uncategorized

Ерік Метаксас. Бонгьоффер: пастор, мученик, пророк, змовник – праведник проти Третього Рейху

/ переклад з англійської Олени Третяченко. – К.: Книгоноша, 2016. – 576 с.

В українському книговиданні сьогодні якщо й не нон-фікшн бум, то щось дуже на те схоже. Книжки про бізнес і стартапи, наукпоп і популярні історії всього, найрізноманітніші порадники і мемуари відомих людей. До речі, про останні: вони завжди були різновидом біографістики, хоча ніколи повністю її не заміняли. Бо саме повнокровні біографії відомих людей вже віддавна у світі займають перші місця у сегменті нон-фікшн літератури. В Україні такі книжки – поки що рідкість: щось десь виходить, але швидше як виняток. Про один із таких – у сьогоднішній рецензії. Бо є підозра, що книжка пройде непоміченою, а такого злочину проти читача допустити ніяк не можна.

Метаксас вже у назві своєї книжки означає чи не всі ключові віхи, з яких складається і біографія, але також і образ одного з найважливіших теологів ХХ століття – Дітріха Бонгьоффера. Хоча без суттєвих доповнень тут не обійтися, і в книжці зокрема й про це. Бонгьоффер дійсно був чинним пастором – але також і першорядним теологом, який, вивчившись у Тюбінґені і Берліні, все життя намагався розв’язати чи не основне питання, яке поставило перед усіма ХХ століття: як можливе моральне судження в умовах такого насилля? Німець іде далі, де ще небезпечніше: він думає про те, як можливе релігійне судження в умовах, коли дискредитована не лише офіційна церква, яка лягла під Рейх, але й «найвища інстанція», бо ж «Бог помер».

Так, Бонгьоффер ще й мученик: життя його закінчується в концтаборі Флоссенбурґа 9 квітня 1945 року. Але саме проти апології мучеництва як такого теолог і виступав: і коли відмовляв собі у праві на мовчання («Мовчання в момент зла і саме є злом»), і коли думав про обов’язки християнина в кризові часи. Адже один із основних нервів усього зробленого німцем – це запитання «а чи може християнин вбити перед лицем абсолютного зла?». Поки інші уникали категоричної відповіді, а хтось і геть не вважав за можливе її дати, Бонгьоффер сказав «може». І тут важливий контекст: 30-40 роки – час, на який і припадає більша частина книжки, – це той період, коли європейські католики і протестанти переживають найтемніші свої часи.

Папи Пій ХІ і Пій ХІІ йдуть на всі можливі контакти й компроміси з фашизмом, бажаючи підтвердити свою легітимність у купі з гарантіями безпеки; а на в батьківщині Бонгьоффера, звідки колись і почалася модерна Реформація, постає єдина Німецька церква («Німецькі християни»), що, приймаючи «арійську поправку», стає цілковито відданою фюреру. В цих умовах теолог не лише думає – про «дешеву» міщанську благодать і дискусійне «безрелігійне християнство», за яке йому ще стільки разів прилетить, – він діє: фундує Сповідуючу церкву і семінарію при ній, пише, викладає, їздить в Америку і мандрує Європою. Але повертається до Німеччини – і стає агентом Абверу.

Та назва книжки не обманює нас і тут, бо Бонгьоффер таки змовник, який використовує свій статус і положення геть не для служби на благо Рейху: він рятує євреїв і близьких, налагоджує стосунки з європейським Опором і людьми з найвищих ешелонів нацистської влади, аби стати фігурантом замаху на Гітлера. Хоча й тут є «але»: він – змовник «вдумливий», який розуміє, що фюрер не сам прийшов до влади, і проблема тут не тільки у Версальських угодах і гнівному почутті несправедливості. У тому, що трапилося, винна також і «заколихана» Церква, а отже, і сам пастор.

Читайте також: 12 філософів і письменників Єрмоленка

Що ж стосується пророка, то цей момент чи не найпроблемніший: Метаксас беззаперечно підтримує свого героя у всьому – саме він вертає фігурі Бонгьоффера ареол євангелічності, в якому німцю багато хто відмовляє і понині, мовляв, богослов він видатний і знаковий, але канонічність там і не ночувала. Це можна полишити на розсуд читача – пророк Бонгьоффер чи новітній учитель церкви, а чи той «святий грішник», який, доводячи певні тези і думки до їхнього екстремуму, намагається таким чином дійти до джерел християнства. Хоча цікавішим видається інша колізія, а саме: розвиток харизматичного протестантства після страти теолога і його виродження у розсип різного ступеня примітивності штундистських організацій. Метаксас про це не пише, а дарма.

Бонгьоффера добре читати контрапунктом до щоденників Сімони Вейль: де у француженки візіонерство і проникливий містицизм, там у німця дивний раціоналізм, за допомогою якого він і намагається дібратися до суті християнства, постійно крутячи думку про те, що і вбивство ворога в цих умовах може бути вираженням покори і жертовності

З яких, власне, християнство і виростає. Одним словом, спробуйте почитати їх паралельно – небувала стереоскопічність зору гарантована. А що стосується Метаксаса – він дійсно людина «зсередини», той, хто розповідає захоплено й іноді не критично. Він може показати озлобленість свого героя періоду ув’язнення, але піддати серйозній критичній перевірці його теологічні засади не береться. Щоправда, це ніяк не впливає на фінальну якість самої книги – перед нами майже ідеальна біографія «англо-саксонського» взірця: з продуманою драматургією (багатодітна родина, вкрай багато персонажів, батько – легендарний психіатр) і системою героїв-двійників (не менш легендарний пастор Мартин Німьоллер, філософ Карл Барт і навіть реальна сестра-близнючка самого Дітріха Сабіна); з любовною історією (а є і така) і юридичною драмою останніх років життя. Змови й інтриги – і глибока відважна теологія; інтелектуальні й духовні пригоди богослова, який дуже старається бути чесним – і політичний екшн найвищого ґатунку. Просто-таки ідеальний біографічний контент. Ну й найширший політико-культурний контекст, як же без нього: Веймарська республіка, Гінденбурґ, формування нової еліти, «коричневий» синод, єврейське питання, війна. В якості бонусу – розділ про антисемітизм Мартина Лютера. Бестселерами New York Times просто так не стають.

Читайте також: 10 найкращих книжок 2016 року за версією The New York Times

Метаксасу, що колись був прославився книжкою «Amazing Grace», не відмовиш і у ненав’язливому, але невідступному символізмові, який, однак, не вступає в суперечність із документальною фактурою оповіді. Німеччина постає перед читачем територією повсюдної смерті і зачарованості нею – і звідси лише один крок до того, аби підвести нас до розуміння: в такому проблемному контексті просто не може не виникнути фігура Того-хто-перший-смерть-здолав. Роздуми довкола природи й історії вчення Христа і будуть центрувати собою оповідь – адже це все життя займало і самого Бонгьоффера. Як і думка про те, що зло не може бути не покараним, а християнином може називатися не той, хто дотримується десятка заповідей, а той, хто у найкритичніший момент не заховався в тіні миролюбної риторики і віри у порятунок через добрі вчинки без ризику для себе. І ось тут німецький мислитель направду дуже близько підійшов до джерел християнської, а точніше христологічної етики.

Згадаймо: Христос приносить у світ не мир, але меч. Початково історія там не лише про милосердя, але й про чітке розмежування добра і зла. І якщо останнє вже проступило – його не треба терпіти, лишень безжально відсікати. Один німець – у книзі «Антихристиянин» – не зовсім вірно передав суть християнства, окресливши його в категоріях слабкості і відмови від сили. Зате інший німець дуже скоро інтерпретаційну справедливість поновив. Яким чином і що саме тут йому вдалося (а що й ні) – про це і розказує біографія Метаксаса.

Читайте також: Як 105 письменників, художників і філологів сповідались і брехали про себе

Назарянину б німець сподобався. Та й оця книга про нього також: суперечлива, місцями причесана, по-доброму «сектантська» (тобто захоплива) – але жива, пульсивна. Саме таким Бонгьоффер – і як мислитель, і як людина дії – завжди був, таким він і лишається. Скоро українською вийдуть його листи – самі побачите. А поки ж зізнання в любові від Еріка Метаксаса. І воно закономірне не лише з огляду на зміст книжки і проблематику роздумів її героя (чи Бог – то завжди любов?), але й через правдивість давно перевіреної теорії: найкращі біографії завжди ангажовані. Хоч Дмитра Бикова згадайте, а хоч і Семюела Джонсона.

 «Бонгьоффер не повчав моралізаторським тоном. Він поставив себе в один ряд із тими, хто заплутався в проблемі зла, і пов’язав усіх нас із фігурою Дон Кіхота»

• шанувальникам біографій, де контексту приділяється ніяк не менше уваги, ніж герою;
• кому важко уявити протестантського пастора, який планує замах на Гітлера – це саме воно;
• для кого християнство – це релігія дії.

• тим, хто ніколи не вірив в існування німецького Спротиву;
• тим, хто вважає, що всі тоталітаризми – історія суто політична, і теології тут просто не місце.

 Чільне зображення bible-reflections.net