uncategorized

Володимир Войнович. Москва 2042. – Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 400 с.

Зважаючи на сучасну популярність романів про тоталітарні чи авторитарні суспільства (не забуваймо, що протягом останніх років були опубліковані «1984» і «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла, «Червона зона» Артема Чапая, «Кагарлик» Олега Шинкаренка, «Акваріум» Олексія Чупи) видавництво «КСД» вирішило не відставати від інших та опублікувало перший український переклад сатиричного роману-антиутопії «Москва 2042» написаного у середині вісімдесятих російським прозаїком, поетом і драматургом Володимиром Войновичем.

Нагадаємо, що читач уже міг познайомитися з творчістю автора за українськими перекладами таких його романів як «Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна», «Монументальна пропаганда», «Малиновий пелікан». Звичайно, як і більшість текстів Войновича, «Москва 2042» пронизана сатирою, але їй притаманні й основні риси антиутопії: криза історичної надії, безглуздість революційної боротьби та спроб знищити соціальне зло.

Головний герой роману – письменник-емігрант Карцев Віталій Микитович, який в другій половині ХХ ст. через свою дисидентську діяльність був змушений покинути Радянський Союз та переселитися в Мюнхен. Він, окрім написання романів, зловживає алкоголем, схильний до подружньої невірності та авантюр. Тому випадково дізнавшись про можливість подорожі в часі, він вирішує відвідати Москву майбутнього та глянути, як живеться його колишнім співгромадянам через кілька десятиліть.

Опинившись у Москві зразка 2042 року Карцеву доволі важко відразу осягнути масштаби змін, що відбулися, хоча він відразу здивовано помічає, що майбутнє виглядає дещо дивно та неочікувано. Як пізніше виявилося, мрія Лєніна побудувати комунізм в окремо взятій країні провалилася. Щоправда, ідеологи майбутнього виправили цю ситуацію й побудували, щось схоже в окремо взятому місті – утворилась Московська комуністична республіка (Москореп), на чолі з Верховним П’ятикутником та усезнаючим і непогрішимим Геніалісимусом, який з космосу керує державою та її жителями – комунянами.

Обличчя лідера посміхається до громадян із портретів, які часто можна зустріти разом із зображеннями Лєніна, Маркса, Енгельса та … Христа. Саме так, адже нова політика Комуністичної партії державної безпеки (КПДБ) є гібридом релігії, дивної моралі та ґрунтується на п’ятиєдності – народності, партійності, релігійності, пильності і держбезпеці.

Читайте також: Буалем Сансаль «2084. Кінець світу»: George Orwell is watching you

Всі інші країни та їх населення відносяться до так званих кілець ворожості: «У Перше Кільце ворожості входять радянські республіки, які комуняни називають синівними, у Друге – братерські соціалістичні країни і у Третє – ворожі, капіталістичні». Ворогами нового порядку є «симіти» – послідовники довгобородого російського письменника Сима Симича Карнавалова, який в ХХ ст. змушений був покинути Радянський Союз та виїхати на захід, де зайнявся не тільки написанням товстезних романів, але й критикою політики Заходу та комунізму та мріє тріумфально повернутися до Росії на білому коні, знищити комунізм і відновити монархію.

Москва майбутнього змальована Войновичем незвичною. Вона населена людьми, які прекрасно розуміють дивність усього, що відбувається навколо, але вперто вдають вигляд ніби все нормально

Для прикладу, комуняни не звикли користуватися грошима. Їх їм замінює «вторинний продукт». Коли Карцев побачивши плакат із написом «Хто здає продукт вторинний – забезпечений відмінно», поцікавився, що це йому відверто сказали: «Гівно здають, що ж іще». Схожі написи можна було побачити по всьому місті: «Хто здає продукт вторинний, той харчується відмінно», «Хто здає продукт вторинний, той сексується відмінно». Існує в Москорепі й Комуністична Реформована Церква, яка приєдналася до держави, виконавши єдину обов’язкову вимогу: «відмовитися від віри в Бога», а спілкою письменників займається Головне управління безпаперової літератури (БЕЗПАПЛІТ). Автор глузує, що навіть газету «Правда», яка є органом КПДБ, випускають у вигляді рулону туалетного паперу.

Якщо в образі Карцева Войнович, який на той час за правозахисну діяльність був виключений зі Спілки письменників СРСР, а пізніше висланий з Радянського Союзу, частково відтворив себе, то Карнавалова він змалював з дуже популярного тоді в певних колах Алєксандра Солженіцина – відомого дисидента, письменника, лауреата Нобелівської премії та автора художньо-історичного роману «Архіпелаг ГУЛАГ».

Войнович не любив Солженіцина – вважав його вклад в літературу сильно перебільшеним, закидав йому антисемітизм, монархізм і те, що захищаючи росіян він «постійно ображає всіх інших і сам цього не усвідомлює». Окрім того автор стверджує, що створивши Карнавалова «мав намір висміяти не стільки передбачуваного прототипа, скільки схильність нашого суспільства так легко творити собі кумирів і бездумно йти за ними».

Читайте також: Як писав Орвелл: щоб пережити травми, задля слави і суспільних змін

Звичайно, Солженіцин не залишив публікацію роману «Москва 2042» поза увагою. Зокрема, в автобіографічному тексті «Потрапило зернятко проміж двох жорен» він пише, що «Книжка про майбутнє Радянського Союзу повторює Орвелла несміливо, і радянський світ поданий не смішно – але непогана недбалість оповіді в поєднанні з динамічним сюжетом» хоча «Войнович втрачає будь-яку гумористичну рівновагу, приписуючи своєму ненависному герою і істинне таємне синівство від Миколи ІІ, і виплеканий солодкий задум саме і стати царем – і звісно з виключно імперіалістичними спонуканнями. Яка вульгарність фантазії, яка мілкість душі». Як бачимо, реакція Солженіцина, і це не дивно, здебільшого негативна.

Загалом, герої роману вдалися Войновичу живими. Вони виглядають переконливо, ми віримо їхнім розмовам та вчинкам. Сюжет роману «Москва 2042» розгортається жваво.

Войнович не «розкриває карти» перед читачем відразу, а, витримуючи інтригу, спонукає продовжувати читання

До речі, те що роман читається легко, це заслуга не тільки Войновича, але й Михайла Каменюка, який переклав текст з російської.

На початку книжки читач знайде передмову Войновича, в якій він відзначає, які саме явища та спостереження спонукали його до саме такого бачення майбутнього Москви. Крім того, він тут зауважує, «що багато з написаного в книжці понад тридцять років тому дивним чином справджується. […]Геніалісимус, колишній резидент радянської розвідки у Німеччині, Учасник Серпневої революції, герой Бурят-Монгольської війни, до того ж керує країною з космосу! – і, як вважають читачі, дуже нагадує Владіміра Путіна[…], а інший персонаж – отець Звіздоній – нинішнього російського патріарха». Нагадаємо, Войнович з перших днів підтримував Майдан, засудив анексію Криму та вторгнення російських військ на Донбас, написав відкритого листа Путіну з проханням не соромити зайвий раз себе та Росію і не допустити загибелі Надії Савченко.

З певністю можна сказати, що динамічний, саркастичний, в дечому навіть пророчий, роман «Москва 2042», який свого часу викликав суперечки та сприймався читачами не завжди однозначно, зараз виглядає напрочуд правдоподібно.

Читайте також: 5 книг про антиутопії

• шанувальникам фантастики та антиутопій;
• прихильникам веселих та незвичних сюжетів;
• всім, хто критично дивиться на радянське минуле;
• тим, хто не боїться сарказму.

• комуністам, яким партквиток дорожчий за зіницю ока.
• любителям наукової літератури;
• тим, хто не розуміє іронії;
• фанатам Солженіцина.