uncategorized

Ільченко О. Дерева: науково-популярна проза / Олесь Ільченко. – К. : Грані-Т, 2010. – 72 с. – ISBN: 978-966-465-169-8

бб

юю

бб

Кажуть, є якась невідома вібрація, чи то енергія, чи біль, які дерева коріннями передають один одному під час нещастя. І хоч очей немає – вони знають, що відбувається навколо…

Знає, що відбувається навколо, й Олесь Ільченко, письменник, журналіст й автор нової науково-популярної прози для дітей середнього та старшого шкільного віку «Дерева». Адже деозеленення наших рідних просторів й умеблювання найчастіше нерідних – одне з сили-силенної безглуздь у державі. І хоч на це в книжці Олеся Ільченка натяків немає, проте автор іде іншим шляхом – він милується «цими велетенськими рослинами, яких так призвичаїлись бачити повсюдно», і це милування сторінка за сторінкою передається читачам.

Книжка присвячена пам’яті вченого, педагога, письменника Сергія Івченка, який написав природничі розвідки «Цікава дендрологія», «Дерева-пам’ятники», «Сад над Дніпром», «Зелений світ». А ще Олесь Ільченко назвав інших своїх попередників – Миколу Холодного, Миколу Кащенка, Дмитра Зерова, а також Михайла Клокова, який відкрив нові види рослин в Україні.

Алфавітна прогулянка лісом чи садом розпочинається із переінакшеної, ототожненої із біблійною пальмою, верби. Крім замусоленої шкільної історії про вербову гілочку й Шевченка, є відомості, що під вербами копали криниці, а «лозоходці» шукали води під землею за допомогою вербового прута. У пасхальному ритуалі «Не я б’ю, верба б’є» – ще дохристиянські вірування про передавання в такий спосіб енергії, життєвої сили через пагін дерева, яке зеленіє одним із найперших. «Рослинний лев», як поетично назвав дуба Богдан-Ігор Антонич, лише у років 20 розроджується жолудями, з яких у скрутні часи навіть хліб робили. Про дуби писав ще Пліній Старший: «… незаймані віками, одного віку зі всесвітом. Вони вражають своєю безсмертною долею, як найвеличніше диво світу».

лл

дд

ььбб

За Олесем Ільченком, майже всі дерева корисні: платани, себто граби, є найкращими для живоплоту й альтанок; ясени виділяють так звану «манну» – солодкуватий сік, який швидко застигає у повітрі й дуже принадний для комах; сосни, які жили мільйони років тому, подарували бурштин. А ще у книжці є навсправжки невідомі факти, як-от: сік з першодерева явора страшенно лікувальний. Плоди горобини насправді не ягоди, а яблука, і родить вона цих маленьких яблучок кілограмів двісті. У вільхи, як і в конюшини, на коренях є спеціальні утворення – бульбочки з бактеріями, що засвоюють азот із повітря, підживлюючи азотом ґрунти. Про любощі ясена взагалі можна поеми складати! Дозвольте, добрий десяток ясенових статевих розмежувань підкріпити цитатою: «Частина непоказних квітів на одному й тому ж дереві є чоловічими, частина – жіночими, а решта – двостатевими! Але бувають і ясени-чоловіки, і ясени-жінки, і ясени тільки з двостатевими квітами. Що більше: одне дерево часто вкривають чоловічі й жіночі квітки, жіночі й двостатеві, чоловічі й двостатеві… Голова йде обертом від таких примх природи!»

ьь

дд

ьь

Часто автор обмежується тільки власними спогадами про те чи те дерево. На жаль, нема ніяких відомостей про найстаріше українське дерево – Юзефінський дуб, якому вже понад 1500 літ, найвище дерево, а також згадки про унікальну сосну, що має три стовбури тощо. Мабуть, перевидаючи книжку, національних дерев-героїв треба буде врахувати.

Як дізнаємось із видання, від дерев набирались натхнення й українські письменники. Ліна Костенко писала:

«Готичні смереки над банями буків,

Гаркові громи над країною крон.

Ночей чорнокнижжя читаю по буквах,

і сплю, прочитавши собі Оріон».

ьь

Крім літературного заживку, у виданні чимало художнього. Кожне дерево має свій «альбом» із зображенням кори, листків, плодів, цвіту, а також «картинні листівки» з-під пензля українських художників»: А. Петрицький «Не сад – місто Київ», А. Ерделі «Потічок», В. Пузирков «Червона горобина», С. Шишко «Осінь», А. Богданов «Квітуча яблуня», В. Гавриленко «Сосни у сонячному світлі». На обкладинці використаний малюнок Т. Шевченка «Тополя». Проте у художника із зображенням черешні щось не склалося: надто схожа вона на черемшину.

На кожній сторінці оздобою  –  крихітні зелені листочки, а ще поваги заслуговує незвичайна нумерація – лише на правій сторінці, й у такий спосіб: «10–11», «16–17».

І хоч у книжці написано не про всі види дерев в Україні, однак може статись так, що залишимось і без згаданих, якщо вирубування лісів буде й надалі таким нестерпно-злочинно-прибутковим.  Не кажучи вже про зошити, газети, книжки. Тож, спішимо купити нове видання від  видавництва «Грані-Т» (до речі, цього ж таки автора, такого ж формату й оформлення свого часу вийшли книжки «Наші птахи», «Риби річок та озер»).

A відьми літали на березових віниках…