Читомо > Новини > Михайль Семенко: лідер, урбаніст, деконструктор

Новини

Михайль Семенко: лідер, урбаніст, деконструктор

19.01.2016 0 Автор:

Він гуртував навколо себе літераторів, художників, театралів; епатував і «спалював свій „Кобзар”», створював нову українську літературу і вписував її в загальносвітовий контекст. Нещодавно про поета-футуриста й деконструктора Михайля Семенка прочитала лекцію  Ярина Цимбал, літературознавиця, наукова працівниця Інституту літератури ім. Шевченка НАН України. 

Лекція відбулась у межах проекту, присвяченому українському авангарду, яку ініціювала літературна майстерня Bartleby & company.

Від символізму до епатажу

Роль Семенка настільки масштабна та грандіозна і водночас недооцінена, що важко її адекватно окреслити. Скоріш за все, його вплив буде усвідомлений тільки з часом, коли ми навчимося розуміти, що вкладав Семенко в свою ідею футуризму, як він розумів нове мистецтво.

Він починає зі скандалу та епатажу, але ця роль функціональна. Йому потрібно порушити основи, струснути пил і розхитати скам’яніле суспільство та мистецтво, які склались на момент його приходу. В його творчості можна простежити впливи багатьох поетів, але не можна сказати, що він наслідував російський чи італійський футуризм – він створив явище справді українського футуризму.

Інтерес Семенка до літератури і передовсім до футуризму поступово формується у студентські часи. Перша збірка «Prelude» (1913) була написана переважно в символістському дусі. Її привітно зустріли критики «Української хати», – одинокого тогочасного літературного журналу – які похвалили поета за гарні метафори і добір слів, не підозрюючи, що далі на них чекає. Кажуть, що Семенко соромився цієї першої книги, але це неправда, адже всі вірші із «Prelude» Семенко долучив до «Кобзаря» (1924) і супроводив їх підписом авторства Олени Гуро: «Созданное уже не принадлежит тебе».

«Кверофутуризм»

Проте він досить швидко змінює орієнтири та вподобання, і в листопаді 1913 року в Києві засновує першу українську футуристську групу «Кверо» (від лат. слова «шукати»), яку складають троє учасників: сам Михайль Семенко, його брат Василь і художник Павль Ковжун. Вихід першої футуристської книжки Семенка «Дерзання» було приурочено до ювілею Тараса Шевченка, який святкували тихо і підпільно. Ірина Семенко, дочка поета і літературознавиця, відмічає вплив Шевченка у першій збірці («Prelude»).

Знаково, що його другу збірку відкриває маніфест «Сам!», у якому Семенко звертається до широкої української публіки, говорячи «Я палю свій Кобзар!», що означало поривання із українською національною традицією і початок творіння нового мистецтва. Яким саме має бути це нове мистецтво, у маніфесті не йшлося, і весь скандал полягав тільки в тому, що Семенко посягнув на святе.

Sem_2

 

Прикрий стан

Я зіпсував собі настрій

Прочитавши статтю Сріблянського.

Так гарно коли він про инших пише

Читаючи ж про себе – розчарувався.

Та й змагатися не варт з людиною

Що Бальмонтом зіпсувала собі смак

І цього добродія куди треба й не треба тиче.

Ах безнадійна робота – від сріблянських

чогось сподіватися,

Буду чекати, поки він подавиться за обідом.

Збірку «Кверофутуризм» (1914) відкриває однойменний маніфест, де Семенко вже пояснює, яким має бути нове українське мистецтво.

Це постійний пошук, суть мистецтва ? в динаміці, в ньому не може бути досягнень, результату. Італійський футуризм не є національно обмеженим мистецтвом, воно універсальне і хоче промовляти до будь-кого на планеті. Такої ж долі Семенко хотів і для українського мистецтва, щоб воно говорило не лише до окремого народу. Через це й почався такий конфлікт із «хатянами» та «радянами», що навіть головний європеїзатор Микола Сріблянський говорить: «Досить дивитись на Європу!».

Sem_12

Читайте також: Семенко мертвопетлює:

історія вічних пошуків

Перший український урбаніст

Семенко – перший літературний урбанізатор, що першим починає оспівувати місто не лише як ідею, а й виробляє особливу поетику, намагається відтворити місто метафоричними та стилістичними засобами.

Дуже щира поезійка 

Взагалі чого я сюди прибув у Київ? 

Місто досить нудне 

весною смердять акації 

улицями ходить гидко 

і не знаєш чи це ти в парк попав 

чи десь в селі між чумаків. 

Мені не місце тут 

я почуваю що зупинивсь 

далі ні на йоту не посуваюсь 

через два роки вниз піду. 

Обстанова мене огрублює 

товариство викликає гримаси. 

Тікати звідси! 

Тікати з Києва! 

(…)

Не хочу слави тут, 

між своїми, де за мішок 

сміття та козацького вуса славу дадуть. 

Що мені за діло до Києва та родичів 

коли про Семенка мусять марсіани знать?

12239703_893879767386368_5308438617911620298_n

 

Закоханий П’єро

На початку Першої світової війни Семенка першого із трійці мобілізують в армію і відправляють на Східний фронт. Тож найважливіші роки Семенко проводить телеграфістом у Владивостоці.

Тут він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Лідією Іванівною Горенко, чиє прізвище він буде використовувати як псевдонім. Також пише дуже багато віршів, які відмінні від попередніх років завдяки імпресіонізму – Семенко закоханий, він приміряє на себе образ П’єро та Дон Кіхота. Він мало пише про місто і, очевидно, познайомився із перекладами японської поезії, бо його вірші дедалі коротшають.

Petro mertvopetluje

Читайте також: Зелене коло і червоний зиґзаґ

«Української авангардної поезії»

Рейд

Бухта в тумані, не видно хмар і сопок. 

Вриваєсь тільки гамір, стогне рейд. 

Світ таке безмір’я, а я — я ніби зломок, 

Кавалок крейди.

Під час владивостоцького періоду Семенко експериментує, намагаючись поєднати живопис і поезію. Пізніше він вигадає жанр поезофільму й поезомалярства, прикладом яких є «Футуризм» і «Супрематизм» (1916-1917).

 

Активна спільнота в Києві

Після Жовтневого перевороту Семенко повертається спочатку до рідного села, а потім до Києва. Працює редактором в «Універсальному журналі», багато пише, одружується із Лідією Горенко. Його діяльність активізується і пов’язується із українськими боротьбистами (ліве крило Української партії соціалістів-революціонерів), серед яких було дуже багато літераторів. І це загадкова природа українських комуністів, що вони всі йшли в літературу (Василь Еллан-Блакитний, Михайло Лебединець та інші).

До Семенка долучається дедалі більше людей. Наприклад, він переконує Василя Еллана-Блакитного, що футуризм – це напрям нового мистецтва, яке приведе до нового життя. 1919 року відкривається кафе «Льох мистецтв», де, зокрема, Лесь Курбас читав «Гайдамаки», а Семенко акомпанував йому на скрипці. Із Анатолем Петрицьким та Робертом Лісовським Семенко організовує групу «Флямінґо», в межах якої виходять книжки «П’єро мертвопетлює», «Блокнот» і «В садах безрозних». Тоді ж починає виходити журнал «Мистецтво», який оформив Григорій Нарбут. І, як бачимо, це був досить активний період діяльності Семенка як організатора, проте у нього мало що вдавалося. Зокрема через те, що весь час змінювалась влада, а потім його двічі арештовували.

Семенко поступово втрачає однодумців – хтось іммігрує, хтось розходиться із ним в мистецьких питаннях. Його ніколи не любили неокласики ? наприклад, Микола Зеров та Павло Филипович при кожній нагоді намагались із нього посміятися. Проте це було не знущання, а радше нерозуміння авангардних ідей людьми, які підтримують класичне мистецтво.

Sem_9

Читайте також: 10 історій про неокласиків,

після яких вам захочеться їх почитати

Деконструкція та метамистецтво

Семенкова деконструкція мала на меті руйнування до самого фундаменту, на якому мало б вирости метамистецтво, яке б синтезувалось із наукою. Тобто це не була деконструкція для деконструкції, вона завжди мала сенс, зміст і мету. Революція спокушає Семенка ідеями оновлення, творення всього нового, нової людини. Семенко вважав за свій обов’язок розказати про ширші обрії, про європейське мистецтво.

Поет використовує багато псевдонімів. У газеті «Боротьба» і в журналі «Мистецтво» він друкував сатиричні вірші та художні твори як Яків Мошек. Статті він зазвичай друкував під псевдонімом Мертвопетлюйко, а Бібліотеку «Універсального журналу» видавав під іменем Лесь Горенко.

1920 року Семенко вперше видає збірник не сам. До «Альманаху трьох» увійшли також твори Олекси Слісаренка та Миколи Любченка. І це перша спроба видання футуристського збірника. Любченко після цього покине футуризм, а Слісаренко стане адептом Семенка й покине символістські співи та плачі й остаточно перейде на бадьору тональність.

Про збірку «Проміння погроз» (1921) у газеті «Вісті» було повідомлення, що коли її друкували в типографії – вимкнули електроенергію (хоча за тих часів її практично й не бувало, міста були темні й погано освітлювались), станок завмер, і Семенко з друзями самі його крутили і приводили в рух.

Цього ж року він прямує до Риги, де виникають прибалтійські поезії. Тут його урбанізм повертається іншим боком під враженням від по-справжньому великого міста, яке йому не смердить акаціями.

Панфутуризм й книжкова журналістика

Другий період його творчості – Панфутуризм – більш жвавий. Асоціація панфутуристів була першою масовою літературною організацією після 1917 року. 1922 вже виходить перший номер журналу «Семафор у майбутнє», який намагався транслітерувати українську мову латиницею. Також тут були розміщені маніфести, переклади, і Семенко нарешті розказує про те, що відбувається в світовому мистецькому процесі.

І важливо пам’ятати, що на той час схожих хронік не було. Більше ніде не можна було прочитати, що десь у Британії друкується Еліот. І це було настільки нове й незвичайне, що вони навіть не знали, як прізвище Еліота правильно передати та провідміняти кирилицею. Через це прізвища писали латиницею.

Sem_13

Читайте також: Інший Авангард Валер’яна Поліщука

Наступним виданням була газета «Катафалк искусства», яка була україно- та російськомовною. В анонсі наступного номеру говорилось, що газета вийде вже трьома мовами (додавався ідиш), проте цього, на жаль, не сталось. Тут Семенко висловлює деструктивні ідеї, закликаючи до руйнування, що приведе до конструкції, а також говорить про метамистецтво. Пробує себе в поезомалярстві, розміщуючи каблепоему «За океан», виконану у кольорі. Михайль Семенко сподівався, що саме із поезомалярства розпочнеться метамистецтво, яке згодом поєднає набагато більше.

Олекса Слісаренко в статті про Семенка згадує його книжки, з яких 14 уже видано, а ще виготовлені, серед яких – «Кобзар».

Загалом за 10 років діяльності виходило 24 книжки, що й донині є колосальним результатом невтомної літературної та організаторської праці. Статтю Слісаренка прикрашав портрет Семенка кисті Майї Сімашкевич. Семенкові так сподобався цей портрет, що він взяв його на обкладинку своєї збірки «Кобзар». Авторка згадує, як насправді виглядає цей чорно-білий портрет, на якому Семенко у коричневому костюмі із фіолетовим метеликом, а руки «кольору живого тіла».

Всередині 20-х у Семенка народжується син Ростислав. Приблизно тоді ж він пише вірш, в якому римує «Ірочка-ірокез» і згодом пише вірш, адресований донці, в якому називає себе «маленьким батьком» і про те, що колись його і не згадають.

Одеська кінофабрика

1925 року виходить перевидання поезофільму «Степ» і збірка «У революцію», і це останні речі, де Семенко ще пише в дусі революційного футуризму. В цей час він переїздить із Харкова до Одеси, де півтора роки працює на Одеській кінофабриці. До нього долучилися всі його друзі, які писали сценарії, і це свідчить про великий вплив Семенка на навколишніх. Семенко брав участь у роботі над багатьма фільмами як редактор, зокрема у «Шевченку» Петра Чардиніна.

Sem_16

Читайте також: Пан українського футуризму:

від семафор до перехресної станції

1927 року Семенко знайомиться із актрисою Наталею Ужвій, розлучається із Лідією Горенко, щоб вдруге одружитись. Є багато здогадів про роль Ужвій у долі Семенка. Часто повторюють плітку про те, що вона на нього доносила в органи, але насправді таких свідчень немає. Так само неправдивими є згадки Оксани Буревій, доньки письменника Костя Буревія, про те, що Семенко бив Ужвій.

Сама Ужвій після арешту Семенка мусила від нього зрікатися, але уявіть собі актрису провідного театру, у якої попереду ціле життя, а на руках – син Семенка. Тож, засуджувати чи виправдовувати тут і неетично і немає сенсу, не знаючи всіх обставин.

«Нова генерація», арешт, розстріл

1927 року виходить збірка «Зустріч на перехресній станції», яку оформив Володимир Татлін. Це передувало виходу «Нової генерації» ? найважливішого організаторського досягнення Семенка, адже журнал виходив аж до 1930 року.

Sem_6

26 квітня 1937 року Семенка арештовують. 24 жовтня поета розстріляли у Києві.

На жаль, збереглося мало приватних матеріалів про Семенка – у нас немає ні його листування, ні повних спогадів про нього, є тільки короткі спогади Павла Ковжуна, але вони розказують про ситуацію в Києві взагалі.

10498243_887578784605508_2655280491500271616_o

Послідовників Семенка розстріляли, що призвело до того, що про нього не залишили мемуаристики, яка б окреслювала його не як батька українського футуризму, а як людину. Ми знаємо лише, що він курив люльку і цигарки. Донька Остапа Вишні розказувала, що Семенко виходив з будинку і голосно казав «Хочете, підемо кокаїну понюхаємо?», а діти у дворі сміялися і розбігалися.

Як відомо, 2014 року в Україні проходив рік футуризму. 

Світлини до статті взяті з цієї спільноти

На чільній картинці – листівка з проекту «Метро до Кибинець».

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe