Відсьогодні вестиму блог на «Читомо», в якому висловлюватиму свої думки з приводу не лише книг та видавничої справи, а трохи ширше. Писатиму і про літературу, і про дизайн книг, і про історію видавничої справи, і про історію мистецтва.
Чому я про все це буду писати на «Читомо»? Тому що «Читомо» зветься культурно-видавничий проект, і пише НЕ лише про художню літературу. «Читомо» мені завжди подобалося, а зі зміною його дизайну та залученням чільних блоґерів, а також продовженням якісних публікацій у мене з’явилося бажання підтримати проект, хоча би тим, що оприлюднювати тут, у своєму блозі, цікаві (сподіваюся) матеріали.
Перший допис буде про журнали, присвячені книгам, які є друкованими попередниками «Читомо», і матеріали яких, стимулюватимуть нас сьогодні тримати ту високу планку, яку задавали кращі з них, і не повторювати помилок гірших.
Першими українськими книжковими журналами були «Книгарь» і «Книжковий вісник», що видавалися у Києві у 1917-1920 та 1919 роках, відповідно. «Книжковий вісник», якого вийшло лише два номери, був вузькоспеціалізованим журналом бібліотекознавства, «Книгарь» же став подією в культурному житті України.
«Журнал мав просту структуру: одна-дві більші статті, рецензії, поділені на 15 роз¬ділів, наприклад: історія, публіцистика, еко-номіка, педагогіка і школа, красне письменство (один київський доктор історичних наук не так давно допитувався, чи красне письменство це не червона, тобто більшовицька література), інформаційні видання, медицина, мистецтво, поезія, театр, музика, релігія та церква.
Крім цього, рубрики: «Літературне життя», «Листування редакції», «Списки еріодичних видань і книжок», «Видавнича хроніка». Справжня копальня відомостей про українське культурне життя дуже важ¬ких, але й насичених рокі».
(Цитую за статею Я. Дашкевича «Книгарь – журнал епохи революцій і контреволюцій» // Наука і культура 1990 рік).
У 1920-30 роках У Києві, Харкові, Львові, Станіславі, Варшаві, Празі виходить чимало українських журналів, присвячених книгам: «Голос друку», «Нова книга», «Книжник», «Українське книгознавство», «Добра книжка» та ін. Всі вони не мали великої популярності й виходили недовго – деяких журналів вийшло лише одне число.
Одні закрилися через брак коштів, інші – через вузьку спеціалізацію та неспроможність знайти свою «нішу», але було видання, що проіснувало вісім років, мало неабияку популярність та надзвичайно високий рівень матеріалів і було закрито лише через політичну кон’юнктуру. Це журнал Українського наукового інституту книгознавства «Бібліологічні вісті», що видавався у Києві в 1923-1930 роках.
Це був на той час єдиний у Радянському союзі науковий журнал, практично з усіх галузей книгознавства. У виданні публікувалися літературознавчі, бібліотекознавчі, мистецтвознавчі статті, приділялася увага книжковій статистиці та практиці книговидання, були матеріали, присвячені історії книги, зокрема строєний випуск 1-3/1924, опублікований до 350-ої річниці українського друку, розглядає всі етапи, які пройшла українська книга за ці роки (від початків друкарства у слов’ян до оформлення книги в ХІХ ст.).
Видання містить тематичні ілюстрації, копії сторінок зі стародруків тощо. У «Бібліологічних вістях» мали за честь друкуватися найвідоміші радянські книгознавці. Зокрема в журналі чимало статей відомого ленінградського фахівця Е. Голлєрбаха. Закрили журнал у 1931 році під час тотальної боротьби з проявами українства.
Журнал «Українська книга», що видавався протягом 1937-1943 років спочатку у Львові, потім у Кракові, безумовно, був за своїм рівнем продовжувачем традицій журналу «Бібліологічні вісті». Спочатку видавцем місячника «Українська книга» була Бібліографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка, згодом, коли журнал став тримісячником до складу видавців увійшло львівське Товариство бібліофілів. В останні роки свого існування (1942-1943) журнал видавався як книгознавчий річник.
Видання публікувало цінні матеріали з історії української книги, бібліотекознавства, бібліографії. Про рівень матеріалів, що друкувалися в «Українській книзі» свідчить, зокрема, той факт, що за півстоліття відомий російський книгознавець Євген Нєміровський у своєму фундаментальному дослідженні «Возникновение славянского книгопечатания» (Москва, 2003) посилається на журнал «Українська книга»:
«Есть два указателя литературьі, посвященной Щвайпольту Фиолю. Один из них бьіл опубликован в 1943 г. в 5-м томе сборника «Українська книга», изданном в Кракове и во Львове. <…> Вторая библиография, составлена автором этих строк.».
Перервали видання «Української книги» події другої Світової війни.
СОВІТСЬКІ ЖУРНАЛИ 1950-80 РОКІВ
У післявоєнному СРСР видання присвячені книгам зосереджуються виключно у Москві.
Збірник «Книга: исследования и материалы» видавався з 1958 року спочатку як річник, а потім два рази на рік. Основні рубрики: Проблеми книгознавства і книжкової справи, Історія книги, Бібліофілія, Хроніка. Рівень статей надзвичайно високий, наприклад, у збірнику за 1991 рік описувалося сьогодення електронних книг і пристрої для їх читання. Виходить до сьогодні.
«Исскуство книги». Збірник видавався раз на кілька років у 1955-1990 роках, і являв собою літопис подій у галузі мистецтва книги. Розглядалися нові видання, виставки, творчість відомих художників книги, проблеми книжкового мистецтва.
«Альманах библиофила». Спочатку річник, а потім піврічник Всесоюзної спілки любителів книги. Видання мало книгознавчий та бібліофільський напрямок. Основні рубрики: Бібліотеки і бібліофіли, Пошуки і знахідки, Справи минулі, Про книги і про себе.
«Памятные книжные даты». Кожного року підбиралися ювілейні дати – 25, 50, 100 і т. д. років від якоїсь події, пов’язаної з книгами. Річник поділявся на кілька розділів: Політика і публіцистика, Наука і освіта, Вітчизняна література, Зарубіжна література, Книжкова справа, Мистецтво книги.
«Лучшие книги». Починаючи з 1958-го, щорічно відбувався «Всесоюзний конкурс видань, що найкраще художньо оформлені та найліпше поліграфічно виконані», за результатами якого публікувався каталог. Конкурс проводився Держкомітетом Ради Міністрів СРСР з питань видавництва, поліграфії та книжкової торгівлі, і був організований на надзвичайно високому рівні.
Професійне журі відзначало дипломами п’яти ступенів книги у категоріях: суспільно-політична, науково-технічна, художня, дитяча, учбово-педагогічна, мистецтвознавча, довідково-енциклопедична література та фотовидання. Книги, відзначені на конкурсі дійсно були найкращими у свій час у відповідній категорії та служили своєрідними орієнтирами якості книжкового дизайну та рівня поліграфічного оформлення.
Нагороджувались: видавництво, друкарня, художники, художні й технічні редактори, фотографи.
Пізніше були організовані також республіканські конкурси «Мистецтво книги». Вони проводилися скромніше і були менш престижними. Щорічно видавалися каталоги:
Також в Україні у 1960-1980 роках збірник «Бібліотекознавство і бібліографія», науково-технічний збірник УРСР «Поліграфія і видавнича справа». Але це були галузеві видання. Єдиним періодичним виданням для книголюбів була газета «Друг читача», що виходила щотижня у 1960-1993 роках.
Публікації газети «Друг читача» умовно можна поділити на такі інформаційні блоки:
1) бібліографічні матеріали;
2) розвідки з історії книжкової справи;
3) публікації, присвячені актуальним проблемам книговидання та книгорозповсюдження.
Деякі рубрики: «З бібліографії книг», «Книголюб розвідує минувшину», «Цікаво знати», «Літературознавство».
З розпадом Радянського Союзу в умовах творення ринкової економіки та нових форм господарювання редакції газети «Друг читача» було складно адаптуватись до конкурентного середовища, зберігаючи рентабельність. Останній номер газети виходить 28 січня 1993 року. У 2004-2010 в Україні видавалася газета з такою ж назвою. Зараз існує однойменний сайт.
УКРАЇНСЬКІ ЖУРНАЛИ 1990-2010
«Книжник». Журнал видавався на початку 1990-х раз на два місяці як науково-популярний журнал товариства книголюбів УРСР. Основні рубрики: Трибуна читацької спілки, Із забуття, Турботи видавничі, Літопис бібліофільства, Культура книги та ін. Бачимо, що на обкладинці використаний логотип журналу Книгарь 1917-1920 років. Це певний натяк на успадкування тем та напрямку того журналу. Статті «Огляд історичної літератури про початки української козаччини» або «Феномен українського наукового інституту книгознавства» абсолютно в стилі Книгаря.
Журнал «Книжковий огляд» видавався у 2001-2004 роках агенцією «Стандарт», яка крім видавничої діяльності вела й книготоргівлю. Відповідно, журнал певною мірою використовувався як рекламний майданчик, хоча заявлено було, що видання має стати незамінним помічником книговидавців, книгорозповсюджувачів, а також усіх, хто професійно працює на книжковому ринку. Тобто журнал позиціонувався як видання про книжковий бізнес. Основні рубрики: Інфраструктура ринку, Літературне життя, Хроніка подій, Ярмарки.
«Друкарство». 1994-2007. Засновниками журналу були Державний комітет телебачення і радіомовлення України, ВАТ «Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку», ЗАТ «Холдингова компанія «Бліц-Інформ». Видавався раз на два місяці. Деякі рубрики: «Держава і книга», «Поліграфічна справа», «Видавнича справа», «Науковий пошук», «Виставки, форуми, конференції», «Обличчя», «Фахова підготовка», «Книжкова полиця», «Історія», «Новини».
«Книжник-review». Журнал виходив у 2000-2007 роках, останнім часом двічі на місяць. Видання мало ухил в сучасну художню літературу і складалося в основному з рецензій на книги. Одне з найбільш хаотичних та нелогічних видань, з тих що мені доводилося бачити. «Зрівнятися» з ним може, хіба що наступний журнал:
«Книголюб». Перше число журналу вийшло у травні 2009 року, і начебто, він видається й досі. Журнал також орієнтований на сучасну художню літературу. Половину журналу складають рецензії на нововидані книги.
Далі я почав було писати огляд сучасних українських книжкових сайтів: «Буквоїд», «ЛітАкцент», «Книгобачення» та ін., але вчасно зупинився. Розмова про стан українського книгознавчого та літературознавчого сьогодення — то окрема розмова. Про це поговоримо в одному з наступних дописів. Зараз же хочу побажати успіху всім ресурсам, що присвячені книгам, і зокрема культурно-видавничому проектові «Читомо».
Найкращий лайк — це 30 гривень))
Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.
|
Iншi записи по цiй тематицi:
«Make love, not war!»
01.08.2016
Журнал WHITE PHOENIX запрошує на презентацію
04.02.2016
А чому серед журналів 1990-х–2000-х немає “Дніпра”, “Сучасності”, “Київської Русі”, “Кур’єра Кривбасу”? І хоч вони стосуються не так видавничої справи, як літератури загалом, але все ж…
А де “Книжковий клуб+”?