Новини

10 березня у київському Будинку Вчителя відбулося обговорення проблем української дитячої літератури. До участі у дискусії запросили письменників, журналістів та дослідників літератури, що мають стосунок до цієї тематики, модерував зустріч Ростислав Семків. Головною метою дискусії був проект створення списку книжок “must read” для молодшого шкільного та підліткового віку. «Читомо» записало найцікавіші думки, що пролунали під час дискусії.

Сергій Оксеник, письменник, літературознавець

Дитяча література народилася суто з утилітарної потреби, і на жаль, ця печать чогось, що можна застосувати замість виконання певних батьківських обов’язків, над українською літературою тяжіла завжди. Вона завжди була підпорядкована дидактичній доцільності, і саме доцільність слугувала «знаком якості» дитячої книжки.

Мене часто запитують, що б я порадив читати дітям з української літератури ХХ століття – і тут хоч вішайся! Вона така заідеологізована, така утилітарна – навіть не прагматична, а саме утилітарна. В ній видно, як мінялася ідеологія: наприклад, у тридцяті роки Радянський Союз почав активно готуватися до війни – і дитяча література найкраще це демонструє, оскільки на п’ятдесят відсотків була присвячена майбутній війні з фашистами. І на жаль, це стосувалося і серйозних письменників, яких просто змушували до цього – наприклад, Близнець тричі переписував повість «Женя і Синько».

Читайте також: Найкращі дитячі книжки світу від Bologna Award-2015

Сьогодні в нас може і не треба писати дидактичну літературу. Я вважаю, що літературу треба переглядати, і може навіть просто викидати усі ці безпосередні звернення до читача: «”ти ж дивися, дитинко, завжди слухайся маму”, – сказав дядько Петро…».

Хто сказав, що письменники повинні виховувати патріотів? Так, патріотизм для нас зараз актуальний, але хто колись сказав батькам, що вони не повинні виховувати патріотів? Тобто, батьки не зобов’язані, а письменники зобов’язані з якогось дива. І виходять такі ідіотські ситуації: якщо роман називається «Таємниця козацького стремена» – значить, хороший, а якщо слова «козацький» немає – значить, це вже другий сорт.

Я вважаю, зараз саме той критичний момент, коли потрібно задавити дидактику в корені. Все, що література повинна виховувати у дітей – це естетичний смак, і більше нічого. Все інше повинна виховувати сім’я.

Читайте також: Василь Карп’юк про підліткові книжки без менторства

.

Анна Третяк, дослідниця дитячої літератури

На мою думку, в дитячій літературі зраз є така криза, що часто за яскравою обкладинкою ховаються абсолютно неякісні речі. Буває й навпаки: вважають, що якщо книжка дитяча, то до її видання можна ставитися безвідповідально, не правити навіть орфографію та пунктуацію. Літератури виходить багато, але сказати, що вона якісна, не можна. З іншого боку, є і позитивні зрушення – перекладається багато іноземних авторів дитячих книжок, і я сподіваюся, що завдяки їм наші автори нарешті відійдуть від згаданої вже дидактичності.

Галина Ткачук, письменниця

У дитячій літературі дуже важливим є питання редактури. Скажімо, коли я читаю певні тексти, там є думки, які здаються особисто мені дуже глибокими та важливими, а бувають речі, здається, зовсім неприйнятні. Добре, що сам Нестайко, наприклад, перевидавався у 2000-х роках, а що робити з класикою української  літератури, яка вже не може бути переписана автором – чи можна її редагувати, щось викреслювати, і хто має право це робити?

Якщо говорити про якісь «списки рекомендованої літератури», головне – це мета їх складення – наприклад, у школі це робиться для того, щоб познайомити дітей з історією літератури. Мені здається, тут йдеться про питання якоїсь емпатії, розуміння історії через становище дитини. Одна справа, дізнаватися про це на уроках історії, а інша – з літератури, бо мені здається, що літературні твори не втрачають з часом своєї об’єктивності.

Читаючи сучасну дитячу літературу, дитина може бути повністю «поглинутою» текстом, тоді як для прочитання літератури, скажімо, ХІХ століття, потрібно вже мати якісь інструменти для прочитання. І виходить, що з нашої дитячої літератури ми дуже мало чого можемо вибрати, щоб дитина була «поглинута», бо більшість того, що було написано в радянські часи, вимагає від читача певного інструментарію.

Читайте також: Топ-10 найкращих книжок для дітей і підлітків 2014 від Рейтингу критика

.

Ростислав Семків, письменник, директор видавництва «Смолоскип»

Через відносність самого поняття «підліткова література» у нас дуже мало дискусій з цього приводу. Є дуже просте питання: кому, коли і що читати? Потрібно мати такий «канон» текстів, які майже напевно сподобаються дітям того чи іншого віку, і з підлітками так само. Інше питання, чи має дитяча література достатню кількість таких текстів? Бо одна справа, якщо дорослому не сподобається рекомендована кимось книжка, але ціна такої помилки і дитячому чи підлітковому віці – дуже висока, а якщо спробувати дитині ще й щось нав’язати, вона може просто втратити інтерес до читання.

Читайте також: Табуйовані теми у підлітковій літературі

Ірина Комаренець, ініціаторка клубу читання для дітей «Букмоль»

Дитяча література чомусь сприймається як щось розважально-пригодницьке, натомість бракує проблемних книжок, особливо для підлітків. Також слід звернути увагу на різницю поколінь – те, що ми читали у підлітковому віці, сучасні діти читають молодшими, і процес усе пришвидшується, тому пропонувати підліткам, наприклад, «Тореадорів з Васюківки» – це наївно. Добре, що зараз з’являється багато перекладної підліткової літератури, проблемної психологічної прози, що торкається актуальних тем.

Ще одна проблема, яку я бачу,– це засилля «козацьких», історичних та псевдоісторичних дитячих книжок. Вони не мають актуальності і заганяють літературу у ХІХ століття, тому дитина не розуміє, для чого на все це, що постійно повторюється, витрачати час на читання.

Читати підліткам: вартісні переклади й вітчизняна проза