uncategorized

Основний засіб комунікації з навколишнім світом у дитячому віці – гра. Але це не тільки розвиток інтелектуальних здібностей, до якого ігри зараз повсякчас модно прив’язувати. У першу чергу дитяча гра – це спілкування: з собою, з іншими, з реальністю довкола, тому дуже гармонійним виявляється поєднання читання та ігор у книжках. Додаючи до книжки комунікативну гру, автори створюють багатовимірний простір для здійснення бажань, які не завжди легко реалізуються у дитячому житті.

Ми зробили огляд найяскравіших комунікативних книжок-ігор, які закликають до активності під час читання, надихають на спілкування і заразом дають ширший простір для уяви й освоєння навколишнього світу.

«Жива книжка»
«Живі кольори»
«Мої каракульки»

• Ерве Тюлле
• З французької переклала: Олена Борисюк
• Київ: Артбукс, 2016, 2017
• Вік: 1-3+

Ерве Тюлле– відомий винахідливий французький ілюстратор й автор дитячих книжок з чисто французькою звичкою ставитися до дітей дуже просто, без запопадливої метушні й «танців з бубнами», створив книжки-ігри з надзвичайно простою концепцією. Опираючись на психологічні дослідження, для розвитку творчих здібностей і уяви найменших читачів Тюлле у «Живій книжці» зображає героїв у вигляді жовтої, червоної та синьої плям. Усе геніальне – просте, тому магія перетворень із плямами (а перетворення з ними відбуваються за допомогою текстових вказівок, які має прочитати дорослий) розрахована саме на читачів-гравців найменшого віку.

Ідея Тюлле доводить, що саме уява і є тим інструментом, що потрібен для гри, а не гори кольорово-музично-інтерактивного пластикового брухту, яким заповнені дитячі кімнати сучасних малюків. Плями оживають і слухаються читача, а книжка створює той четвертий уявний вимір, у якому і народжуються з пластиліну іграшки, а з малюнків – мультиплікація. Адже встигнути навчитися оживляти кольорові плями можна лише у певному віці, тож Тюлле не просто користається його необмеженими можливостями, а й натякає дорослим не втратити час і відчути цю магію.

Читайте також: Сирні коники, Різдвяний дід і гуска: 14 свіжих книжок під ялинку

Ті ж самі прості та дієві «гачки» Тюлле застосовує і в «Живих кольорах», де додається можливість грати зі змішуванням кольорів, що неабияк впливає на розвиток абстрактного мислення, адже кольори змішуються за допомогою уяви, а не фарби й пензлика, хоча продовжити гру варто і зі справжніми фарбами.

Розмальовки у підготовці до школи не розвивають творчих здібностей, бо дитина в них обмежена чіткими кордонами готової ілюстрації. Проте такі їхні варіанти, як «Мої каракульки» відступають від «канону» і дають змогу проявити свою уяву не розфарбовуючи контури, а доповнюючи «реальність книжки» й навіть змінюючи її. У розмальовці автор підходить до бажання дитини грати – делікатно, і не нав’язує свого бачення того, як усе має бути.

Завдяки дуже уважному ставленню до читача і його потреби грати, художник Тюлле намагається не загравати з найменшими, а показати цікавість простих форм. «Жива книжка» у 2011 році отримала премію Чарівників (Sorcieres Prize), а загалом художник має численні відзнаки, серед яких і Премія Міжнародної книжкової ярмарки у Болоньї (1998).

«Великий переліт»

• Аґат Демуа, Вінсент Ґодо
• З французької переклала: Олена Борисюк
• Київ: Артбукс, 2017
• Вік: 5+

«Великий переліт» – ще одна книжка-гра від французьких авторів із нетиповим підходом до ілюстрацій. Зображення у вигляді чи то найдетальніших ліногравюр, чи то типографських штампів приховують у собі оптичні ілюзії. За допомогою червоного пластикового скельця у тревелсторі пташки Червонодзьобика можна віднайти такі, здавалося, непередбачувані речі, як ескімо з прихованого боку айсберга, або щось у джунглях чи валізах пасажирів.

Вирушити у «Великий переліт» крізь ідеї Аґата Демуа та Вінсента Ґодо, щоб в усій ігровій реальності відшукати дивовижно гармонійні дрібниці, – це нагода поспілкуватися і про навколишній світ, і про перелітних птахів, і про джунглі, і про висоту, і про орієнтування птахів у просторі, і про природу світла, адже через скельце легко можна дивитися не тільки на малюнки книжки, а й і на увесь світ навколо. Інтерактивність ілюстрацій у книжці-грі сама по собі дасть великий поштовх до вміння концентруватися і знаходити щось головне у мереживі дрібниць.

Читайте також: Дитяче читання: 10 «не» від 0 до 100

«Крокуй! Київ»

• Ліза Гречанюк, Наталя Даценко, Марія Гермашева
• Київ: Chulan Bookstore, 2016
• Вік: 5+

Крокувати з картою цікавими місцями – що може бути цікавішим у будь-якому віці? А якщо місця знайомі та незнайомі водночас? Ліза Гречанюк (дослідниця дитячої літератури, редакторка незалежного культурного проекту для дітей «Букмоль»), Наталя Даценко (педагог і засновниця творчої студії «Арт-багаж») та художниця Марія Гермашева створили ілюстровані мапи маршрутів, вигадали цікаві завдання з питаннями та відповідями, намалювали листівки й все це об’єднали у літературно-ігровий проект для яскравого і захопливого подорожування Києвом.

Кожен маршрут об’єднано темою, яка охоплює не тільки історичні пам’ятки, але й сучасні міські легенди та технічні чи мистецькі локації, до яких можна дістатися громадським транспортом або пішки.

Усе це було «випробувано» на батьках і дітях із сімейних таборів та заходів творчої студії «Арт-багаж» і нарешті «пішло у життя» для широкого загалу. Адже подорожі й плануються для ще більшого спілкування з друзями та родиною у нових обставинах, або у вже відомих, які за допомогою «Крокуй.Київ» відкриваються по-іншому.

Читайте також: На добраніч, діти: 15 книжок-засинайок

«Вертка Бешкетна Абетка»

• Катерина Перконос, Альона Ястремська
• Київ: Mamino, 2017
• Вік: 3+

Вивчити літери швидко у 3-5 років можна лише граючи. Тому багато хто з мам, користуючись сайтами про дитячий розвиток і психологію, напевно влаштовували такі ігри, коли на аркуші, слово під словом, писалося «Мама варить смачний суп», а на наступному «Тато пиляє товстий дуб» тощо. Потім усе це розрізалося так, щоб кожне слово можна було перегортати окремо, і утворювалася гра для тих, хто тільки починав читати. Адже варіантів смішних речень тепер було дуже багато: «Мама варить товстий дуб», «Тато пиляє смачний суп» – тільки два з них.

Але не кожної мами вистачить на таку домашню творчість, і не кожна дитина зацікавиться лише словами. Тому «Вертка Бешкетна Абетка», що складається з 35 937 кольорових фантастичних персонажів, з яких усі або Ангельський Ажурний Алігатор, або Чарівний Чепурний Черв’як, або і взагалі Хитрий Хтозна-який Хамелеон.

Досвід свідчить, що досить швидко навіть тато з мамою чи бабуся з дідусем відкриють для себе трошки ширші простори для уяви, читаючи й бешкетуючи у компанії персонажів, вигаданих Катериною Перконос й намальованих Оленою Ястремською.

«День, коли олівці втекли»
«День, коли олівці повернулись»

• Дрю Дейволт, Олівер Джефферс
• З англійської переклала Ірина Ємельянова
• Київ: КМ-Букс, 2016
• Вік: 5+

Як вже помітно з нашого огляду – у книжках-іграх героями майже завжди виступають дуже дивні істоти, і вже це робить їх незабутніми й такими, що чіпко захоплюють увагу всіх читачів-гравців. У відомій в світі книжці Дрю Дейволта та Олівера Джефферса «День, коли олівці втекли» до гри та читання запрошуються олівці.

І не просто запрошуються, а тікають і пишуть листи хлопчику Дункану. І їм є про що написати! Червоний пише, що втомився, Фіолетовий, що ось-ось скінчиться, Бежевий, що йому набридло бути весь час «Світло-Коричневим», а Сірий вже бачити не може усіх тих слонів, гіпопотамів та китів. Інтрига, чи не так?

А якщо ще побачити ілюстрації та взятися до гри з правилом, що олівці вимагають для свого повернення: домальовувати, вигадувати й неодмінно творити свою дійсність, тоді вони точно повернуться, а ми матимемо продовження у книжці «День, коли олівці повернулись» й гратимемо далі.

«Врятуй тварин»

• Патрік Джордж
• Львів: ВСЛ, 2017
• Вік: 3+

Для захисту тварин люди створюють різноманітні громадські організації, соціальні ініціативи, влаштовують акції та приймають дієві чи не дуже закони. Власне, це все сприяє тому, що хоч якусь кількість тварин збережуть від повсякденного винищення. Але найдієвішою ідеєю у цьому сенсі все ж таки залишається виховання. І чим раніше попіклуватися про виховання малечі у напрямку захисту тварин від жорстокого впливу з боку людини, тим більше живих істот вдасться зберегти. Тому книжка-гра «Врятуй тварин» Патріка Джорджа дуже яскраво і непересічно  комунікує на тему захисту тварин саме з найменшими читачами.

Формат, що його обрав художник, не потребує слів. Прозорі сторінки пов’язують дві яскраві картинки, де тварина перебуває у природних умовах та в «прирученому» стані. І лише через одну деталь, яка додається разом з перегорнутою прозорою сторінкою, увесь сюжет малюнка змінюється: ведмідь з зеленої галявини переноситься за ґрати зоопарку, слон на арену цирку, а крокодил взагалі перетворюється на взуття. Навіть найменші не помиляться з трактуваннями, чи не так?

Граючи, ми не тільки створюємо нову реальність, а ще й маємо можливість побути кимось іншим, наприклад тим самим слоном, і уявити, як це, коли тебе кожного дня примушують розважати інших, наче ти чиясь іграшка.

Читайте також: Про що розповідають картинки в науково-пізнавальних книжках?

«Не смій читати цю книжку»

• Енді Лі та художника Гіз МакКензі
• Київ: Mamino, 2018

Іноді гра перетворюється на дещо інше, і в хід йдуть погрози, шантаж та маніпуляції. Жах? Жах та й годі! Особливо, коли усе це застосовує потворна синя істота, яка дуже зацікавлена, щоб діти не відкрили книжку, в якій вона і вдається до усіх методів психологічного тиску, аби тільки останнє слово було за нею.

І ви повірите, що після цього хтось не відкриє і не погортає її, порушуючи усі заборони синього монстра? Навіть дорослі будуть на гачку – так працює психологія, так, «нечесно» граючи, можна ненав’язливо надихнути тих, хто тільки починає читати «цілу» книжку. У певному віці це той ще подвиг. Тому додаємо у книжки-ігри й досить невеличке видання австралійського радіодіджея і коміка Енді Лі та художника Гіз МакКензі.

Вони не винаходили велосипед, а скористалися вже відомим у дитлітературному середовищі прийомом. Якщо хочеш примусити когось, щось зробити – заборони це сам. Тому швидше за все подібний тип книжкової гри оберуть таки дорослі, щоб заохотити деяких впертих нечитак до самостійного читання.

Таку ж гру застосовували у своїх книжках «Do Not Open This Book» 2005 року видання і Міхаель Мунтеан із Паскалем Лемайтре, розповідаючи про поросятко, яке все ніяк не могло придумати, про що буде книжка, і весь час у різні способи просило не відкривати й не гортати її. В кінці читач розуміє, що замість поросятка він сам створив книжку.

І в книжці 2013 року «Warning: Do Not Open This Book!» автор Адам Лехерхауп та? художник Метью Форсайз теж вдаються до подібного. А потім ще й пишуть продовження «Please, Open This Book!» у 2015 році. Поки таких ігрових прийомів українською ще мало. У світі ж, навіть за не дуже ретельньного пошуку, подібних книжок виявляється чимало. Це вже досить розповсюджена техніка ігрового початкового читання.

«Світ тварин»

• Рут Мартін
• Художник: Аллан Сандерс
• Перекладач з іспанської: Лесь Белей
• Видавництво: #книголав, 2017
• Вік: 1+

У тому віці, коли уява ще тільки має з’явитися, а здатність до ігрової діяльності формується дуже швидкими темпами, навчитися гратися книжками вкрай необхідна річ. Тому читання-гра з книжками, у яких безліч «віконечок», що їх можна відкривати й закривати, знаходячи цікаву візуальну інформацію, це саме те, що формує подальшу комунікацію не тільки з книжками, а й з навколишнім світом.

Сучасні дитячі психологи та вихователі студій творчого розвитку чи дитсадків наполегливо доводять до відома батьків ідею, що чим більше рухів відтворюють пальчиками дітлахи від року і до шести, тим краще розвивається їхня мова. Такий собі причинно-наслідковий зв’язок між «дрібною» моторикою та мовленнєвими успіхами. Книжка-картинка Рут Мартін та Аллана Сандерса із серії «Маленькі дослідники» відповідає саме такому запиту.

До серії «Маленькі дослідники також входять книжки «Моє дивовижне тіло», «Транспорт» та «Космічний Світ».

Дуже голодна гусениця

• Ерік Карл
• З англійської переклав: Тарас Уліщенко
• Харків: Читаріум, 2015
• Вік: 0+

Ерік Карл з тих авторів чарівників, які давно вже зачарували світ. Його суперсила у тому, що він знає як грати у книжки з найменшими, розуміє тих, кого іноді навіть власні батьки не до кінця можуть зрозуміти, через відсутність спільних комунікативних інструментів. Наприклад мови.

«Дуже голодна гусениця» з тих книжок, за допомогою яких можна грати навіть з немовлятами. Так, з ними теж можна читати книжки-ігри. Що для цього потрібно? Магія, безперечно! А якщо серйозно, то яєчко на зеленому листі, з якого має вилупитися кумедна гусениця з гарним апетитом, багато фруктів і усього іншого, що вона любить, тиждень часу і дірки, які вона прогризе майже у кожній сторінці. У них так цікаво засунути пальчики, наче ти і сам дуже голодна гусениця, і раптом раз – і вже яскравий метелик!

Наталія Даценко,

авторка дитячих маршрутів у Крокуй. Київ, режисерка в «История одного города», творчий гід у  «Киев глазами детей», режисерка, сценаристка, акторка, педагог в «Арт-багаж»:

«Перше, що має виховувати книжка-гра у маленького читача – смак, тож якісний папір, фарба, висічка, ілюстрації, верстка – важливі складові. Друге, книжка-гра має бути захопливою, а не розважальною: бентежити фантазію, уяву. Третє, книжка повинна бути місткою за змістом та формою, за принципом «від простого», проте не від примітивного. Книжка-гра може бути одно і багатовимірною, із рухомими частинками, з тактильними, фактурними вставками чи без. Вона має долучати до активного спільного читання, давати змогу пірнути всередину, в сюжет, в гру.

Книжка, що захопила не відкладається на полицю, до неї так чи інакше повертаєшся: малюючи власні ілюстрації, створюючи декорації для паперового театру, моделюючи костюми для сімейної вистави. Якщо це інтерактивна книжка, то дитина створює таку ж свою, вигадуючи продовження чи додаючи свої ідеї до оживлення сторінок. Коли це яскрава історія про гусінь, то можна перевдягнутися і зіграти головну роль у виставі, з’ївши все, що згадано в книжці й навіть трішечки більше.

Ідей безліч, їх народжують чудові історії, спрага до пригод та невичерпна фантазія. Ми дуже любимо із дітьми й батьками проживати книжки. Опиняючись усередині ти все відчуваєш гостріше, повніше, тож щодня я полюю на особливі книжки, в які хотілося б зануритися щонайменше на тиждень».

Валентина Мержиєвська,

співорганізаторка, спікер та ідейна натхненниця простору домашньої освіти «БеркоШко», авторка математичного задачника для першого класу:

«Книжки-ігри – це просто чудовий винахід. У них є всі складові справжньої гри: певні правила, яких учасники добровільно притримуються, чимало того, що «невзаправду», але чому приємно підіграти, своєрідний гумор. Все це разом створює задоволення від гри, яке часто зовсім не пов’язане з виграшем, а, власне, з процесом.

Першими книгами в такому жанрі для мене стали книги з серії «Шукач». А фраза «Дивлюся і бачу…» відтоді стала початком багатьох цікавих завдань для дітей.

Потім з’явилась чарівна «Жива книга», яку кумедно гортати не лише малюкам. Я була здивована, але й старшим дітям також подобалося тиснути на кольорові кружальця. Вона притягує увагу простотою і гумором, дуже співзвучна дитячим жартам. Останнє надбання – «П’єр і місто лабіринтів».

На мою думку такі книги окрім очевидного тренування уважності, допомагають розвинути чимало інших цінних навичок. Наприклад, здатність самому собі знаходити заняття – у сучасному світі так багато готових розваг, що діти відвикають самі вигадувати ігри. Здатність тривалий час концентруватися на обраній справі, розрізняти деталі, пильнувати відмінності, домальовувати в уяві відсутнє, шукати логічні зв’язки й послідовності.

Цікаво, що пірнання в таку книгу може бути як способом усамітнитись, так і приводом для спілкування, обговорення з друзями.

Буває, що на початку гра з такою книжкою потребує від дитини зусилля. І найкращим способом «приколоти» дитину до такого заняття є власний приклад – потрібно почати грати, роздивлятися: «Дивись-дивись, що я знайшла!», «А можна з тобою подивитися?».
Таку книжку-гру не можна подарувати й поставити на поличку. Якщо дитина увійде у смак, то неперервна цікавість може тривати кілька років».

Ксенія Осадча,

організаторка проекту «Навстречу счастью и ветрам», психолог і викладач у The Kangaroo Club:

«Мені близький ваш підхід і подобається добірка книжок. Майже всіх їх мені показували друзі, у яких є діти і які в темі. Було б круто, якби наші співвітчизники дозволили дітям жити в Дитинстві, а не в гонитві за майбутнім, до якого треба готуватися і якому потрібно відповідати. Батьки в напрузі й діти в навчанні. А хочеться, щоб в радості.

З книжок-ігор мені дуже симпатичне те, що робить Віолетта Борігард «Про принцесу-куховарку» і «Усе через банани». Це те, що я випробувала на заняттях з дітьми.

З точки зору психолога – популяризувати книжки-ігри, спілкування всередині сім’ї, формування здорових звичок – це внесок в розвиток країни».

Читайте також: Дитячий психолог про те, як привчити дітей до читання