Новини

21 березня, у Всесвітній день поезії, Літературна лабораторія Мистецького арсеналу за підтримки Британської ради в Україні організувла вокршоп за участі британських поетів-перформерів Софії Вокер і Реймонда Антробуса. Сторінка, сцена, інструментарій і правда почуття  — про це та інше в конспекті від Читомо.

Реймонд Антробус

Британсько-ямайкський поет, перформер, редактор, викладач, автор чотирьох поетичних збірок і один із кураторів лондонських поетичних заходів Chill Pill та Keats House Poets.

Правдиве чи реальне?

Джордж Орвелл, прозаїк, поет і коментатор соціальної реальності, писав: «Здається, для письменника «правда» не така важлива, як щирість почуттів. Письменнику необхідне щось більше за знання. Письменнику необхідний талант. А талант, очевидно, полягає в здатності відчувати, вірити собі й своїм переконанням, і не важливо, правдиві вони чи хибні».

Коли я пишу, я не присягаю на відданість істині. Про це й казав Джордж Орвелл: є дійсність, а є емоційна правда. Правда почуттів. Саме її варто досліджувати. Пишіть, відпускайте себе і не бійтеся створити неможливе.

Пишемо щасливого вірша

• Запишіть три місця, де ви були щасливі. Намагайтеся зробити їх якомога конкретнішими: якщо це парк, то не пишіть просто «парк»: як він називався? Ранок то був, день чи вечір? Яка була погода? Згадуйте. І не хвилюйтеся, якщо не назбираєте трьох місць. Оберіть одне, щоб, згадуючи його, ви думали: «Ох, якби мені бути там зараз!» Решта запитань стосуватиметься саме цього спогаду.
• Запишіть, яка в тому місці була атмосфера.
• Запишіть людей, які були з вами. Запишіть людей, яких із вами не було, але ви хотіли б їх там бачити. Якщо список надто довгий, пишіть тільки тих, хто важливий для вас.
• Три запахи, які ви тоді відчували. І не розумійте це буквально! Можна відчувати запах тривоги. Можна відчувати запах жорстокості.
• Три смаки. Знову ж таки, необов’язково буквальні. Можна смакувати печиво, можна смакувати щастя.
• Наступний — дотик. Три речі, яких ви торкалися. Плече друга, гаряче повітря, ваші кишені.
• Далі — зір. Три речі, які ви бачили.
• Запишіть, хто що говорив або що міг сказати. Навіть якщо цього не було насправді, але ви відчуваєте, що так могло би бути.
• Коли вже я пишу щасливий вірш, то маю лишити там місце для суму. Якби йшлося лише про ідеальне, ви б зрозуміли, що я брешу про життя. Сум можна виміряти тільки радістю. Тому запишіть, які ви мали причини для суму в той момент. Це може бути дрібниця: можливо, у вас болів живіт або ви сумували за школою; це може бути щось серйозне: ваша бабуся важко хвора. Чи починається війна.

Читайте також: Завадський: Поезія – це щось особисте, тому важче знаходить читача

Те, що ви зараз маєте перед собою, називається сирим матеріалом, і він увійде до першої чернетки вашого вірша. Не римуйте. Не думайте, що мусите створити ідеальний ритм. Не переймайтеся тим, щоб когось вразити — довіртеся вашій емоції й тому, що ви зараз витягли на поверхню. Рухайтесь від того, що для вас є внутрішньою правдою.

І будьте поблажливі до себе, коли записуєте першу чернетку. Це лише одна з багатьох версій — вважайте, що тільки оком кинули на майбутній вірш. Ще буде змога відкрити його для себе.

Софія Вокер

Британська поетка-перформерка, організаторка поетичних слемів BBC Slam Championships, кількаразова переможниця Best Spoken Word Show, авторка збірки “Opposite the tourbus” (2014).

Чого чекають від читань?

Поезія — традиційно жанр для друку. Тож якщо ж просите аудиторію бути фізично присутньою на ваших читаннях, то зробіть так, щоб враження вони отримали не гірші, ніж від гортання вашої поетичної збірки. Почуття аудиторії важливіші, ніж те, що перформер думає про свої вірші. Аудиторія важливіша за мене.

Якщо ви написали вірш і переконані, що на цьому ваша робота закінчена, — не читайте його вголос. Не виконуйте його перед публікою.

Але взагалі цікава штука з перформансами: тепер вони не лише про текст. Важливо, якого контексту ви додаєте своїм віршам, що кажете між ними. Думайте про шлях, яким ведете свою аудиторію: вам хотілося б показати їм різні локації, різні емоції, але й водночас зберегти єдину суть, провести їх за собою, немов за ниткою, щоб потім, удома, вони вражено видихнули: «А-а-а, так от про що це все було!»

Читайте також: Том Конівс про теорію та концепцію відеопоезії

Готуватися!

Чесно: я вважаю себе посередньою поеткою. В моєму колі є люди, які пишуть значно, значно краще за мене! І я вважаюся рівною їм лише тому, що стільки зусиль докладаю до своїх перформансів. Я заробляю цим на життя, я знаюся на цьому — і все одно перед кожним виступом репетирую годину чи дві.

Коли ви чуєте і бачите перформанс, від якого перехоплює подих — це результат роботи над собою. Таке вміння не з’являється з повітря. Найголовніше — це готуватися до виступу. Буває, я заходжу до кімнати, бачу аудиторію і думаю: «Гм. Не сьогодні» — і спонтанно змінюю програму. Але до такого треба бути готовим, тому якщо за сет я планую прочитати шість віршів, то заздалегідь готую десять.

Інструменти

Ми пишемо, бо хочемо діалогу. І текст у ньому — лише половина роботи.

Ваш ритм, ваш тон — так витворюється діалог. Якщо емоція не походить від тексту, вона мусить походити від вас. Не бійтеся ламати ритм, який самі ж і написали.

Я люблю починати з «енергійних» віршів. Втім моє улюблене — це коли хтось ніби висмоктує із приміщення весь звук. На цьому я прагну закінчувати, якщо можу. Але коли ви виступаєте разом з іншими людьми, так робити нечемно: поетові, який читатиме за вами, буде складно. Будьте люб’язними: лишайте своєму наступникові бадьору і позитивно налаштовану аудиторію.

Найважливіше у поезії — її справжність. Тож якщо ви думаєте долучити до виступу жестикуляцію — не розплановуйте її по секундах. Ви мусите бути щирим. Якщо ви ловите себе на тому, що відпрацьовуєте жести руками перед дзеркалом — ви дуже швидко втратите аудиторію. Якщо це повторюється день у день, це — не справжність. Нам не хочеться, щоб говорили до нас — ми хочемо, щоб говорили з нами. Запам’ятовують поетів, які змушують нас відчувати, що ось це — унікальне.

Читайте також: Осінній огляд поезії: книжки для закладок із жовтого листя