uncategorized

Восьмирічний Юзьо, син поляка та українки, живе в українському селі Ясень на Станіславівщині, оточеному карпатськими лісами. Його дні сповнені звичайних дитячих радощів: купання в річці Лімниці, похід на полонину з найкращим другом Василем та його батьком, неодмінні хлоп’ячі ритуали, а ще книжки, читаючи які, Юзьо уявляє себе то юнгою на кораблі пірата Сільвера, то сміливим індіанцем, то безстрашним козаком… Він не здогадується, що невдовзі його світ буде зруйновано, а сам він, здобувши нове ім’я, буде змушений тікати з родиною від нових господарів його землі, очолюваних таємничим червоним командармом другого рангу Михайлом Ковальовим.

Публікуємо уривок із книжки, який люб’язно надало Читомо видавництво «Урбіно».

Спершу кілька разів дзявкнуло й загарчало авто під школою, а тоді почулося диркотіння в протилежному кутку класу. Юзьо побачив, як закружляли два, причеплені до якоїсь машини, колеса і як сліпучим сяйвом спалахує ліхтар, прикріплений до тієї ж таки машини. Сніп світла з нього упав на простирадло на стіні, і з вуст присутніх у класі селян і селянок вирвався приголомшений вигук. Посередині простирадла хтось умить намалював коня з вершником-лицарем. І цей лицар підняв догори меч, а кінь ворухнув ногами, і хоча тишу в класі порушувало тільки хурчання коліс машини, Юзьо виразно чув, як кінські копита цокають по бруківці.

? Це мультиплікаційний фільм. Його винайшов Волт Дісней, ? прошепотів на вухо Юзеві пан лісничий.

? Мультиплікаційний фільм?

? Колись поїдемо до Перегінська, до справжнього кінотеатру, і там побачиш фільм, у якому люди не тільки рухаються, а ще й балакають і навіть співають.

Лицар на простирадлі мав білий обладунок. Так само й кінь, на якому він сидів, був білим, та ось на протилежному краю простирадла з’явився лицар у чорному обладунку й на чорному коні, а у вікні замку, який зненацька виріс коло них, показалася прекрасна принцеса. Вона відкрила рота й почала кричати й тицяти пальцем у чорного лицаря, а над її головою з’явився напис: «Убий його й звільни мене!». І білий лицар, після нетривалої боротьби із чорним лицарем, зітнув мечем його чорну голову, а тоді тим самим мечем розбив здоровенну колодку на дверях замку й звільнив прекрасну принцесу, яку її батько, король з білою бородою аж до колін, негайно віддав білому лицареві за дружину.

Машина за Юзевою спиною зупинилася, і тієї ж миті принцеса, її батько та живий і мертвий лицарі потонули в білому простирадлі. Юзьо, як і решта глядачів, усю увагу зосередив на чоловікові, який знімав колеса зі своєї машини.

? Це котушки з фільмами, ? пояснив хлопцеві пан лісничий. – Тепер кіномеханік  поставить іншу котушку на проектор і крутитиме новий фільм.

Усе відбулося так, як сказав Юзеві його батько, і на простирадло виїхали вісім польських уланів. Зістрибнули з коней і заходилися гострити шаблі на величезному камені, що лежав під деревом. Жоден з них не помітив, що в них над головами сидить величезний бородань, який лівою рукою тримається за стовбур, а правою стискає шаблюку.

Улани продовжували гострити свої шаблі, а чолов’яга, чия борода раптом виросла настільки, що заповнила собою все простирадло, вишкірив здоровенні зуби, а на його лобі з’явився напис: «Богдан Хмельницький».

Класом пролетів гомін. Хтось загукав: «Хмельницький!» – і мов луна, яка заблукала в класі й не могла звідти вилетіти, це прізвище кільканадцять секунд відбивалося від стін.

Богдан Хмельницький глянув похмурими очима на людей перед ним, і ті затихли. Він махнув шаблею й стрибнув з дерева поміж польських уланів, які оточили камінь. Мешканці Ясеня, що заповнили клас, і з ними Юзьо, вражено завмерли. Голосне туркотіння машини, яка обертала два колеса, нагадувало Юзеві, що ці постаті на простирадлі – то не живі люди, але він не міг відвести очей від Хмельницького, котрий одним змахом меча звалив на землю трьох польських вояків.

Улани, впустивши з рук щойно нагострені шаблі, підхопилися із землі й кинулися навтьоки, а решта скочила на коней і, розмахуючи шаблями, оточила Богдана Хмельницького, проте він одним ударом меча вибив із сідел ще трьох поляків.

Котрийсь із мужиків загорлав: «Бий ляхів!» – й інші тричі повторили цей заклик, а заохочений таким колективним схваленням його подвигів, Богдан Хмельницький ще раз махнув шаблею – і решта поляків злетіла з коней.

Упродовж кільканадцяти секунд, на втіху глядачів, улани біля ніг Хмельницького хвицяли ногами, ніби перекинені на спину жуки, а тоді, схопившись руками за сідниці, втекли до лісу.

Мешканці Ясеня посхоплювалися з місць і, як щойно гетьман своєю здоровенною шаблюкою, заходилися розмахувати кулаками.

Богдан Хмельницький їм щиро всміхнувся, а тоді скочив на одного з уланських коней і помчав учвал до сонця, що сходило над степом.

? Що за ідіотизм, ? долинув до Юзя батьків шепіт. – Ходімо звідси.

? Ци-и-ить, ? засичала Юзева мама, хапаючи пана лісничого за руку.

? Як може людина, яка жила в сімнадцятому столітті, воювати з уланами пана коменданта!

? Я тебе дуже прошу, ? мало не розридалася Юзева мама.

? Добре… мовчу, ? зітхнув пан лісничий.

Богдан Хмельницький був уже далеко, проте міг почути слова пана лісничого й завернути коня. На щастя, Юзів батько не мав на собі мундира, і навіть при денному світлі Хмельницькому було би важко відрізнити поляка від українця, але Юзьо знав, що селяни відразу показали б гетьманові пана лісничого пальцями.

Хлопець зиркнув на двері, від яких і батька, і його самого ділили якісь кілька кроків, але у дверях стояло четверо кремезних мужиків, і, може, тільки йому і вдалось би протиснутися поміж них до шкільного коридору.

Відчув на плечах мамині долоні. Не зводячи очей з простирадла на стіні, звідки будь-якої миті міг вистрибнути бородань із шаблею, Юзьо втулився потилицею й плечима в м’яке материне тепло.

Утретє затуркотіла машина в протилежному кутку класу, і на освітленому ліхтарем простирадлі з’явився величезний ширококрилий яструб.

Мешканці Ясеня, на яких, здавалося, падав з неба хижий птах, налякані кружлянням срібного колеса, яке він тримав у дзьобі, інстинктивно сахнулися назад.

Юзьо відразу збагнув, що те, що летіло по небу простирадла, було не птахом, а літаком, схожим на оті три бомбардувальники, які перед самим вибухом німецько-польської війни він бачив над вершинами Карпат.