Інтерв’ю

На цьогорічному Форумі видавців у Львові перекладацький проект «Вавилонська бібліотека» презентує український переклад книжки Курта Во?ннеґута «Бойня номер п’ять». Засновник проекту Роман Малиновський розповів Читомо про те, як «Вавилонська бібліотека» поверне до життя  «мертві» журнальні переклади класиків та порушить деякі табу українських видавців. А також попросив пам’ятати, що у прізвищі автора «Бойні номер п’ять» наголос ? на першому складі.

Концепція та команда «Вавилонської бібліотеки»

Це громадський перекладацький проект. Його основним продуктом наразі є книжкова серія перекладної літератури. Але ми також маємо на майбутнє ідеї семінарів для перекладачів, перекладацькі фестивалі. Себто книжкова серія сьогодні, а далі ? більше.

Громадський перекладацький проект означає, що вся «Вавилонська бібліотека» втілюється на платформі благодійного фонду. Це Фундація імені Короля Юрія, яка заснована і працює в Івано-Франківську з 2002 року. Ідеться про те, що всі книжки «Вавилонської бібліотеки» видаються без комерційної мети, а кошти від продажу першого тиражу вкладатимуться в розвиток наступного проекту. 

Окрім мене, проектом постійно займаються ще дві людини, директор Фундації імені Короля Юрія Віктор Кімакович та меценат з Івано-Франківська Віктор Вінтоняк. Дуже важливо, що нас троє. Проект дуже масивний, і одна людина його не подужала б ні з точки зору досвіду, ні з точки зору організації. Я займаюсь комунікацією з видавництвами і частково юридичними питаннями, але коли мені бракує знань чи досвіду, допомагають обидва Віктори. Але серед нас немає першого, другого і третього ? ми рівноправні.

Круті переклади, які осіли в радянських журналах

Якось я з’ясував що величезна частина найкращих текстів світової літератури вже перекладені українською. Але біда в тому, що вони свого часу осіли на сторінках радянських літературних журналів, таких як «Всесвіт», «Жовтень», «Дніпро». Там друкувалися дійсно хороші переклади, зроблені людьми, які фактично будували школу українського перекладу, такими як Григорій Філіпчук чи Микола Лукаш. Між 1985 і, приблизно, 1997 роками був період, коли робилися круті переклади, які так і лишилися в журналах. Більшість тих творів сьогодні можна знайти лише в бібліотеці Вернадського. Механізм замовлення їх неймовірно складний: замовляєш через обласну бібліотеку, чекаєш місяць або два, і тоді нарешті присилають ксерокопії.

Чому я взагалі взявся за це?

Річ у тім, що найчастіше я читаю перекладну літературу виключно українською. В якийсь момент я відмовився від того, щоб читати російські переклади, бо і так достатньо колосальних текстів, добре перекладених українською. То чому я маю марнувати час на російський переклад, якщо я можу взяти прекрасний переклад Анатоля Перепаді «Гри в класи»? А поки читаю Хуліо Кортасара, хтось видасть «Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе» Райнера Марії Рільке. А потім – «Зниклого безвісти» Франса Кафки. Така логіка.

Я почав думати, як ці журнальні тексти перетворити на книжки. Була навіть ідея окремих видань. Скажімо, за сто чи двісті гривень я міг отримати в одному екземплярі «Уота» Самюеля Беккета. І так, думка за думкою, виникла ідея видавати серію. Хоча на той момент це все виглядало утопічно. Адже не мав жодного досвіду комунікації з видавництвами і поняття не мав, де взагалі брати авторські права на твори!

Цензурований Во?ннеґут

Ми прагнемо працювати лише з кращим із кращих. Це нобелівські або букерівські лауреати, тобто ті письменники, при згадуванні прізвищ яких ні в кого не виникає сумнівів щодо рівня їхніх текстів.

Отже, на найпершому етапі ідея Вавилонської бібліотеки полягала в тому, щоб брати вже зроблені якісні переклади, витягати їх з журналів, редагувати відповідно до теперішніх правил української мови і видавати книжками. Бо вони книжками в Україні ніколи не були.

Але насправді проблема більша. Багато текстів були політичними і їх різала радянська цензура саме на етапі перекладу. Ми зрозуміли, що не все можна друкувати ? деякі тексти потребують нового перекладу. Тому перша книжка проекту «Вавилонська бібліотека» «Бойня номер п’ять» Курта Во?ннеґута ? новий переклад, який зробив Володимир Діброва. Хоча у 1976 році Петро Соколовський переклав роман українською, він дуже сильно спирався на російський переклад Ріти Райт-Ковальової, а політична цензура прибрала частину смислових речей. Навіть якщо знайти це старе видання, сьогодні ми не прочитаємо той текст, який написав Во?ннеґут. Величезна перевага й у тому, що Володимир Діброва останні сімнадцять, якщо не помиляюся, років, мешкає в США, викладає в Гарварді, відтак досконало володіє англійською і дуже добре розуміє ті підтексти, які Во?ннеґут передає через мову.

«Бойня номер п’ять» ? це твір, який оповідає про безглуздість війни. У ньому описане бомбардування Дрездена англо-американськими військами в 1945 році, яке є соромом для Америки. Художниця Оля Марусин завершила роботу над обкладинкою книжки, на якій зображений літак із жовтим хрестиком, за день до того, як впав літак Малайзійських авіаліній. Це незрозумілі магніти. І хоча робота над «Бойнею» почалась задовго до революції на Майдані, зараз вона фактично описує те, що відбувається на Сході України.

Ґомбрович, Беккет, Гакслі

Ще раз підкреслю ? ми працюємо з кращим із кращих, за що раніше в Україні боялися взятися. Дуже цікаво виходити на ті рівні, що вважаються табу в українській видавничій справі. І ми будемо це робити. У «Вавилонській бібліотеці» вийде переклад роману «Порнографія» Вітольда Ґомбровича, який зробив у 1991 році киянин Олександр Гриценко. Це випадок якісного журнального перекладу, про які я говорив. Гриценко вже багато років не перекладає через проблеми зі здоров’ям. Але його переклад блискучий! І він припадає пилюкою на полиці бібліотеки в якомусь 10 номері журналу Всесвіт за 1991 рік. Коли я прийшов взяти цей журнал в читальній залі, то побачив, що ніхто не брав його до рук принаймні останні років п’ять.

Ще один журнальний переклад, який у нас вийде, ? це «Уот» Беккета. Це також переклад Володимира Діброви, за нього він отримав премію імені Миколи Лукаша в 1991 році.  Власне, так ми запізналися з Дібровою. Я почав з ним спілкуватися з приводу перекладу «Уота» і Діброва сказав: «Уот» ? це круто, але от би Во?ннеґута видати!» І ми зійшлися на цьому.

Останній договір ми підписали на «Brave New World» Олдоса Гакслі. Гакслі сьогодні дуже актуальний. Будь-яка антиутопія взагалі малює Росію як таку. На початку вересня цей проект з’явиться на Спільнокошті Великої ідеї. Переклад робитиме Віктор Морозов, а ілюстрації ? Гриця Ерде. Думаю, в нас вийде щось феноменальне. Гриця вже почала роботу і вона каже, що це дуже її текст. А Віктор Морозов ? дивовижний перекладач, який дуже відчуває мову. Він зараз постійно мешкає в Америці, а, як я з’ясував за час роботи над проектом, дуже важливо, коли перекладач мешкає в мовному середовищі.

Про «малюночки» і партнерів

Нам ішлося про те, щоб книжки «Вавилонської бібліотеки» були найкращими поліграфічно та візуально. Бо на нинішньому етапі інформаційного поступу книжка не може бути лише джерелом інформації, це в першу чергу продукт естетичний, який апелює до різних відчуттів людини.   Така амбіція ? показати, що не лише дитячі книжки можна ілюструвати. Доросла література теж може бути ілюстрована так, що це не викликає дисонансу, ніби тут серйозний текст і раптом ? малюночки. Ні, не малюночки, а рівноцінна візуальна складова, яка підсилює настрій і характер твору.

Книжку Во?ннеґута ілюструє художниця Оля Марусин. Тричі вона читала твір в оригіналі, коли почала роботу над ілюстраціями, і потім ще десь вісім разів ? переклад Діброви. Коли я дивився її ілюстрації, то розумів, що їх можна давати без тексту, окремою книжкою. Це дуже тонка справа, адже прозового тексту нібито вже достатньо, і тому важливо не перегнути з ілюстраціями, аби вони не збивали ритм тексту. У «Бойні номер п’ять» кожен з розділів завершуватиметься двома ілюстраціями, які декларують основні ідеї, про які говорить Во?ннеґут в цьому розділі.

Наш видавничий партнер ? «Видавництво старого Лева», адже Фундація не має досвіду поліграфічної роботи та збуту книг. Чому ми пішли саме до них? Останнім часом ВСЛ почало виходити на ринок дорослої літератури, а їхні книжки феноменальні в сенсі поліграфії. «Видавництво старого Лева» дає право творчого експериментування. Вони не мали жодних заперечень щодо ілюстрацій до «Бойні», які принесла Оля.  Я сподіваюся, що і ми будемо корисними видавництву і допоможемо їм вийти на ринок дорослої перекладної літератури.

Жодна книжка серії не буде виходити без художнього оформлення. Але нам не цікаво працювати з професійними книжковими ілюстраторами. Порнографію Ґомбровича, наприклад, ілюструватиме художник Євген Самборський. У 2013 році Оpen group, до якої він входить, отримала першу Спеціальну премію PinchukArtCentre за медіапроект, а Євген став лауреатом премії молодим українським художникам від PinchukArtCentre.

Присутність людського важлива

Я кажу, що ми робимо книжки, які люди мають просити на Миколая. Такі, що їх хочеться не класти в торбу, а нести під рукою, щоб усі бачили. Бо книжка гарна, і ти з нею книжкою гарний. Я люблю відчуття прекрасного в людях.

Нам не лише книжки важливі, які ми робимо. Найперше ? це та проблема, яку видання книжки вирішує. Переклад поганий ? ми робимо новий, мертвий чи не перевидавався ? ми його дістаємо і видаємо. Добрі переклади, якщо їх не перевидавати, просто зникають. На якомусь етапі ми працюватимемо з повістю Нобелівського лауреата Вільяма Ґолдінґа «Бог скорпіон». Її перекладав у 1988 році Дмитро Костенко, коли ще був студентом Київського державного університету. Після університету Костенко перестав перекладати, і працював на ВВС. Протягом останнього року я не міг знайти його контактів, і нарешті вийшов на українську службу ВВС, де мені сказали, що Дмитро Костенко помер у 2009 році. Зараз я спілкуюся з його батьками, щоб опублікувати переклад. Тому що він прекрасний, там збережена ритміка, уклад слів. Але я свідомий того, що інакше переклад просто би десь пропав, і Костенко як перекладач був би відомий якомусь надзвичайно вузькому колу людей.

Я не претендую на просвітництво в рамках цього проекту, нікого не прагну чомусь навчити, але мені подобаються ті життєві історії, які тут виникають. Присутність людського важлива. Важлива всюди.