Новини

Чи знаєте ви точну кількість книг, які заповнюють нечисленні квадратні метри вашої домівки? Поб’ємось об заклад, що ні! Тоді Читомо пропонує вам прочитати, що думають зі цього приводу японці та решта світу, послухати, що твориться у бібліотеках українських письменників і літературознавців, і аж тоді спробувати порахувати свої. Хоча, знання — це сила, але щастя може таїтись і у невіданні…

«Мені так сумно і самотньо поглядати на тебе, з твоїм блискучим смартфоном в одній руці й хотдогом в іншій. О бідна моя запилена обкладинко! Не бачити тобі сонячного світла, і чашки з кавою на тебе ніхто не поставить! Ніколи не матимеш тату-екслібрису з дорогими ініціалами на ніжній своїй поверхні! Ніхто навіть не прочитає схвальної рецензії на твоїх похоронах… Тут тобі й смерть!», — такий трагічний діалог могла б виголосити будь-яка книжка з нашої книжкової полиці. Але книжки безмовні, а їхні власники все ще сподіваються, що коли-небудь у них таки знайдеться час усе бажане прочитати.

Мати величезну бібліотеку — це пречудово. І якщо раніше книги можна було придбати лише у книгарні, то зараз це можливо зробити не виходячи з власної оселі. Наприклад, одним кліком на Amazon. А якщо ще й зайти до книжкової крамниці, або піти на презентацію з автором, чи отримати книгу в подарунок?

Ми можемо ганити себе за вбивання дерев, чи хвалити, що допомагаємо автору та книговидавництву, або ж просто мати в себе вдома дуже багато книг, сторінки яких цнотливо білі й ніким ще не торкані. Для когось це хобі, для когось це хвороба, а от японці називають це просто «цундоку».

У японській мові це чудове і дивне слово tsundoku (???) означає купувати книжки та ніколи їх не читати. Суголосні йому слова ts?doku (прочитати) та jukudoku (читати вдумливо). Слово з’явилося в епоху Мейдзі (1868—1912) із гри слів. Перша частина слова tsun (??) походить від tsundeoku (?????), що означає «накопичити» купу речей і лишити їх. Друга частина doku (?) походить від dokusho (??), що означає «читання». Якщо ви звернули увагу, то помітили, що tsundеoku і tsundoku дуже схожі за звучанням слова. Таким чином і народився каламбур.

Читайте також: Какідзоме, або перша каліграфія року

Це цікаве слово — іменник, тому його можна використовувати так:

Японська: ??????????? ???? ???
Ромаджі: Konshyuu matsu wa tsundoku risuto o tsukuroo to omoo.
Українська: Цього тижня я збираюся скласти список tsundoku (книг)

Японська: ??? ??? ??? ??? ???
Ромаджі: Tsundoku yoo no oshyarena hondana ga hoshii
Українська: Я хочу стильну книжкову шафу для своїх tsundoku (книг)

І навіть коли у вас біля ліжка назбиралася ціла гора книг, ви також можете сказати «це мої tsundoku» («це моя купа книжок, які я придбав, але не читаю»).

Користувач Wemedge на сайті r/books написав пост про те, що попросив свою доньку-підлітка намалювати слово «tsundoku», і ось що вийшло.

.

.

Ілюстраторка Елла Френсис Сандерс (Ella Frances Sanders) теж має схожий малюнок із цього ж приводу, адже її книга «Труднощі перекладу: ілюстрований компендіум неперекладних слів з усього світу» (Lost in Translation: An Illustrated Compendium of Untranslatable Words from Around the World, 2014) розповідає трішки й про це дивовижне неперекладне слово.

.
.

Якщо ми тепер знаємо, як описати нагромадження паперових книг, то яке слово підійде для книг, що нудяться на наших із вами Kindle? E-tsundoku? Tsunkindle? Дехто навіть пропонує слово denshitsundoku (?????), бо denshi (??) перекладається з японської як «електронний, електроніка».

У блозі сайту Oxford Dictionaries можна натрапити на статтю «10 слів для книголюбів», де tsundoku, звісно ж, є найпершим. Але й решту незвичайних слів книголюбам теж варто знати. Наприклад, слово colophon, що означає емблему видавця на титульному аркуші, або на корінці книги. Чи princeps ? перше видання, або надрукована книга, ? походить із латини й раніше означало «перший у списку давньоримських сенаторів». Тут можемо згадати й слово incunabula, ? це книжка, памфлет або односторонній відтиск, видрукуваний (а не переписаний вручну) в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року. Видання цього періоду є вкрай рідкісними, оскільки їх наклад обмежувався 100—300 примірниками.

Що ви відчуваєте, коли ваш улюблений персонаж у книзі зазнає краху? Слово hamartia стосується якраз фатального недоліку, який призводить до падіння трагічного героя або героїні. Hamartia широко використовувалася у творах Арістотеля, щоб описати руйнування героїв через власне невігластво. Деякі випадки hamartia настільки серйозні, що читачі можуть вдаватися до finifugal, тобто уникати закінчення чого-небудь ? це зручний механізм для читача, коли він забуває закінчення книги, яка його достатньо не вразила. Письменники теж можуть вдатися до finifugal, вони не бажають ставити «The End», завершуючи написання книги.
.

Слова librocubicultarist поки що не має у словниках, але в літературних колах його використовують, щоб описати людину, яка читає у ліжку

.

Воно складається із латинського liber «книга» і cubiculum «спальня». А scripturient ? це досить маловживане на сьогодні слово, що означає автора, той, хто має пристрасть до письма. Такі люди, як правило, працюють у scriptoriums, ? окремих кімнатах, де робляться записи (часто зустрічаються в монастирях, де переписувалися рукописи).

А от чого книголюби точно ніколи б не хотіли чути, то це слова ibricide ? «вбивство» книг, як і слова biblioclasm, почувши яке, серце палкого поціновувача книг може просто зупинитися, бо означає воно зумисне винищення книг, а конкретно Біблії. Але є ще безліч слів із префіксом biblio-, як от bibliotaphs, люди, що ховають за сімома замками, захищають свої книги від інших. Такими можуть стати ті, хто є своєрідними ідолопоклонниками, bibliolatry. Подібно до суфікса -phobia, -latry теж може бути об’єднаний з іншими латинськими, грецькими, або англійськими словами, щоб утворилось нове. Суфікс -latry (або -olatry) походить від грецького -latreia, що й означає «поклоніння». Цікаво, чи врятували б bibliotaphs свої книги від biblioklepts, ? тих, хто краде книги ненавмисно, забувши повернути їх, тому що вони просто не можуть цього зробити. Та якщо вашу книгу все ж поцупили, не біда, а раптом ви виявитеся bibliognost-ом ? тим, хто знає всі книги та пам’ятає найдрібніші деталі кожної сторінки прочитаної книги. Це вже без сумніву якийсь бібліомонстр!

Читайте також: Не сподівайтеся позбутися Умберто Еко

Нассім Талеб у книзі «Чорний лебідь. Під знаком непередбачуваності» пише, що письменник Умберто Еко, чия бібліотека налічувала 30 тис. книг, своїх гостей ділив на два типи: на тих, що реагують «Ого! Signore professore dottore Eco, яка у вас бібліотека! І скільки з цих книг ви прочитали?» і тих, хто розуміє, що велика приватна бібліотека є інструментом дослідження, а не вивищенням власного его.
.

Прочитані книжки менш важливі, ніж непрочитані. Й чим ширший у людини кругозір, тим більше за її плечима непрочитаних книг.

.

Еко радить називати цю колекцію непрочитаних книг «антибібліотекою». Така «антибібліотека» є в Сінгапурі, ? Бібліотека нечитаних книжок (The Library of Unread Books), це проект художника Гемана Чуна (Heman Chong). Аби стати читачем цієї бібліотеки, досить лишень подарувати сюди якусь свою непрочитану книгу. Кожна книга проштампована, з описом проекту та ім’ям донатора. Охочі можуть написати у книзі свої думки про те, чому вони не читали книгу, або чому вирішили пожертвувати її в бібліотеку. Жертводавець навіть однієї книги отримуєте довічне членство і доступ до бібліотеки, яка буде з’являтися в різних установах по всьому світу протягом 10 років, перш ніж осісти, як частина колекції, в музеї. Отримуючи непрочитані книги, бібліотека ніби стає результатом колективного жесту позбування/накопичення небажаних знань.

У 2011 р. словацький онлайн книжковий магазин Martinus.sk започаткував 31-го серпня святкувати День непрочитаних книжок (Unread Books Day), і того ж року до святкувань доєдналися 8 тис. книголюбів зі всієї Словаччини. У 2012 р. цей день також святкували у Чехії, а у 2013 р. магазин Martinus.sk вирішив дозволити усім читачам від Австралії до Аляски читати історії на сайті їхнього магазину, аби жодна книга не лишилась непрочитана.

Більшість американців згідні з теорією, що варто читати саме паперову книгу. За статистикою Book Reading 2016 на сайті Pew Research Center, 14% американців слухають аудіокниги, 28% читають електронні книги та 65% читають книги друковані.

Українці теж фетишисти у плані паперових книг, але завдяки цьому ми маємо змогу дізнатись про багато цікавої літератури, яка була заборонена в нас до 1990-х чи не перекладена, бо в бібліотеках книголюбів збережені раритетні екземплярчики, наприклад, самвидаву.

Автори The Happy Page у Facebook хочуть зробити світ щасливішим місцем, тому вони ілюструють те, що приносить щастя. Вони вважають, що
фото3

і що

.

.

і навіть, що

.

.

«Хтось називає нас бібліофілами, хтось називає нас бібліоманіяками, а ми просто В.В.А.А.» ? так на рейтинговому сайті книг Goodreads пишуть про себе учасники групи Book Buying Addicts Anonymous. Група з’явилася у 2009-му і до сьогодні налічує майже 3000 користувачів. Саме тут книголюби можуть поділитися своїми фінансовими й психологічними наслідками придбання книг.

А з Читомо своїми книжковими перипетіями поділилися українські письменники, літературознавці та культурні менеджери.

.

Олександр Ірванець
Письменник, перекладач

«Бібліотека, коли вона достатньо велика, точно матиме непрочитані книжки. У мене лежать важливі книги, до яких просто не доходять руки, але які я неодмінно прочитаю. Але є й такі, яких я, мабуть, не буду читати.

Лежить докірливо книга Олі Гнатюк «Відвага і страх», я її обов’язково прочитаю. «Фенікс Австрія» Софії Андрухович я взяв із собою в Рівне, прочитав до половини, і в мене її попросив товариш. Зараз вона в нього, але я заберу і дочитаю. Дуже люблю Стівена Кінга, до мене якимось чином потрапив роман «Безсоння», от його я точно не перечитуватиму. Я студентам своїм трохи книжок дарую…

А є книжки, які я нікому не віддам. Наприклад, перші поетичні збірки всього мого покоління: Андруховича, Малковича, Неборака, Забужко. В мене є і дві перші книжки Жадана, бо в один рік він виграв обидва конкурси — і «Смолоскип», і «Гранослов», тому вийшли й «Цитатник», і «Генерал Юда». Карпи ранні роботи маю, по-моєму і «Знес паленого» є.

У нас з Оксаною в кімнаті великий стелаж на всю стіну, і другий біля вікна такий же. І ще дві книжкові шафи у маминій кімнаті. У мами взагалі книжки стоять у три ряди.

Загалом, коли достатньо занурюєшся у цей книжковий світ, книга до тебе приходить. Інколи думаю про якусь книжку, яку хотів би перечитати, і на книжковій барахолці бачу її, а вона коштує копійки. Було таке кілька разів. Нещодавно от Діккенса російською купив, прийшов додому і зачитався, сторінок сто. Я люблю той стиль… Теккерея «Ярмарок марноти» недавно перечитав. Оця Вікторіанська епоха, ці сукні з криноліном…

Маю книжку, яку точно не прочитаю, але вона дуже рідкісна. Мій товариш, голландський письменник Атте Йонкстра, а він такий собі голландський панк, працює для їхньої газети Telegraph. Це найкрутіша їхня бульварна газета. У нього виходив роман, який називається «Het huis M.» («Будинок Ем»), і невеличка частина накладу книги вийшла так, що є обкладинка, на звороті його фото, біографія, а всередині — 500 чи 600 порожніх сторінок. Він мені навіть її підписав — «For reading Dutch». Ось така в мене є книжка, і я її нікому не віддам. Різне буває з книжками…»
.

Лілія Шутяк
Літературна критикиня

«У ритмі сучасного життя важко знаходити достатньо часу на читання книжок. Як затятий книголюб страждаю тим, що купую багато книг, які потім не встигаю так само швидко читати, а тим паче ? писати про них. У мене навіть є спеціальна поличка для видань, які мала б от-от почати читати й інша ? для тих, які вже прочитала. Останнім часом на першій кількість нових примірників нестримно збільшується. До прикладу, з останнього там з’явилась «Пастка 22» Джозефа Геллера, «Голий ланч» Вільяма С. Берроуза, «Фантастичні історії на добраніч» Ервіна Мозера, «Сатанинські вірші» Салмана Рушді. А от на другу поличку нещодавно потрапила «Кімната для печалі» Андрія Любки.

Дуже шкода, що купуючи книжки, завжди доводиться обирати, які читати першими. Часом цікаві видання відкладаєш на потім, яке невідомо, коли настане. У моєму випадку це зазвичай стосується професійної літератури з журналістики та піару, яку я періодично купую, але рідко встигаю читати, оскільки всю необхідну інформацію беру з Інтернету. Вірю, що колись настане час і для відкладених книжок».
.

Олександр Стукало
Літературний критик, перекладач

«Непрочитані: Жак ле Гофф «Середньовічна уява», Апдайк «Біжи, кролик, біжи», Ніна Грьонтведт «Привіт, це я», Маршал Маклюен «Галактика Гутенберга», наприклад. Недочитана «Європа. Історія» Нормана Дейвіса, бо товста й закинув колись, і вже не піднімаю. Хемінгвей лежить недочитаний, білий, два томи, радянське видання українською.

Я впевнений, що існує своєрідний феномен непрочитаності книжок, збагачення ради збагачення. У мене приблизно з 19-ти й десь до 25-ти років цей феномен виразно простежувався. Я збирав книжки, купував їх нові й вживані. Потім зрозумів, що чим більше книжок тим, важче їх потім переносити на нове помешкання, й чим більше книжок, тим менше ти їх читаєш, і віддав приблизно три чверті всіх своїх книжок для організації, яка возила книжки по госпіталях і на фронт. Люди діляться книжками, є ж буккросинги. Правда, це у нас іще не дуже популярна тема, поки що. А хворобу книгостяжання і їх непрочитаності я б назвав «книгоплюшкінством».
.

Анастасія Левкова
Арт-директорка мережі книгарень «Є»

«Скажу правду: більшість книжок у моїй домашній бібліотеці — ті, яких я не читала. І це — через цікавий психологічний момент: коли книжка твоя, коли знаєш, що вона нікуди не подінеться, то можеш відкладати її прочитання, мовляв, іще встигну.

Я часто купую книжку не з тих міркувань, що дуже хочу ось зараз її прочитати, а з тих, що о, наклад цієї книжки закінчується, і не факт, що потім її перевидадуть, — краще її купити. Або: ця книжка може мені згодитися, бо вона стосується такої-то теми з моїх зацікавлень (я досить стабільна у зацікавленнях, але їх немало, тому, поки займаюся чимось одним, інше може простоювати). І ці книжки потім можуть довго чекати своєї миті.

Ще зауважу: я часто «чищу» домашню бібліотеку. Раз на кілька місяців переглядаю книжки й ті, які вже прочитані й більше не знадобляться, віддаю або в бібліотеки, або тим, кому це може бути цікаво. Ще й тому прочитаних книжок у мене не так багато — лишаю улюблені, ті, які хочеться перечитувати, або ті, які потрібні для роботи.

З непрочитаних у мене — і видання класики, як-от повне зібрання творів Антонича, і літературознавчі видання, в які мені колись може знадобитися зазирнути, щоб уточнити якийсь літературознавчий аспект, і багато книжок іншими мовами, як-от польською, французькою або англійською — купувала їх, коли бувала за кордоном, з тим, щоби прочитати пізніше. До чогось урешті-решт доходжу, наприклад, Kubu? Puchatek, польський Вінні-Пух, лежав у мене років 10, і тільки в березні 2016-го я взяла його з собою в поїзд і весь у поїзді прочитала.
Зараз, коли я живу у винайнятому помешканні, де в мене ще дуже невелика бібліотека і більшість книжок — прочитані, я зрозуміла, як корисно мати непрочитані книжки: хворіючи й не маючи змоги вийти з дому, я не маю до чого взятися: все прочитано. Якби було щось непрочитане, то не доводилось би смикати друзів, щоби щось мені принесли або надіслали».
.

Андрій Любка
Письменник, перекладач

«У мене є кілька полиць, призначених лише для книжок, які я давно купив, але до яких так і не дійшли руки. Там є «Коран» боснійською, що його я привіз із Мостара, є «Фальшива вага» Йозефа Рота, є двотомник польського есеїста Стемповського, мемуари Шлімана та антологія української барокової поезії, а також чимало книжок, які мені надарували самі автори. Ніби вже ось-ось випаде хвилька й на ці книжки, але завжди в останній момент куплю щось нове й цікавіше. Цьогоріч на ці полиці відправляться, либонь, «Сатанинські вірші» Рушді й біографія Петлюри від «Нори-друк». Ех, якби ж доба була довшою!

Книжки я майже не дарую (хіба ті, що написав сам), бо люблю їх збирати, люблю громадити, дивитися на заповнені полиці. Це вже як манія. Тим паче не дарую непрочитані, бо надія таки за них взятися мене не полишає.

Для непрочитаних книжок у мене є окремі полиці ? за мовами. Списку нема, але, наприклад, якщо книжка про Балкани чи балканського автора, то куплю обов’язково».
.

Ірина Славінська
Літературна критикиня, літературна менеджерка, журналістка

«Моя головна полиця непрочитаних книжок ? це та, що під рукою. Туди я складаю подаровані або свіжокуплені книжки, відкладені на кращий час ? відпустки, мандрів, відрядження, вихідного дня, снігопаду для мандрів громадським транспортом. Є частина непрочитаних книжок і на верхніх полицях, але розкопки в тих сферах несуть загрозу надто довгих сентиментальних мандрів.

Не всі книжки на цій полиці прочитані. Більше пощастило «Важким рішенням» Гілларі Клінтон (її вже навіть брали разок прочитати та щасливо повернули на місце). Так само прочитаний «Чорний ? це колір» Грізелідіс Реаль у перекладі моєї дорогої подруги Ірини Собченко. Поруч ? монографія «Націоналізм. Сексуальніть. Орієнталізм» Соломії Павличко, так чудово перевидана у видавництві «Основи». І моя улюблена збірка статей про жінок у Другій світовій, упорядкована Генлінадою Грінченко, Катериною Кобченко та Оксаною Кісь. «Емма мовчить» Сюзанни Шолль у перекладі Нелі Ваховської. Збірки поезій ? «Тамплієри» Сергія Жадана, «Родинний архів» Бориса Херсонського в перекладі Маріанни Кіяновської, «Ab Out» Іздрика. Ці книжки просто було поставлено на полицю так, як було поставлено. Котрісь із них тримаю під рукою, бо час від часу цитую чи почитую для натхнення.

Решта ? збірка здобичі різного походження, вона випадкова та структурована переважно прибираннями, під час яких книжки з одних поверхонь переставляються на інші. Є «Щиголь» Донни Тарт, куплений у букіністів у Вашингтоні біля пам’ятника Шевченку та LGBT-friendly церкви з веселковим прапором над входом. Є «Долі та Фурії» Лорен Грофф з обкладинкою Іллі Стронґовського ? знаю, що хороша, але руки не дійшли, хоча видавці мені її турботливо та завчасно надіслали. Є спогади відомої адвокатки Неллі Немировської, котра захищала на судах дисидентів у часи СРСР ? взяла почитати в Лариси Денисенко, ніяк не наважуся пірнути в ці історії. Назавжди недочитана «Антологія молодих поетів США», упорядкована Тарасом Малковичем ? бо цю збірку весь час гортаю випадково, вихоплюючи по декілька текстів. Недочитана «Кімната для печалі» Андрія Любки, давно читана «Оформляндія» Маркіяна Камиша ? думаю, варто до них буде принагідно повернутися.

Читайте також: «Оформляндія». Портал в альтернативну реальність сталкера

Колись Умберто Еко в книжці діалогів із Жаном-Клодом Кар’єром «Не сподівайтеся позбутися книжок», яку я перекладала, цитував популярну на початку 2000-х назву «Як говорити про книжки, яких ви не читали». В його цитаті була ідея про те, що класичні тексти, мовляв, можна не читати ? і так усі знають, про що там ідеться. Але заковика в тому, що класичні тексти сьогодні набагато ширші, ніж власне тексти: навколо них обертаються на орбітах класичні книжки про класичні книжки. Як говорити про Сервантеса, не читаючи «Поля Менара» Борхеса? Думаю, щось таке і мав на увазі Умберто Еко. От і я сподіваюся колись дочитати цей свій винний погріб і додати нових супутників та старі орбіти».