Новини

Дискусія щодо бойкоту й квотування російської літератури триває давно. Мережею шириться інформація про те, що внаслідок конфлікту на Сході України зменшилася кількість офіційних та нелегальних ввезень російських книжок. Також нещодавно про свій намір піти з українського ринку заявило одне з найбільших видавництв РФ «Эксмо». Про те, на які перспективи може розраховувати український книговидавничий ринок з огляду на такі зміни, Читомо розпитало Олександра Афоніна, президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. 

Про скорочення надходжень книг із Росії

Нині процес відходу імпортованої, зокрема російської книги, іде швидкими темпами. Загострення стосунків із Росією призвело до блокування контрабандних надходжень книг. Частка таких ввезень була дуже високою, за моїми підрахунками, близько 45 % від загалу присутності російської книги в Україні.

Скорочення офіційних надходжень російської книги фактично почалося після того, як видавництво «АСТ» пішло під протекцію «Эксмо» (2012 рік – прим. Читомо). Якщо у 2012 році до України офіційно надійшло близько 3 мільйонів 900 тисяч кілограмів книжок (митниця обліковує їх у кілограмах, на один кілограм припадає у середньому три примірники), у 2013 – 3 мільйони 300 тисяч кілограмів, то за майже дев’ять місяців 2014 року кількість ввезених з РФ книг склала 1 мільйон 400 тисяч кілограмів книжок. Таким чином їх імпорт скоротився майже удвічі. Якщо до кінця року і будуть надходження, то навряд чи вони сягнуть 2 мільйонів кілограм.

Російські видавці не ризикують відправляти книги, не маючи гарантій, що повернуть за них гроші. На сьогодні імпортні потоки заблоковані не лише через Донецьку, Луганську області, а вже й через Харківську. Я маю інформацію, що декілька десятків фур там були зупинені й мусили повернутися, тому так звані контрабандні надходження були зупинені.

За умов стрімкого зменшення офіційних та нелегальних надходжень  російських книжок залишається ще один сектор, який зовсім не контролюється правоохоронними органами, – це додрук в Україні російських видань за рахунок піратського копіювання. Частка такої «псевдоросійської» книги від загальної кількості книг із РФ, присутніх в Україні, складає 20 %.

Про вигоди для України й квотування

З одного боку, є всі умови для того, щоб українська книга почала завойовувати ті ніші, які звільняються. Але нагадаю, що з Росії надходила переважно розважальна, дитяча, художня література і видання ідеологічного спрямування (великодержавна, псевдоісторична), якою широко користувалися на Сході України. А от серйозних видань наукової, технічної тематики, підручників для вищої школи надходило надзвичайно мало й переважно у вигляді персональних замовлень літаками, потягами, автобусами тощо. Тож сьогодні немає сенсу говорити про квотування – треба говорити про те, як змінювати систему книгодрукування, книгорозповсюдження і читання в самій Україні, бо протягом 23 років цією проблемою ніхто не займався.

Читайте також: Квоти на російські книги: за і проти

Сьогодні необхідно повернутися до культури читання в суспільстві, а це вимагає абсолютно синхронізованих дій Міністерства культури, Міністерства освіти і науки, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, бо до останнього часу вони працювали кожен зі своєю нішею. Сьогодні чи не єдиним елементом, який об’єднує ці три відомства, є книга. Усе це вимагає зусиль і політичної волі з боку влади. Дуже просто окреслити контури зовнішнього ворога і, посилаючись на нього, не займатися власним здоров’ям. Тим паче сьогодні ніхто з ідеологів квотування не запропонував того, яким чином його здійснювати.

Не треба перевищувати загрозу російської книги, бо будь-яка книга, якщо вона, звісно, не викривлює дійсності, несе позитив. Я не відкидаю того, що можна створити спеціальну ліцензійну комісію, вимагати від імпортерів надавати інформацію про чергове надходження книг, щоб відсікти відверто українофобські видання. Але це не квотування. До того ж такий захід не вирішує питання згаданих антиукраїнських видань, бо достатньо надіслати оригінал-макет електронною поштою і знайдуться люди, які мають доступ до друкарського пристрою. Тому сьогодні треба зосередити всю свою увагу на тому, щоб відновити власну видавничу справу, реанімувати читача.

Про зменшення виробництва української книги

Української книги також стало менше. Люди не читають, не купують книжки, особливо в нинішніх умовах за фінансового спаду і війни на Сході. З іншого боку, дуже поширеним є піратство.

Станом на сьогодні суттєво зменшується і саме виробництво українських книжок: у межах 25–27 % за назвами і 20 % за накладами, і думаю, що до кінця року ці цифри зростуть. При цьому в окремих нішах, таких як наукова, науково-популярна, технічна література ці показники впали на 50 % і більше. Можу навести приклад видавництва «Знання» – одного з найпотужніших в Україні видавництв, яке випускає книги для вищої школи. У 2008 році вони видали 182 назви підручників для вишів, сумарним накладом 360 тисяч примірників, а цього року в них вийшло 23 назви сумарним накладом 3 тисячі примірників. Тобто середній наклад однієї книжки складає 100, 120, 150 примірників, до того ж, продають вони з цього накладу 10–15 книжок. В останній розмові Володимир Карасьов, директор видавництва «Знання» заявив, що вони втрачають авторську школу й наступного року навряд чи видаватимуть підручники для вишів, оскільки тамтешні бібліотеки не фінансуються, а студенти переважно поширюють між собою відскановані версії їхніх видань.

Про відхід «Эксмо» з українського ринку

На мій погляд, інформація щодо намірів «Эксмо» не є достовірною. Я не думаю, що вони так згорнуться і підуть. Я буду переконаний цьому тільки тоді, коли мені покажуть документи про те, що все, що належало «Эксмо» в Україні, продано.

Читайте також: План Олександра Афоніна: 10 кроків до порятунку української книги