Читомо > Новини > Іздрик про Тараса Прохаська: конспект лекції

Новини

Іздрик про Тараса Прохаська: конспект лекції

18.03.2014 0 Автор:

15 березня, в актовому залі Дому освіти та культури «Майстер Клас», у рамках курсу «Історія літератури в авторах і текстах», організованого Культурним проектом, письменник Юрій Іздрик прочитав лекцію про свого друга, земляка й прозаїка Тараса Прохаська. Хоча, як і наголосив сам Іздрик, це не була лекція в класичному розумінні. Це були просто розповіді: про слова, про тих, хто ці слова «ставить на правильні місця», а також їхнє читання. Пропонуємо вашій увазі шматки цих розповідей. Ну а тексти – ви знаєте, де шукати.

Я цю пропозицію читати лекції сприйняв як нагоду ще раз перечитати ці твори по максимуму. Бо якось так стається, що останнім часом взагалі дедалі менше потребуєш історій. І це стосується не тільки літератури, а будь-яких видів мистецтва. Бо ж ми живемо в такий час, що от же ж – історія – буквально тут, от же ж вона – щодня, довкола. Які ще історії можна вигадувати, які би могли привернути увагу, якось зачепити? Тим більше, що насправді історій є дуже багато.

Юрко Іздрик про Тараса Прохаська

Мені мій син колись казав: «Ти знаєш, ваше покоління присіло на наратив. Ви нічого, крім наративу, не знаєте». Я собі так подумав – і з цим погодився. Щось у цьому є. Але, якщо дивитися, скажімо, за тим, як еволюціонує Тарас Прохасько, то це щоразу, власне, відсторонення від історії. Говорити – не оповідаючи, говорити заради самого говоріння. В принципі, що таке добра література? Це коли правильні слова стоять на правильних місцях.

Є якийсь такий феномен: Прохаська люблять усі. За своє життя я не читав про нього жодного критичного матеріалу, жодної негативної рецензії. Я взагалі нічого поганого про Тараса Прохаська ніколи не чув. Врешті-решт, мені якось не траплялося по життю застати його за чимось таким, що мені б не подобалося. Тим не менше, не так все просто з його текстами. Бо дещо мені там видавалося неприйнятним і, зрештою, видається до цього часу.

Аудиторія Юрка Іздрика

Розмову про Тараса, очевидно, доведеться починати з  історії нашого знайомства. І, очевидно, що це буде пов’язано з журналом “Четвер”. Це був 98-ий чи 99-ий рік. Ми з колєґами вирішили робити літературний журнал, взагалі не маючи зеленого уявлення про літературу. Ми вчилися у львівській Політехніці – що ми там знали? Ну, Шевченка приблизно знали, Стефаника. А з сучаної літератури… Про Андруховича я дізнався вже пізніше. Власне, з того і почалася справжня історія «Четверга». І ми почали так дуже просто. Пороздруковували оголошення, повивішували на стовпах: »От, хто хоче робити андеґраундовий літературний журнал, присилайте свої твори на таку-то адресу».

Одним із тих, хто відгукнувся, і відгукнувся дуже ентузіастично, був Тарас Прохасько. Так ми з ним познайомилися. І Тарас справив, безперечно, величезне враження на мене. Тому що це – неймовірно харизматична особистість, неймовірний чоловік.

Тарас Прохасько а проекті «Просто неба»

Тарас подав тоді до «Четверга» перше оповідання – про якогось художника, який збирався намалювати Все, довго мучився, мало не покінчив життя самогубством і потім намалював це Все просто як чорну цятку на полотні. Мені текст видався все-таки занадто пласким, він не відповідав образу цієї людини. Я відчув себе сильним перцем-редактором і сказав, що таке оповідання ми друкувати не будемо, нехай напише ще щось. І він написав невеличку новелку “Спалене літо”, в якій, в принципі, відкрився вже як Тарас – з абсолютно своєю настроєвістю цілої прози, і м’якістю інтонацій, і дуже правильним добором слів.

Тарас часто вживає галіцизми. До того ж, такі, які навіть я не завжди ловлю на слух, хоча я теж – галичанин. Але це не є мовна орнаменталістика, як у випадку з Винничуком, який вживає галицизми просто тому, що вибирає собі якусь там маску галичанина, і від його імені це все валить. І там з’являються якісь побутові галицизми, то все, що на слуху, що можна зрозуміти, що це Західна Україна. В Тараса це по-іншому.

У нього завше специфічна лексика: от ти читаєш й іноді розумієш, що це не є, може, й українська мова. Зрештою, ніколи насправді не важить, як називається мова, якою написана та чи інша річ. Письменник завше творить свою мову. В будь-якому випадку. Навіть, якщо вона опирається на якийсь там словник.

Юрко Іздрик. Культурний проект

Ця новела «Спалене літо» була надрукована в другому «Четверзі», тому, який був самвидавним, зробленим на ксероксі. І відтоді Тарас став автором «Чеверга». Більше того, Юрко Андрухович, Тарас, я і Володимир Єшкілєв власне зібралися вже в таку-сяку редакцію. І перший номер «Четверга», третій за рахунком, вийшов у 92-му році.

Презентація цього номера відбувалася тут, у Києві, в Молодому театрі. Ми цей журнал верстали у програмі Word 5, але Word, який був написаний ще під DOS. Windows був версії, по-моєму, 3.2. І була така крута програма для обробки графіки Paintbrush. Після верстки подалися в якусь фірму, щоби нам це надрукували. А нам там сказали: “Як ви хочете друкувати з Word на поліграфію? Ви взагалі колись журнал робили?”. Ми відповіли, що ні. І нам сказали переробити. Тоді ми з якихось прінт-скрінів, зі всього, що ми наверстали, зробили якісь видруки і, орієнтуючись на тих прінт-скрінах, переверстали все наново.

IMG_1866

Що є унікального в Тараса – у нього завше чудесні імена. В нього немає жодного недоречного імені в персонажів. Це просто фантастично. І сталося якось так, оскільки, вкінці 90-их – на початку 2000-их, цей наш Станіславський феномен варився у своєму соку, то наші персонажі якось почали взаємодіяти між собою. В Андруховича у «Рекреаціях» був персонаж Хомський, який потім мандрував багатьма творами і самого Андруховича, і, наприклад, моїми. Млинарський, від імені якого написаний Тарасів «Некрополь», потім з’являється у мене вже як образ Тараса Прохаська. Натомість, у Тараса з’являється який-небудь Іржі, в якому ти пізнаєш трохи Юрка Прохаська, Тарасового брата, а трохи – себе.

IMG_1891

Чим раніший ми візьмемо твір Прохаська за датою, тим більше в ньому буде літератури. Я впевнився в тому, що Тарас – справді дивовижний, неповторний прозаїк, коли був написаний «Некрополь». Вперше він був надрукований у «Четверзі». Це були ті часи, коли тексти для журналу мені доводилося набирати самотужки. І я цей «Некрополь», власне кажучи, друкував. І я зрозумів, що це – оптимальний темп для читання Тарасових творів. Його треба читати так, у такому темпо-ритмі, як він їх пише. Це – неймовірно густа, неймовірно щільна проза.

А от «Одної і тої самої» – це, по суті, збірка есеїв, де він пише вже про все, що завгодно. Про якісь історичні постаті, про якісь свої переживання. Але тут вже немає літератури, залишається чисте мовлення. Ті, хто були на лекціях Тараса, мабуть, вже знають особливість його інтонацій, його здатність говорити так, що ти просто віддаєшся цьому плинові мовлення – незалежно від того, що він говорить.

Фото Наталі Корнієнко

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe