Новини

«Ваше ім’я не римується з сучасністю, – воно – з минулого чи майбутнього – здалеку», – писала Рільке Маріна Цвєтаєва. Богемсько-австрійський поет був цілком анахронічним – у поезії, листах, побуті. Здавалося, ніби він завжди – не до ладу, наче випадковий перехожий на весільних фотографіях. Можливо, саме тому нам так складно розібратися у його творчості. Вкотре зробити це киянам допомагає «Центр літературної освіти». Цього разу лекцію «Як писав Райнер Марія Рільке» прочитав письменник і художник Анатолій Дністровий. А Читомо підготувало для вас нотатки – про Рількову ненависть до Парижа, бажання всім подобатися і конструювання аристократичних міфів.

Рільке – унікальний письменник, адже він один з небагатьох, кому вдалося водночас об’єднати чимало традицій, що існували до нього, і запропонувати літературі дещо нове. Зокрема, потужний поетичний струмінь, що може домінувати навіть у прозових творах.

Майбутній поет народився у 1875 році у родині урядовця Йозефа Рільке. У Європі цього часу панує рання модерність з її пропагуванням постійного переступу меж: свідомості, поетики і життєпису. Письмо для авторів цього часу невіддільне від життя, це частина біографічної стратегії і міфотворчості. Ідеологема «я живу так, як пишу» і «пишу, як живу» – засадничі принципи раннього модернізму, коріння якого можна вгледіти насамперед у німецькому романтизмі.

Читайте Як писав Сартр

Юний денді-конформіст

Зліва –Райнер-Марія Рільке, портрет Андреаса Носсмана. www.nossmann.com

Справа – Райнер-Марія Рільке, портрет Робсона Вілалби. rascunho.gazetadopovo.com.br

Рільке пощастило жити у часи занепаду позитивістських принципів, які і так не особливо міцно закріпилися на австрійському ґрунті. З’являються численні антираціоналістичні практики: спіритуалізм, містицизм, культ вишуканості, цікавість до наркотичних речовин, потяг до самогубства – і все це можна відчитати у поезії раннього Рільке, що не гребував долучатися водночас до всіх модних тенденцій.

Читайте також: Як писав Хемінгуей: де завгодно, «без дірок» і про знайомих

Молодий символіст Рільке був приречений вести неврівноважене мандрівне життя. Цей юний любитель аристократичних салонів хотів подобатися якомога більшій кількості людей, тому намагався у своїй творчості взоруватися на поетику талановитих попередників. Тексти раннього поетичного періоду можна поділити на дві категорії: конформістські аматорські поезії, що наслідували попередні символістські практики, і пізніші твори, які вирізняються потужним індивідуалістичним струменем. «Сонети до Орфея», «Книга образів», «Дуїнські елегії» – це перемога Рільке не лише над салонною традицією, а й над самим собою, над бажанням всім догодити і пристосуватися до смаків загалу.

Рільке був поетом «навіть, коли він мив руки», – так писав про нього австрійський філософ культури Рудольф Касснер. Сам «хронічний поет» прекрасно знав про свій шарм і вмів використовувати таке враження. Можливо, цю природну артистичність він успадкував від матері. Софі Рільке була  великою фантазеркою і всім розповідала, що вона походить із багатого вельможного роду, що переживає не найкращі часи. Звичайно, документально це ніяк не підтвердилося. Рільке продовжив сімейну легенду, прибравши образ «останньої дитини аристократії», ніжної поетичної квітки, яка потерпає від грубого сьогодення.

Літературні батьки і дідусі Рільке

Зліва – Райнер-Марія Рільке, портрет Крістіано Серрано. asautsetagambades.hautetfort.com

Справа – Райнер-Марія Рільке, портрет Фріца Шойфлера. schaefler.de

Серед Рількових улюбленців і літературних батьків окремо варто виділити Генріха фон Кляйста. Цей німецький романтик стверджував, що митець має бути «перенапруженим», вести «антинормативний» спосіб життя, вирізнятися серед натовпу, адже творчість неможлива у посередньому оточенні. Молодий Рільке, наслідуючи Кляйста, намагається зануритися у потік життя якнайглибше, вхопити річ й «огорнути її словом», аби потім винести її поза межі натуралістичного повсякдення. Цей прийом він оголив у своєму єдиному великому прозовому творі – «Нотатках Мальте Лявридса Бриґґе».

Прозове письмо для Рільке – це текстовий монтаж, у процесі якого він «вклеює» на папір фрагменти реальності, сновидіння, спогадів, причому грані між всіма цими елементами навмисне розмиті, аби виникло бачення світу, близьке до сюрреалістичного колажу початку ХХ століття.  Цікаво, що у своїх творах Рільке переважно пише від першої особи, відкинувши відсторонене реалістичне «він» чи «вона», оскільки така об’єктивація завжди передбачає описовість і нагромадження словесних конструкцій, яких поет волів уникати.

Подорожі Рільке як продовження міфотворчості

Зліва – Райнер-Марія Рільке, портрет Оскара Цвінчера. mitrilkedurchdasjahr.blogspot.com

Справа – Райнер-Марія Рільке, портрет. kultur-online.net

Поїздки до інших країн були для Рільке надзвичайно важливими, адже вони допомогли письменнику віднайти власну манеру письма. Проте окремо варто зупинитися на трьох країнах – Данії, Італії і Франції.

У 1904 році Рільке їде до Данії, там він досліджує скандинавську культуру і вчить мову. Саме в Данії поет відкриває для себе філософа і теолога Серена К’єркегора, чию ідею «моменту вибору» згодом розвинули екзистенціалісти. Але найбільше Рільке вражають романи Єнса Петера Якобсена. Проза Якобсена відкриває молодому поетові мелодику мови, і цьому принципу він залишається вірним до кінця життя. Вся пізніша творчість Рільке – елегії, сонети, романи – це суцільний поетичний потік, не обмежений жодними рамками жанрових умовностей. А щоденники є ескізом, в якому можна вільно «розписувати» своє перо.

Крім романтичної традиції всесвітньої туги, з німецьким романтизмом Рільке пов’язує італійський наратив – романтична віра в ідеальний топос, ідея, що кожен справжній митець має побувати в Італії. Рільке був в Італії аж чотири рази, завдяки чому з’явився «Флорентійський щоденник». Цей твір – випробовування, виточування авторського стилю, палімпсест, з якого потім постали «Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе».

Читайте про Письменників, яких не існувало

Згодом був Париж, який Рільке надзвичайно не сподобався. «Париж важкий. Не можу висловити, наскільки мені тут усе несимпатичне», – писав поет у листах дружині. Найбільше Рільке дратує натовп і бруд – те, що таке поетично описав у «Череві Парижа» Еміль Золя. Аби якось відсторонитися від огидної реальності, Рільке сідає писати історію данського поета Мальте Лявридса Бриґґе, який мешкає у Парижі і щиро його ненавидить. Мальте – митець та аристократ, що ніяк не знайде власне місце у житті, і не відчуває себе своїм серед людей.

Відверто автобіографічним у романі є не лише образ головного героя, а навіть час та місце подій. Нотатки починаються записом від 11 вересня 1902 року, саме того дня, коли Рільке написав листа дружині про «несимпатичний Париж». Туга Рільке за долею Мальте – це і жалоба за самими собою. У французького філософа Еміля Чорана є цікаве спостереження: автор, налаштований на смерть, має завжди уявляти свої похорони. Рільке у «Нотатках» – це класичний чораніст, у якого романтична жалоба межує із самозакоханістю «блудного сина», який ніяк не знайде свою батьківщину.

Всі ми вийшли з тірольського плаща Рільке

www.icollector.com

Сьогодні із певністю можна стверджувати, що без Рільке не відбулося б розвою модерного письма. Саме «з Рільке» постала поетика Хуліо Кортасар. Відомо, що Кортасар, сідаючи писати роман чи вірш, часто не знав, чим він закінчиться. Аргентинський класик дозволяв тексту самому себе плести, пропагуючи спонтанність, закладену у письмі. Так само і Рільке нехтував конструктивістські принципи творчості: фінал сам мав «прийти» до автора у процесі письма. У цьому сенсі німецькомовний письменник близький до художника: із кольорових плям і напівтонів він витворював суцільне символічне плетиво.

Рільке першим у прозовій традиції запровадив «прийом камери», тобто погляд оповідача, що фіксує все – брудні вулиці, дивні запахи, день і ніч – проте не претендує на реалістичну всезагальність. Така безстороння фіксація передбачає тотальну речевість, адже ми відчуваємо світ через речі, а не абстрактні поняття. Деталь допомагає персонажам Рільке вибудовувати асоціативний світ, де речі є самодостатніми концептами, як-от у «Віршах про образи». Згодом засновник напрямку «нового роману» Ален Роб-Ґріє перейняв цей принцип «безстороннього» погляду камери Рільке. Французький «шозизм», тобто, тотальна речевість, не могла б постати без «Сонетів до Орфея».

У 60-ті роки Рільке «озброїлися» бітники, стверджуючи, що Мальте Лявридс Бриґґе – один із найбільших нон-конформістів ХХ століття. Втеча від натовпу, подорожі, неординарний спосіб життя – все це поєднувало вишуканого Мальте і вічно молодого Керуака.

Не лишилися осторонь і філософи.  Німецький феноменолог Мартін Гайдеггер, прочитавши «Дуїнські елегії» Рільке вирішив, що саме так варто писати філософські твори, і взявся за «Sein und Zeit». Отже, «Буття і час» – це певною мірою «епігонська спроба» повторити «Дуїнські елегії», що Гайдеггер, звичайно, ніколи б не визнав.

Рільке в українських перекладах

Зліва – Лист від Рільке Родену. www.musee-rodin.fr

Справа – обкладинка «Нотаток Мальте Лявридса Бриґґе»

Цікаво, що Рільке став «поетичним порятунком» навіть для Василя Стуса. Юний Стус чимало перекладав Рількових віршів, що допомогло йому поступово викристалізувати власний стиль. Без Рільке навряд чи поезія Стуса була такою оригінальною.

Крім Стуса українською мовою вірші Рільке перекладали Микола Зеров, Микола Лукаш, Майк Йогансен, Юрій Клен, Леонід Мосендз, Михайло Орест, Микола Бажан, Дмитро Павличко, Богдан-Ігор Антонич та інші. У 2010 році окремо вийшов у перекладі Юрка Прохаська роман «Нотаток Мальте Лявридса Бриґґе» (видавництво Грані-Т).

Читайте Рецензію на роман

Підсумки

Призначення хорошої літератури – не зациклюватися на постійному винаходженні чогось нового, а спробувати оновити вже відоме за допомогою нових прийомів. Письмо – це перезавантаження традиції, що Рільке, безумовно, вдалося.

Чільна картинка  – Райнер-Марія Рільке, портрет  Леоніда Пастернака. en.wikipedia.org