Інтерв’ю

Першою оцифрованою книжкою в електронній бібліотеці української діаспори «Diasporiana» була «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, 1946 року. За чотири роки існування проекту у мережу викладено 9 тисяч назв – це і періодика, й дитячі видання, й історія, і художня література. Проглядаючи масив цінних документів і видань різних років, що вийшли за 125 років в українських видавництвах в еміграції, довідуєшся і про видавничі тенденції, спільні риси оформлення, найплідніших видавців і про бажання зберегти свою ідентичність за допомогою книжки. Засновник й ідеолог проекту – Олег Богуславський, дослідник журналістикознавства, доктор наук із соціальних комунікацій, проректор з науково-педагогічної роботи, директор Інституту журналістики і масової комунікації Класичного приватного університету у Запоріжжі. З ним і розмова.

– Як і коли з’явилася ідея вашого проекту?

– Ідея з’явилася у мене ще 2009 року, але у вигляді сайту реалізована лише 2011. Кілька років тому, працюючи над докторською дисертацією «Преса міжвоєнної української еміграції в Європі 1919—1939 рр.: національно-патріотична дискусія», помітив, що український сегмент інтернету, саме в контексті е-книжок, є надзвичайно убогим, порівняно навіть із російським. До того ж, досить прикрим є те, що наші західні сусіди сканують українські видання і викладають їх у вільний доступ, а наші бюджетні бібліотеки спромоглися лише на невелику кількість оцифрованих книжок, та й то часто не українських.

– Чому всі ці книги варто зберегти?

– Така вибірка невипадкова, адже в ХІХ-ХХ століттях Україну покинули сотні тисяч, часто найкращих, її синів та дочок. Важко навіть уявити, якою би була нині Україна, якби всі ці люди працювали свого часу для її добра й становлення. Думаю, якби ми мали вільний доступ до цих видань, напевне,  не робили б стільки дурної роботи, винаходячи наново велосипеди та не наступали б на «граблі», будуючи власну державу.

За моїми спостереженнями, видавництв було дуже багато, як і нині в Україні. Спільними рисами для них були дві – рідна мова та державницька позиція (за дуже рідкісним виключенням у першій третині ХХ століття).

Найголовніша відмінність того і теперішнього часів – аудиторія – люди читали-читали і читали! Сьогодні читацька аудиторія в Україні надто мала у відсотковому порівнянні.

Дитячі видання

Читайте також: Бібліотеки й ресурси, які оцифровують українську спадщину

– Чому вирішили розділити видання саме за такими тематичними сегментами? Чи є на порталі негуманітарні книжки/газети?

– Така структура сайту – мій особистий погляд, а також наявність саме такої літератури. Наразі найбільш заповненими є «Періодика», «Історія», «Проза», «Ідеологія», «Мемуари». Я – гуманітарій, а тому це моє поле зацікавлення, хоча на ресурсі є й медична література, деякі наукові збірники містять матеріали технічних,   с/господарських та ін. дисциплін… Але їх небагато, бо багато й не могло бути – всі сфери, окрім гуманітарної, можуть і розвиваються лише за умови існування власної держави. Це – аксіома.

– Хто оцифровує книжки? Скільки волонтерів/людей, які це роблять? Хто допомагає фінансово?
– Книжки для сайту оцифровую частково я сам на різних сканерах, більшість із яких є недовговічними – від частої і довгої роботи вигорають лампи, а також допомагають час від часу троє хлопців з України (ми знайомі тільки за електронним листуванням) та троє українців з Канади, Австралії та США (так само, час від часу…), частина літератури є запозичена з інтернету – в основному це періодика з чеського проекту Kramerius, книжки та періодика з канадського Multiculturalcanada та американського archiveorg, а також з численних торрентів.

Фінансова допомога – окрема і надзвичайно цікава історія. В основному нас ніхто не підтримує. Всі фінансові витрати – виключно моя проблема))) Один раз була невелика допомога від Фундації Івана Багряного (США) та ще від однієї приватної особи з Канади… Але на ці гроші не можна купити ні сканери, ні оплатити хостинґ.  Хоча я щиро вдячний і за таку допомогу. Думаю, перспективи розвитку подібних проектів можливі лише не в умовах війни.

Книги з мистецтва 

Читайте також: Техніка для оцифрування книг: від планшетів до роботів

– Звідки ви взяли техніку для оцифрування?
– Вся техніка для сканування виключно аматорська – немає жодного професійного книжкового сканера. У країнах з відповідним ставленням до своєї інтелектуальної спадщини цим займаються цілі установи, у нас це лише хобі для поодиноких аматорів. Це неправильно! Такий підхід треба змінювати негайно, бо нам не бачити найближчим часом власної еліти, обізнаної на державотворчих традиціях. Інколи дивно дивитися на те, що відбувалося і відбувається в політичному житті України – адже більшість цих проблем уже виникали в нашій історії.

– Звідки берете книжки для оцифрування? Чим вони унікальні? І чи можна їх вважати бібліографічною рідкістю?

– Всі книжки – це, власне, і є та матеріальна допомога нашої діаспори. Вони надходять поштою. Частину книжок залишаю в своїй бібліотеці, частину передаю університетській бібліотеці у Запоріжжі. Пересилання я не оплачую, тож і вартості не знаю. Інколи, коли є така пропозиція, книжки вибираю за своїм переліком, але в більшості випадків – це «все, що було».

Книги надходили і потроху продовжують надходити зі США, Канади, Австралії, Польщі, Франції, Аргентини, Німеччини… Всі вони по-своєму унікальні і раритетні, хоча б уже тим, що вони свого часу писалися не для матеріального збагачення, а з бажання «достукатися» до наступних поколінь, у першу чергу – в незалежній Україні. Так, наприклад, виданий А. Кущинським у Чикаго журнал «Українське Козацтво» обов’язково залишив у своєму складі 20-30 примірників – «для незалежної України».

Періодика

Деякі книги – справжня бібліографічна рідкість, деякі – ні. Таких назв є сила! Простіше означити періоди – міжвоєнний, коли українська еміграція ще в основному була в Європі та повоєнний, так званий період ДіПі (1945-1949), коли тисячі українців були у таборах переміщених осіб, попри нужденність свого побуту, намагалися і дбали про українську культуру та науку. Бо й видавалися досить великим накладом (переважно, це книжки останнього десятиліття перед здобуттям Україною незалежності), нерідко їх навіть на інтернет-аукціонах продають (до речі, теж джерело – деякі книги, що їх не маю в бібліотеці, – купую в інтернеті).

Поезія, драма, мемуари

Читайте також: «Електоронні архіви України»: оцифрування як бізнес з Тетяною Бєляєвою

– Якби йшлося про перевидання книг, то які б ви порекомендували? Які були б актуальними для сучасного читача?
– Навряд чи можна радити, які книги видавати. Я – не книговидавець, ринку не знаю, не провожу соціологічні аудиторні дослідження. До того ж, у мене банально не вистачає часу для того, щоб повноцінно провадити проект.

– Чи багато ще заплановано для оцифрування?

– За скромними підрахунками, в еміграції було видано близько 500 тис. назв книг-газет-журналів. Думаю, є до чого прагнути. На «Діаспоріані» сьогодні є майже 9 тис. назв, з яких чверть – видання, запозичені з інших джерел, решта – те, що від скановано і оброблено мною та волонтерами «Діаспоріани», наприклад, в рамках проекту Гуртом.

– Хто ваші читачі? Для кого ваш ресурс передусім?

– У нас шукали інформацію про українські спортивні організації та клуби в Північній Америці. Інколи звертаються з доволі неочікуваними проханнями – знайти родичів у Америці.

Загалом своїх читачів я не знаю особисто, бо ж інтернет анонімний, за що йому подяка. Але з тих, хто звертається з проханнями викласти певні видання, більшість – науковці, журналісти і студенти. Та й не дивно, бо ж ресурс доволі специфічний, не розрахований на звичайного «піпла».