uncategorized

Макс Кідрук. Не озирайся і мовчи. —  Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. – 512 с.

Тенденція порівнювати нові книжки Макса Кідрука з творчістю короля жахів бере свій початок від виходу книги «Бот», на обкладинці якої видавці самі запропонували цю аналогію. І якщо перші романи-технотрилери нагадують творчість Стівена Кінга лише віддалено, то в новій книзі «Не озирайся і мовчи» спостережливі читачі виявляють низку спільних рис з романами американського белетриста.

«Не озирайся і мовчи» – це мікс містики, трилеру, соціально-психологічного та технологічного роману. У центрі розвитку подій знаходиться 14-річний Марк із повним набором підліткових проблем: батьки його не розуміють, у школі його не сприймають, оскільки він вирізняється з маси своїми захопленнями та світоглядом. Інші школярі насміхаються з нього, глузують та відкрито демонструють неприязнь. А оскільки вони усвідомлюють безкарність своїх вчинків, то поступово переходять від словесного приниження до фізичного насилля.

За допомогою опису складних стосунків всередині підліткового колективу та ставлення до хлопця старших людей автор розкриває проблему жорстокості суспільства, безпорадності та беззахисності однієї людини перед колективом, недосконалості системи соціального захисту. І варіантом вирішення цих проблем для героїв книжки стає втеча в паралельний світ, котрий існує настільки близько до реального, що навіть шлях до нього лежить через звичайний ліфт у багатоповерхівці.

Читайте також: Підліткова соціальна фантастика: лабіринти, школи, ініціації, кохання

Містичне vs. Соціальне

Власне, це дає перший привід для порівняння «Не озирайся і мовчи» з творами Стівена Кінга. Близькість містичного та надреального до справжнього життя, розмитість меж між світами, тісний зв’язок між ними є спільними для обох авторів. Не можна також не помітити, що зображаючи паралельний надприродний світ, і Кінг, і Кідрук звертаються до теми булінгу, насилля та агресії. Тобто через змалювання надреального обидва письменники звертають увагу на соціальний аспект реальності. А оскільки в епіцентрі несправедливості постає дитина, це посилює емоційний ефект від читання.

Стівен Кінг часто використовує образи саме дітей для заглиблення в соціально-психологічну проблематику. У «Сяйві» хлопчик має надзвичайні здібності, його переслідує передчуття катастрофи, а поруч із цим ми бачимо справжнє родинне лихо – алкоголізм у родині, непорозуміння між батьками. У «Воно» діти є знаряддям боротьби зі злом.

Компанія хлопчиків не може повірити в те, що їхній друг безслідно зник або загинув, у що легко повірили дорослі. Діти починають самостійно шукати правду і поступово перед ними відкривається істота з іншого світу – Воно, котре маніпулює людськими страхами. Поруч з боротьбою із цим створінням читач спостерігає ті ж проблеми, котрих торкається український письменник у своєму тексті: знущання підлітків над інакшими дітьми, вплив родинного виховання на формування характеру та звичок дитини.

Для більшої детальності порівняємо два епізоди. Якщо в Кідрука об’єктом проектування жорстокості суспільства стає Марк, то в «Керрі» Кінга від нього страждає дівчина-підліток.

Характерним апогеєм цієї жорстокості в українського письменника є сцена побиття, котра відбувається в туалеті, а в «Керрі» дівчина стає об’єктом жорстоких насмішок та цькувань у душовій кімнаті.

Показово, що акт найбільшої жорстокості відбувається в місцях, які символізують максимальну оголеність, інтимність, беззахисність. Марка в туалеті б’ють однокласники, його однолітки, котрі за своєю жорстокістю та сліпою люттю не розуміють, що вже переступили всі можливі межі. У випадку з Керрі дівчину не чіпають фізично, але психологічний тиск своїм описом вражає. Реакцією ж суспільства на жорстокість і несправедливість що в Кінга, що в Кідрука стає байдужість, яка вражає навіть більше за самі сцени жорстокості. Тож не дивно, що об’єкти цієї жорстокості прагнуть від неї втекти.

Читайте також: Лікбез Кідрука про небратніх для польських читачів

Не Кінгом єдиним

Та насправді концепт втечі в романах, у яких головними героями є діти, поширений у літературі й ніяк не обмежується Кінгом. Можна навести чимало прикладів, де діти чинять спротив реальності та знаходять кращий світ, в якому вони можуть залишатися собою і бути в безпеці. Пітер Пен обирає світ, де не дорослішають через те, що в нього виникає відчуття непотрібності батькам, передчуття втрати любові. Герої антиутопії Ніла Шустермана «Втікачі» буквально тікають від абсурдного світу своїх батьків, котрі підписують документ для здачі своїх дітей на органи. Шлях втечі обирає також Ліля із роману Анастасії Нікуліної «Сіль для моря».

Дівчинка зіштовхується з тими ж проблемами, що і Марк: її не сприймають в колективі, дівчина постійно постає в супроводі смерті. Але вона тікає в інший різновид паралельного світу – у віртуальну реальність, не менш загадковий, хоч і цілком реальний світ. Адже там вона зустрічає «рідну душу», людину, котра поділяє її погляди та страждання, містичного Білого Кита. Втеча може бути і «внутрішня». Вже згадувана Керрі не тікає в конкретно окреслене місце, вона тікає «в себе»: коли її людська сутність доходить до межі та не витримує натиску жорстокості, в неї вмикається «надприроднє». Керрі зникає, натомість з’являється надреальна істота, котра прагне помсти, знищення та смерті.

Але, крім втечі, шляхом вирішення проблем також може бути боротьба. Герої Стівена Кінга віддають перевагу протистоянню: вони кидають виклик злу («Воно»), використовують свої емоції, через які максимально відкриваються їхні можливості («Керрі»).

Герої Макса Кідрука теж тікають. В «Не озирайся і мовчи» місце для втечі знаходиться в паралельному світі. В ньому вже багато років у складні моменти життя ховається Соня, нова подруга Марка. Через проблеми у родині (вона та її мати терплять насилля від чоловіка-алкоголіка) єдиний спосіб усамітнення дівчина знаходить в іншому світі. Марк спершу обирає шлях втечі. Хлопець починає планувати життя в надреальному світі. Події, що з ним відбуваються, розмови з дорослими підводять його до думки про те, що змінити нічого неможливо, тому можна або втекти або змиритися. Але поступово його позиція змінюється.

В одному зі своїх інтерв’ю Макс Кідрук зауважив, що йому не подобається порівняння зі Стівеном Кінгом. Однак міжтекстові паралелі не свідчать, що його роман гірший за Кінгові. Аналогії лише дають привід відчути схожість проблем, з якими зіштовхуються  люди  в різних куточках світу. Але при цьому зберігається самобутність українського письменника: його уміння поєднати науку, містику та соціально-психологічну проблематику, створити напружений сюжет з непередбачуваним фіналом, увести в роман образ «мудрого порадника», яким у тексті є дідусь Марка, та зобразити все це на тлі української соціальної реальності з її проблемами та недоліками. Все це робить книгу важливим та якісним продуктом популярної сучасної української літератури, котра не просто розважає, а й популяризує науку та привертає увагу до поширених соціальних проблем сьогодення.

• якщо жанр технотрилеру вас не лякає
• поціновувачам містики в літературі

• перед сном
• якщо вас лякає навіть згадка про уроки математики чи фізики у школі