Читомо > Новини > Фемінізм в українській літературі: поле ґендерної боротьби

Новини

Фемінізм в українській літературі: поле ґендерної боротьби

08.03.2017 0 Автор:

3 березня у рамках лекторію «Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі» у Музеї книги і друкарства відбулася лекція Віри Агеєвої – літературознавиці та співзасновниці інституту ґендерних студій у Києві. Дослідниця пояснювала, як правильно розглядати українську культуру як об’єкт ґендерних досліджень, розповідала про необхідність перепрочитання класики, переформатування міфів європейської культури, синонімічність фемінізму й модернізму та обірваність традицій в українській літературі і дискутувала з аудиторією з приводу існування чоловічого і жіночого письма.

 

family-2

Про «перевчених феміністок»

Коли на початку 90-х ми почали говорити про фемінізм, з одного боку в суспільстві був великий інтерес до цієї теми, а з іншого – українські чоловіки насміхалися над нами і звинувачували у поширенні цих нібито дурних та запозичених з Америки ідей. Удостоєний Шевченківської премії Євген Пашковський навіть казав: «Якби не перевчені феміністки, то в Україні жилося би значно краще».

Якщо розглядати все комплексно, то можна говорити, що проект гендерних (зокрема найбільшою мірою – літературознавчих) студій реалізувався завдяки послідовності – і наших бажань та докладених зусиль загалом, і Соломії Павличко зокрема, яка була тією енергетичною силою, яка все це піднесла та видала у своєму видавництві «Основи» класичні праці – «Другу Стать» Сімони де Бовуар та «Сексуальну політику» Кейт Міллетт, що дали теоретичне підґрунтя для подальших досліджень. Згодом нам дуже допомогли праці історикині Марти Богачевської-Хом’як, яка досліджувала український жіночий рух. Прочитавши ці історичні дослідження ми усвідомили, що насправді організація «Союз українок» мала вагомий вплив на розвиток жіночого руху ще від початку ХХ століття, адже мала свої відділення у кожному галицькому селі, займалася освітньою та видавничою діяльністю, і навіть обрала Мілену Рудницьку депутатом українського парламенту.

Тобто ґендерна критика і літературознавство у 80-90-х роках минулого століття відбулися тому, що українську культуру, і літературу зокрема, просто не було як починати без фемінізму.

.

book

Перепрочитання класики

Після знайомства з працями Сімони де Бовуар та Кейт Міллетт ми почали перепрочитувати наших класиків, і виявили, що їх біографії є не менш цікавими, ніж твори.

Звісно, ще не для загалу, але в особистих розмовах дослідники вже починали говорити про певні «лесбійські фантазії» у листуванні Лесі Українки і Ольги Кобилянської. І раптом на захисті докторської дисертації Соломії Павличко виявляється, що в її дослідженні вперше аналізується стилістика цього листування, його езотерика та незвична риторика, власне ці «лесбійські фантазії». Під час цього захисту несподівано за трибуну виходить нікому не відомий добродій, що називає себе доктором хімічних наук, і починає захищати Лесю Українку від Соломії Павличко. Проте, звісно, вчена рада одноголосно проголосувала за цю дисертацію. І це стало своєрідним переворотом у нашому літературознавстві, адже насправді в науці немає речей, про які можна говорити приватно, але не можна писати публічно, якщо це справді наука. Власне, ця ситуація є проблемою демократизації інтелектуального клімату.

Потім обговорення листування Ольги Кобилянської й Лесі Українки пішло в масову культуру і жовту пресу, звісно, викликавши у більшості несприйняття та обурення.

Читайте також: Листи Лесі Українки: на цей раз без Прометея

.

briefcase

Про перерваність і відновлення традиції

Моїм особистим потрясінням і одкровенням було знайомство і робота в архіві Інституту літератури з архівами Осипа Маковея, що мав любовний роман з Ольгою Кобилянською, а потім з нею порвав. У своїх щоденниках він намагається реабілітувати себе, виправдовуючись, чому порвав з Кобилянською і пишучи це так: «О, майбутня феміністко, ти, яка через 50 років це читатимеш…».

ageeva

Фото Марії Пошивайло

В цей момент я відчула що цей текст майже через ціле століття знайшов свого адресата – мене. Тобто виявилось, що насправді без цього гендерного, феміністичного ключа, українську літературу неможливо прочитати. Потім ми з подивом дізналися, що навіть окрім феміністичних студій, започаткованих статтями Лесі Українки ще на початку ХХ століття, серйозні дослідження на цю тему вже були здійснені українцями в Канаді та США, які щедро ділилися своїми здобутками. Тобто ідеологія гендеру та фемінізму не була імпортованою, і тим паче не контрабандною – варто було просто відновити обірвану традицію.

.

woman-suffrage

Перша емансипантка

Першою емансипанткою в літературі була Марко Вовчок. Її зразком для наслідування була Жорж Санд. Марія Вілінська ще залежна від традиції, адже змушена взяти чоловічий псевдонім, без якого у той час ще не можна було побудувати літературну кар’єру.

Тим не менше вона стала першою українською жінкою-письменницею, яка здобула успіх у своїй кар’єрі. Очевидним є успіх її «Народних оповідань», в авторстві яких дослідники сумнівалися до 20-х років ХХ століття – тобто до співставлення Миколою Зеровим її рукописів і текстів – адже геніальність цієї жінки була небажаною в українській літературі. Сам Жуль Верн подарував їй ексклюзивні права на його переклади російською мовою.

Її називали «Моцартом любовних історій», адже в її житті було багато чоловіків. Після того, як вона кинула Пантелеймона Куліша, він довго докоряв за це і навіть казав, що без нього вона не стала б письменницею. Проблему їх стосунків дотепно сформулював Домонтович: «Пантелеймон Олександрович хотів, щоб Марія Олександрівна належала лише йому. А вона хотіла належати лише собі». Ця проблема є однією з важливих контроверсій патріархального суспільства.

Українській патріархальній культурі комфортніше жилося без таких персонажів, як Марко Вовчок. Вона була жінкою з великою силою волі, адже не боялась жодних звинувачень, зневажала всі умовності та пересуди, руйнувала горизонт сподівань свого суспільства.

Читайте також: Ростислав Семків про сильних жінок в українській літературі

.

choice

Модернізм і фемінізм

Перепрочитання класики відкрило ще один цікавий аспект – український модернізм найпослідовніше утверджували саме жінки-авторки, найперше Леся Українка і Ольга Кобилянська. Всі емансипантки ХІХ століття були свідомі того, що роблять, адже читали Жорж Санд, Джона Стюарта Мілля, «Нору» Ібсена та ін.

Очевидно, що Ольга Кобилянська запозичувала ідеї фемінізму з німецької культури. Пишучи свої твори, її цікавила насамперед жіноча психологія. Проте, коли вийшов «Меланхолійний вальс» критики писали, що авторка просто переклала цей твір з німецької літератури, адже в наших жінок немає і бути не може таких проблем. І тут знову прослідковується проблема обриву традиції, тому що претекстом цієї новели Кобилянської є повість «Три долі» Марка Вовчка.

Заслуга Лесі Українки полягає у переформатуванні найважливіших засадничих міфів європейської культури з жіночої точки зору. Письменниця послідовно деконструює куртуазний дискурс. Її драма «Камінний господар» – перша в європейській літературі історія про Дон Жуана, написана жінкою.

Не менш важливою у творчості Лесі Українки є реінтерпретація християнства та переосмислення вторинності ролі жінки у ньому. Про це йдеться і в «Руфіні і Прісціллі», і в «Одержимій». В ранньому християнстві є багато жінок, які пізніше були забуті і сховані істориками.

Жінка, яка схована від канону і процес її входження у цей канон – це ще одна дуже важлива проблема, адже фактично до ХХ століття історичний наратив – це історія переважно чоловічих звершень, перемог, завоювань.

.

lipstick

Феномен радянської жінки

Прикрою і показовою є історія про непомічений приїзд у Київ у 1964 році Сімони де Бовуар. Натомість про тодішні виступи у Спілці письменників її чоловіка – Жана-Поля Сартра – збереглось багато розповідей та легенд. На жаль, країна емансипованих будівниць соціалізму сприйняла де Бовуар лише як дружину відомого чоловіка-філософа, в кращому випадку – як посередню письменницю, але не впізнавши у ній ідеолога феміністичного руху і авторку класичної і перекладеної вже на той час понад 10 іноземними мовами «Другої статі».

Становище жінки при пануванні радянської влади – дуже цікавий об’єкт для досліджень. З однієї сторони Радянський союз міг пишатися Жіночими радами та найпрогресивнішим в Європі Декретом 1918 року, що утвердив рівність статей, а з іншої – реального впливу на політику ці Жіночі ради не мали, лише імітували залучення жінок до спільної діяльності.

У 20-ті роки ХХ століття індустріалізація пішла швидкими темпами, чоловічих робочих рук не вистачало, тому жінок теж покликали будувати соціалізм. Проте навіть ці роки радянської індустріалізації та маскулінізації жінок були не більше, ніж подвійною експлуатацією, тому що далі розмов про усуспільнення домашньої праці справа не пішла. Більше того – жінок використовували як інструмент для присоромлення чоловіків. Майже обов’язковим сюжетним елементом в кожному романі соціалістичного реалізму було соціалістичне змагання між чоловічою і жіночою бригадою.

Економічна ситуація в Радянському Союзі була такою, що жінка теж повинна працювати, адже сім’я, в якій працював лише один член родини, була нежиттєздатною. Переважна більшість жінок були залучені до праці, і таким чином навіть не знаючи ідеології фемінізму, вони були достатньо незалежними та успішними у боротьбі за існування. Тому можна говорити зараз, що українське суспільство не таке патріархальне, яким би воно могло бути.

Читайте також: Віра Агеєва про «не ті» канони

.

.speech-bubble

Про проблему цінностей

Хоча водночас сьогодні всі ці ритуали, які інкорпорувалися у феномен 8 березня, обернули повагу до жінки у її приниження, нагадуючи, що вона – це таки друга, слабка стать. Навіть прийнятий закон «Про гендерну рівність», на жаль, мало впливає на реальне становище жінок у політиці та суспільстві.

У своїх дослідженнях Сімона де Бовуар визначила, що в усіх феноменах, опозиціях, речах є зворотність – кожен через власне «я» позиціонує іншого. І єдина опозиція, де немає цієї зворотності – це опозиція чоловічого і жіночого. Тобто жінка завжди інша, і ніколи не є «я».

Чи завжди рівноправно представлені чоловічі і жіночі цінності в культурі, літературі, мистецтві, політиці? Адже якщо є уявлення про ієрархію цінностей, то те, чим займається жінка, чомусь зазвичай вважається вторинним. Тобто йдеться про проблему цінностей і те, які суспільні ролі і можливості кожна культура дає для зрівноваження.

.

woman

«…А жінці хто потрібен, коли вона поет?»

Слід згадати і про стереотипи у літературі, до яких повернулись шістдесятники у ХХ столітті – чоловіки мають писати про щось серйозне, а жінки – про кохання, родину, чайні церемонії.

Найцікавішим в цьому сенсі є феномен Ліни Костенко. В якийсь момент письменниця задумалась над взаєминами між творцем (зазвичай – чоловіком) і музою, що його надихає (зазвичай – жінкою). Очевидно, що найчастіше такі стосунки мають певне еротичне забарвлення. І Ліна Костенко наважується визначити, які стосунки є у жінки-авторки з тим феноменом, який представлений, як муза. З тривожним подивом вона запитує: «Поетам всіх віків була потрібна муза. А жінці хто потрібен, коли вона поет?»

Мабуть, найважливіше, що зробила українська радянська поезія для фемінізму – і є це запитання. Випадок Ліни Костенко цікавий тим, що вона приходить до цього без жодних теоретичних настанов, а лише від поетичної практики. При цьому вона ніколи не позиціонує себе як феміністку, радше – як жінку, яка вимушено іде на барикади і бере на себе чоловічу функцію, тому що чоловіки слабкі й нікчемні. А насправді ж письменниця хотіла б залишитися при традиційній жіночності.

Читайте також: Явище шістдесятництва: між літературою і націєтворенням

.

protest

Про чоловіче і жіноче письмо

Французькі феміністки тривалий час намагались знайти ознаки жіночого письма, але так і не знайшли. Єдине, що може допомогти визначити авторство жінки – це рівень цінностей та проблематика, адже жіночий досвід відрізняється від чоловічого. Але на рівні синтаксису, речень, епітетів, метафор різниці не існує. Тому комплімент «чоловіче письмо» є не більше, ніж вигадкою.

Насправді українська культура вже багато чого зробила. Одного досвіду Лесі Українки – її реінтерпретації засадничих міфів та водночас перебування на вершині канону – достатньо для того, щоб зник комплекс меншовартості. Тому можемо говорити, що фемінізм як гендерна теорія та явище культури вже відбулися.

Серед іншого, феміністичні теоретики говорили про те, що вони повернуть батька в родину, до дитини. І на прикладі молодих татусів зі слінгами на Хрещатику ми можемо говорити, що це таки вдалося.

Тому сьогодні я би говорила більше не про потребу переосмислення культурних стереотипів, а про необхідність проходу жінки в політику і зрівноваження ціннісних установок.

Хоча говорити про ґендерні студії – це трохи лукавство, адже у нас все-таки є лише феміністичні студії і дослідження, і немає досліджень маскулінності, окрім поодиноких статей. Коли на сцену виходить нова жінка, то має бути і новий чоловік. Модернізація, реформування, зміна параметрів фемінності, зміна уявлень про те, що таке жіночність неможлива без зміни уявлень що таке чоловік і що таке маскулінність.

Читайте також: Як включитися і не боятися. Феміністичний меседж від Шерил

Чільне зображення spectator.co.uk

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe