Читомо > Видане > Поза межами видимого: Цікава кар’єра Олдоса Гакслі. Частина 1

Видане

Поза межами видимого: Цікава кар’єра Олдоса Гакслі. Частина 1

02.12.2017 0 Автор:

Читомо продовжує серію публікацій перекладного проекту видавництва «Вавилонська бібліотека» – це переклади літературної критики, рецензій, аналітики та інтерв’ю з письменниками за виданнями The New York Times, The New Yorker, Paris Review, The Independent та інших. Мета проекту: ввести українських читачів у контекст творчості автора та звернути увагу на найкращі зразки американської та європейської літературної критики.

Переклади виконували студенти профільних факультетів під наглядом викладачів та професійні перекладачі на громадських засадах.

Цього разу читаємо першу частину великої статті Клайва Джеймса про англійського письменника Олдоса Гакслі.

Коли ми були молоді, зелені й прагнули бути всезнайками, з яким хвилюванням відкривали ми роман із дивною назвою «Незрячий у Ґазі». Хвилювання подвоювалося, щойно виявлялося, що автор цитує «Самсона-борця»: «Незрячий у Ґазі, на млині серед в’язнів». В одному з епізодів роману пара коханців засмагає на даху, коли собака випадає з літака й вибухає якраз поряд із ними. Цитата з Мільтона та підірваний собака: автор перемудрив абощо? Це, малята, був той тип багаторівневої бомби, котру тодішній Олдос Гакслі полюбляв на нас випробовувати.

Сьогодні назви його книжок пережили самі книжки, та легенда досі зберігається. Богоподібний за зростом, з орлиним носом та всебічно спрямованим інтелектом Гакслі був живим міфом. Він був міфом про людину, котра знала усе. До нього неминуче чіплялися і контр-міфи, складені для того, аби применшити його велетенські обриси. Серед цих контр-міфів був один про його володіння темами за обіднім столом. З кожної теми він знав достоту все, що потрібно було знати. Однак запрошений гість помітив, що теми починалися з тієї самої літери. Підозрюючи щось, гість вислизнув до бібліотеки й перевірив. Гакслі цитував дослівно Британську енциклопедію.
.

BN-AM769_1121hu_M_20131121134503-1024x682

.
Цей конкретний контр-міф містив елемент вірогідності. Гакслі справді чудово знався на Британській енциклопедії. З одного з його ранніх есе дізнаємося, що він мав компактне видання на тонкому папері й завжди брав том із собою в подорож. Але з того ж есе виявляємо, що Гакслі носив цей том тільки тому, що не міг належно концентруватися під час поїздки. На основі всіх інших його творів можна зробити висновок, що за столом, ніким не потурбований, він читав усе, і не тільки з гуманітаристики, а й з науки, історії, політики, соціології, психології та релігії.

Читайте також: Джон Фаулз: віртуозний автор «Колекціонера» та «Жінки французького лейтенанта»

Він змусив людей, котрі були загалом досить обдарованими, почуватися гірше, ніж телепнями: він змусив їх почуватися обмеженими. У Британії, країні його походження, на адресу Гакслі полилася зневажлива критика після його переселення до Америки в 1937 році. Хіба ці перші невпевнені романи – «Жовтий Кром», «Хоровод блазнів», «Це безплідне листя», «Контрапункт» – не були криком про бажання ширшого світу? Та будь-яка ображеність співвітчизників на те, що їхня зірка покинула їх, маскувала набагато глибшу ображеність, висловлену в приказці, котру досі можна почути на британських шкільних майданчиках: «Ніхто не любить розумак».

Під час життя в Британії Гакслі вже був присутній на сторінках товстих американських журналів: він був введений у моду, з’являвся у «Vanity Fair» поряд із Ноелом Ковардом чи Гертрудою Лоуренс. Коли він жив в Америці, його огляди розміщував «Esquire», а «Life» тиражував світлини його гарного обличчя, переконливо ввівши його до іконостасу великих мислителів: він піднявся на рівень Ейнштейна. Слава в Америці, як завжди, означала славу в усьому світі. Поки він був живий, Олдос Гакслі був однією з найвідоміших людин планети.

BLUE_LINE

Після смерті в 1963 році його разюча репутація швидко згасала, доки, зрештою, до нього не почали звертатися переважно як до автора єдиної антиутопії про примусову неподібність та немовлят у пробірках, «Прекрасного нового світу», і як до когось, на кшталт першого хіпі, котрий вживав мескалін, аби дізнатися про його дію.

BLUE_LINE

Люди певного віку все ще можуть казати, що такий-то герой схожий на когось із «Контрапункту», але вони, скоріш за все, читали його давно або взагалі не читали. Тільки спеціаліст із повоєнної літератури міг би цитувати з «Жовтого Крома» чи «Хороводу блазнів» так, як люди цитують із «Великого Ґетсбі» чи з «Історії занепаду і руйнування Римської імперії».

Але, можливо, настав час повернути Гакслі до зони дискомфорту, в якій нам доведеться рахуватися з тим, що він казав, як із тривожною позицією інтелектуала, а не з застарілим набором вивертів та каламбурів. Як ми повинні жити? Невже ніщо не може гармонізувати турбулентність нашого існування? Як нам перешкодити прогресові у знищенні людської раси? Питання, над якими він ламав собі голову, досі актуальні для нас.

Читайте також: Найочікуваніші художні переклади до Форуму видавців

У кінці вони затягнули його до містицизму. Якщо ми не хочемо, щоб вони те саме зробили з нами, нам треба було б зрозуміти, як така непересічна людина прийшла до віри у Всеєдність, у Добро, у Трансцендентальне і в багато інших слів, написаних підкреслено з великої літери, неначе за своїм позірним спокоєм вони приховують паніку.

Подивитися його очима – непогана ідея для початку, оскільки його зір, або ж брак зору, керував його життям більше, ніж він хотів показати. Він міг говорити про картину Веронезе розміром зі стіну так, ніби міг охопити її єдиним поглядом. Насправді ж він змушений був оглядати її ділянками розміром у декілька квадратних дюймів. Найвизначнішим серед багатьох досягнень написаної Ніколасом Мюрреєм нової біографії «Олдос Гакслі» (видавництво «St. Martin’s»; ціна 29,95 доларів) є те, що вона враховує значущість ранніх трагедій Гакслі, не перебільшуючи їхній можливий вплив на його майбутню поведінку.
.

drawing on paper by Laurie Lipton

.
І все ж применшення цього впливу було б тяжкою провиною. Однією з трагедій була передчасна втрата його коханої матері, іншою – втрата його любого брата; та все це тільки спустошило його психологічно. Те, що сталося з його очима, змінило його бачення світу. Пізніше, вже у зрілому віці, він змушений був читати про винайдення антибіотиків, тримаючи сторінку майже впритул до очей. Якби вони з’явилися раніше, його хворобу, запалення рогівки ока, вилікували б миттєво. Проте цього не сталося, і у шістнадцятирічному віці він бачив тільки на одне око, і те частково. Він був одним із зіркових учнів Етона, але відтоді нічого не давалося без зусиль.

Також не слід поспішати з висновками, що престижна школа і відома родина були тим підґрунтям, що давало щасливий квиток у життя. Його дідусь, Т. Г. Гакслі, був видатним вченим вікторіанської епохи. Його двоюрідний дідусь – Метью Арнольд. Але його батьки, попри велич предків, належали тільки до середнього робочого класу, а не до помісного дворянства. Багатство цього дому було переважно багатством духовним, і життя його не було б безтурботним, навіть якби він добре бачив.

Та його хворі очі перетворили життя письменника на каторгу: упродовж майже всієї кар’єри він намагався справити враження в театрі, котрий звільнить його від одноманітної механічної праці та нав’язаних контрактів на серію книжок. Ще від початку він демонстрував героїчну наполегливість у самопідготовці.

BLUE_LINE

У коледжі Балліол в Оксфорді він і далі читав за звичним графіком восьми годин на день, навіть якщо доводилося робити це зі збільшувальним склом. Іноді навіть збільшувальне скло не допомагало досягти бажаного.

BLUE_LINE

З плинності його прозового стилю – стиль завжди крокував вперед, навіть тоді, коли ноги його вже не торкалися землі – можна було б здогадатися про те, що він читав Маколея, та аж ніяк не про те, що читав він його у шрифті Брейля. Англійська все ще була новим предметом в Оксфорді.

Налаштований не витрачати те, що лишилося від його зору, на сміття, Гакслі читав у англійській літературі все, що мало значення. Так само він вже зі шкільної лави почав опрацьовувати французьку літературу. Результатом його літературного вивчення, офіційного та неофіційного, став масивний фундамент «широкої та легкої алюзивності», як це назвав Мюррей. Ми схильні прийняти визначення «широкої», та біля «легкої» слід поставити знак питання.

Читайте також: 5 книг про антиутопії

Жартівлива манера вплутувати неперекладену цитату з французької, німецької, італійської або іспанської мов стала характерною рисою його прози до кінця життя і могла б слугувати мовчазною заявою про те, що насправді в нього з очима все було не так погано, якщо він міг розбирати усі ці символи. Серед глядачів балету завжди є хтось із кривими ногами, хто знає неймовірно багато про танці.

Попри все, Гакслі вдалося дати собі чудову навчальну підготовку. Але з цього треба було якимось чином отримати зиск. Можливість податися в офіцери і приєднатися разом із масою ровесників до кладовища світової війни була щасливо відкинута через його хворобу. Замість цього його фронтом став Ґарсінґтон, приміський будиночок, в якому леді Оттолайн Морел зібрала навколо себе найблискучіше товариство того часу. Бертран Рассел, Т. С. Еліот замикали коло долучених.
.

1-2_huxley1936

.
Проглянувши список відвідувачів, навряд чи знайдеш у ньому невідоме ім’я. Д. Г. Лоуренс вивчав там високоосвічену вищу буржуазію, котру він пізніше зневажатиме на папері за терпіння до його бунтівничої натури. Гакслі, цей незрячий у Ґарсінґтоні, виступав із промовами до зібрання, оскільки був не в змозі розпізнавати обличчя присутніх, аби вести просту бесіду. Дивовижна ентузіастка, Оттолайн часто була предметом глузування, і особливо з боку письменників, яких вона прогодовувала. Гакслі був у цьому також не безгрішний. Хоча в дорослому віці він вирізнявся особливою добротою, з цієї жінки він зробив жорстокий карикатурний образ Прісцілли Вімбуш у своєму першому романі «Жовтий Кром» (1921).

Відсилаючи за формою до романів Томаса Лава Пікока, «Жовтий Кром» був сповнений обдарованих людей, котрі виголошують промови. Виголошуючи промови, вони цитують інші промови. Навіть декілька дурників, введених задля протиставлення, завантажені навчанням. Візьміть, наприклад, журналіста містера Барбек’ю-Сміта, такого собі автора банальних бестселерів, що проповідують звеличення душі. Гакслі представляє його таким чином:
.

    «Містер Барбек’ю-Сміт прибув у суботу ввечері, встигнувши якраз до чаю. Це був огрядний коротун із великою головою без шиї. Коли він був молодший, він переймався цією відсутністю шиї, але втішився, прочитавши в «Луї Ламбері» Бальзака, що усі генії людства мали ту саму особливість, і з дуже простої й очевидної причини: геніальність – це не більше й не менше, ніж гармонійна робота голови та серця. Чим коротша шия, тим ближче ці органи один до одного».

.
Містер Барбек’ю-Сміт мав бути ідеальним бовдуром, але Гакслі не втримався, щоб не зробити його бовдуром, який читав Бальзака. Тож можна уявити список джерел, використаних містером Скоганом, визнаним філософом; точніше, якраз не можна. Одна з його промов триває майже безперервно дві з половиною сторінки, вводячи великий шматок історії цивілізації аж від часів Відродження, коли він передрікає раціонально побудоване майбутнє. («Через виховання Стада людська майже безмежна відкритість до впливів буде науково використана».) У переслідуванні якоїсь ідеї персонажі то застоюються, то струмують навсібіч, зовсім як фонтани в саду.

Читайте також: Один у полі воїн: Вільям Бойд про Вільяма Ґолдінґа

З нашої точки зору, краще б вони переслідували свої пристрасті. На щастя, Прісцілла переслідує свою: Нова Думка, окультизм – ці речі є об’єктами її бажання, котрі загадково відступають перед нею вглиб коридорів будинку та крізь розчинені вікна. Дивно вдягнена і невтомна у своїй марнотратності, ця героїня зробила книгу хітом. Книжку вподобали усі, окрім Оттолайн. Мюррей підкреслює, що Гакслі вибачився перед нею, коли вона обурилася, однак, як не сумно, він знову зрадив її, коли ввів надзвичайно емоційну Ліліан Олдвінкл на сторінки «Цього безплідного листя» (1925).

Як власниця «Cybo Malaspina», цього перенесеного до Італії Ґарсінґтона, Ліліан має всі ті божевільні пристрасті, що й Прісцілла, і до них додана ще одна: вона – людожерка, страждає на клімакс і жадає вхопити ще одного генія. Якби всі персонажі були наділені такою повною свободою дій, якою він наділив Ліліан, «Це безплідне листя» ніколи не втратило б читацької уваги. На жаль, головний персонаж книги – типовий герой Гакслі: грайливий знавець та спокусник, він пересичується усім цим і усамітнюється на верхівці гори, аби виголошувати довгі промови про свої пошуки вищої форми буття.
.

doorofperception.com-aldous_huxley

.
Його розмови з самим собою наводять на читача тугу за Ліліан, котра отримала від Оттолайн жагу життя і спрагу до витівок. Хоча Оттолайн, можливо, трохи переходила межі в своєму невтомному полюванні на людей, як господиня столу вона мала справжній нюх на таланти, а талант Гакслі було в кожному разі важко не помітити.

Вирішальною подією в Ґарсінґтоні стала поява чарівливої майбутньої дружини Гакслі, Марії. Ця витончена бельгійка, захоплена мистецтвом, мала почуття до Оттолайн, але перенесла їх на Гакслі. Він був щасливчиком. Схожа на його матір, Марія стала ключем до його існування. Вона друкувала його рукописи, облаштовувала родинне життя, оберігала від докучливих людей і, згідно з біографією, написаною Сибілою Бедфорд 1973 року, перевіряла його коханок, щедро застосовуючи власний шарм, аби допомогти йому знайти найкращих кандидаток.

Мюррей вперше публікує в біографії історію любовного трикутника між Гакслі, Марією та Блумсберзькою спокусницею Мері Гачінсон. Враховуючи, що Гакслі в останні роки так часто говорив про необхідність цивілізувати сексуальний інстинкт, корисно дізнатися, що він і сам цивілізував його, повністю перетворивши на задоволення.

BLUE_LINE

У «Прекрасному новому світі», згадаймо, альфа-самці панівної еліти втамовують свою жагу з призначеними для цього дівчатами. Виявляється, Гакслі не просто фантазував.

BLUE_LINE

Вважається, що стара об’єднана Європа розпалася після світових війн, але вона розділилася тільки в політичному плані. Зоставшись основою виготовлення мистецької еліти, Європа увійшла в іншу фазу цивілізації. Для тих англійців, які мали гроші і бажання переїхати на вілу і лишитися там, Франція та Італія стали другим домом. Кордонів для людей обдарованих фактично не існувало. Разом із Марією за кермом нового «Буґатті», успішний молодий романіст Гакслі був одним із зіркових зачинателів і реєстраторів цього пересувного свята.

Легко побачити, наскільки він був переконаний у хитрій думці, що культурна еліта повинна оберігати свою відокремленість від людської маси. Хоча пізніше він пом’якшив свої погляди, він ніколи не відмовився цілком від готовності звинувачувати мінливий натовп у примноженні рівня непристойності. (У нього навіть була розроблена відсоткова таблиця: 0,5% людей були в клубі обраних, 99, 5% – поза ним. Підніміть руку, якщо знаєте, до кого з них належите.) Та на його виправдання скажемо, що він ніколи не приставав до фашистських лав.
.

Переклала Ганна Гнедкова

Переклад за публікацією The New Yorker, «Out of Sight. The curious career of Aldous Huxley», by Clive James, march 17, 2003

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe