Про автора книг «Старий і море», «Прощавай, зброє!», «По кому подзвін» не чув лише глухий. Відомої світлини із сивобородим Хемінгуеєм у сірому светрі не бачив лише сліпий. Проте не всі знають, як писав класик Ернест Хемінгуй. 31 липня у Музеї книги та друкарства України відбулася п’ята лекція з циклу «Як писали класики», організована Центром літературної освіти. Цього разу літературознавець, письменник, критик Сергій Іванюк якраз і відкрив секрети творчої майстерності Хемінгуея, з якими ми і ділимося.
14 секретів письменника
1. Писав олівецем.
Для нього це було принципово, оскільки таким чином можна було ще тричі відредагувати текст: спочатку – перечитуючи написане від руки, потім – зчитуючи і виправляючи текст після машинки і, насамкінець, – читаючи коректоване. Він міг написати майже сторінку, а потім викреслити і залишити лише те, що було найсуттєвішим.
www.biography.com
2. Використовував телеграфний стиль і уникав оціночних суджень.
Так званий «телеграфний стиль Хемінгуея» значною мірою було вироблено в молодості під час роботи репортером. З точністю, характерною для журналіста, Хемінгуей фіксував події, що відбувалися довкола. Цей стиль у своїй прозі письменник плекав свідомо.
Знайомство з Шервудом Андерсоном (американським письменником), який писав твердо і дещо сухо, теж вплинуло на формування автора: зокрема, прочитавши книжки Андерсона, Ернест зробив для себе висновок, що треба вживати мінімум прикметників. Якщо використовуєш багато прикметників, то мимоволі починаєш вдаватися до оціночних суджень, у такому випадку ти не зображаєш, а описуєш те, як ти це зрозумів, а людям це байдуже. Треба писати так, аби читач побачив все, ніби на власні очі, і сам для себе вирішив, як це сприймати.
www.biography.com
3. Зважав на культуру художньої деталі.
У прозі Хемінгуея багато дрібниць та подробиць, які він описує дуже предметно. Яскравих та виразних деталей, як у Джойса або багатьох українських письменників (наприклад, Миколи Вінграновського чи Ліни Костенко), у нього практично немає. Однак авторська деталь – дуже містка, глибока і концептуально важлива. Вона дає нагоду ніби побачити, як відбувалися події тексту, і пройти цей шлях разом з автором.
Окрім того, деталь змушує читача не лише думати про контекст, а й глибоко прочитувати те, що письменник мав на увазі. Хемінгуей називав це «методом айсберга»: ми бачимо лише 1/8 айсберга, а 7/8 приховано під водою. І хороший письменник має описати все так, аби читач зрозумів, що під водою ще щось є.
Ernest Hemingway out fishing with a friend. Photograph: Popperfoto/Getty
4. Уникав «дірок» у тексті.
Якщо письменник про щось пише і раптом натрапляє на те, чого він не знає, то обходить це стороною через власне незнання, і тоді у тексті утворюється руйнівна дірка. Ще один секрет майстерності Хемінгуея звучить так: ти повинен знати про те, що пишеш, все, і при цьому подавати все так, щоб читач читав тільки те, що ти хочеш, аби він прочитав.
www.biography.com
5. Знав, що в оповіданні головне, та не писав про «головне» ані слова.
Хемінгуей вважав, що перш, ніж почати писати оповідання, ти повинен вирішити для себе, що у цьому оповіданні буде головним. Вирішивши, у творі ти не повинен про головне не написати ані слова. Варто згадати його хрестоматійне оповідання «Гори, як білі слони». Це дві сторінки тексту у форматі діалогу: чоловік та жінка розмовляють незрозуміло, про що. Змісту немає, читач тільки відчуває, що кожна фраза нещира і сказана лише для того, щоб приховати правду. Лише в кінці оповідання стає зрозумілим, що жінка вагітна. Він нічого не говорить про те, що треба робити аборт, але зі стилю його реплік такий висновок напрошується сам собою. Драматичне оповідання, в якому жодного слова – про головне. Ні слова «вагітність», ні слова «аборт», ні слова «дитина» немає.
Є лише психологічно напружена розмова. І тільки наприкінці читач сам відкриває всю правду. Ми думаємо, що самостійно виявили правду, а насправді її підготував сам автор.
www.hemingwaypreservationfoundation.org
6. Не гребував рефренами.
Українська та російська літератури не люблять тавтології. Якщо вона є, то треба дібрати синоніми, аби її позбутися. У Хемінгуея в «Гори, як білі слони» кожна репліка в діалогах закінчується однаково: «he said», «she said», тобто, «він сказав», «вона сказала». На двох сторінках, майже кожен рядок – уявіть. Це звучить, наче рима, і, зрештою, сповнює текст глибинною поетикою. Цей рефрен заколисує і втягує, змушуючи ще сильніше відчути психологічне напруження.
www.hemingwaypreservationfoundation.org
7. Використовував діалоги, що «працюють» лише на папері.
Якщо ви читали Хемінгуея, то мали відзначити те, як він будує діалоги. Але тут виникає парадокс: було чимало екранізацій та інсценізацій його творів, однак майже всі виявилися провальними.
Досі не знято жодного фільму, яким був би задоволений глядач. Знамениті хемінгуеївські діалоги написані для того, щоб сприймати їх очима, вони не працюють, якщо їх озвучити. Справжній психологізм передається під час читання.
www.hemingwaypreservationfoundation.org
8. Був сильним чоловіком. Часто за рахунок інших.
Велика частина текстів Хемінгуея свідчать про те, що він завжди хотів бути відважнішим, сильнішим, правильнішим, кращим, ніж був насправді. Принаймні таким він себе зображав у більшості творів, подекуди дещо «спотворюючи» людей, з якими він дружив і про яких писав, не приховуючи власних імен. Він був безжальним, особливо до близьких. Скотт Фіцжеральд у нього ще й пити не почав, а вже став алкоголіком. Гертруда Стайн, яка так багато зробила для самого Хемінгуея, можна сказати, «вивела в люди», є дуже неприємною особою, а її нетрадиційна орієнтація викликає в автора огиду. Медокс Форд, що першим надрукував Хемінгуея, взагалі негідник. Однак, коли самого Ернеста критикували за такі прийоми, він це сприймав дуже болісно.
www.jfklibrary.org
9. Визнавав лише гідність «під тиском обставин».
Гідність під тиском обставин – це той випадок, коли людина не могла виявити свою гідність і все ж виявила. Герой «Фієсти» не є чоловіком у повному розумінні цього слова, оскільки зазнав тяжкої травми на війні, однак він змушує себе під страшним тиском обставин поводитися як чоловік. Старий Сантьяго не може подолати рибу, не може перемогти у двобої з морем, але він виявляє чоловічу гідність та непереможність людини.
www.independent.co.uk
10. Багато читав, щоб не повторюватися.
У Хемінгуея є нарис «Маестро ставить запитання» про молодого хлопця, який хоче стати письменником. Для цього хлопець наймається на судно Хемінгуея і постійно намагається розговорити письменника, аби той розповів, як треба писати. Ернест відповідає: якщо він буде до кінця щирим і все розкаже, тоді хлопець назавжди забуде про свою мрію стати письменником, оскільки зрозуміє, як це складно. На прохання хлопця Ернест дає йому папірець з переліком імен письменників, яких треба прочитати. Цей перелік займає півтори сторінки, однак навіть він не є повним. Читати треба дуже багато, щоб зрозуміти, як писали інші, і ніколи не повторювати за ними, а писати по-своєму. Стати кращим за них.
11. Вмів писати де завгодно, головне, аби поруч не було знайомих.
Хемінгуей майже ніколи не писав у кафе «Closerie des Lilas», яке стало для нього знаковим. А все через поганий досвід: щойно туди хтось приходив і бачив Хемінгуея, то намагався з ним подружитися, чіпляючись до письменника з розмовами і заважаючи працювати. Зазвичай Хемінгуей працював у кафе, що не були популярними у письменницьких та журналістських колах. А певний час в Парижі навіть знімав номер в готелі, куди ходив працювати до обіду.
www.hemingwaypreservationfoundation.org
12. Вважав, що пити не можна, коли працюєш і воюєш.
Цікава думка, хоча для людини, яка хворіла на алкоголізм, дещо дивна.
13. Підтримував інтерес до своєї персони.
Він відбувся як письменник, але ця слава була підкріплена і способом життя автора. Ернест вважав, що має жити так, як пише. Хоча у часи Хемінгуея ще не було поняття «піар», сам піар вже існував. Якось у пресі з’явилася телеграма про те, що письменник загинув в Африці. Але пізніше з’ясувалося, що це сам Хемінгуей, живий і неушкоджений, її надіслав, аби підігріти інтерес до власної персони.
www.supercompressor.com
14. Вважав що письменник не описує життя, а створює нову дійсність.
Так звучить головний принцип, згідно з яким творив Хемінгуей. Про нього автор неодноразово згадує у своїх творах.: «Переосмислюючи те, що було, і те, що є, все те, що ви знаєте і чого не можете знати, ви не зображуєте, а створюєте цілком нове, правдивіше, ніж сама дійсність, вдихаєте життя у ваше творіння, і, якщо ви робите це добре, ваш твір стає безсмертним. Це те, заради чого письменник пише, і ніяких інших причин я не знаю».
Часто люди, які знали Хемінгуея, звинувачували його у нескінченній брехні і знаходили чимало доказів на підтвердження того, що він не написав ані слова правди. Разом з тим, вони та всі інші, хто читав його прозу, знали, що Хемінгуей – головний реаліст в американській літературі. Його вважали реалістом і водночас – хронічним брехуном.
www.biography.com
4 факти про Хемінгвея
Хемінгуей писав стоячи.
У Хемінгуея була сестра на півтора роки молодша. Ернест і сестра були схожі на близнюків, і тому хлопчика у віці трьох-чотирьох років вдягали у жіночий одяг. Цей факт не залишився поза увагою критиків-фройдистів, які стверджують, що сувора чоловіча проза, яку Хемінгуей писав все своє життя, була спробою довести світу, що ніяка він «нє дєвочка».
«Closerie des Lilas» – особливе місце для Хемінгуея, про яке він неодноразово згадував у своїх текстах. За тодішньою паризькою модою кафе повинні були мати столики на тротуарі, звідки можна всіх розглядати, і всі можуть розглядати тебе, однак «Closerie des Lilas» – це затишне закрите місце. Ось чому Хемінгуей обрав саме цей ресторан для написання своїх творів. Усі важливі зустрічі з його першим видавцем, редакторами, Фіцджеральдом та багатьма іншими письменниками відбувалися тут. Для Хема це був закритий світ. Світ, у якому живуть письменники.
«Свято, яке завжди з тобою» в оригіналі має назву «A Moveable Feast». Її можна перекласти по-різному: «Свято, яке мандрує з тобою», «Свято рухливе», «Свято мінливе» тощо. Однак в українському і російському перекладах відображено лише частину значень. До речі, свято – це не Париж. Свято – це молодість. Найкращі переклади творів Хемінгуея – стилістично вдалий український переклад Володимира Митрофанова і вільний переклад російською Ріти Райт-Ковальової.
Але всі ці поради стосуються того, як писав сам Хемінгуей, і вони не підходять для іншого. Інший на те і є іншим, аби писати по-своєму. Хтось пише натщесерце, а хтось – добре попоївши, хтось пише одразу на комп’ютері, а хтось – олівцем, у когось є зошит, який повинен бути тільки в клітинку, а хтось творить виключно на великому білому аркуші. У кожного письменника – свої рецепти.
Найкращий лайк — це 30 гривень))
Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.
|
Наскільки я розумію, зазначений автор просто занотовувала за “літературознавцем”, тому будемо вважати, що наступна критика адресована саме йому.
Перш за все, складається враження, що автор знайомий з Хемом виключно з Вікіпедії або шкільної програми.
Як прихильник Хема, я помітив, що в статті надто багато домислів і пошуків того смислу, якого в творах й близько немає. Це я про розділ “Не гребував рефренами” і оту маячню з “she said/he said”.
Авторе, ви знайомі з англійською мовою? Якщо так, то повинні знати, що це не фішка автора, а особливість мови, в якій, по-перше, тавтологія часто є нормальним явищем, а по-друге, оте “(s)he said” – невід’ємна частина діалогів.
Ну, чорт з ним, це не головне.
Важливіше ось що – “До речі, свято – це не Париж. Свято – це молодість”.
Тут слід знову запитати автора – ви читали цей твір? Не треба далеко лізти, щоб знайти цитату з того ж російського перекладу (можете глянути оригінал, він не відрізняється за змістом):
“Если тебе повезло и ты в молодости жил в Париже, то, где бы ты ни был потом, он до конца дней твоих останется с тобой, потому что Париж — это праздник, который всегда с тобой”.
Лаконічніше нікуди, чи не так?
Перейдемо до розділу “Був сильним чоловіком. Часто за рахунок інших”. Судячи з написаного, автор погано дослідив біографію Хемінгуея. Так, місцями він можливо й перебільшував, але про Форда та Стайн маячня. Почнемо з того, що Хем справді з ними дружив… до певного часу. Згодом відносини з ними зіпсувалися, тому не дивно, що вони описані не надто приємними людьми.
Далі автор суперечить сам собі: “однак «Closerie des Lilas» – це затишне закрите місце. Ось чому Хемінгуей обрав саме цей ресторан для написання своїх творів” і “Хемінгуей майже ніколи не писав у кафе «Closerie des Lilas». То писав чи не писав? Питання залишимо відкритим.
Дякую за увагу.