Інтерв’ю

Останній рік особливо змусив замислитися підприємців, чия діяльність залежала від західного імпорту. Багато хто мігрував у бік, власне, цього ж імпорту, багато хто вирішив переорієнтуватися на «товари першої необхідності» (куди книжка, а тим більш мистецька, в кризові часи чомусь не входить), а дехто ризикнув, і навпаки почав інвестувати у власний розвиток і монополізувати привабливі сегменти. Костянтин Кожем’яка, засновник родинної друкарні Huss – один із тих, кого криза не змусила згорнутися. Так з’явилося нішеве видавництво ArtHuss, а окрім того – мистецький продюсерський центр і майданчик для професійної комунікації.

Читомо вирішило дізнатися в Костянтина, навіщо потрібна монополізація з відтінком меценатства, як здобувати арт-неофітів, і як  в цьому може допомогти книжка.

– Розкажіть про те, що нині відбувається в українській поліграфії.

– Важко щось сказати про поліграфію загалом, бо це три окремі галузі – рекламна поліграфія, друк видавничої продукції та упаковка. Перший, хто реагує на будь-які проблеми – це рекламна поліграфія, по ній можна вимірювати «температуру по палаті». Зараз вона не дуже добре почувається.

А от останній ешелон, якого торкається криза – це упаковка. Якщо країна перестає споживати продукти, для яких потрібна упаковка, тоді це вже дуже погано. Таке спостерігалось у нашій сфері після Дебальцевого: впродовж трьох місяців – повний розпач і депресія, ніхто нічого не замовляв. Ця ситуація була викликана споживчим песимізмом. Потім галузь почала оживати. Так у вересні ми відновили роботу, а в фізичному обсязі повторили четвертий квартал 2012 року.

Безумовно, книговидання в поліграфії стоїть окремо. Насамперед, на нього вплинула ідеологія, яка 23 роки цілеспрямовано працювала на розвиток відчуття другосортності, що прививалась нашим північним сусідом. Все це відбувалося на фоні того, що цей сусід забезпечував потужну підтримку своїй книговидавничій галузі, прекрасно розуміючи, що це культурна експансія.

І йдеться не лише про книгу, а й культуру загалом. В цьому Росія діяла дуже осмислено, продумано і досягла колосальних результатів, наслідком чого є і ті події, які відбуваються на сході нашої держави. Не обійшов поліграфію і загальний занепад економіки України. Це такий загальний огляд ситуації.

.

.

– А як почувається в цьому контексті Європа, взагалі Захід? Здається, там видавнича справа перебуває під меншим тиском. Хіба лише були побоювання щодо електронної книжки.

– Європа – це Європа. Вона живе своїм життям, і до європейських тенденцій ми маємо невелике відношення. Але по мірі стабілізації нашої економіки ці тенденції будуть повторюватися й у нас.

– Є якісь технологічні ноу-хау, яких слід чекати на нашому ринку?

– Один час іноземні виробники дуже активно розкручували технологію Book on Demand. Для країни з населенням 40 млн людей ця технологія мала би охопити хоча би 5% ринку, щоб вона окупилася. Термін окупності такого проекту – 12 років, і це за умов, що втебе немає конкурентів на ринку. До того ж, вартість книги на 10-20% вища, ніж у книжкових магазинах.

Ми обдумували впровадження цього варіанту, але відмовилися. Думаю, що в Європі ця тенденція теж не стала популярною, бо все ж продукт, який друкують цифровим способом, не є витвором мистецтва і його успішно витісняє електронна версія.

Якщо ж взяти до уваги конкретно нашу нішу – видання книг-витворів мистецтва – це консервативний вид діяльності. Насправді це просто чітка робота з матеріалом і кваліфікований персонал. Найголовніше тут мати відчуття смаку, щоб замовник був задоволений результатом.

– Після крайнього Майдану видавці активно анонсують позитивні тенденції серед «читацьких настроїв». Але, здається, тільки друкарі знають, як воно насправді: це відбивається лише на контенті (тематичний спектр виданих назв), чи й на накладах, тому, як видавець підходить до створення книжки?

– Події на Майдані дали старт формуванню громадянського суспільства, у людей з’явився інтерес до свого коріння: історичного, генеалогічного, культурного, етнічного. Книжковий Арсенал торік показав великий інтерес читачів до історичної та культурологічної літератури.

Відбувається зміна соціальних груп, які впливають на ситуацію в країні, у нас чітко формується клас молодих людей, які прагнуть самореалізації – у своїй активній громадянській та соціальній позиції. Молодій й енергійні люди визначають і формують підвищений інтерес до української літератури. Також важливим фактором є національна свідомість, росте інтерес до україномовної літератури. Це все класно.

Тому сьогодні варто зауважити ці перші симптоми, і дочекатися, коли вони перетворяться на тенденції і тренди.

.

.

 «На мій погляд, термін очікування – до кінця цього року. Саме за підсумками цьогорічного Книжкового Арсеналу і Форуму видавців ми зрозуміємо парадигму і динаміку руху читацьких вподобань».

.

 .

– Свідомість, звісно, росте, але друк дорожчає.

– Насправді в доларовому еквіваленті нічого не змінилося. Папір як був 1130-1170 євро за тону, так і лишився, машина для друку як коштувала 570 – 640 тисяч євро, так і коштує. Але, безумовно, відбувся спад платоспроможності населення. Власне, саме тому ситуацію можеврятувати лише підвищений інтерес до книги.

– Ну от ви кажете, що такий інтерес з’являється. Але поки виразно це спостерігається, здається, тільки у нашій маленькій культурній спільноті. Чи відчули ви цей інтерес фінансово?

– Фінансово відчути зміни за такий короткий проміжок часу складно. Якщо дивитись на дані Книжкової палати, то Олександр Афонін озвучив зменшення кількості надрукованих книг з 35-40 млн примірників до 30 млн.

Я вважаю, що інтелектуальний голод відчуває і хоче задовольнити кожна людина, але ми живемо в режимі економії грошей, і якщо є можливість скачати десь книжку чи попросити її у друга, то це активно робиться. Для сегменту, в якому працюю я, так зробити не вийде. І я це вже відчув.

– Окресліть, будь ласка, цей сегмент.

– Це лакшері-книга – книга, яка є не тільки носієм інформації, а й витвором мистецтва. Тим більше у нашому випадку цим витвором є візуальне мистецтво.

.

«Ми спостерігаємо активну зміну декорацій, колекціонерами стають молоді люди – успішні маркетологи, працівники сфери ІТ. Ці люди стали поціновувачами українського мистецтва – вони готові колекціонувати картини, видавати і купувати книги».

.

.

Саме тому наше молоде видавництво ArtHUSS вже за місяць представить на Книжковому Арсеналі 7-8 книг, і ми розраховуємо, що потреба в цих книгах буде настільки високою, що ми зможемо відчути це фінансово.

– Що, по суті, є друкарня лакшері-класу? Чому не можна просто найняти професійного технолога, кольорокоректора і купити хороший папір?

– Вся ця різноманітність матеріалів передбачає свої технологічні особливості: безліч матеріалів пердбачає безліч нюансів під час роботи з ними. Їх усі потрібно знати, щоб отримати достойний результат. Тому в нашій друкарні мінімум щомісяця відбуваються тестові роботи.

Тести нам диктує життя і вимоги. От, наприклад, приходить клієнт і показує європейську книгу чи пояснює щось на словах, а ми показуємо матеріали. А для того, щоб не розчарувати клієнта, у зміні ми виділяємо кілька годин на реалізацію таких тестових продуктів. В результаті ми отримуємо технологічний алгоритм, який дозволяє вийти на результат.

Важливо, щоб працівники друкарні вміли працювати з матеріалами. А для цього вони постійно вчаться, експериментують, проходять тестування.

– Ви вкладаєтеся в навчання своїх працівників? Де вони його проходять?

– Так, звісно. Це відбувається на місці. Приходить, наприклад, нова серія паперу. Ми запрошуємо менеджера компанії, в якої ми купили папір і він докладно розповідає про всі її нюанси. Коли ми замовляємо нову фарбу, то обов’язково приходить технолог від постачальника і проводиться майстер-клас. Ну й звісно, практична робота.

Потрібно вкладатися в матеріал, експериментувати з папером, фарбою. І ще – як би дивно це не звучало, але працівники друкарні мають бути естетично вихованими. Тому не випадково ми стараємось, щоб наші працівники відвідували театр.

У самій друкарні на стінах – картини Криволапа, Ройтбурда, Подерв’янського. Працівник на підсвідомому рівні перебуває у галереї.

.

.

– За що можна покритикувати більшість мистецьких видань, які видаються в Україні?

– Що стосується мистецької книги, то критика полягає в тому, що в нас її просто немає. Звідси й бажання створити ArtHUSS. Можливо, це голосно сказано, але я хочу створити український Taschen. З часом серед нашої тематики має з’явитися і архітектура, і фешн, і фотографія.

ArtHUSS задумувався як комунікаційний майданчик із розвиненою інфраструктурою для реалізації будь-якого вартісного продукту. Це й інформресурс, і торговий майданчик, і піар-відділ, і виробництво. Серед проектів, які ми презентуємо на КнижковомуАрсеналі, у трьох ArtHUSS виступив як майданчик, як продюсерський центр.

– Ви розгорнули таку діяльність, як ви кажете, без запиту?

– Так, очевидного запиту, по суті, нема, тож нема й спеціалізованих видавництв. Але є таке поняття – прихований підсвідомий попит. Це той випадок коли пропозиція випереджує і формує попит. Але хто дасть молодим людям інформацію, яка дозволить розтопити лід сором’язивості? Я серйозно. Буває, що людина просто соромиться зайти в незнайому компанію, тому основна фішка й ідея – дати нові знання в режимі нон-фікшн цим молодим людям.

.

.

Останній приклад: телефонує молодий успішний бізнесмен і запитує, чи може він прийти на благодійний аукціон сучасного українського мистецтва Бориса Ложкіна, і чи не засміють його з трьома тисячами доларів, які він може собі дозволити витратити?

.

 .

Перший крок зараз – задати моду на споживання якісного продукту за змістом, формі, виконанню. Мода – це попит. Коли буде попит, будуть готові підтягуватись люди, які формуватимуть пропозицію.

На цьогорічному Книжковому Арсеналі ми всією спільнотою маємо показати, що це точка збору. Це має допомогти робити спільні видавничі проекти в колаборації. Я вважаю, що протягом року ми чітко окреслимо мету, функції, завдання та філософію проекту ArtHUSS.

– З якими проблемами доводиться зіштовхуватися малому нішевому видавництву?

– Найбільша проблема усього нашого книговидання, особливо невеликих видавництв – це маркетинг. Я слідкую, що робить Yakaboo, що робите ви для малих видавів – це, по суті, лікбез, який дозволить робити ефективно перші кроки. Тому вимальовується спільне глобальне завдання, яке допоможе реалізувати хороша друкарня (в нашому випадку HUSS), видавництво з елементами продюсування (ArtHUSS), інформресурс, присвячений малій видавничій справі («Читомо» зокрема). Вимальовується загальна канва взаємодії.

Крім того, не всім видавцям вистачає знань, що стосуються технології підготовки до друку та виробництва книги. Від цього втрачаються час і гроші. В рамках КА разом з Мистецьким Арсеналом ми експонентам події вручимо сертифікат зі знижкою на друк їх видань, який вони зможуть використати протягом півроку. Фактично, опинившись в стінах нашої друкарні, вони мають можливість отримати корисний для них виробничий майстер-клас.

.

.

– Вас є потужності і досвід. Що далі?

– Найголовніше – це репутація і хороші колаборанти, з якими ми вступаємо у певний творчий союз. Адвокатами думок для нас виступає ряд людей зі світу фешн, архітектури. 

– Чи спостерігаєте ви за ними бажання об’єднуватися, співпрацювати, взаємодіяти на рівні спільних проектів? Митець часто – «сам по собі».

– Митці, які самі по собі, нехай там і залишаються наодинці з собою. Але зараз існує достатньо різноманітна за стилістикою і численна за кількістю плеяда молодих митців, які з розумінням і професійно ставляться до колаборації з бізнесом. Також слід зазначити готовність людей бізнесу до колоборацій. Останній приклад: видавнича ініціатива Zenko Foundation, Buy Art Gallery і фонду ArtHuss – «Українська мистецька книга».

– Уявіть, що ви маєте важелі впливу в державному апараті, володієте медіа й мистецькими просторами. Якою була б стратегія для розвитку мистецького і видавничого сегментів?

– Це дуже оманлива думка, що всі проблеми знаходяться в кабінетах чиновників. Найбільша наша проблема – це втрачена традиція українців читати. В цьому «перша скрипка» належить громадському активу й ініціативам на місцях, і горизонтальним зв’язкам.

Коли в українців сформується попит хоча б на сто мільйонів примірників на рік, тоді вже дійде черга до якості наповнення державного видавничого замовлення, до презентації українського видавничого продукту на зовнішніх ринках.

Сьогодні інтерес до культури і до книги зокрема присутній, і цим треба скористатися. І, як на мене, найбільш динамічно може відреагувати на ситуацію нішева середньотиражна література малих видавництв.

Фото: архіви Huss