутнім українським конвентам – та зарубіжному досвіду, який ми можемо переосмислити і використати у власній країні. Неодмінно – найяскравішим зарубіжним новинкам та класиці жанру, які ще не перекладені, але які варто було б.  

Це буде суб’єктивна колонка, а отже, якісь книжки напевно лишаться за бортом, якісь теми не прозвучать. І це – як на мене, чудовий привід, щоб дехто з моїх колег сів за клавіатуру і теж почав писати. Нам, любителям фантастики, є про що поговорити, чи не так?

Чи знаєте ви, що років сім-вісім тому існував ідеальний спосіб отримати відмову від українського видавця? Варто було лише сказати, що ви пишете… правильно, фантастику. Себто – працюєте в одному з масових жанрів.

Звісно, можна було зайти з іншого боку: назвати свій текст прозою для підлітків, магічним реалізмом чи технотрилером, та це не заперечувало основного – переважна більшість видавців вважала, що фантастика українською не продаватиметься. Не краще було і з перекладними текстами, навіть класиків – за винятком хіба Стівена Кінга, Джоан Роулінг, Джона Р.Р. Толкіна та ще трьох-чотирьох імен, які були «самі собі жанр» і пересічним читачем за фантастів не вважалися.

І от на початок 2018-го ми маємо – аж раптом! – виданих українською Джорджа Мартіна, Ніла Ґеймана, Анджея Сапковського, Френка Герберта, Майкла Крайтона, Вільяма Гібсона, Террі Пратчетта, Дена Сіммонса, Урсулу Ле Гуїн, Джеффа Вандермеєра, Джо Хілла, Дугласа Адамса і Річарда Адамса, Говарда Лавкрафта, – а ще обіцяють Пітера Воттса, Яцека Дукая, Філіпа К. Діка, Лукаша Орбітовського, Цезарія Збєшховського, Анну Каньтох і цілу низку імен, про які я поки не можу говорити. А ще ж вийшла низка творів українських авторів: Наталі Савчук, Ігоря Сіліври, Євгена Ліра, Володимира Єшкілєва, Дари Корній, Ярини Каторож та чимало інших.

Невже видавець нарешті пересвідчився, що фантастика в Україні непогано продається, і на нас тепер чекає лавина новинок?

Можливо, й так. А може, найближчими роками ми змушені будемо спостерігати за поступовим чи швидким занепадом цього сектору.

Зрештою, нічого дивного в цьому немає: більшість видавців – не доброчинці й не культуртрегери. Вони випускають ті книжки, що приносять прибуток, або хоча б не завдають значних збитків. На жаль, при цьому більшість із видавців не належать до фанатів фантастики, у кращому разі вони читали її у дитинстві чи юності. Відтоді ж минуло років двадцять-тридцять, а жанр не стояв на місці.

Як наслідок, видавці працюють з іменами, які вони пам’ятають із часів своєї юності. Адже перевірену часом класику купують завжди, хіба ні?

Також цілком розумною стратегією видається орієнтуватися на закордонні списки бестселерів: що мало попит в іншій країні, має так само добре продаватися й у нас, еге ж?

А ще, кажуть, безпрограшний хід – випустити книжку, що пов’язана із майбутньою екранізацією: чи ту, за якою знімають фільм, чи новелізацію цього фільму. Адже фільм – це додаткова промоція для книжки, правда?

На жаль, при цьому не всі володіють англійською на достатньому рівні для того, щоб розуміти, з чим матимуть справу. Хтось орієнтується на російськомовні джерела, хтось консультується з фахівцями…

Але фантастика – жанр підступний. Наче масовий, але водночас такий, що вимагає певного рівня підготовки й володіння матеріалом. Часто найкращі фантастичні тексти апелюють одразу до двох аудиторій: до тієї, що перебуває поза субкультурою, та до тієї, що цю субкультуру становить. Такі тексти, крім динамічного сюжету, глибокої проблематики, захопливих світів, приховують чимало алюзій та цитат, які вітчизняний читач апріорі не вловить – бо він просто не в темі. І тут усе залежить від перекладача та редактора – їхньої обізнаності та їхнього бажання занурюватися у тему.

Іншими словами – від рівня оплати їхньої праці та/чи від того, наскільки вони фанатіють від своєї роботи.

Українські видавці за останні кілька років взялися видавати новинки та класику фантастики – і стартували дуже жваво. Ця жвавість уже позначається на книжках: інколи маємо недбало вичитані переклади, обкладинки, що нагадують видання 90-х рр., інколи – відсутність елементарної інформації про книжку в Мережі.

По суті, перед нами аналог буму, який переживало російське книговидання якраз у дев’яностих роках. І призвів цей бум до того, що чимало класичних, знакових творів вийшли у любительських перекладах – і десятиліттями саме в них й існували на ринку. Ніхто не намагався їх заново перекладати, адже ніхто навіть не підозрював, що із тими перекладами є якісь проблеми. (Так само, до речі, було й у поляків – тільки вони схаменулися раніше).

А недбалі, неповні, безграмотні переклади (інколи – відредаговані не за оригіналом, а за таким самим недбалим російським перекладом) не тільки формують неякісне субкультурне поле. Вони безпосередньо вплинуть – уже впливають! – на тих, хто, прочитавши їх, візьметься писати сучасну фантастику українською.

Наразі ж через чимало років нехтування чим сектором і дуже умовне вітчизняними видавцями світової фантастики маємо українською дивну суміш: окремі фрагменти світового канону, окремі ж гучні новинки (часто – книжки, які мали, але так і не стали бестселерами), низку позажанрових текстів, що позиціюються як мейнстримні, і хаотичну мішанину не дуже відомих романів, інколи й у себе на батьківщині призабутих.

Літературні критики від мейнстриму у кращому випадку щось пишуть про класику та найгучніші прем’єри, але зазвичай не мають уявлення про той-таки контекст: чим ці твори важливі, чому на них варто звернути увагу тут і зараз. А жанрової фахової критики майже немає – бо майже не існує майданчиків, бо кожен має ще чимало власної роботи, бо «кому це потрібно».

То що, все настільки погано? Склянка наполовину порожня чи все-таки наполовину заповнена?

Як на мене, ми наближаємося до етапу, на якому ситуація вимагатиме суттєвих змін. Від видавців – більше орієнтуватися на субкультуру, від фендому – активніше реагувати на те, що відбувається, говорити про свої розчарування і свої очікування (і звісно ж, голосувати гривнею).

Читайте також: Передбачити майбутнє: Наукове чарівництво Жуля Верна

Попри всі недоліки, про які ми згадували, ситуація насправді аж ніяк не програшна. Виходять чудові книжки, про які ще років шість тому ніхто й не мріяв. Над перекладами часто працюють саме ті, хто дійсно фанатіє від Террі Пратчетта, Анджея Сапковського, Френка Герберта, Пітера Воттса… Існують кілька груп у соцмережах, з’являються фестивалі фантастики, ба, навіть дехто з вітчизняних авторів ще за життя потрапив до шкільної програми… І так, назагал, маємо найголовніше: молодий український фендом поступово формується і починає взаємодіяти із видавцями. (Згадаймо хоча б тег #видайте українською чи скандал навколо перекладів Кінга з російської).

Фендомом називають спільноту читачів, письменників, редакторів, художників, видавців — усіх, хто не просто створює фантастичний продукт, а й любить фантастику і активно займається її промоцією. Фени – члени спільноти – читають і обговорюють книжки, фільми, ігри, створюють любительські та напівлюбительські часописи (фензини і прозини), збираються для того, щоб подискутувати про улюблений жанр і просто затусити.

Саме фендом зробив цей жанр настільки популярним, він же – завдяки своїй згуртованості, скажімо, у США, Великобританії, Польщі, Китаї – призвів до потужного розвитку фантастики у цих країнах. У результаті на фестивалі фантастики в ці країни з’їжджаються тисячі учасників, а фантастика, видана тамтешніми мовами, займає гідне місце на видавничому ринку.

Власне, для цього з’явилася ця колонка на Читомо – щоби активізувати розмови про фантастику, звернути увагу на найцікавіші новинки. Це завдання, яке неможливо виконати одній людині, але, на щастя, є чимало майданчиків, спільнот, фестивалів, де ці дискусії вже відбуваються. Ми ж спробуємо торкнутися тих питань, які часто лишаються поза увагою, – і може, залучити із часом до бесіди інших колег…

Побачимось за два тижні – й поговоримо про родовід, слонів та порозуміння.

Любителям фантастики наші партнери Ideo-Grafika підготували знижку 5% за промокодом chytomo2018