Book Art

Лаконічний артбук «Забобони» Андрія Хіра є частиною однойменного проекту – виставки, яка нещодавно відбулася у Києві в «Я Галереї» і яку можна буде оглянути також у рамках цьогорічного Книжкового Арсеналу. Це чудовий і, як каже сам автор, «чіткий» артефакт із простими лініями, геометричним мінімалізмом літер і «молескінівською естетикою». У розмові з «Читомо» Андрій розмірковує про народну метафізику, міфи, заховані в нашій свідомості, вишиті літери та можливості різних медіа.

– Яка ідея виставки загалом, і артбуку зокрема?

– В основі проекту – вибрані фрази з етнографічних праць В. Гнатюка, В. Шухевича, А. Онищука та інших, написані понад 100 років тому. Виставка, що пов’язана з цими працями, складається з шести полотен 120?200 та 120?100, ілюстрацій до артбука, власне артбука і об’єкта – скульптури.

– Як так сталося, що ти зацікавився цими етнографічними працями?

– Поступово. Це матеріали, які я використовую для своїх досліджень у площині мистецтва. Перший проект називався «Хір – звір з гір», другий «Приповідки» (м. Дніпропетровськ), третій – це, власне, «Забобони» (м. Київ). Я досліджую міфологію, і демонологію зокрема. Я вважаю, що ця, проста на перший погляд, інформація, приховує в собі особливості нашої культури та сприйняття світу. Мені цікаво працювати з цими текстовими шифрами, які ховають у собі глибинну суть.

– В тебе, отже, ставлення до забобонів скоріше позитивне, аніж негативне? Ти в них взагалі віриш?

– Це не позитив чи негатив. І не можна сказати, що я в них вірю. Скоріше, підходжу до всього цього аналітично. Тут зібрано фрази, які пояснюють складні концепції світобудови. Всі ці фрази ховають під собою пласти вірувань, які великою мірою формують нас сьогодні. Цього неможливо позбутися і, може, ми з цим народжуємося…

– В тебе є якісь життєві забобони? Наприклад, не любиш, щоб хтось побачив твою картину незавершеною?..

– Ні, це не такі забобони. Інформація, про яку йдеться в цьому проекті, – це, скоріше, синонім до міфології, демонології.

– Скільки часу пішло на виконання всього проекту?

– Інформацію збирали близько трьох років. А робили оцю книжку десь рік, протягом 2014-го.

– Розкажи, будь ласка, про книжку детальніше.

– Вона поділена на чотири розділи: «Духи», «Мерці», «Непр?сті» і «Світ». Це своєрідна народна метафізика, глибокі концепції світу, подані у дуже простій та лаконічній формі.

Ось, наприклад, перший розділ «Духи», перша сторінка: «Душа мусит испокутовати гріхи. Буде псом, мухов, осов, яка провина, така й покута» або далі: «Коли чоловік курить люльку в неділю до Служби Божої, то його душа перейде у кінську голову». Мова насправді йде про реінкарнацію. Цікавим є той факт, що народ говорить, що реінкарнація може відбутися не лише з істоти в істоту, а й у частину істоти. Це суперлевел метафізики. Складні речі, описані простими текстами.

«Бог взяв осинавця (чорта. – Читомо.) за свого першого товариша і сотворив із ним світ». Ця фраза використана для назви скульптури, яка є частиною експозиції. Мова йде про релігійний дуалізм і про амбівалентність божества, про нероздільність божества, яке в сучасному світі поділяється на чітко визначене негативне начало і чітко визначене позитивне. А народні вірування часто говорять, що вони друзі: Бог все знав і не міг нічого зробити, а чорт міг все зробити, та нічого не знав, і створити світ вони змогли лише разом.

«Найгірший осинавець, то є хромий. Хто найбільший грішник, то він єго провадит на саме дно пекла». Кульгавий персонаж характерний для багатьох міфологій. Демонічне божество часто кульгає. Згадати хоча б Антипка Безп’ятька. Це теж частина загальної світової міфології. Часто я знаходив аналогічні речі в міфологіях, наприклад, Південної Америки і Гуцульщини. Як можна пояснити ці зв’язки? Я для себе це пояснюю тим, що міф закладено вже в нас самих, від часу появи людини. Тому ці прості історії є залишками оцього спогаду про щось дуже важливе. Скоріше, такий посил я бачу у цьому всьому.

– Можливо, це помилкове твердження, але виглядає так, що первинним у твоїй роботі є текст.

– Взагалі, моїм методом є використання тексту як першооснови. У всіх проектах, у яких я працюю, головним є текст. Навіть коли я просто малюю на стінах, все одно розповідаю історію. У моєму випадку завжди йдеться про ілюстровані тексти. І процес роботи із «Забобонами» починався з тексту.

Було проаналізовано і прочитано певний масив літератури, виписано досить велику кількість текстів-цитат. Спочатку була ідея зупинитися лише на полотнах. Але ми знайшли для себе стільки унікальних матеріалів, про які ніколи не чули раніше, тож вирішили, що доречно буде донести їх до глядача. Так і виникла потреба створити цей артбук «Забобони». В кінці книжки, до речі, ми подали список літератури і словничок. Зараз я саме артбук позиціоную як головний елемент експозиції. Говорю «ми», бо зі мною працює моє дружина Оксана. Вона допомагала збирати тексти, набирала їх, верстала.

– А як ти розробляв шрифт? Чому в цій роботі зосередився на таких кутових, руноподібних елементах?

– Шрифт був придуманий досить давно. Технологія нанесення його на полотна підказала стилістику літер. По суті, вигляд цього шрифту продиктований можливістю вишити його на полотні. Бо ж на полотнах ці тексти вишиті. Я перевів його у ttf, і ним вже можна друкувати, однак в основі була саме вишивка. Крім того, у ньому відобразилась моя архітектурна освіта – як на мене, цей шрифт має щось «архітектурне». Графічні дизайнери мені часто кажуть, що тут є помилки з точки зору дизайну літер, але ж це мій індивідуальний шрифт.

– Його дійсно трохи важко читати…

– До нього швидко звикаєш. Я усвідомлюю складність його прочитання непідготовленим глядачем, тому букви великого розміру, і тому мало інформації на сторінці. Але в принципі, він не складний. Тут складна читабельність не заважає і довше затримує погляд читача на сторінці, даючи час на роздуми.

– В якій техніці зроблено ілюстрації?

– Ілюстрації виконано індійською тушшю на папері, папір натягнутий на планшет 20?40. Їх всього 20 штук. Ці ілюстрації асоціативним рядом мають наштовхнути глядача на певні думки. Це не має бути якесь раціональне та логічне трактування.

– Ця книжка виглядає цілком собі звичайною…

– Я так і хотів, щоб вона виглядала, як звичайна книжка.

– Тоді чому вона артбук?

– Тому що вона, скоріше, частина мистецького проекту, ніж книжка. Для мене артбук – не самоціль. В мене була ціль зробити книжку, а враховуючи те, що вона діайвайна (саморобна, від Do It Yourself (DIY) – «зроби це сам». – Читомо.) і що має обмежений наклад 80 примірників, називаємо її артбуком. Хоча її можна спокійно називати просто книжкою, мене це не бентежить. «Забобони» тиражовані на принтері. Це можна також називати самвидавом. Тут машинною є тільки обрізка блока і випалювання лазером на фанері. Кожен примірник підписаний. На кожному примірнику вказано наклад і номер.

– Чому, наприклад, твій проект «Приповідки» не захотілося зібрати в книжку? А «Забобони» – так?

– В «Приповідках» я все, що хотів сказати, сказав у живописі і в графіці, а в «Забобонах» мені цих медіа не вистачило і довелося шукати якийсь новий спосіб.

– Якби ти мав мету зробити саме артбук, і це була би самоціль, яким би він мав бути? Чи є в твоєму розумінні якийсь ідеальний артбук?

– Таким, як він вийшов сьогодні. Це моя перша спроба зробити книжку, я ніколи раніше не робив книжок і не впевнений, що буду продовжувати їх робити. Це частина одного конкретного проекту, я не «артбучник». І, мабуть, не знаю правил, не знаю, яким має бути артбук, коли він перестає бути артбуком і стає книжкою. Тому я не наполягаю на тому, що це артбук…

– Як ця книжка знаходить свого читача?

– «Забобони» були на виставці, там їх можна було подивитися. В «Я Галереї» вона також продається по 500 грн. Багатьом друзям вона буде подарована.

– А якими є читачі твого артбука?

– Різні читачі, часом неочікувані. Люди кажуть, що їм це цікаво, що вони відкривають для себе якісь нові речі. І я радий, що комусь це цікаво. Я вважаю, що цю інформацію потрібно знати хоча б тому, що це частина наших вірувань та історії. Книжка залита у вільний доступ в інтернеті, де її можна почитати.

– А в чому тоді ексклюзивність? В матеріальній формі?

– Так, а інформація повинна бути доступною.

– А чому як архітектор за освітою ти не вибрав якусь хитру форму, а кодекс? Чому це книжка?

– Мені здається, для цього проекту підходить чітка форма. Чіткий посил, чітка форма. В принципі, мене трохи лякає термін «артбук», який часто асоціюється або з трешем, або зі золотими рюшами.

– А яка техніка тобі найбільше подобається? В якій хотів би себе вдосконалити?

– Я інколи експериментую з відео, фарбую полотна, стіни. З моїми роботами можна ознайомитись, наприклад, на моїй сторінці у flickr.

– Як ти ставишся до співавторства і до того, коли інша людина заходить на твою творчу територію?

– Чудово ставлюся. У цей проект підключилося дуже багато людей, робили відео, допомагали робити тизер, писали музику. За це я всім щиро вдячний.

– А якби це був проект, який побачила або прочитала тільки одна людина? Для тебе важливо, щоб це було багато людей?

– Так, мені, напевно, важливо. Я робив це для того, щоб люди побачили. Я вважаю, що це нормальний процес, коли художника бачать.

Розмову вели Галина Листвак та Ольга Ренн
Світлини авторів, Володимира Денисенкова, з behance та facebook Андрія Хіра