uncategorized

Емілі Локгарт. Ми були брехунами /
перекл. з англ. Ю. Максимейко. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016.?— 224 с.

Те, що здавалося невибагливим підлітковим романом, насправді виявляється складною і темною історією однієї нещасної родини.

Не дайте себе обманути – «Ми були брехунами» не є книжкою про кохання, чи про літні романчики, чи про розваги підлітків. Як би інтенсивно на це не натякала не надто вдала українська версія обкладинки. Хоча дизайнери КСД і залишили основну ідею з оригінальної версії, ми можемо бачити, яку важливу роль грають правильно підібрані кольори і шрифти. На оригінальній обкладинці поміщено зображення силуетів трьох людей (кузенів головної героїні Кейденс – Джонні і Міррен, та їхнього друга Ґета). Українська обкладинка має зображення тільки двох людей, скоріше за все – Ґета і Кейденс: за сюжетом між ними зароджуються почуття.

Але їхній роман точно не є головною темою роману і взагалі не запам’ятовується читачеві. Тут можна згадати й про буктрейлер КСД до книги, де для зображення Ґета використовують фото білошкірого хлопця. Хоча Ґет – індус, і саме ця обставина геть не подобається заможній білій американській родині, а особливо, старому дідусю Синклеру. Стосунки Кейденс і Ґета стають причиною шантажу після того, як дідусь дізнається про почуття онуки до хлопця. А шантаж дідуся та маніпуляції інших членів родини – чи не головна сюжетна лінія цього бестселера. Тому, КСД – do better.

Емілі Дженкінс, вона ж Локгарт, є авторкою декількох підліткових романів, дитячих книжок та двох прозових збірок. «Ми були брехунами» – не єдина її відома річ: роман «The Disreputable History of Frankie Landau-Banks» у 2008 році став фіналістом National Book Award for Young People’s Literature та Michael L. Printz Award. Проте саме навколо «Брехунів» зринув такий неймовірний ажіотаж: книжкові відеоблогери на Youtube не втомлюються обговорювати розв’язку, а форуми прихильників young adult-літератури повні найрізноманітніших теорій і припущень щодо неї. Тому – долучайтеся і ви.

Емілі Локгарт описує елітну американську родину – фантастично заможних Синклерів. Навіть не зрозуміло, звідки у голови сім’ї, дідуся Синклера, стільки грошей. Перед нами типовий приклад родини old money з Нової Англії, діти якої закінчують університети Ліги плюща, вдягаються в дизайнерський одяг, купують столові прибори в «Тіффані» і живуть, не переймаючись абсолютно нічим. Очевидно, що приватний острів біля Мартас-Віньярд у них теж є. Саме там уся родина проводить кожне літо і саме там відбуваються ключові події роману.

Налаштуйтеся на атмосферу вічної сієсти, коли навколо море, сонце і легкий вітерець. Але занадто не розслабляйтеся

Є Кейденс. Їй 17, вона страждає на мігрені, вона антисоціальна і сумує за своїми кузенами і другом, з якими дружила і проводила літо на острові. А вони тепер навіть на відповідають на її листи. Хоча з тим другом, Ґетом, взагалі намічалося кохання до останнього подиху. Щось трапилося під час канікул, коли їй було 15, але вона не пам’ятає і ніхто їй не каже. Влітку дівчина з мамою знову вирушають на острів, де вона зустрічає дідуся та тіток і нарешті бачить своїх кузенів. Проте всі вони поводяться вкрай дивно: тітки багато п’ють, друзі завжди ховаються в одному з будинків острова, Каддлдауні, не виходячи навіть на вечерю. А Кейденс й досі нічого не розуміє і не пам’ятає.

Читайте також: 10 книжок про підлітків на літні канікули

Як вже можна було здогадатися – не варто вірити Кейденс. Перед нами яскравий приклад ненадійного оповідача: молода героїня приєднується до веселої компанії Емі з «Загубленої», Тайлера з «Бійцівського клуба» і Голдена з «Ловця в житі». Як зазвичай в таких випадках і буває, автор упродовж розгортання дії роману залишає нам тьму-тьменну підказок і ключів, за якими – серйозно все проаналізувавши – можна здогадатися, що ж відбувається насправді.

Наприклад, Локгарт часто перериває роман короткими метафоричними казками. Ці вставні фантастичні історії завуальовано описують події з життя родини Синклерів, дають нам більш глибоке розуміння почуттів Кейденс та її ставлення до своїх родичів: «Колись дуже давно жив собі король, у якого було три вродливі дочки. Він давав їм усе, чого вони тільки бажали, а коли вони подорослішали, зіграв їм пишні весілля. Коли найменша донька народила дівчинку, король з королевою були на сьомому небі від щастя. Невдовзі середня теж народила доньку, і знов король з королевою влаштували гуляння. Нарешті, найстарша донька теж народила, двох хлопчиків, двійнят, але, на жаль, усе сталося не так, як гадалося. Один з двійнят був людиною, стрибучим малюком, а інший – мишеням». І ще не раз в такому ж дусі.

Повертаючись до сюжету. Навіть з зазначеного можна збагнути: не все так райдужно в сім’ї Синклерів. Нещодавно померла бабуся, дідусь залишився один. З’являється питання розподілу спадщини в скорому майбутньому, а коли мова йде про такий її розмір, як у цій родині, зрозуміло, що всі починають грати геть не за правилами. Дід Синклер, сп’янілий від влади над усіма, маніпулює дочками і внуками. Тітки, намагаючись відібрати шматок побільше, сваряться і маніпулюють своїми дітьми, аби ті підлещувалися до дідуся. Але і діти не хочуть бути лише пішаками в цій грі – вони вирішують взяти ситуацію в свої руки.

Читайте також: Читати підліткам: вартісні переклади й вітчизняна проза

Родичі Кейденс та кузенів називають їх «брехунами». Проте упродовж усього роману Локгарт так жодного разу й не описує той випадок, де б підлітки дійсно збрехали. На форумах прихильників книги ходить чутка, що якось під час роздачі автографів Локгарт пояснила цю ситуацію тим, що, мовляв, редактори прибрали з рукопису ту його частину, в якій якраз і містилося пояснення такого прізвиська для підлітків. Змінити назву редактори, мабуть, полінилися, хоча це певно й на краще: вона тут вкрай вдала.

Упродовж усієї книжки є відчуття, що має статися щось. Що всі деталі мають віднайти своє місце у загальній картинці і все стане зрозуміло.

Усю книжку морально готуєш себе до відкриття і прозріння

Але коли цей момент врешті настає, історія постає набагато сумнішою – сумнішою за всі ваші найсміливіші підозри і припущення.

Час від часу Локгарт майстерно використовує персоніфікацію емоцій в найнесподіваніші моменти: «Того червня, п’ятнадцятого літа, тато повідомив, що він іде, а за два дні поїхав. Він сказав мамі, що він – не Синклер і більше не може намагатися ним стати. […] Він уже замовив машину для переїзду. І будинок він також уже знайшов. Тато поклав останню валізу на заднє сидіння «мерседеса» (залишивши мамі тільки «сааб») і завів мотор. Потім він витягнув пістолета і вистрелив мені в груди. Я стояла на газоні і впала. Куля пробила великий отвір, і серце викотилося з моєї грудної клітки просто у квітник. Кров ритмічно струменіла з моєї відкритої рани, з моїх очей, з моїх вух, з мого рота. На смак вона була схожа на сіль та на поразку».

Читайте також: Недоторка, правильна казка для підлітків

Не лякайтеся цьому. Під кінець ви навіть звикнете. Але, на жаль, те, що так хотілося, аби теж було просто персоніфікацією, виявляється реальністю. Упродовж декількох наступних сторінок після розв’язки вас не полишає відчуття того, що Локгарт знову просто грається з нашими емоціями, надто любить використовувати ефектні художні засоби. Розуміння того, що на цей раз авторка не жартує, змушує відкласти книжку на декілька хвилин, а може й годин. Упродовж роману письменниця закохала нас у своїх героїв. Ми знаємо їхні недоліки, ми переживали з ними сумні і щасливі моменти. А тепер ми усвідомили, що цих моментів певно й не було. І їх усіх теж не було. Чи таки були?

Світлина hardcoversandheroines.files.wordpress.com

«Енергійність, успіх, невловимість – це про Джонні. Цукор, цікавість, дощ – це про Міррен. Зітканий зі сподівань та ентузіазму. З амбіцій і міцної кави – Ґет». Хоч це й всього-на-всього герої вигаданого роману, відчуття втрати спустошує, і починаєш судомно гадати: хто ж божевільний – Кейденс, чи ти?

• тим, хто любить несподівані розв’язки;
• тим, хто любить підліткову літературу (Goodreads Choice Award for Best Young Adult Fiction, все ж таки);
• тим, кому цікаво, як живе американська еліта.

• тим, хто не любить історій з нерозділеним коханням;
• тим, кому взагалі не подобається читати про підліткові проблеми;
• тим, хто страждає на пірофобію;
• собачникам.

 Чільна світлина books.ksd.ua