Читомо > Новини > Чим стажування в редакції схоже на поезію Андруховича

Новини

Чим стажування в редакції схоже на поезію Андруховича

02.03.2016 0 Автор:

Минулого місяця я жила в незнайомому місті і працювала журналісткою у тамтешній редакції. Така нагода трапилася завдяки Програмі міжредакційних обмінів, що здійснюється організацією Media Development Foundation/Фондом Розвитку ЗМІ. Спеціально для Читомо написала про мої найбільші відкриття та найяскравіші враження.

 

Як чотири рази отримати відмову й не зневіритися

Я давно мріяла потрапити на програму міжредакційних стажувань, кілька разів заповнювала аплікаційну форму. У мотиваційних листах писала формулювання на зразок «хочу вдосконалити рівень регіональної журналістики» тощо. Це не діяло, тому зрештою я вирішила більше не вигадувати, а написати, як усе є насправді: що легко знаходжу людей і спільну мову з ними, що для мене не проблема влитися в новий колектив, розшукати коментаторів чи героїв для публікацій, а час, потрібний мені для адаптації у новому середовищі, – мінімальний.

St_5
Фото — Олександр Смутко

Читайте також: Лілія Шутяк: Бренд журналіста й бренд ЗМІ працюють один на одного

Можливо, ці прості речення подіяли ліпше, ніж прописування штампованих глобальних цілей, можливо, спрацювало щось інше, але мене відібрали для участі. Я не переставала думати, що ця програма для мене, лише  не одразу знайшла влучних слів, щоб це описати.

За умовами проекту, учасник може їхати до редакції міста, де не жив і не працював раніше. Я хотіла потрапити до Києва, а Ужгород зазначила серед бажаних локацій тільки для кількості. Коли ж організатори запропонували редакцію закарпатського сіті-гайду Varosh, зрозуміла, що це може бути ще цікавіше. Мені до вподоби формат видання, давно стежу за його роботою та хочу, щоб подібне медіа з’явилося і в нашому регіоні.

 

Бодлер, Андрухович та інші

Varosh – це історія про цікавість до людей та про відчуття стилю життя. Серед інших регіональних медіа видання вигідно вирізняється тим, що зосереджує увагу на колоритних міських персонажах, дає їм змогу поділитися своїми історіями.

Моя робота полягала в тому, щоб шукати таких людей та розповідати про їхній унікальний досвід. Загалом це не надто відрізняється від того, чим займаюся у повсякденній журналістській роботі. Новим було те, що працювати слід поза офісом. Усі журналісти Varosh — фрілансери, від них не вимагають виконати норму у певну кількість знаків, натомість вітають власну ініціативу. На першій зустрічі редактор Дмитро Тужанський зацитував мені слова Бодлера про волю до писання. Якщо ж її нема, тебе не спонукають жодні сидіння в кабінеті і пильні редакторські очі.

St_4

Фото — Олександр Смутко

Завдяки можливості вибудовувати графік самостійно, понеділки минали безтурботно проспаними, а робота переносилася на комфортніший денний і нічний час. Це було як в Андруховича: «Нас не повинні зривати вранці будильники» та зовсім не як його «сто баксів на місяць». Це добра нагода перевірити свою самоорганізованість та придатність до фрілансерського заробітку.

 

Інша якість регіональної журналістики

Для мене Varosh став свідченням того, як локальна журналістика може бути якісно іншою, як у маленькому місті бути непровінційними, як помічати нові ракурси й теми та «загортати» їх у привабливу обгортку, експериментуючи з подачею. Мої тексти оживали і від красивих фото. Якісні знімки тут рівноцінні добре написаним матеріалам.

St_8
Фото — Олександр Смутко

Читайте також: Екс-редактор Esquire: Редакторське свавілля загартовує характер

Під час знайомства редактори кілька разів наголосили, наскільки важливим для них є рівень статей — мені сподобалося, що вони так про це дбають  (не для всіх редакторів це очевидна цінність). Я працюю в друкованому виданні, де про резонансність публікацій дізнаюся з особистого чи інтернетного спілкування з читачами. Коли ж вийшов мій перший матеріал на Varosh-і, я могла простежити його популярність за лайками, поширеннями в соцмережах та коментарями під публікацією. Такий зворотній зв’язок надихає, дає змогу відчути, чи правильно щось робиш, чи співзвучна тема твоїй аудиторії.

Моя історія зі стажуванням не була б такою насиченою, якби не місто, в якому проживала: з його людьми, близькістю гір, поезією, музикою, діалектами, атмосферними кафе, після яких ризикуєш повернутися додому Ольгою Фреймут, та іншими прекрасностями, що творять легенди Закарпаття.

St_7
Фото — Сергій Мазур

Усім, хто має можливість, раджу подаватися на програму, здобути унікальний досвід, подивитися на звичні речі новим поглядом та напрацювати собі солідний рядок у резюме.

 

Своїми враженнями від участі в програмі поділилися інші стипендіати.

Журналістка-фрілансерка Валерія Єгошина з Одеси помандрувала до Києва, де стажувалася у «Схемах» – спільному проекті Радіо Свобода та UA: Першого. Про свої відкриття Валерія розповідає читачам Читомо:

ST_1

Робота в «Схемах» – це незвично і цікаво, це виснажує і мотивує. Спостерігати за працею величезної редакції мені цікаво і як журналісту, і як соціологу. Щодо конкретно «Схем», то спочатку взагалі не розуміється, як вони це роблять і чому ці роботи так схожі на людей.

Проаналізувати безмірний обсяг баз даних та реєстрів, передивитися та розшифрувати 400 шматків відео за вечір, домовитися про коментар з об’єктом розслідування, котрий вас уже побоюється, – нормальний довгий день в редакції.

З часом до цього звикаєш, як і до головної відмінності з роботою новинаря – дорогоцінний видобутий по краплі ексклюзив не видається миттєво на сайт, він ? тільки початок довгої ще праці та великої історії. Її потім ретельно перевірять, приправлять фактами, ще раз перевірять, потім виробничо-творча команда «загорне у фольгу» і раз на тиждень глядачі здивуються, решта ЗМІ розтягне на новини, а герої сюжетів, ймовірно, заплачуть.

Складні, але цікаві часи в Україні зараз актуалізують саме цю програму. Антикорупційні розслідування потрібні в умовах світової уваги, прикутої до країни, внутрішніх перерозподілів влади та довгоочікуваного створення НАБУ – органу, співробітникам якого достатньо фактично дублювати роботу журналістів, але маючи при цьому більш розширений інструментарій та повноваження. Тому й потрапити саме сюди – корисна справа.

Мені звичні тексти з великим обсягом, а не сюжети, гра на емоціях, а не на розбіжностях у цифрах, «довірлива бесіда» зі спікером, а не гонитва за ним з мікрофоном (одна наша журналістка перекрила собою вхід до будівлі міністру, щоб добитись відповіді на важливе питання, а я потрапила в «засідку», влаштовану секретарем однієї невеличкої, але гордої міськради). Ось чому такий досвід я раджу кожному, бо коли ти проходиш первісну ініціалізацію та інтеграцію, і тобі в офісному ліфті незнайомець каже «О! Привіт, «Схемочка»! – це горде відчуття.

Читайте також: Юкка Ріслаккі: Навіть під час війни журналісти мають дотримуватися фактів

Денис Старостін, позаштатний кореспондент інтернет-видання «Полтавщина», упродовж місяця стажувався у «Львівській газеті»:

ST_2

Ми подавалися на стажування разом із Романом Повзиком. Це — полтавський поет та, за сумісництвом, мій колега з роботи. І обидва пройшли. Скажу чесно, перечитував лист про те, що мою заявку прийняли, разів 10, бо не міг повірити своєму щастю. Роману запропонували попрацювати в «Новом Времени», а мені ? у «Львівській газеті».

Я застав «Львівську газету» в переломний момент. Наразі редакція, яка раніше працювала і над створенням друкованої газети, і як інтернет-видання, переходить лише в онлайн-режим. Вразило прагнення журналістів «ЛГ» робити якомога більше авторських матеріалів: кожного дня в стрічці, окрім новини, з’являється 5-6 великих публікацій. Крім того, колектив газети приділяє значну увагу цікавим львів’янам. Тут прагнуть писати про людей і для людей. І це надважливо. Я максимально задоволений стажуванням та можливістю пізнати і зрозуміти Львів.

 

Дарина Шевченко, авторка ідеї міжредакційних обмінів, журналістки видання KyivPost, розповідає, як виникла програма, а також радить аплікантам, як написати анкети якомога краще:

ST_3

Цей задум виник два роки тому. На той час я вже три роки пропрацювала журналісткою у Kyivpost, мене зацікавило, як влаштовані інші ньюзруми. Думала, що круто буде поїхати кудись на два тижні попрацювати, але залишати основну роботу при цьому не хотіла. Це залишалося ідеєю, доки журналісти нашого видання не створили громадську організацію «Фонд Розвитку ЗМІ».

Потрапивши на школу для медіаорганізацій в УКУ, познайомилась із донорами з MYMEDIA, висловила ідею проекту обмінів, вони підтримали. Вирішили, що найліпше буде, коли стажери змінюватимуть не лише ньюзруми, а й міста. У новому середовищі треба адаптуватися, шукати нові теми, контакти, події, заново шукати себе.

Спершу у нас був віковий ценз, однак згодом його прибрали, дійшовши згоди, що досить обмежень у графі «досвід роботи». Він становить 5 років, однак у кожному конкретному випадку можемо зробити винятки і дати стипендію людині, що працює більше або ж навпаки: зовсім не має досвіду.

Є кілька етапів відбору, після яких анкети зрештою потрапляють до редакторів Kyivpost та представників міжнародної асоціації журналістів-розслідувачів OCCRP. Для них як для досвідчених редакторів особливо важливою є відповідь на питання про потенційні теми для статей. Воно демонструє, наскільки людина вмотивована, наскільки дослідила регіон, куди планує їхати. Теми мають бути конкретними і влучно сформульованими. «Любов навколо» – погана тема, але, бувало, нам писали й таке.

Нам завжди цікаво читати про досвід. Вказуючи «4 роки досвіду», опишіть, що саме робили, що вважаєте своїм найбільшим досягненням. Ми заходимо на сторінки у соціальних мережах, очікуючи, що профілі журналістів будуть активними. Максимум інформації, мінімум фото в купальнику. З іншого боку,  є редактори, котрі вважають, що це не найважливіше.

Будь-який відбір – не лише в нашій програмі – завжди є суб’єктивним. Не треба сприймати як трагедію те, що не відібрали вас цього разу. Вочевидь, просто було багато хороших анкет. Або ж ми навпаки подумали, що у вас забагато досвіду і програма не відкриє вам нічого нового.

Іноді ми даємо стипендію на шостий раз, іноді не даємо взагалі хорошим людям, які вчаться в хороших університетах, бо розуміємо, що в них і без того багато можливостей. Якщо маємо дві однакові анкети — студента Могилянської школи журналістики і студента з Запоріжжя, то швидше візьмемо останнього. Однак завжди можна зробити виняток, якщо людина вмотивована. Якщо ви все життя мріяли постажуватися у Радіо Свобода – напишіть нам про це.

Інколи учасники засмучуються, коли дізнаються, що їдуть у маленьке місто, але це може бути набагато ціннішим досвідом, ніж стажування у провідному київському медіа. Ви можете зрозуміти, що маленькими силами можна створювати повноцінний медійний продукт, побачити, як сильно відрізняється регіональне ЗМІ від центральної журналістики та збагнути, що з цим можна вдіяти.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe