Література на літо

Якщо ти любиш фантастику, маєш нести тяжкий хрест. Час від часу цілком притомна людина може звернутись до тебе із запитанням: «Слухай, ну хіба воно взагалі придатне до читання?» Це така собі пастка, адже пояснювати мусиш в зрозумілій системі координат і не вдаючись до лекцій годинки на дві-три.

Тому, коли секретні агенти «Читомо» звернулися до мене із проханням скласти якийсь такий невеличкий список-рекомендацію, я вирішив насправді зробити шпаргалку для себе і своїх друзів. Для всіх тих, кому час від часу доводиться відповідати на непрості запитання. Кожна книжка з цього списку – провокація для тих, хто переважно читає серйозну літературу (і, відповідно, вважає фантастику несерйозною).

Я намагався не включати до переліку тих, хто давно уже вважається визнаним класиком (Бредбері, Лем, брати Стругацькі) або переважно позиціонується видавцями як автор мейнстримівських книжок (Дмитро Биков, Гарсіа Маркес, Сарамаго). І от що з того вийшло…

Марія Галіна. Мала Глуша (Малая Глуша)

Міфологічний простір давнього минулого, здається, письменниками освоєний і частково осмислений – а от радянські роки наче перебувають у смузі тотального забуття. Марія Галіна у романі «Мала Глуша» якраз намагається відтворити цей інший — міфологічний – вимір. І робить це дуже вправно і по-сучасному.

Ніл Гейман разом із Чарльзом Вессом. Зоряний пил (Stardust)

Ніл Гейман – доволі знаний автор різних книжок, від графічних романів до збірок оповідань. «Зоряний пил» (причому неодмінно з ілюстраціями Чарльза Весса!) – це спроба Геймана зіграти на полі міфопоетичного фентезі. Спроба надзвичайно вдала, атмосферна і чарівна.

Грем Джойс. Правда життя (The Facts of Life)

Грем Джойс завжди грає на межі – і пише про такі собі «межові» стани у житті людини. Інколи він для цього змушує персонажів подорожувати в екзотичні країни, інколи ж пропонує читачеві здійснити мандрівку у часі. «Правда життя» та ще «Зубна фея» – мабуть, найкращі його твори. Дуже британські, по-своєму жорстокі, але й водночас ліричні.

Марина і Сергія Дяченки. Vita nostra

Подружжя Дяченків – чи не найкращі нині вітчизняні фантасти. Одна з ознак їхньої творчості – різноманітність: вони охоче експериментують, хай і не завжди вдало. «Vita nostra» якраз була одним із неочікуваних і блискучих експериментів: історія про дівчинку, якій судилося навчатися в таємничому університеті.

Олександр Зорич. Карл, герцог

Олександр Зорич зараз переважно відомий завдяки своїм космооперам та сценаріям до комп’ютерних іграшок. І мало хто знає, що фахові інтереси Зорича стосуються також середньовічної культури та філософії. «Карл, герцог» – це роман, який виріс саме із зацікавлення цими двома сферами. Це несподіваний твір, де текст живе власним життям і весь час звертається до нас-сьогоденних. Як колись митці зображали біблійних персонажів у сучасних ним (митцям) строях, так і Зорич пише про середньовічну Бургундію сучасною нам мовою. Це провокаційна, гостра і смаковита мова — і розказано нею історію мудру та гірку.

Гай Гевріел Кей. Дилогія «Сарантійська мозаїка»: «Плавання до Сарантію» та «Повелитель імператорів» (The Sarantine Mosaic: Sailing to Sarantium, Lord of Emperors)

Канадієць Гай Гевріел Кей пише книжки, в яких фантастики майже немає. Упізнавані декорації тієї чи іншої історичної епохи стають для нього тлом, на якому розгортаються високі трагедії. «Сарантійська мозаїка» присвячена історії одного майстра-мозаїчника, якому довелося перетнути півсвіту на запрошення імператора… Але дилогія ця – аж ніяк не про подорожі, а про зовсім інші матерії.

Джордж Р.Р. Мартін. Цикл «Пісня Криги та Полум’я» (A Song of Ice and Fire)

Ім’я Джорджа Мартіна тепер відомо багатьом – насамперед завдяки серіалу «Гра перстолів». Насправді ж літературне «першоджерело» набагато цікавіше, несподіваніше й різнобарвніше за свою екранізацію. Мартін відійшов від жанрових кліше: його персонажі сповнені не тільки чеснот – і життя їхнє присвячене, власне, пошуку в собі сил здолати ці вади – чи ж ними скористатись.

Роберт Маккаммон. Хлопцеве життя (Boy’s Life)

Взагалі-то Роберт Маккаммон дуже довгий час писав романи жахів, але «Хлопцеве життя» – несподіваний роман у новелах, який радше нагадує твори Рея Бредбері. Це історія про дитинство – всё його чарівні та жахливі сторони, а водночас це і роман дорослішання, роман-мемуар.

Террі Пратчетт. Нічна варта (Night Watch)

Славетний британський письменник, який починав із досить простеньких, переважно пародійних романів, але поступово виріс до рівня блискучих гумористичних книжок, присвячених серйозним речам. Пратчетт працює в традиції кращих гумористів: він не насміхається, а сміється разом із читачем, в тому числі – й над собою. Книжки його сповнені добротою та мудрістю. А «Нічна варта» буде особливо актуальною в Україні – адже в ній йдеться про безкровну, майже помаранчеву революцію. 

Анджей Сапковський. «Гуситська трилогія»: «Вежа блазнів», «Божі воїни», «Lux perpetua» (Narrenturm, Bo?y bojownicy, Lux perpetua)

Нашого польського колегу знають переважно завдяки успішному циклу про відьмака Геральта, але уже наступними своїми книгами Сапковський довів, що здатен грати і на полі «великої літератури». «Гуситська трилогія» – це до певної міри «відповідь Сенкєвічу», і присвячена вона доленосній і буремній епосі в житті середньовічної Європи. Як завжди, Сапковський упізнавано іронічний, злободенний і пише дуже захопливо.

Ден Симмонс. Террор (The Terror)

Роман для читання взимку – адже присвячений полярній експедиції. Але не сподівайтесь на романтику льодових походів та на оспівування міцної чоловічої дружби. Буде вкрай складно, дуже холодно і неймовірно страшно, бо щось-таки чатує на екіпажі кораблів десь там, у темряві.

Симмонс уже не вперше звертається до таємничих сторінок історії – і щоразу пропонує свою, несподівану версію. «Террор», як і пізніший «Друд», – ледве чи не взірцеві романи цього письменника.

Ніл Стівенсон. Анафем (Anathem)

На що нині здатна справжня наукова фантастика? Не скажу про пострадянську, а закордонна – на чимало несподіваних літературних відкриттів. «Анафем» – одна із тих книжок, які спершу читати складно, але чимдалі просуваєтесь, тим більше перехоплює подих від масштабу навіть не подій – можливості автора вибудувати настільки цілісну і актуальну для нас-сучасних концепцію світу. Ніл Стівенсон працює із новітніми науковими гіпотезами, але подає їх у літературно довершених творах.

Конні Уілліс. Оповідання «Протяги «Мармурової арки»», «Пожежна команда», «У готелі «Ріальто» (The Winds of Marble Arch, Fire Watch, At the Rialto)

Конні Уілліс пише так звану «м’яку наукову фантастику), себто насправді не дуже переймається науковим підґрунтям для того, що відбувається в її творах. Фантастичне тут часто працює як метафора. Я би насамперед радив звернути увагу на ці три оповідання – вони різні, але щемкі та по-своєму зворушливі. Сучасне лондонське метро, собор Святого Павла під час блекауту, конгрес із питань квантової фізики – дуже різний антураж, дуже різні герої… але дуже сильні твори. 

Джо Хілл. Роги (Horns)

Ні для кого не секрет, що справжнє прізвище Джо Хілла – «Кінг» і походить він з родини того самого Стівена Кінга. Але тут маємо рідкісний випадок, коли син є не менш обдарованим, ніж батько. Роман «Роги» – цілком доросла і цілісна книжка, яка має кілька смислових шарів і здатна навіть трохи шокувати читача.