Читомо > Новини > Кебуладзе: Інтелектуальна культура – результат історичного становлення

Новини

Кебуладзе: Інтелектуальна культура – результат історичного становлення

03.10.2016 0 Автор:

Всі уявлення про власну націю та інші нації, врешті-решт, осідають в літературі. Відтак, література — не лише задоволення чи предмет літературознавчих досліджень. Вона відіграє важливу роль у нашому розумінні геополітики й міжнародних зв’язків. Читомо відвідало лекції українського філософа Вахтанґа Кебуладзе із циклу «Релігія, імперія, література. Казус Росії», що відбулися у гастрономічно-мистецькому просторі «Остання Барикада», й занотувало найцікавіше.

Коли ми говоримо про Росію, ми не можемо вживати поняття цивілізації, як це робить, наприклад, Арнольд Тойнбі. Росія — це не цивілізація і не антицивілізація, Росія — це тінь цивілізації. Так чи інакше, Росія дотична до культурного простору Західної Європи, але багато чого відтворює в тіньовий спосіб. Наприклад, розподіл влади — але ми знаємо, що це імітація. В Росії ніколи не було незалежних гілок влади.
Російська література також — явище, яке неможливо уявити без західного канону. Російська література ХІХ сторіччя народжується на тлі європейського роману.

1

Читайте також: «Москва 2042», або як бачилося комуністичне майбутнє Войновичу

На відміну від усіх творців імперських наративів Заходу, творці імперського наративу Росії завжди були загрожені й мусили підкреслювати своє вище становище щодо колонізованих народів. Ба більше, часто-густо представником імперського наративу ставав представник колонізованих націй.

Саме через підважене становище творців російського імперського наративу їм властива потужна ксенофобія, яка пронизує не лише російську літературу, а й усю російську історичну свідомість. Російська імперія часто колонізувала народи, розвиненіші за неї, і «висмоктувала» з них не лише ресурси, а й релігію та культуру.

Яскравий приклад — Микола Гоголь, творець образу України в літературі, який водночас написав «Тараса Бульбу», що зі своєю ненавистю до поляків та прихованою ненавистю до українців так органічно влився в російський імперський наратив.

Ева Томпсон помітила, що у творах кавказького циклу Олександра Пушкіна й Михайла Лермонтова є одна особливість: представники кавказьких національностей не мають прямої мови, вони німі. У романі Лева Толстого «Війна і мир» дуже багато подій відбувається на території України, де існував побут, мова, подекуди й релігія, відмінні від російських. Натомість у тексті зображений абсолютно гомогенний простір Російської імперії.

В романі Івана Тургенєва «Батьки й діти» батько Кірсанова йде у польський похід (ми розуміємо, що це криваве придушення повстання за незалежність Польщі). Герої сидять у меблях, придбаних (!) у польському поході. Зрозуміло, що це наслідок мародерства, але читаючи роман, таких дрібниць не помічаєш.

Навіть у «Темних алеях» Івана Буніна ця прихована ксенофобія виринає у несподіваних місцях. Наприклад, оповідання «Галя Ганская». Одеситка Галя, донька «полуполяка-полухохла», закохується у головного героя. Починається короткий, але бурхливий роман. Головний герой планує поїхати вирушити до Італії таємно від дівчини. Галя ж, дізнавшись про все, намагається відмовити коханого, але зазнавши невдачі, накладає на себе руки. І ось репліка невідомого співрозмовника головного героя про трагічну смерть молодої дівчини: «Вот сумасшедший народ эти проклятые поляки и польки!»

kebuladze-4

Ева Томпсон у своїй книжці «Трубадури імперії: російська література й імперіалізм» пише, що імперії у світовій історії мали здебільшого відцентровий характер: себто метрополія нав’язує свій порядок колоніям (через насильство та культурну експансію). Російській імперії, на відміну від інших, властивий відцентровий характер: вона часто колонізувала народи, розвиненіші за неї, і «висмоктувала» з них не лише ресурси, а й релігію та культуру.

У ХХ столітті ми спостерігаємо цю стратегію в оновленому форматі: Росія створює на території сусідніх держав «сірі зони тимчасово притлумлених конфліктів» — своєрідні філіали російської порожнечі, антропологічні вакууми. Це Придністров’я у Молдові, Південна Осетія й Абхазія в Грузії, на жаль — Донбас та Крим в Україні.


Передумовою для появи антропологічних вакуумів закладені ще після приходу більшовиків. Наприклад, Донбас — це територія, де українське населення було винищене голодомором та репресіями, а потім заселена людьми, які не мали історичної пам’яті про злочини сталінізму. Тому їх так легко долучити до злочинів путінізму.

Читайте також: Райтшустер: Режим Путіна для європейців, як сніг для кубинців

* * *

Ми знаємо, що кожному науковому твердженню притаманні два аспекти: смисловий (про що воно?) й енергійний (сила переконання, авторитет). У демократичних суспільствах авторитет досягається у вільній конкуренції думок, у відкритому дискурсі за принципом найпотужнішого аргументу. Натомість, у тоталітарних суспільствах авторитет залежить від його взаємин із владою.

Поняття «інтеліґенція» в російську мову потрапило з польської. Інтеліґентами себе називали польські романтики, які намагалися вирватися із імперської ядухи й протиставити їй поезію, мистецтво, інтелектуальні практики… На теренах Совєтського Союзу слово «інтеліґенція» зрозуміле для всіх, і в той самий час не має сенсу у Західній Європі. Поняття, які не мають чіткого сенсу, дуже небезпечні — використовуючи їх, дуже легко маніпулювати свідомістю.

Так трапилося з «інтеліґенцією» — це поняття «просочилося» зі сходу імперії аж до її верхівки і стало позначати освічену верству населення — вільну і абсолютно безвідповідальну. Інтеліґенція — пастка імперського наративу. В Російській імперії вона була або знищена, або вимушена до зовнішньої або внутрішньої еміграції, або приречена служити владі, або рокована стати уподібненням Леніну — боротися зі злом і стати ще гіршим злом.

3

До експертного знання належить знання про інших експертів і — що дуже важливо — повага до них. Натомість, тоталітарному суспільству і політикам, які виросли із такого суспільства, притаманне незнання про експертів і відсутність зв’язку з іншими культурами.

Інтелектуал — це продукт тривалої й наполегливої інтелектуальної традиції, адже інтелектуальна культура — це не набір певних знань та навичок, це результат історичного становлення, до якого треба належати. На думку Карла Поппера, інтелектуали — інженери, які лагодять суспільство. В сучасному світі інтелектуали далекі від думки, що вони можуть впливати на політику. Їм лишається культивування споглядання.

Читайте також: Леонід Фінберг: Що інтелектуальніша книга, то краще вона продається

Якщо повірити Жану Бодріяру стосовно того, що сфера культури — це сфера інтимності і безсилля, в переході від інтимності споглядання до публічності промови ми потрапляємо в ситуацію безсилля. Ми не можемо безпосередньо впливати на політику — ми можемо якомога адекватніше описувати наше минуле і сьогодення, щоб на основі цих описів сягнути більш адекватного розуміння того, що з нами відбувається, і сподіватися, що це розуміння дасть змогу увійти у більш сприйнятне майбутнє.

* * *

Весь історико-культурний наратив Російської Імперії пронизує ідея жертви. Навіть сформованому Філофеєм понятті вічного міста — третьому Римі. Відповідно до російської міфології, існує перший Рим, другий Рим — Константинополь, колиска православ’я, і третій Рим — Москва. У цьому вислові звучить однозначний діагноз і прогноз: обидва Рими впали, третій стоїть, четвертому не бути. Відтак Москва у цьому прочитанні ототожнюється не лише з третім Римом, а й з Христом. І той, хто здіймає руку на Москву, стає Антихристом.

Специфіка прочитання християнського наративу російськими православними полягає у мазохізмі. Глибинний, самогубний мазохізм помітний у легенді про Великого Інквізитора у Федора Достоєвського: правда не лише в тому, що Христос страждав і помер на хресті, правда в тому, що так буде завжди, і навіть Друге Пришестя нічого не змінить.

kebuladze-1

Чому для російської свідомості Кант — це чорт? Радикально-негативне ставлення до категоричного імперативу Канта яскраво прослідковується у російській релігійній філософії. Згідно з Кантом, етика обґрунтовує метафізику. Нагадаємо категоричний імператив: «Вчиняй завжди так, щоб максима твоєї волі водночас могла слугувати принципам загального законодавства. Навіть перед обличчям смерті». Цей принцип можливий лише для безсмертної істоти, бо лише безсмертна істота навіть перед обличчям смерті може вчиняти морально. А наше безсмертя гарантоване Богом.

Російський філософ Володимир Соловйов з цим не згоден, згідно з його твердженням, все має бути навпаки: не етика обґрунтовує метафізику, а метафізична картина світу має обґрунтовувати етичну культуру і мораль. І тут криється шалена небезпека: якщо руйнується метафізична картина світу, то, зрештою, в нас не лишається Бога. Тобто, якщо Бога немає, то все дозволено: насильство, грабунок, війна.

Універсальність категоричного імперативу унеможливлює позицію мазохіста. Мазохіст виводить себе зі сфери морального врегулювання. На підставі такого бачення можна скласти доволі жахливу формулу: той, хто здатний згубити самого себе, гідний стати катом світу.

Риторика Росії у всіх війнах історії — риторика жертви. Через свою жертовність Росія дістає право не лише на помсту, а й на позаморальну позицію ката всього світу. Для Росії війна — це форма діалогу, переконання, найпотужнішого аргументу.

 

Світлини і графіка Валентина Ландара

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe