Новини

Що таке «поезія кожного дня», якою була реакція комуністичного режиму на Нобелівську премію Ярослава Сайферта, як «пережили» зустріч з реальним комунізмом його прихильники – авангардисти, звідки в чеську поезію проникали страх арешту, а також про способи втечі поезії від тоталітарної реальності: в андеграунд, екзиль та шухляду письмового столу та її повернення звідти, Читомо дізналося під час лекції «Чеська поезія другої половини ХХ – початку ХХІ століття» з курсу історії чеської літератури.

Курс підготували волонтери Чеського центру у Києві. Лекцію прочитала Ірина Забіяка – перекладачка, літературознавиця, дослідниця історії чеської літератури.

Поезія авангарду та радянський режим

Після закінчення Другої світової війни Чехословаччина ввійшла до країн «Варшавського договору». У 1948 року до влади в країні на цілком законних підставах приходять комуністи. Незабаром у країні починає відбуватися те, що й в Україні наприкінці 30-х років: репресії, переслідування, арешти діячів культури, дехто не витримував і підлаштовувався під режим.

Наприкінці 40-х – на початку 50-х років авангардисти ще були активними учасниками літературного процесу, на їхніх долях можна простежити, що відбувалося з письменниками в цей час. Наприклад, Вітезслав Незвал почав співпрацювати з комуністичним режимом, вийшла його поема «Сталін», за яку він отримав багато премій від влади, він був «офіційним» письменником до своєї смерті у 1964 році.

Інший авангардний письменник – Константин Бібл був заляканий переслідуваннями (в одному з його текстів цього періоду ліричний герой, сидячи в кімнаті, чує, як по нього йдуть), в результаті він не витримав і викинувся з вікна.

Після арештів письменники часто потрапляли на примусові роботи. Талановитий чеський поет Ян Заграднічек багато років провів у в’язниці, і це буквально вирізало цілий шмат його життя, який він міг присвятити творчості.

Нобелівський лауреат, авангардист, Ярослав Сайферт перебував у межовому стані: він не був офіційно забороненим, оскільки вже в кінці 40-х – на початку 50-х років був дуже відомим не тільки у Чехії, але і за її межами. Під час Другої світової війни вийшла його книга, присвячена виключно Празі, вірші якої перегукуються з поезією українських письменників Миксима Рильського і Павла Тичини, – це громадянська лірика покликана підтримати бойовий дух і прагнення перемогти нацистську навалу.

Письменникові не можна було закрити рота, заарештувавши та ув’язнивши його, чим він весь час користувався. У 1956 році Сайферт виступив на ІІ з’їзді чехословацьких письменників з дуже жорсткою критикою процесів у тогочасному суспільстві, після цього перестали виходити друком його книжки, до середини 60-х він писав у шухляду.

Ярослав Сайферт

У 60-х роках знову з’являються книги Сайферта. У 1967 році відбувся з’їзд чехословацьких письменників, на якому виступили найвідоміші на той час і старші, і молоді письменники, серед них і Мілан Кундера. Письменники говорили про те, що потрібно будувати соціалізм з людським обличчям, приносити в літературу нові віяння. Чеська культура переживає свій розквіт після застою 50-х років.

У 1969 році, вже після придушення «празької весни» і того, як радянські танки в’їхали до Праги, на VI з’їзді письменників Сайферт та інші літературні діячі виступають з гострою критикою політики «нормалізації», за що їх всіх виключають зі спілки, знову починаються переслідування. Чеська культура ще виявляла спротив тоталітарній радянській системі всіма своїми силами.

У 60-х роках поетика текстів Сайферта змінюється: це вже не той авангардний письменник, який грався зі словом, краса його віршів стає тихою. Вони говорять про почуття, природу, різні локації Праги. Сайферт пише про свої відчуття, створює тексти натхненні картинами, також пише для дітей.

Читайте також: Що таке поетизм і з чим його їдять, або авангард по-чеськи

У 1984 році Сайферт отримує Нобелівську премію, але нагороду поїхала отримувати його дочка, письменник на той час був вже дуже хворий. В Чехії тільки в одна газета опублікувала коротку замітку про те, що чеський письменник Сайферт отримав Нобелівську премію. Ніякого розголосу ця новина у пресі Чехословаччини не отримала. На жаль, у 1986 році Сайферт помер і посткомуністичної незалежності Чехії вже не побачив.

«Поезія кожного дня»

Повертаючись до 50-х років, слід сказати, що жорсткі репресії спричинили те, що було і в українській літературі – поділ на кілька пластів: «офіційну літературу» – це так звані «будівничі» романи та «будівнича» поезія, схожі одна на одну, як відбитки з одного кліше. В таких текстах читач обов’язково знайомився з молодим комуністом, який приїжджає щось будувати. Герой обов’язково наділений позитивними рисами, закохується він у таку саму юну і прекрасну комуністку, і разом вони будують фабрику чи завод та світле майбутнє. Також є «офіційна» поезія, яка прославляє чеських та радянських партійних керівників, працю, перемогу над фашизмом.

В той же час виникає андеґраундна література на сторінках часопису «Кветень» (травень чеською мовою). Тут друкувалися поети, які намагалися протиставити офіційній риториці «поетику кожного дня». Те, що виникло в поезії в 20-30-ті роки і в андеґраундній літературі 50-х, триває в чеській літературі до сьогодні, певні тенденції не зникають, наприклад, гра словом, поєднання поезії з візуальним оформленням книжки або «поезія кожного дня».

Обкладинки часопису «Кветень»

Література андеграунду насичена спробами описати буденні прості речі, на противагу пафосу офіційної літератури. Поети андеграунду найчастіше писали неримовані тексти – верлібри. В їх поезію проникає опис побуту. Також є замальовки із життя за ґратами.

Часопис «Кветень» проіснував з 1955 до 1959 року, потім був офіційно заборонений. Поезію андеграунду представляли Іржі Шотола, Мирослав Голуб, в часописі друкувалися також дуже відомі пізніше чеські прозаїки, зокрема Іван Кліма, Людвік Вацулік і Ладислав Фукс. Це формування нового покоління відбувається наприкінці 50-х років, воно вибухне на повну силу на початку 60-х.  До цього покоління також належав чеський поет та ілюстаратор Іван Верніш.

Іван Верніш

Андеграундні автори не перекладені, а Верніш може стати першим поетом, перекладеним українською. Він народився у 1942 році, в кінці 50-х – на початку 60-х років дебютує як поет. Перші його книги виходять на початку 60-х років. В українському перекладі будуть представлені його вибрані твори від початку 60-х до сьогодні.

Я повсякчас не можу позбутися відчуття
ніби кудись крокую
коли говорю з людьми
маю неприємне враження
ніби щось кажу
щось що мав би якось розуміти
якби я
якби я
та нічого
це мине

Доля Верніша доволі типова для поета ХХ століття. Він друкується на початку 60-х під час «нормалізації», потім його перестають друкувати офіційно, збірки поета виходять у самвидаві, тобто він йде в андеграунд. Офіційно книги Верніша не виходять аж до початку 90-х років. У багатьох письменників, які не приєдналися до «офіційної» літератури, подібна доля і творчий шлях.

На початку 60-х років перші хвилі свободи і волі виявилися в тому, що прийшло нове покоління прозаїків. Більшість з них з них починали з поезії, наприклад, Мілан Кундера. Коли він став всесвітньо відомим письменником, заборонив поширювати свою поезію.

Письменники хоч і виступали проти режиму, але не проти комунізму як такого. Вони говорили про те, що соціалізм треба будувати, але інакше. Кундера і в своїх поетичних текстах, і у виступах 60-х років стверджував, що потрібно знаходити інші шляхи творчості, але в межах соціалістичного реалізму.

Поезія «підпілля»

Сюрреалізм, який був третьою течією в авангардній літературі, в роки війни знаходить друге життя у творчості представників групи «42». Поезія 50-х–60-х років, особливо андеґраундна, протиставляла себе не лише офіційній літературі, а й мистецтву сюрреалізму. Один із чільних представників андеґраунду Егон Бонді свою творчість називав «тотальним реалізмом». Це людина-легенда, яка мала величезний вплив на всі наступні покоління, письменник, художник, філософ.

Попри відсутність можливості офіційно друкуватися, його тексти були дуже поширені. Поезія Бонді – це нашарування подій, які відбуваються щодня, оскільки для того, щоб протистояти дійсності, яка існувала в комуністичній реальності, треба було опуститися до найпростіших найпримітивніших речей, повернутися до конкретної людини, її щоденного життя.

Ще однією важливою постаттю андеґраунду був Іван Мартін Їроус, відомий за прізвиськом «Магор». Одна з його найвідоміших збірок «Лебедина пісня Магора» була написана в ув’язненні. Він став ідейним натхненником гурту The Plastic People of the Universe. Спочатку вони виконували пісні відомих закордонних виконавців, а згодом почали ставити на музику тексти андеґраундних поетів.

Читайте також: Андеґраунд – мистецтво жити вільно у часи тотальної несвободи

І Бонді, і Їроус стали натхненниками для наступних поколінь андеґраунду 70-80-х років, зокрема для Їржі Крховського і Яхима Топола – це представники молодшого покоління чеського андеграунду, які активно пишуть і нині.

Крховський почав писати у 70-80-ті, але перша його книга офіційно вийшла друком у 1991 році. Ця поезія була відома у певних колах завдяки самвидаву. Його тексти дуже песимістичні, переповнені жахами, страхом смерті тортур і, водночас, на противагу цьому, це часто еротична поезія, тобто поєднується смерть і любов.

Зараз Крховський – один з найвідоміших авторів, друкується у великому чеському видавництві «Host» у місті Брно. Його книжки виходять великими тиражами.

Крховський – чи не єдиний чеський поет, який частину своїх текстів пише правильними дактилями. Це нетиповий для чеської поезії розмір, ця форма також була досить дивною поряд з поширеним у другій половині ХХ століття верлібром.

Поезія «з шухляди»

Друга тенденція періоду «нормалізації» – письменники, які писали «в стіл» або, як Сайферта, їх можна було друкувати періодично. Вони жили напівофіційним життям. В подібній невизначеності перебували поети Ян Скацел, Олджек Міколашек, Іван Блатний, Богуслав Рейник.

У 1981 році Скацел якимось чином потрапляв у офіційний друк, але попередня його збірка вийшла у 1957 році, потім на початку і в кінці 60-х, всі 70-ті він не друкувався взагалі. Його поезія не є яскраво антикомуністичною, в основному це описи природи та спілкування людини зі всесвітом, тобто це філософська лірика. Скацел пише у різних формах, використовує також трансформований сонет.

150 сонет про весну
Весна така крихка
що й світло заломлюється
повільно
слимаковими ріжками
вирішує трава
листям мої пальці
звішені до землі
ранок трива
увесь день
і навіть після півночі
до останньої хвилі
на віття глоду
співає у дощі дрізд
шалений

Тексти Скацела багаті метафорами, на відміну від андеграундної поезії, де все могло бути просто і грубо, її автори не цуралися нецензурщини та пейоративної лексики для того, щоб було «неофіційно», «некрасиво». Тексти Скацела чимось нагадують поезії Сайферта – це теж спроби описати красу відірвану від політики суспільного життя, описати вічне, таке, що було і буде завжди.

Ян Скацел

Коли Скацелу заборонили друкуватися, він втратив роботу, почав займатися перекладами, публіцистикою не під власним ім’ям. Це ще одна тенденція, характерна і для творчості Вацлава Гавела, – видавати тексти під чужими іменами. Я згадувала Заграднічека, який кілька років провів в ув’язненні, його тексти в той час виходили під чужими іменами. І сьогодні є тексти, авторство яких невстановлене і ведуться дослідження, що кому належало: друзі-поети часто підписували тексти одне одного.

Поезія в екзилі

Крім «офіційної» літератури та андеграунду, була частина письменників, які виїхали за межі Чехословаччини. Література екзилю теж мала кілька хвиль, люди виїжджали з різних причин: хтось добровільно, когось «витискали». Це була поширена практика в країнах «варшавського договору».

Письменниця Віола Фішерова в часи «нормалізації» виїхала з країни разом зі своїм чоловіком, а після оксамитової революції повернулася до Праги. У 2010 році Фішерова отримала одну з найпрестижніших чеських нагород – Magnesia Litera.

Віола Фішерова

До останнього року свого життя вона творила і була доволі популярною письменницею. У своїй творчості вона культивувала теми буденності, побуту і сімейного вогнища, домашнього життя:

Двері дому
вхід до відкритої рани
Сходи блищать
Ані краплі крові
ані пір’їнки
Все наше життя
тривало 16 років
у трьох кімнатах

Абсурдна поезія

Ще одним способом протистояти офіційній лінії була абсурдна література, яка доводила до повного максимуму безглуздість комуністичного світу.

Яскравим прикладом абсурдної літератури була «конкретна поезія» Йозефа Гіршала та Богуміли Ґрегорової, які активно почали публікуватися на початку 60-х, творчість Їржі Коларжа та поезія Вацлава Гавела. Всі вони стверджували, що слова почали брехати і вже не мають власного значення, тому їх потрібно розкладати на звуки, ламати, переінакшувати, ставити у «незручні», незвичні позиції, аби заново надати їм сенсу.

Богуміла Ґрегорова

Цілий текст такої поезії міг складатися з двох слів або однієї літери у довільному порядку розкиданої на сторінці, також ця літера могла мати різні розміри та колір.

Богуміла Ґрегорова теж отримала премію Magnesia Litera у 2009 році за збірку поезій. В останні роки свого життя письменниця майже втратила зір і писала на великих аркушах дуже великими літерами, таким дивним чином ця гра, в яку вона гралася у «конкретній поезії» з літерами та мовою, повернулася до неї у старшому віці.

Інтелектуальна поезія і традиція «літературних кав’ярень»

У 80-ті роки виникає культура празьких кав’ярень, щоб почитати тексти. Був цикл «Зелене пір’я», з якого потім постав альманах, де були вміщені тексти різних поетів. Оскільки вони не могли друкуватися офіційно, то об’єднувалися у часописи, які видавали по одному номеру.

Зараз існує традиція збиратися для літературних читань в певних локації в Празі. Чеський президент доволі критично називає це «празька кав’ярня», говорить, що інтелігенція сидить у кав’ярнях і не бачать реального світу. Справа в тому, що ці діячі культури відверто протестують проти його зовнішньої і внутрішньої політики.

У 1989 році відбувається «оксамитова» революція, а разом з нею й об’єднання трьох гілок літератури: «офіційна» комуністична література занепадає, але виходить назовні андеґраунд і повертається екзильна література, починають друкуватися ті, хто раніше не друкувався.

У 90-ті роки вийшли друком тексти Івана Мартіна Їроуса, що спричинило цілу хвилю його послідовників та наслідувачів. В чеську літературу повертаються Вацулік та Кундера. Щось подібне відбулося українській літературі після здобуття незалежності, коли ми відкрили для себе наші 20-ті роки та літературу еміграції.

Вацлав Гавел та Іван Мартін Їроус

У 90-ті роки переформатовується книжковий ринок: занепадають великі видавництва офіційної літератури – більше немає потреби у мільйонних тиражах замовних авторів, середній тираж чеської книжки близько 1 тисячі примірників.

З’являються менші видавництва. Багато поезії, зокрема лауреатів премії Magnesia Litera, друкує видавництво «Fra». Воно невелике, але багато та охоче експериментує. Це видавництво – один з культурних осередків в сучасній Чехії, воно має власну кав’ярню, у якій відбувається дуже багато літературних вечорів .

В чеській літературі від авангарду залишилася також увага до оформленням книг, не лише тексту поезії, але обкладинки, незвичайного оформлення, часто залучають до роботи цікавих художників.

Один із очільників видавництва «Fra» Петр Борковець, кілька років тому був в Україні, мав тут творчий вечір у Чернівцях, був на резиденції.

Читайте також: Петр Борковець: Використовую маску журналіста, що все записує

Поезія незалежної Чехії

У незалежній Чехії дуже багато поетів. Є кілька способів зорієнтуватися у цьому різноманітті. Один з них – це авторитетні премії, наприклад, Державна премія з літератури. Її дають авторам, активним у літературному процесі, лауреатами цієї премії є Іван Верніш, Петр Грушка – поет з міста Острава на сході Чехії (щось на зразок нашого Донбасу), його поезія виразно промислова.

Петр Грушка

Інша премія, на яку можна орієнтуватися, – Magnesia Litera. Вона спрямована на поширення чеської літератури в Чехії. Її вручення транслює центральне телебачення, для номінантів знімають цікаві ролики про їхні книжки. Номінанти проводять читання та дискусії.

За цією премією можна відстежити найцікавіших авторів-прозаїків. З поезією це складніше.

З поетичних імен останнього часу можна назвати Катержину Рудченкову. Вона також отримала премію Magnesia Litera у 2014 році за збірку «Прогулянка в джунглях», що вийшла у видавництві «Fra».

Катержина Рудченкова

Молода авторка займається різною літературною діяльністю пише для театру і багато нагород отримує в цій галузі.

ох ці батьки
які ж вони чужинці
що влаштувалися у гнізді квартири
в якій уже довго жили їх діти
ці родичі перелітні птахи
звідки вони тільки взялися
у них кольорове пір’я
їх ніхто не впізнає
та вони базікають каркаючи
і поводяться по-сімейному

Ще один цікавий поет, Богдан Трояк, належить до покоління, яке входить у літературу у 90-ті та на межі 90-х і 2000-х років. Він отримав Magnesia Litera у 2005 році, це чесько-польський письменник. Трояк народився у місті, яке знаходиться на кордоні Чехії та Польщі, і поезія його грайливо-двомовна.

Богдан Трояк

Премію Magnesia Litera 5 квітня цього року вручили поету Ладіславу Зедніку. Збірка «Місто суцільний камінь» (M?sto jeden k?men), яка отримала премію цікава тим, що її автор палеонтолог, і вся книга побудована на грі з палеонтологічними термінами, камінням, викопними рештками.

Автор веде читачів углиб – до попередніх шарів землі і закам’янілих епох. Зеднік переконує, що «необхідно прокопатися – не знати куди, заглиблюватися і заглиблюватися. В мізків, у думок потрібну нішу». Він поєднує життя і рух із повною непорушністю, вічністю, сталістю. Насичена спеціальними словами мова звучить однак легко, порушуючи закам’янілість традиційних кліше. Це філософська поезія.

Ладіслав Зеднік

Цього року однією з претенденток в номінації «Відкриття року» була Марія Іляшенко. Вона народилася в Києві, в дитинстві разом з батьками переїхала до Праги, перекладає з російської та української мови. «Осип прямує на Південь» – її дебютна збірка написана під впливом поезії Осипа Мандельштама. У травні Марія Іляшенко брала участь у фестивалі «Київські лаври». Її тексти продовжують традицію писання про речі, пов’язані із реальним життям та соціальними проблемами які зараз є.

Зараз в Чехії теж відбуваються політичні і соціальні зміни, якщо 3-5 років тому вся поезія була відірвана від життя, від реальності, це були філософські роздуми, узагальнені міркування, то зараз проглядається соціальна тенденція, і поезія стає пов’язаною із щоденним суспільним життям Чехії.

Світлини надані Чеським центром у Києві.

Це була восьма лекція з курсу історії чеської літератури.

 Вам буде цікаво дізнатися, що було на попередній лекції, 

а також про Богуміла Грабала, Вацлава Гавела і чарівний світ братів Чапеків,

швейків та інших героїв чеської літератури і тему Голокосту в чеській прозі.