uncategorized

Складно знайти людину, дотичну до мистецтва книги, якій не було би відоме прізвище Валуєнко. За більш ніж півстоліття своєї професійної діяльності один із стовпів книжкового мистецтва України Борис Васильович Валуєнко виховав не одне покоління художників, написав десятки теоретичних праць з історії та теорії мистецтва книги, створив чимало цікавих зразків книжкового оформлення. Минуло сорок днів як відійшов від нас у кращий світ художник, дослідник, викладач.

Але як це часто у нас буває, талановитому митцеві не присвячено жодного спеціального дослідження: крім невеличкої журнальної статті [4], двох коротеньких заміток в енциклопедіях [3], [7] та одної, вартої уваги, публікації в інтернеті [5] — немає більше жодної інформації про цього подвижника, який все своє життя присвятив книзі. Тож використовуючи ці скупі відомості, а також спогади колег та учнів Бориса Васильовича, Читомо спробувало окреслити деякі моменти життя та творчості цієї непересічної людини.

Художник

Професійну діяльність Валуєнко розпочав у 1951 році, відразу після закінчення Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова у Львові. Враховуючи те, що львівський інститут був заснований у 1946 році, напевно, це був його перший випуск. 1950-ті — період панування у радянському мистецтві, так званого «сталінського ампіру», відхід від якого починається лише у самому кінці десятиліття. Безумовно, цей стиль наклав відбиток і на ранню творчість Бориса Васильовича, що можемо помітити у обкладинці альбому «Чорна металургія України».

Борис Валуєнко. Обкладинка альбому «Чорна металургія України» (1957)

У цій обкладинці, звертають увагу на себе як характерні атрибути книжкового оформлення тієї епохи — такі як тиснення або великий формат, так і не зовсім притаманні: відсутність пишної орнаментики, побудова формальної композиції, натяк на вживання модульної сітки. Все це буде актуальним трохи згодом — у наступному десятилітті. Тоді ж, у кінці 1950-их, тільки розпочиналася реорганізація радянського мистецтва книги, що позначалася низкою комплексних, добре продуманих заходів.

У 1958 році був започаткований щорічний загальносоюзний конкурс мистецтва книги, за результатами якого друкувався каталог робіт-переможців. З 1959 року починають видавати збірник «Книга: дослідження та матеріали» (спочатку — раз, пізніше два рази на рік), а у 1960-му виходить перший випуск видання «Мистецтво книги». З’являється потреба не лише в художниках які би мислили по-новому, а і у теоретиках які б навчили мислити по-новому. Таким фахівцем, який міг це робити, був Борис Васильович Валуєнко. Протягом своєї праці у видавництві «Техніка» (1951-1967 р.р.), художник проаналізував величезний матеріал, який побачив світ у виданні «Наборний титул та рубрики книги». Але про теоретичний доробок Бориса Васильовича ми будемо говорити трохи далі, зараз же розглянемо кілька книг, які він виконав саме як художник.

Борис Валуєнко. Суперобкладинка книги І. Ваніної «Українська шекспіріана» (1964)

Суперобкладинка до книги «Українська шекспіріана» побудована на основі однієї геометричної форми — ромбу, дублювання якого, створює дуже ритмічний геометричний орнамент. Після сюжетного ілюстративну та предметного орнаменту 1950-их, подібне рішення було певним натяком на неоконструктивізм. Але саме як конструктор книги, Валуєнко найбільш яскраво себе проявив у дизайні власного видання «Архітектура книги».

Борис Валуєнко. Конструкція видання «Архітектура книги» (1976)

Це видання ґрунтується на принципі «руху фіксованого переходу з блоку в блок, коли на спільній оправі розміщуються два чи більше блоків» [6]. Український мистецтвознавець Дмитро Горбачов, у захопленій рецензії на цю книгу, зазначав: «Саме так сконструйована самим Валуєнком його власна книга: альбом з ілюстраціями відокремлений від основного тексту в самостійний блок. Взаємозв’язок між двома блоками забезпечується посиланнями у тексті на відповідні ілюстрації. Читачеві ця двоблочність забезпечує зручність та простоту в орієнтації.

Автор дозволяє увести для демонстрації значну кількість дизайнерських ансамблів, що було би неможливим або досить складним з версткою тексту та ілюстрацій у одному блоці. Поліграфістам така конструкція дозволила зекономити дорогий крейдяний папір, що був вживаний лише для альбому. І ще один ефект можна отримати з цієї композиції: загорнутий альбомний блок може використовуватись у якості пюпітра для іншої — текстової книжки» [6].

Книги, сконструйовані чи оформлені Валуєнком, можна оглядати довго — він оформив понад 100 видань, як художник брав участь у багатьох республіканських та всесоюзних виставках, за оформлення книжок нагороджений 27 дипломами всесоюзних та республіканських конкурсів [5].

Сподіваємося, молоді дослідники займуться творчістю Валуєнка-художника найближчим часом ґрунтовно. Ми ж, у нашому короткому нарисі, змушені зараз перейти до ще одної грані цієї неординарної людини.

Дослідник

Бібліографія друкованих досліджень Валуєнка не така вже й велика. Нами було виявлено лише 16 публікацій (повний перелік — у кінці статті), як окремими виданнями, так і у збірниках та журналах. Про кілька книг і статей треба сказати окремо.

Обкладинки книг Бориса Валуєнка (1967-1990 р.р.)

Звичайно ж, необхідно оглянути першу книгу Бориса Васильовича — «Набірний титул та рубрики книги», яка вийшла 1967 року у видавництві «Техніка», де на той час працював Валуєнко.

Це дослідження, присвячене верстці та організації тексту помітили — у такому серйозному виданні як «Мистецтво книги», була опублікована рецензія, у якій авторка зазначила: «Основне місце в книзі відведене аналізу художніх можливостей, якими володіють набірні засоби оформлення: самий шрифт, шрифти у поєднанні з декоративними елементами, композиційні елементи побудови титульних елементів» [1].

Борис Валуєнко. «Набірний титул та рубрики книги» (1967)

Власне, книга Валуєнка була одним з перших в СРСР підручником з верстки, разом з книгою графіка Соломона Телінгатера та фахівця з верстки Лева Каплана «Мистецтво акцидентного набору», що вийшла у Москві двома роками раніше. Цікаво, що ці дві книги майже не перетинались, а швидше доповнювали одна одну.

Наступним окремим виданням була вже згадувана нами «Архітектура книги», але якщо раніше ми говорили про її конструкцію, то зараз коротко оглянемо зміст. У книзі чотири великих розділи: два історичні, і два теоретичні. При чому, найцікавіший останній — четвертий розділ, який називається «Деякі актуальні проблеми архітектури та режисури видання». У цій книзі бачимо принципово інший підхід, ніж в попередній, але проблеми набору та верстки Борис Васильович не полишив, і в цьому ж році, у Москві у серії «Бібліотека оформлювача книги» виходить його праця «Виразні засоби набору в книзі».

Окремо слід сказати про журнальні публікації Валуєнка, основний масив яких збігається з періодом його праці у журналі «Друкарство». Вже в першому числі журналу (№1/1994) ми знаходимо надзвичайно цікаву статтю «Шрифт в художньому оформленні сучасних книжкових видань в Україні».

Розгорт статті Бориса Валуєнка «Шрифт в художньому оформленні сучасних книжкових видань в Україні» (журнал «Друкарство» №1/1994)

До речі, саме шрифту була присвячена одна із перших статей Валуєнка, опублікована ще у 1968 році у журналі «Мистецтво». Стаття називалася «Сучасний український шрифт» і була присвячена щойноствореній гарнітурі українського графіка Віктора Хоменка: «На Україні давно відчувалася настійна потреба в гарнітурі, яка несла б у собі деякі національні й історичні риси української шрифтової культури. Відомий художник книги Хоменко вирішив створити гарнітуру нового українського наборного шрифту, в якому були б втілені деякі риси кирилиці — родоначальниці російських і українських друкарських шрифтів. Ініціатива Хоменка — першого українського радянського художника, який взявся за розробку сучасного наборного шрифту на Україні,— заслуговує на увагу підтримку», — писав тоді Борис Васильович.

Але а ні протягом 1970-их, а ні протягом наступного десятиліття, жоден український набірний шрифт створений не був. І лише на початку 1990-их такі шрифти з’являються. Автором цих перших (після Хоменківської гарнітури) українських шрифтів був Віктор Харик — колишній учень Бориса Васильовича.

Наставник

Очевидно, 1967 рік у житті та творчості Валуєнка був переломним. Саме цього року виходить друком його перша книга, і саме цього року він починає викладати у київському філіалі Українського поліграфічного інституту (зараз — поліграфічний факультет НТУУ КПІ). 1976 року, за активної участі Валуєнка, в інституті з’явилася кафедра мистецтва книги, яку він згодом очолив. У 1993 році отримав звання професора [7].

Борис Валуєнко

Серед вихованців Бориса Васильовича чимало відомих художників та дизайнерів, серед яких Сергій та Олександр Харуки, Євген Ржанов, Віктор Харик та інші. Всі вони з теплотою говорять про Бориса Васильовича.

Ірина Бойко, 

головна редакторка Національного видавництва дитячої літератури «Веселка»:

«Добре пам’ятаю ті кілька зустрічей, коли Борис Васильович приходив у «Веселку». Зал був ущерть переповнений, і всі намагалися сісти поближче до сцени, бо промовець кожну свою оцінку, кожне твердження підкріплював або показом книжок, про які йшлося, або слайдами (завжди приносив із собою проектор). Він був, як кажуть, викладач від Бога, безмежно закоханий у свою справу.

Оглядаючи видане за певний період, відзначав досягнення і тут же вказував на недоліки – приміром, на невідповідність форми і змісту, прорахунки у виборі шрифтів, їх розмірів, розміщення, на штампи і повтори. При цьому розповідав про типи оформлення, принципи і прийоми композиційної побудови обкладинки (оправи), про архітектоніку тощо.

А ще завжди дуже радів, коли демонстрував свою чергову знахідку, наголошуючи: «Дивіться, це новаторський підхід! А як цікаво поєднано…», – ознайомлював зі зразками найцікавіших вітчизняних і зарубіжних видань   детально розглядав композицію обкладинок, взаємозв’язок шрифту й малюнка, просто сипав іменами й назвами – словом, давав справжню панораму мистецтва книжкової графіки і просто зачаровував своїх слухачів, глибоко вражених ерудицією Вчителя, Майстра.

Зазирнула у Вікіпедію – і побачила, як мало знаю про зроблене Валуєнком, а його знання, набутки так придалися б у видавничій практиці. Доведеться надолужувати, шукати його статті, монографії, посібники, методичні розробки. Шкода тільки, що не можна вже нічого спитати у самого Бориса Васильовича».

Віктор Харик,

український шрифтовий дизайнер:

«Його лекції з майже обов’язковим показом саморобних слайдів були справжнім святом, куди він охоче запрошував не лише своїх студентів, а й усіх зацікавлених, та й слухати його було надзвичайно цікаво – крім традиційної історії (за чудовим підручником Євгенії Кацпржак «Мистецтво писемності і книги») він слідкував, показував, класифікував всі нові тенденції у західному книжковому дизайні.

Вже пізніше ми змогли у повній мірі оцінити його професіоналізм як викладача: якось Борис Васильович запросив нас на молодший курс відвідати вже пройдену нами торік лекцію заради нових слайдів, що він їх привіз з книжкової виставки. І ми зрозуміли, що невимушене викладання з анекдотом десь на 15 хвилині, взагалі весь хід насиченої та цікавої лекції було старанно сплановано та відпрацьовано протягом років.

Борис Васильович нічого не забував — бувало (а лекції проходили жваво та неформально), спитаєш щось з темряви під час показу слайдів, не те щоб не по темі, а трохи може вбік, і, не дочекавшись відповіді, сам вже забудеш  — коли на наступній лекції: «Отут Харик питав …, так-от…» і далі розгорнутий показ слайдів щодо питання з поясненням.

Валуєнко щиро радів успіхам своїх учнів та взагалі художників книги, охоче розповідав всілякі цікаві та заохочувальні історії про книжковий дизайн та про успіхи студентів, надихаючи слухачів на плідну роботу. Якось в переліку тем для курсової була запропонована одна, що збігалася з темою оголошеного Мистецтвом конкурсу до 1500-річчя Києва.

Ми з товаришем взялись за неї та врешті таки посіли третє місце, ще й одержали трохи призових грошей (два перші місця посіли професійні планові роботи). Борис Васильович щиро радів за нас та на кожному курсі, вже навіть після закінчення, розповідав цю історію, що вже більш скидалася на легенду…»

Тепер уже легендою є і сам Борис Васильович. Світла пам’ять!

Використана література:

1. Алямовская Г. [Рецензія на книгу]. Б. В. Валуенко «Наборный титул и рубрики книги» (Киев, «Техника», 1967). // Искусство книги – 1967. Выпуск 7. – М.: Книга, 1971. – С. 165–166.
2. Валуєнко Борис Васильович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Валуєнко_Борис_Васильович. – Назва з екрану. Сторінку востаннє змінено: 8.06.2016
3. Валуєнко Борис Васильович. // Мистецтво України. Біографічний довідник. – К.: Українська енциклопедія ім. М. Бажана, 1997. – С. 97.
4. Васильєва А. Хіба можна згасити горіння? // Київ. – 1999. – № 1–2. – С. 189–191.
5. Воробйова Г. Валуєнко Борис Васильович [Електронний ресурс] // Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». Режим доступу: http://kpi.ua/804-9.
6. Горбачев Д. [Рецензія на книгу] Б. Валуєнко «Архітектура книги» (Київ, «Мистецтво», 1976, на укр. яз.) // Советская графика – 78. – М.: Советский художник, 1980. – С. 269–270.
7. Прядко В. Валуєнко Борис Васильович. // Енциклопедія сучасної України. – К.: Інститут енцеклопедичних досліджень НАН України, 2005. – Т. 4. – С. 51.

Бібліографія праць Бориса Валуєнка:

1. Наборный титул и рубрики книги. – К.: Техніка, 1967. – 128 с.
2. Сучасний український шрифт [гарнітура В. Хоменка]. // Мистецтво. – 1968. – №6. – С. 35–36.
3. Архітектура книги. – К.: Мистецтво, 1976. – 216 с. + 128 с.: іл.
4. Выразительные средства набора в книге. – М.: Книга, 1976. – 128 с.
5. Пути развития искусства технической книги на Украине. // Рукопись – художественный редактор – книга. – М.: Книга, 1985. – С. 220–237.
6. Використання «нематеріальних» фактур в зовнішньому оформленні книги. – К.: Реклама, 1989. – 32 с.
7. Специфіка оформлення книжкових оправ. – К.: Час, 1990. – 48 с.
8. Выразительные средства набора. // Книга как художественный предмет. – Т. 1. – М.: Книга, 1988. – С. 23–176.
9. Композиція видання: Мистецтво зовнішнього оформлення книги. – К.: НМК ВО, 1992. – 98 с.
10. Шрифт в художньому оформленні сучасних книжкових видань в Україні. // Друкарство. – 1994. – №1. – С. 16–19.
11. Творець мистецтва книги. [В. Чебаник] // Друкарство. – 1995. – №3–4. – С.22–25.
12. Грані мистецтва Сергія, Олександра та Оксани Харуків. // Друкарство. – 1995. – №5–6. – С.16–21.
13. Гравюра і пісня [В. Перевальський] // Друкарство. – 1997. – №3–4. – С.18–25.
14. Зовнішнє оформлення друкованих видань: Способи композиційного зв’язку шрифту і зображення. // Друкарство. – 1999. – №3. – С.12–13.
15. Вчитель за покликанням. // Друкарство. – 2002. – №2. – С.24–29.
16. Заради мистецтва книги. // Друкарство. – 2004. – №6. – С.67–73.

Світлини надані автором