Book Art

Продовжуємо розглядати книжки з виставки «АРТ КНИГА».
Книга Андрія Сакуна – образний конспект теорії сприйняття простору, метафора творчості у книжковій формі.

Питання передачі простору в художньому творі є одним з ключових в мистецтві. На різних етапах історії мистецтва художники давали відповідь на нього, здійснюючи таким чином мистецький поступ. Навіть не занурюючись надто глибоко в історію, можна пунктирно згадати, що тривимірний простір епохи Відродження склався на основі геометрії Евкліда.

Або те, що поява кубізму логічно пов’язана зі зміною трактування простору наукою, отже – зміною світосприйняття. Художники образно досліджують цей феномен, коли ті ж кубісти розширюють межі оптичного бачення, пропонуючи погляд на предмет одночасно з кількох ракурсів, рівноцінних між собою, а також додаючи в художній твір четверту категорію просторового виміру – час.

Якщо простір у суспільній свідомості є відображенням світосприйняття цілої епохи, то індивідуальною – то вже власний мікрокосм. Кожен митець і пропонує своє бачення фізичного та духовного світів, через художній простір зокрема.

Сучасна наука оперує такими характеристиками простору, які взагалі важко уявити. Яким же чином тепер сприймає простір художник? Чи можна говорити, що простір, навіть в межах одного конкретного твору, є чимось сталим? Або все навпаки – це наше сприйняття простору мінливе, і ми можемо моделювати простір?

.

.

“Плутанина не дає спокою художникам, тим більше, що предмет «Сприйняття простору» в художніх вишах не викладають”, – говорить Андрій Сакун. Доводиться досліджувати його самотужки. Одного разу натрапивши на книгу О. Д. Логвиненка «Чуттєві основи сприйняття простору», Андрій зацікавився темою і перетворив наукову працю професора МДУ про суб’єктивне зорове сприйняття простору на книгу-модель для деміурга-початківця.

.

.

Сама форма книги тут має більше змістовне навантаження: це ідея про трансформацію простору, яка здійснюється зусиллями людини, вашою власною волею. Спочатку шляхом складання цих сегментів ви самостійно «народжуєте» простір, а потім «сплющуєте» його, перетворюючи на площину.

Конструювання простору, продовження цього процесу в часі – це і є модель творчого акту, що його здійснює людина, яка чуттєво сприймає оточуючий світ, рефлексує. Осягаючи простір, ми вимірюємо його, а трансформуючи – створюємо новий вимір, долучаючись до найвищої форми пізнання.

.

.

Площини із зображеними геометричними фігурами уособлюють нескінченність простору. Вони ж, однак, формують обмежені ізольовані його «фрагменти». Так ми і сприймаємо простір, обмеженим трьома вимірами – висотою, довжиною, шириною – між тим, усвідомлюючи, що він безмежний. Це ілюстрація двоїстості поняття простору: воно одночасно є і властивістю світу, і властивістю нашого пізнання світу. Геометричні фігури (квадратів-пластин та кіл-малюнків) теж виглядають як символи обмеженості та нескінченності.

.

.

За словами Андрія, він навмисно намагався зробити такі зображення-подразники, невловимі окреслення, ілюзорні фігури. На них неможливо сконцентрувати погляд, в якийсь момент вони переходять одна в одну, так само як об’єм переходить раптом в площину. Власне, такі оптичні ефекти є уособленням ілюзії – просторової, зорової. Або, ширше – споконвічної суб’єктивності сприйняття.

.

Анастасія Денисенко