Автори та ілюстратори

 Українська ілюстраторка Євгенія Гайдамака в розмові з письменницею та дослідницею дитячої літератури Оксаною Лущевською розповідає про досвід стажування у Спілці ілюстраторів у Нью-Йорку, порівнює український та американський ринок дитячої книжки й розмірковує, чого саме бракує українській книжковій ілюстрації на тлі світових трендів

– Женю, цього літа ти проходила інтернатуру в Спілці ілюстраторів (Society of Illustrators) у Нью-Йорку. Яка мета цієї організації? Розкажи, будь ласка, яку роль чи функцію ти в ній виконувала?

– Це професійна спілка, яка поєднує Музей американської ілюстрації, виставковий зал, бібліотеку, щорічні конкурси для ілюстраторів і тематичні заходи. Саме конкурси зробили її відомою у світі. Це прекрасне місце щоб завести потрібні знайомства та слідкувати за трендами на ринку ілюстрації, а ще знайти визнання серед професіоналів на сторінках їхніх каталогів.

Я працювала стажеркою, що означає – виконувала різноманітну роботу. Стажуватися в місцях на зразок SOI – це вміти знайти собі заняття самій. Я старалася працювати над проектами, ілюструвати, наприклад, розробляла постери, банери, флаєри для деяких заходів.

Найцікавіше і найкорисніше, що доводилось робити, це, як не дивно, каталогізувати учасників спілки за стилями і ринками, в яких вони працюють. Це завдання замінило мені цілий курс по селф-промо, адже я мала проглянути понад 100 портфоліо й визначити ринок і стиль ілюстратора. Мала змогу підглянути на список клієнтів й арт-директорів. Загалом зробила собі довжелезний список of do’s and dont’s.

Два тижні я працювала в їхньому мистецькому таборі для дітей – об’їздили разом увесь Нью Йорк, щодня малювали й мали невелику лекцію й майстер-клас від запрошених художників. Ця частина стажування була найбільш активною, виснажливою, але й найвеселішою.

Також як стажерка я мала доступ до їхніх щотижневих sketch nights, дві моделі, жива музика, цікаві люди. Здавалося, це все, що ілюстратору потрібно для життя. Але не завжди все було так активно, звісно. Коли проектів не було (літом життя там зажди сповільнюється) то сиділа в бібліотеці над книжками, інколи навіть йшла допомогати в їхньому кафе, було цікаво отримати такий різний досвід. Але під дахом Society будь яке завдання мало творчо-робочий настрій.

– Поділися своїми знаннями про зовнішню і внутрішню філософію організації. Як саме формуються акти підтримки ілюстраторів-початківців та досвідчених ілюстраторів?

– Не думаю, що в Society є прихована філософія. Усе, що вони пропонують, будь-хто може знайти й спробувати. Основне їхнє заняття, крім утримання музею, звісно, це різні конкурси для ілюстраторів і навіть видавців. Для ілюстраторів-початківців, студентів, є своя категорія в SOI Annual Competition. Для професіоналів – своя, поділена на підкатегорії за ринком. Є навіть конкурс Original Art, де судять свіжі дитячі книжки. Мені довелося розбирати купи книжок і розфасовувати їх за видавництвами. Я б дуже хотіла, щоб колись в Україні видавали стільки різноманітної дитячої літератури. Загалом Society of Illustrators пропагують розвиток ілюстрації як професії, як стилю життя та як продукту.

– Свого часу я подавала кілька українських проектів на гранти. Їх пропонують деякі американські організації, пов’язані з дитлітом, утім підтримки не отримала. Женю, а що ти знаєш про книжкові гранти?

– Маю підозру, що цим більше займається організація Society of Children’s Book Writers and Illustrators. На жаль, я не дуже багато знаю про їхню роботу, окрім того що вони проводять велику конференцію в Нью Йорку. Я знаю більше про конкурси. Мені особисто здається, що для отримання гранту потрібно шукати таку специфічну організацію чи людину і стукати, стукати. Американці люблять наполегливих.

– Чи ти пробувала зацікавити когось із американських видавців українськими книжками? Якщо так, то якими саме та які відгуки отримала? Якщо ні, то чому?

– Я дуже багато впродовж навчання й професійних зустрічей говорю про українські книжки та ілюстрацію. Не мала шансу показати й запитати думки видавця про конкретні проекти. Але я потай роблю добрі справи для наших ілюстраторів. Маю викладача – власника ілюстраторської агенції. Він зацікавився моїми розповідями про відмінності в підході, попросив показати якісь приклади.

Врешті сьогодні я надіслала йому список деяких українських ілюстраторів для співпраці. Тому якщо хтось отримає несподіване замовлення здалеку, знаєте кому дякувати 😉 А якщо серйозно – то використаю цей абзац, щоб зайвий раз нагадати про важливість власного, постійно оновленого (!) сайту, або хоча б біханс-портфоліо, англійською.

– Ти також навчаєшся в Саванському коледжі мистецтва та дизайну. Наскільки мені відомо, це невеликий приватний університет, започаткований на засадах неприбуткової підтримки мистецтва. Ти вивчаєш ілюстрацію. Певно, що на класах ви проходите різні зразки книжок-картинок. Зараз триває їхній золотий вік. В англомовних читачів, про це свідчить мій досвід, є великий доступ саме до якісних книжок-картинок. І тих, що вийшли другом в англомовних країнах, і перекладних (хоча перекладів, згідно з моїм дисертаційним дослідженням, приблизно 2%). Женю, як ти визначаєш для себе книжку-картинку?

– Книжка-картинка – це книжка, в якій ілюстрація є основним наративним елементом, це зірка шоу. Про золотий вік, думаю, це правда, дивлячись на кількість і якісь продукції в книгарнях. Мені здається, у США книжки з більшою кількістю тексту просто розраховані на підлітків. У них ілюстрація з’являється тільки на обкладинці і, може, десь між розділами. Практично всі книжки для дітей тут – це міні-історії в картинках. Інколи смішні, інколи дивні, інколи все разом.

Я обожнюю американські книжки-картинки за те, що вони можуть дати абсолютно немислимі для нас речі. А найбільше люблю їх тому, що ці немислимі проекти не завжди вдалі (думка українського ілюстратора, вихованого на радянських книжках і роках академічного рисунку).

Я дуже люблю книжку про голуба, якому не можна водити автобус (Mo Williams. Don’t Let the Pigeon to Drive the Bus – О.Л.). Ця книжка настільки безглузда, що я її купила й страшенно люблю.

Читайте також: 7 запитань ілюстратору: Інна Черняк

– Які книжки-картинки для тебе є відносно взірцевими?

– Моя тутешня домашня бібліотека – це дивний мікс стилів та історій. Я люблю ілюстратора Peter Sis за його делікатні візуальні рішення і люблю книжку-розгортку про балет від ескпресивної Ping Zhu. Не можу сказати, що маю дві-три книжки, які вважаю взірцевими. Для мене тут взірець – це насамперед різноманіття. Але якась особиста прив’язаність в мене є до книжок Jimmy Liao. Вони ідеально характеризують підхід, який я мрію колись втілити у своїй книжці.

– Які тренди в ілюстративних підходах в США ти для себе відзначила?

– Якщо говорити про студентів, то на моє здивування багато хто працює дуже традиційно: олія, акварель, змішані техніки. Я б не сказала, що композиційні, кольорові рішення, персонажі дуже сильно відрізняються або є кращими від тих, що роблять наші студенти. Хіба що загалом тут більше свободи й ескпериментів, що я бачу від своїх одногрупників. На ринку я помічаю той же тренд – багато книжок у традиційній техніці, але майже ніколи – із традиційним підходом до цієї техніки. Якщо говорити про ідею, то в США, як і в Європі, можна намалювати простеньку книжку про какульку, і вона буде мегапопулярною. Тут багато акцентують на історіях, вони різні, і всі чимось чіпляють. Наприклад, книжка Jon Klassen “This is Not My Hat”. Мила історія, яка ні до чого не зобов’язує.

Читайте також: 7 запитань ілюстратору: Бімба Ландманн

– Женю, ти все ближче до закінчення програми і нині думаєш про магістерську роботу. Скажи, як змінився твій погляд на книжку в процесі навчання? І, зрештою, на яку тему ти пишеш дослідження?

– Моя магістерська відображає зміну, яку я для себе зробила щодо  дитячих книжок. В Україні все ж існує певне обмеження щодо тематики чи підходу до книжки, тому що багато видавців і навіть ілюстраторів впевнені, що наші покупці «не готові» до нових рішень, тематик.

За рік навчання тут я твердо переконалася, що ми маємо більше експериментувати. Маємо переглянути нашу культуру з погляду сучасного підходу до сторітелінгу: як ми можемо використати наші такі шановані й улюблені сюжети, і головне, як ми можемо насолоджуватися й розважатися, працюючи над книжкою.

Мій погляд на книжку змінився вбік більш особистої історії, невеликої ідеї, яка не обов’язково має врятувати світ, чи бути серйозною, але яка стане книжкою, де картинка заміняє слова, де впродовж читання в дитини виникають питання, контроверсійні чи послідовні. Моя магістерська робота відповідає тим викликам, з якими я зустрілася впродовж навчання в США. Як наш культурний, особистий і соціальний досвід впливає на візуальні рішення, що ми обираємо? Як краще зробити історію успішною, розкауючи її через картинки? Поки працюю над своєю темою, але хочу зробити її максимально релевантною для мого особистого досвіду й досвіду людей із сфери книготворення.

Читайте також: 7 запитань ілюстратору: Катерина Степаніщева

– Чи показувала ти своє портофоліо американським видавцям? Якщо так, то чи відзначаєш ти для себе якісь перспективи саме на цьому ринку?

– Так, мала можливість пройти портфоліо рев’ю з арт-директорами з Pinguin Books та Boston Globe, потім впродовж стажування в Нью-Йорку потрапила в офіси цих компаній, спілкувалася з арт директорами й людьми з інших департаментів. Я бачу цілком ясні перспективи на книжковому й журнальному ринку США, але це досі вимагає більш сформованого портфоліо й конкретніших (книжкових) проектів. Вважаю, мені ще працювати й працювати для того, щоб видатися в Пінгвін Букс, наприклад. Але для цього й навчаюся.

– Женю, ти сама знаєш, що в нас, в Україні, часто побутує думка, що в англомовних країнах, а особливо в США, автори та ілюстратори добре заробляють саме своєю творчістю. Наскільки мені відомо, то такі прибутки мають лише дуже «розкручені» автори та ілюстратори. Усі інші не похизуються своїми заробітками. Зазвичай вони мають іще кілька робіт (викладають, займаються з дітьми), а мистецтво для них – це все ж хобі. Що ти скажеш про це? Чи мала ти нагоду слухати когось із спікерів, які б підтримали чи розвінчали такий міф? І не без усмішки: то які ж гонорари в американських авторів та ілюстраторів?

– Випускники SCAD, з якими я спілкувалася, завжди кажуть, що налагоджувати фріланс-роботу як ілюстратор важко перші кілька років, поки знаходиш потрібні контакти й розкручуєш своє ім’я. Далі – легше, особливо якщо маєш можливість працювати міждисциплінарно, наприклад поєднувати ілюстрацію з motion media чи сторібордингом. Тому про мистецтво як хобі, думаю, це перебільшення. Особливо коли студенти інвестують величезні гроші у своє навчання, вони справді хочуть якнайшвидше стати на ноги й виплатити студентські кредити.

Щодо гонорарів, книжкові ілюстрації відрізняються, важко сказати бо це дуже залежить від видавництва й конкретно від ілюстрацій. Але, наприклад, журнальна ілюстрація в середньому коштує плюс-мінус $2000 за повносторінкову ілюстрацію й приблизно $300 за spot illustration (невеликий малюнок якогось об’єкта, зазвичай без тла – Ред.). Принаймні такий мінімум називають наші професори, коли говорять про цінотворення.

– Чим, на твою думку, цікавий американський книжковий ринок дитліту?

– Як я вже казала, мені подобається різноманіття й свобода ілюстратора пропонувати абсолютно різноманітні сюжети й технічні рішення. Здається, тому що люди тут оточені такою кількістю різноманітних ресурсів, інформації, продукції і можливостей, це впливає і на книжковий ринок, який пропонує надзвичайно багато тем та мистецьких рішень.

– Який мистецький «хід» ти плануєш привезти до України? Ти працюєш здебільшого з дитлітом, отже, що хочеться втілити в наступній книжці-картинці чи книжці іншого формату для дітей?

– Я б не сказала, що зараз дитліт – це моя основна ціль і ринок, але, звісно, багато працюю на це також. Можу сказати, що головна моя мета в дитячій книжці зараз – це взяти свій підхід, гарненько його потрясти, додати спецій, технік, пробувати різні рішення й глянути, яке з них працює краще. У своєму дипломному проекті я збираюся ілюструвати власну історію, тому одна з цілей – дослідити й розвинути це письменницько-ілюстраторське мислення. Я маю так багато історій, якими хочу поділитися через книжку! Над цим зараз і працюю.

Ілюстрації: Євгенія Гайдамака