Читомо > Новини > Маріо Варгас Льйоса: Література наповнює людську пустоту

Новини

Маріо Варгас Льйоса: Література наповнює людську пустоту

11.11.2014 2 Автор:

11 листопада у столичних філологів і поціновувачів літератури мало би бути свято – зустріч із Нобелівським лауреатом з літератури 2010 року Маріо Варгасом Льйосою. Але на кожному святі знаходиться хтось, хто його зіпсує. Цього разу це були самі організатори.

Зустріч була дуже багатообіцяючою: уже за півгодини до появи письменника, який, до речі, не спізнився, у явно замалу для такої зустрічі актову залу набилося чимало охочих послухати Нобелівського лауреата. Першою фатальною помилкою був вибір занадто малого для такого заходу залу – безкоштовний вхід та величина цієї зірки на літературному небі вимагала більшого розмаху. Уже за півгодини у залі, де стояли і сиділи не лиш у проходах і під сценою, а й на сцені, стало дуже важко дихати.

Друга фатальна помилка – відсутність перекладача. Дехто з відвідувачів мав навушник із перекладом, проте таких були одиниці (нарахували 56), та й то вони не у всіх працювали. Розуміли, про що йдеться, лише працівники та гості Іспанського посольства та студенти-філологи, які вивчали іспанську.  Авжеж, можна було б дивитися он-лайн трансляцію із синхронним перекладом – адже кожен майже мав ґаджет, пристосований для цього. Однак обіцяний на сторінці зустрічі у Facebook-wifi не працював, а мобільний інтернет не тягнув.

10644109_892157767468575_6990023255076188282_o

Діставшись до трансляції із синхронним перекладом, виявилося, що переклад теж припадає на обидві ноги. Перекладачка починала перекладати одне речення, кидала, переходила на друге. Часом падав мікрофон і можна було чути: «Я могла переводить, я просто не поняла, что он хотел сказать!»

Попри це Читомо записало, що розповідав перуанський письменник своїм українським шанувальникам.

Про Україну

У першу чергу, хочу подякувати цьому престижному університетові за запрошення і всім вам, посольству Іспанії. Я дуже здивований, що стільки людей зібралося на нашу дискусію, сподіваюся на її відкритість.

Дуже хотів приїхати сюди, бо бачу, що Україна останнім часом перетворилася на центр уваги світу. Зараз в Україні – тяжкі часи, але це часи боротьби за свободу.  Я підтримую всіх чоловіків, які борються за демократію і законність.

У Європі не було достатньої підтримки і солідарності з Україною. Якщо Путін стоятиме на своєму і створить штучну республіку, то існування таких новоутворень він використає, щоб показати провал демократії в Україні. Громадськість повинна тиснути на владу, аби ця солідарність була досягнута.

Про Україну, ЄС та Росію

Побудова Європи, Європейського Союзу – це дуже амбіційний проект. Серед великих утопій, які були джерелом насильства, це реалістична утопія – не знаю, чи можна поєднувати ці слова. Це утопія, створена на культурі свободи, демократії між країнами, які мають різні традиції і які хочуть співіснувати, зберігаючи свою різноманітність. Західна Європа ніколи не жила в такому мирі, як останні півсторіччя завдяки ЄС.

Варто звернути увагу, однак, на інші країни – які утворилися після розпаду Радянського Союзу. Вони здобули свободу і процвітають. Наприклад, Польща, країни Балтії. Україна прожила героїчне минуле. І я вірю, що більшість українців хочуть стати частиною Європи, яка будується на основі свободи і культури.

liossa2

 Інтелектуали нашого часу стали циніками і втратили ентузіазм і впевненість у майбутньому. Однак про те, що трапилося в Україні, знають в усьому світі. Я не знаю, чи відомо вам, як активізувався інтелектуальний світ у США, Європі, Латинській Америці. Вони стали солідарними з Україною і дуже критично ставляться до путінської Росії і насилля, яке там панує, і позитивно дивляться на інтеграцію, демократизацію України. Ці інтелектуали не цікавилися політикою, аж раптом стали солідарними з Україною та українцями.

Дуже важливо, щоб цей рух за інтеграцію, демократизацію мав успіх, не провалився попри Новоросію, попри Росію, яка є колонізатором. Європа ще не досить мобілізована. Не всі інституції розуміють і підтримують Україну. Країни ЄС не втратив надію на майбутнє Європу, але багато європейців втратили – і з’явився націоналізм, який провокує насильство.

Ми думали, що націоналізм вже зник, але він знову виник. У багатьох країнах Європи з’явилися націоналістичні рухи. Я думаю, вони не матимуть успіху, бо вони дуже ретроградні. Наш світ думає про співіснування, а не про виключення, яке передбачає націоналізм. В Іспанії, як ви знаєте, є теж націоналістичні рухи, які бачать тільки дерево, а не увесь ліс.

Усі побачили, що є країна, хоче стати частиною Європи. Це ідеал, який мобілізує молодих людей, найкращих політиків. У Європі на це дивляться в захваті. Єдиний спосіб вижити для Європи – це жити спільно. Іспанія – це щаслива історія суспільства, яке перейшло від диктатури до демократії без крові – завдяки домовленості, консенсусу. Іспанія швидко інтегрувалася, зміцніла економічно, почала швидко розвиватися. Без входження в Європу це було б неможливо. Саме тому важливо, щоб цей рух інтеграції в Україні мав успіх.

Про Путіна і Росію

Політика Путіна і Росії, яка, на жаль, має підтримку російського суспільства, яке не звільнилося від авторитарної традиції, – викликають занепокоєння. Одна з причин, чому я приїхав в Україну, це саме рух громадянського суспільства, яке хоче покінчити з авторитарними традиціями, корупцією, політикою як засобом збагачення. Ми побачили, як люди мобілізуються для досягнення свободи.

Про мовне питання

Іспанська мова як мова національних меншин – це дуже цікавий випадок. На відміну від мов багатьох емігрантів, які інтегрувалися в іншу культуру і забували свою мову, іспанська не зникла. З емігрантами у Сполучених Штатах навіть ставалося протилежне: коли вони приїжджали до чужої країни, вони відкривали свою культуру на контрасті з англосаксонською, відновлювали та захищали її. Так у Каліфорнії, у Флориді, у Техасі – там, де іспанська мова живе – вона дуже гармонійно співіснує з англійською.

Багато американців є білінгвами, що створює важливий економічний та політичний ефект. Але найцікавіше те, що іспанська мова розвивалася, не маючи жодної підтримки з боку держав та урядів, до того ж, не тільки в США, а й у інших країнах – спонтанно, через емігрантів.

Це помилка – вважати, що національна єдність вимагає лінгвістичної єдності. Одна з найбільш цивілізованих та процвітаючих країн у світі – це Швейцарія, у якій говорять на багатьох мовах, але разом з цим – це країна, у єдності якої ніхто не сумнівається. Саме мультикультурність, мультилінгвістичність робить Швейцарію дуже сучасною країною. І в Сполучених Штатах, і в інших країнах, де існує іспаномовна меншість, білінгвальність ще з початкової школи вже стала нормою, і протистоїть цьому не так вже й багато людей.

Це прояв багатства – адже багатство завжди полягає у різноманітності.

1402063_892157780801907_3029903116165004724_o

Про літературу

Ми маємо фантазії, завдяки яким ми хочемо більше, ніж маємо. Література наповнює людську пустоту. Завдяки літературі ми можемо жити іншим життям, можемо переживати непережиті почуття, пересуватися у часі і просторі, мати незвичні пригоди, любов, закоханість, бачити секретні, потаємні речі.

Література відкриває нам очі, показує, який складний цей світ. Література є вічною і трансцендентною.

Хороші книжки роблять нас критичними, примушують дивитися на світ з іншого боку, аналізувати добре й погане. Ми знаємо, як змінити життя, щоб воно було більш кращим, легким. Література – це тінь цивілізації, яка йде поруч людини, примушує її дивитися на світ більш критично. Критичне бачення – це рушійна сила для реформ всього людства.

Про функцію літератури

Я не вважаю, що література вирішує якісь проблеми – я думаю, що вона подає ідеї, витягає проблеми на світло. Існують проблеми не сформульовані, недостатньо показані, а література демонструє їх, перетворюючи у якийсь опис життя або відносин. Література провокує неспокій, змушує нас ставити питання, які до того не були для нас ясними.

Про гумор

Я раніше не вірив у гумор. Мені подобався гумор у реальному житті, але не в літературі, бо мені здавалося, що він відділяв читача від реального життя. Мої перші книжки були дуже серйозними.

Моє почуття гумору йде від впливу французького письменника й філософа, якого дуже добре знали в Латинській Америці у 50-ті роки, Жана Поля Сартра, мудрої і суперечливої людини. У нього немає і натяку на гумор, у його творчості, філософських працях, це схоже на похоронну процесію. Так як я писав спочатку – тексти були серйозними, але одного дня мені трапилася напрочуд весела історія  про армію (мається на увазі роман «Панталеон і відвідувачки» ісп. Pantale?n y las visitadoras (1973, екранізований 1999 (фільм транслювався під назвою «Сексназ капітана Пантохи» – Ред.). Спершу я розповів цю історію серйозно, але вона не клеїлася. Тоді я зрозумів, що гумор надає твору правдивості і реалізму.

Деякі персонажі вимагають бути кумедними, щоб виглядати більш реалістично. Цей роман змінив моє ставлення до гумору, а цей прийом я почав використовувати в усіх творах. І якщо в одних текстах гумор виконує ключову роль, то в інших – він лише інгредієнт.

10511671_892157784135240_7178142011395688316_o

Про автора і публіку

Створюючи персонаж, автор часто послуговується інтуїцією, певним «намацуванням», часто керується силами, які походять від дуже темних сторін особистості. Коли у когось немає чіткого об’єктивного розуміння того, що він творить, він переказує це у свій спосіб. Я відкрив це для себе, коли опублікував першу книгу і побачив настільки різноманітні тлумачення, настільки різні критичні погляди… Інколи критик може показати авторові його «справжню» книгу, яку він сам у собі не усвідомлює.

Автор не може достатньо дистанціюватися від свого твору, він не вповні все розуміє, не має об’єктивності, не може відокремити те, що він пише від того, що думає. Тому, на мій погляд, літературний твір, який вже написано і опубліковано, належить публіці, і те, що відбувається при взаємодії публіки і твору, часто може вразити навіть автора.

 

Про переклад і перекладачів

Ми живемо у мультикультурному, мультилінгвістичному світі, де зникають межі. І роль перекладача стає дедалі важливішою, бо різниця між мовами вимагає, щоб перекладач, як і автор, був вільний у своїй мові. Навіть якщо автор думає, що він добре знає мову, на яку його твір перекладають, то він може не знати особливостей мови, її родзинок. І якщо автор її не знає, то не зможе повністю розуміти переклад. До мене часто звертаються перекладачі, і я їм допомагаю. Але, з іншого боку, перекладачі не повинні давати волю уяві і спотворювати оригінал.

Про свободу

Думаю, що не завжди збігаються у людині письменник зі своїм баченням  і громадянин, який щось захищає. Є багато випадків, коли є протиріччя між громадянським життям автора і тими ідеями, якими наповнені його твори. Так Оноре де Бальзак описував суспільство дуже критично, описував беззаконня, установи, які погано працювали, нерівність і корупцію, соціальне життя. Але з іншого боку, Бальзак як громадянин добре почував себе у системі: він був навіть антисемітом, зі своїми забобонами.

У будь-якому разі добра література не захищає негативні явища, дискримінацію. Це своєрідна форма протесту проти незаконності й насильства. Всі диктатури без виключення (військові, релігійні, терористичні) завжди дивилися на літературу з великою підозрою і завжди намагалися контролювати її, вважаючи її дуже небезпечною. Тому вводилася система цензури й контролю для того, щоб будь-яким чином маніпулювати літературою, у якій вони бачили небезпеку для своїх тоталітарних систем. Думаю, диктатори не помилялися.

Література – це дуже глибока форма заперечення диктатури, бо показує, як влада маніпулює людьми, що є ворожою до законності і свободи, показує, що правда може бути не одна. Тому дуже важливо, аби література не зникла, а була доступною великій кількості читачів, вона захищає свободу, це постійна критична активність щодо влади, яка абсолютно необхідна у випадках насильства, експлуатації.

Суспільство, яке живе активним життям, читає, має багату літературу, більш підготовлене до того, аби ним не маніпулювали.

10620458_892157764135242_7223099381146373384_o

Про цензуру у Латинській Америці

Література відігравала важливу роль у боротьбі проти диктатури, була інструментом. Саме тому у Латинській Америці влада диктаторів завжди цензурувала літературу і завжди переслідувала свободу, вбачала у ній небезпеку. Але, сподіваюся, добрі письменники ніколи не будуть на боці диктатури.

У Латинській Америці, на біду, існувала традиція диктатур з дуже серйозною та суворою цензурою – і для журналістики, і для літератури, і для культурного життя. Тому мова у латиноамериканській літературі слугувала способом відображення того, що для багатьох було закритим.  Література протягом усієї нашої історії виступала свідком тієї реальності, яку влада хотіла прикрити, завуалювати.

Протестна, пропагандистська література – це література ризикована, небезпечна, тому що вона починає змінювати реальність. Але я не знаю чисто ідеологічної літератури, тому що коли ми щось творимо, ці історії розбивають ідеологію. Наприклад, Брехт був марксистом, і це всі знають, але його твори не слугують відображенням його ідеології – вони говорять про якісь людські речі. Я думаю, що існують окремо Брехт-ідеолог, Брехт-марксист та Брехт-письменник, і література ніколи не підкорюється одній лише ідеології.

В латиноамериканській літературі є автори, які розчарувалися в ідеології та політиці, і є автори, які вірили в свої ідеї, але під час написання своїх творів вони так добре відчували реальність, що їх твори ставали більш ніж просто політичними. Пояснення дуже просте: коли автор пише, він користується не лише своїми знаннями та переконаннями – він пише усім тим цільним, чим є його людська особистість, він пише своїми фантазмами, інстинктами.

Письменник може бути гарним, добрим, розумним або не дуже. Але якщо він пише твори які доходять до людей і проходять іспит часом, то це означає, що в творі було розуміння складності світу.

liossa3

Про дві країни й ідентифікацію

Я довго живу в Іспанії, маю там багато друзів – звичайно, це має впливати не те, що і як я пишу, але водночас, я перуанець, ідентифікую себе з цією країною. Мова, якою я пишу, це варіант іспанської – точніше латиноамериканський, перуанський варіант іспанської. Ким я відчуваю себе? Звичайно, перуанцем, латиноамериканцем. Я вперше відчув себе латиноамериканцем, коли приїхав у Європу. В Парижі я почав знайомитися з латиноамериканськими письменниками! Я неймовірно вдячний Іспанії, яка визнала подвійне громадянство для моєї родини. Я відчуваю себе й іспанцем, європейцем, оскільки я довго жив в Іспанії, потім у Великобританії. Словом, я дійшов думки, що я є громадянином усього світу.

Про допитливість до життя

Я цікавлюсь кіно, коридою, футболом, музикою. Мало що мені не подобається. Треба підтримувати до останнього дня допитливість до всього, що нас оточує.

Але якби я мав вибирати якусь діяльність, то це була література.  Гюстав Флобер сказав дуже слушно: “Література – це спосіб життя”. Це дуже влучно, принаймні в моєму випадку. Я спочатку так не думав, але поступово моє життя влилось у літературне русло наскільки, що все певним чином було пов’язано з цим моїм покликанням, всю свою діяльність я почав підпорядковувати літературі.

Як сказав Борхес в одному з інтерв’ю, “Я геть просякнутий літературою, я гнию від літератури”. Я сподіваюся, що зможу так гнити до кінця життя.

Про кориду

Корида – це мистецтво, у ній є щось від спорту, танцю, театру, пластики й навіть живопису. А з іншого боку, це ще й джерело натхнення для художників, композиторів, письменників. Творчість Пабло Пікассо була б набагато бідніша без тавромахії, без кориди, без натхнення. Вважаю, не треба примушувати йти на кориду, але у той же час забороняти її – дуже нечесно. Це зазіхання на нашу культуру й мистецтво. Аргументи, які йдуть проти кориди, у тому, що корида – дуже жорстока, що страждають тварини. Хто це говорить, ніколи не був на фермі, де вирощують цих биків для кориди. А там їх дуже люблять і захищають. З іншого боку, це неправда, що корида існує, тому що є бики. Навпаки, бики є тому, що є корида. Чому, наприклад, немає цих тварин у Швеції, а є в Іспанії, Мексиці, Перу? тому що там є корида, а закриття кориди приведе до знищення цих биків.

Думаю, якби у бика запитали, що він хоче обрати – існування чи кориду, то він би обрав останнє. Мільйони людей з Іспанії, Мексики, Перу щороку відвідують кориду, і це є їхнє власне вираження.

liossa

_______________________

До речі, студентів на зустрічі було чимало. Це й не дивно – через дорогу філологічний факультет, звідки прийшли всі хто хотів і не хотів. Здається, багато хто з них про автора навіть не чув: ми спостерігали, як продавці книжок розповідали, коли і за що Варгас Льоса отримав Нобелівську премію. Полінувалися почитати Вікіпедію перед зустріччю? Однак навіть байдужі до виступу розходитися не збиралися. Не дозволяв викладач? Хотіли таки отримати автограф світової зірки літератури?

З-поміж творів МаріоВаргаса Льоси українською перекладено не так багато: романи «Зелений дім», «Хто вбив Паломіно Морело?» та «Витівки кепського дівчиська», «Сон кельта», «Скромний герой» (Фоліо), а також кілька оповідань і повістей було надруковано в журналі «Всесвіт» та збірках.

Світлини Любові Багацької й Олександра Хоменка

Допомагали Ольга Герасименко й Оксана Хмельовська

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. 11.11.2014 в 6:30 pm

    Стосовно перекладів творів інформація не відповідає дійсності. Навіть на світлинах видно твір “Сон кельта” українською.

  2. 11.11.2014 в 7:40 pm

    Сашко, дякуємо за уважність, уточнили й виправили)


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe