Читомо > Інтерв’ю > Анатолій Василенко: півсторіччя мальованих історій

Інтерв’ю

Анатолій Василенко: півсторіччя мальованих історій

27.02.2018 0 Автор:

Про те, як народжувалися комікси або «мальовані історії» в Україні, говорять рідко, адже комікс для переважної більшості невибагливих читачів — це відгомін далекої Америки. Проте такий вдалий візуальний формат наративу мав з’явитися і в нас. І він таки з’явився — завдяки українським художникам-ілюстраторам (і можливо, зовсім трохи — завдяки залізній завісі) — і з власним обличчям. Читомо зустрілися з одним із піонерів коміксу в Україні, заслуженим художником УРСР і відомим автором «Перцю» та «Перченя», Анатолієм Василенком, і дізналися, як усе починалося.

— Анатолію, розкажіть, коли ви зрозуміли, що ілюстрація — це ваше?

— У сусідньому селі, здається, народився космонавт Федорів.  А в нашому — карикатурист Василенко. Тож це — закономірність. А взагалі, я бачив карикатури «Перця» та «Крокодила» ще у другому класі. Батько працював у райкомі партії, а я ходив туди в бібліотеку. Коміксів там ще не було, про них я дізнався набагато пізніше. Може, якісь послідовні картинки і бачив — два-три кадри, — тому, можна сказати, я створив своє сам.

Коли мені було двадцять, я працював на цукровому заводі. Профспілка замовила мені оформлювати газету, де, в тому числі, друкувалися й сатиричні речі. Ось тоді я вже почав створювати комікси: малював, як крадуть цукор, як п’ють біля генделика.

А потім я запізнився зі вступом до училища, і тоді ці комікси мені дуже допомогли. Один із викладачів помітив і «вхопив» мене — я склав усі іспити за півдня. Їм такий художник потрібен був, це ж прикладне мистецтво.

SONY DSC

— У якому видавництві Ви видали свій перший комікс?

— У газеті «Зірка». Туди мене взяли ще молодим художником. І тоді понесло мене на ці комікси. Вигадав пригоди робота Мука. Як виявилось, дітям це було дуже цікаво.

Потім я почав малювати історії для «Піонерії». Там познайомився з редактором, Юрієм Ярмашем. Він приходив до мене, брав мою роботу — дев’ять кадрів. А на наступний день він вже віддавав мені історію. Іноді, коли його не було, я писав тексти сам. То мене ще й хвалили, казали, що смішніший текст виходить.

Читайте також: Made in Ukraine: вікінги, кіборги і навчальні комікси

— А хто ще з колег по цеху намагався створювати мальовані історії?

— Сергій Герасимчук, Радна Сахалтуєв. Перший сам вигадував історії, другий малював вже на готові сюжети. Ще створював мальовані історії Олександр Міхнушов. У видавництві «Дніпро» він переінакшив книжку «Острів скарбів», зробив із неї комікс. Гарне видання було б, але Союз розвалився, і ця книжечка в редакції так і пропала. Хтось забрав собі та й все.

SONY DSC

SONY DSC

DSC00270

— Чи відчували Ви, що вас наслідує молодь?

— Так, було таке. Але знайти власний почерк – це складне діло. Людина все одно відходить від чужого, коли знаходить своє.

Так я познайомився з Сергієм Герасимчуком. Він тоді вчився в інституті, а я вже займався своєю справою. Він не міг знайти своє я. А тут зустрівся зі мною, попав під мій вплив. Ми довгий час працювали разом, вигадували вдвох. Але не скажу, що я для когось був учителем.

— Кого Ви можете ще назвати, серед тих хто започаткував комікси в Україні?

— Тих, хто не в «Перці» був, я не знаю. Ви кажете, що я був перший. Але насправді ніхто не згадує про це, коли говорять про комікси.

SONY DSC

— Як вам вдалося виробити власний стиль?

— Були ще довоєнні художники, які мені подобалися, але потім я зрозумів, що мій стиль вимагає чогось іншого. Потреба така. Я малюю тростинками з очерету. Один мій знайомий художник, який виїхав в Америку, довго ґвалтував мене цією ідеєю. Радив, щоб я спробував. І це виявилося для мене зручнішим, ніж перо — нічого не зачіпається, йде плавно.

— У радянський час майже всі були прив’язані до якогось видавництва. Наскільки вам була важлива свобода?

— Ну, в мене було багато точок опори. Хоча я і був позаштатним художником. Там дивна ситуація склалась: позаштатних художників був цілий штат, нас називали «перчани». А штатний художник був один. Більшість так і залишилися біля «Перця», ледве животіючи. А я розширився. Пішов у «Веселку», в «Дніпро», дуже багато працював.

SONY DSC

DSC00294

DSC00271

— А чи було у Вас таке місце, де всі збиралися?

— «Веселка» збиралася в кафе на Бессарабці. Там були й шістдесятники, але вони якось пройшли повз нас. Хоча  з Тютюнником я зустрічався. Було таке, що йдуть Хрещатиком чотири художники, п’ять письменників і це одинадцята ранку, всі братаються, прямують десь у кафе.  В нас було своє веселе життя.

— Як склався Ваш творчий шлях після розпаду Радянського Союзу?

— Виживав за рахунок того, що я дуже продуктивний, знав усі видавництва. Вони мене запрошували.

Читайте також: Made in Ukraine: інді-комікси та інша альтернатива

— Як Ви навчилися розуміти дітей і їхні вподобання?

— В цьому мені допомогло власне дитинство. У школі ми часто гралися в ігри, а коли ті набридали,  я вигадував свої. Збиралися з хлопцями, грали у футбол, ловили рибу та раків. А ввечері в клуб йшли. Тож тоді я намотав стільки історій і пригод, що не розуміти дітей я просто не можу.

SONY DSC

SONY DSC

— Чи шукали успіху за кордоном?

— На конкурси карикатур я не встигаю малювати. Ось був такий художник Юрій Кособукін, він йшов точно за умовами конкурсів. І одержував багато перемог,  але він мало працював тут. А я був внутрішнім українським художником.

— Як Ви зазвичай досягаєте єдності з автором? Чи були автори, з якими Вам було дуже легко знайти спільну мову?

— Мені було приємно співпрацювати з Всеволодом Нестайком, як людина він дуже цікавий, веселий, товариський, ніколи не тиснув. Він лише характеризував героїв, а я старався зануритись в саму ідею його розповіді. Персонажі в нього образні, хороші, добре вималювані.

Я розумів — поки я не відкрию дверей цієї казки, то вона нікого й не зачепить. Потрібно відчути стиль письменника, це примушує малювати не так, як завжди — книга веде.

Читайте також: Made in Ukraine: комікси великі й маленькі

— Це ж ви й для видань «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» малювали?

— Так, це було перевидання «Тореадорів з Васюківки». Іван Малкович просив, щоб я трохи спростив свій стиль, і я пішов йому назустріч.

SONY DSC

— На Вашу думку, як потрібно відмовляти автору?

— Я не стільки критик, як справедливий співавтор. Пам’ятаю, якось завітав до нас в «Перчення» молодий художник. Сюжетна лінія його коміксу була дуже заплутаною, але ми його надрукували. Автор хотів дуже багато сказати, але говорити ще не вмів. Потім приніс ще страшніший комікс. А я дивлюся та й кажу йому: «Ти роки за три прийди, в тебе з’явиться смак, відсіється зайве та й гонору зменшиться». Він пішов ображений. А я не вважаю, що це було грубо з мого боку, все було справедливо.

А колись в «Малятко» я приніс малюнки з нальотом «перчанськості», то мені сказали, що я ненавиджу дітей. Я вийшов, почухав потилицю та й подумав, що сюди  більше не прийду. Але потім вони мене почали кликати самі.

— А який у вас найдовший комікс?

— Ну, дуже довгих в мене ніколи не було. Іноді в «Перченяті» казали, що в наступному номері потрібно закінчити історію. А я заперечував, в мене ж сюжет. То мені і казали: «Так повбивайте ви тих персонажів».

SONY DSC

— Над чим Ви працюєте зараз?

— Зараз малюю для «Нового времени». Вони мене попросили, щоб я з «Кореспондента» пішов, в яких я був позаштатним співробітником. «Кореспондент» здивував дуже. Коли я сказав, що від них йду — навіть не подякували. А я для них 10 років малював.

Зараз я також працюю над книжкою про пацюка, «Зюзя» називається. Але насправді, воно все далі й далі від мене. Поодинокі люди замовляють, видавництва рідше.

— Вам часто доводиться малювати про події на Сході?

— Був такий час, що я малював. Дуже важка в нас країна. Дуже лінива, неповоротка. Нам треба давати реакцію, пародійне щось придумувати. Пропаганда має бути дієва і смішна. Подерв’янського підключити, він би понаписував про Кремль. А ми як у тій пісні: «Складу рученьки, складу біленькі, та й нежив я стану» — ось такий гімн сучасної України. Я малюю ці карикатури, а мене запитують, навіщо я їх малюю. Отак і живемо.

 

 

Олександр Ком’яхов, В’ячеслав Ксенофонтов, Ірина Батуревич

Фото: Олександр Ком’яхов

 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe