uncategorized

Наш Лукаш / Упор. Череватенко Л. В. – К.: ВД “Києво-Могилянська академія”, 2009. – 640 с.

Я пам’ятник собі воздвиг,
а ви собі як хочете.
М. Лукаш

.

Меморіальні видання – справа дуже відповідальна та почасти альтруїстична, якщо це не спогади самовпевнених політичних коханок. Бо створювати книгу-пам’ятник – то ж означає створити образ Когось, хто зазвичай за життя про образи думав менше, ніж про свої світлі діяння.

Вочевидь, тому варті уваги книги чийогось імені з’являються не надто часто. Але 2009 року видавничий дім Києво-Могилянської академії на честь перекладача, письменника та лексикографа Миколи Лукаша салютував першим із двох томів спогадів про нього.

У книзі близько 200 статей – це спогади, інтерв’ю, виступи і промови на честь перекладача, есеї, листи та навіть кілька майже наукових досліджень. Багато з них, до речі, публікуються вперше.

Натрапити можна навіть на автобіографію, писану рукою Миколи Лукаша:

.

.

Усі вони впорядковані за хронологією, тому спершу історії і враження про Лукаша представляють здебільшого незнайомі для публіки прізвища рідних та близьких. Далі – спогади Євгена Сверстюка, Богдана Жолдака, Велерія Шевчука, Михайла Слабошпицького, Андрія Содомори, Олеся Гончара.

Упорядник попереджає (щопрада, трохи запізно – у Післямові), що ці спогади не просто дуже по-різному характирзують Лукаша, але й конфліктують між собою. Прочитавши все зібрання, кожен з авторів мав би дуже здивуватись.

Спогади різняться за всіма можливими ознаками. Є тут і стилістично-піднесені спогади з неймовірно оригінальними назвами (що переважно характеризуються вживанням яскравих, але трохи залапаних прикметників “геніальний” та “легендарний”), є заголовки і без зайвих означень – наприклад, “Лукаш коментує футбол”.

Матеріали подані мовою оригіналу. Більшість – українською, але є і російською. І це не перекладацька некомпетентність, а вдала редакторська стратегія: у спогадах про Лукаша кожен отримав право створити і власний портрет, різними мовами, діалектами, росіянізмами та нехай дивною, але особистою плинністю думок.

Щоправда, окрім усяких образних штрихів, трапляються позаобразні злодруки, які, безумовно, “про щось, але таки говорять”. Цього разу – про обсяги і тривалість роботи. Адже за 10 років, впродовж яких готувався до видання перший том, дрібні недоліки, більш ніж ймовірно, могли загубитися на тлі титанічної роботи редколегії.

Спеціально для перекладачів та поліглотів у виданні вмістили окремі уривки з робіт Лукаша та оригінали творів. Є навіть переклад візуальної поезії Аполінера – “Зарізана голубка і водограй”.

.

.

Проте усі ахи можна полишити, переходячи до оформлення. Здається, у видавничому розумінні “серйозної літератури” нічого за останні 20 років не змінилося: золоте тиснення, бруднуваті кольори, сепійовані картинки на глянцевих вставках.

Як і можна було передбачити, строкате за змістом видання вийшло монотонним за своїм оформленням. Це, звісно, спробували виправити: до колонцифри та колонтитулу були додані скісні рисочки, що впиваються в текст сторінки, а самі сторінки задля розважальної асиметричності нумеровані попарно (35-36, 37-38). Може, в рясно ілюстрованих та альбомних виданнях воно й має сенс, але в цьому випадку вийшло як мінімум незручно.

.

.

Трохи шкода: 10 років праці, 640 сторінок ексклюзивної і неймовірно цікавої інформації – а тут якісь колонцифри-колонтитули, палички-рисочки, “традиційне” оформлення. Може тому на подібних виданнях не стоїть помітка “для широкого кола читачів”. І, певне, тому про Лукаша навряд чи дізнаються люди, які не знали його раніше.

Дякуємо за надання книги Могилянській книгарні

.

irkopupirko